Ухвала

від 13.04.2022 по справі 340/620/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

14 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 340/620/17 пров. № ЗВ/857/3/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Кухтея Р. В.суддів -Носа С. П. Шевчук С. М.з участю секретаря судового засідання: Кахнич Г.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року по справі №347/620/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області про визнання протиправної відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2020 задоволено частково апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області (далі - Управління, ФСС, відповідач), рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03.10.2019 по справі №340/620/17 скасовано та прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 до Управління про визнання протиправною відмови щодо виплати одноразової допомоги та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною відмову відповідача щодо виплати позивачу одноразової допомоги в розмірі однорічної заробітної плати та зобов`язано нарахувати та виплатити її позивачу в розмірі однорічної заробітної плати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди в сумі 25000 грн залишено без розгляду.

ОСОБА_2 звернувся до Восьмого апеляційного адміністративного суду із клопотанням про встановлення судового контролю за виконанням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2020 по справі №347/620/17.

В обґрунтування поданого клопотання зазначає, що на підставі постанови апеляційного адміністративного суду та виданого виконавчого листа він звернувся до державного виконавця про примусове виконання судового рішення, який 01.12.2020 відкрив виконавче провадження №63785500, а 09.12.2020 прийняв рішення про його закінчення на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження». Вважає рішення державного виконавця про закінчення виконавчого провадження протиправним, оскільки постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду станом на даний час не виконана. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 24.11.2021 по справі №344/12904/21 було визнано протиправною бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Француз Г.І. щодо неналежного контролю за примусовим виконанням судового рішення та контролю за виконавчими діями підлеглих у виконавчому провадженні №63785500. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вказане рішення свідчить про неналежне виконання державним виконавцем обов`язків по виконанню постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2020. Тому просить зобов`язати відповідача надати звіт про виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2020 по справі №340/620/17, за наслідками розгляду якого накласти штраф на начальника Управління в розмірі 40 прожиткових мінімумів, суму якого розподілити згідно КАС України.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Відтак, в контексті положень ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

При цьому, ОСОБА_2 подав заяву про розгляд поданого клопотання без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та клопотання в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що таке не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2020 по справі №340/620/17 було частково задоволено апеляційну скаргу Управління, рішення Івано-Франківського міського суду від 03.10.2019 по справі №340/620/17 скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Постанова набрала законної сили 21.01.2020.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Іваночком В.Ю. від 01.12.2020 було відкрито виконавче провадження ВП №63785500 з примусового виконання виконавчого листа №340/620/17 від 26.02.2020, а 09.12.2020 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №63785500 на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».

За змістом ч. 1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом статей 129 та 1291 Конституції України, обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частинами другою та третьою статті 14 КАС України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Також, статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абз.3 п.2.1 мотивувальної частини рішення від 26.06.2013 по справі №5-рп/2013). Це право охоплює законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 по справі №18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 по справі №11-рп/2012).

Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у пункті 43 рішення по справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у рішенні від 15.05.2019 по справі №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (п.84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07.06.2005, заява №6318/03; п.43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004, заява №60750/00; п.46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009, заява №40450/04; п.64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28.11.2006, заява № 30779/04).

Колегія суддів зазначає, що з метою забезпечення виконання судового рішення, статтею 382 КАС України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Аналіз наведених вище процесуальних норм дає підстави дійти висновку, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання свої зобов`язань у межах відповідної справи.

Тобто, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13.05.2021 по справі №9901/598/19, від 11.02.2020 по справі №200/3958/19-а, від 09.12.2020 по справі №361/1495/16-а, у додатковій постанові від 31.07.2018 по справі №235/7638/16-а та ухвалах від 10.12.2018 по справі №807/2358/15, від 17.10.2019 про справі №826/12592/14, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи.

Водночас, КАС України не встановлює, з яких підстав на суб`єкта владних повноважень може бути покладено обов`язок щодо подання звіту про виконання судового рішення.

У заяві про встановлення судового контролю шляхом подання звіту про виконання рішення суду ОСОБА_1 стверджує, що постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2020 залишається невиконаною.

Разом з тим, як наголошує позивач, що у серпні 2021 року він звернувся в суд з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (третя особа Управління про визнання бездіяльності начальника відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Француз Г.І. щодо неналежного контролю за примусовим виконанням судового рішення та контролю за виконавчими діями підлеглих у виконавчому провадженні №63785500, в якому просив скасувати постанову про закриття виконавчого провадження №63785500 від 09.12.2020.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24.11.2021 по справі №344/12904/21 було визнано протиправною бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Француз Г.І. щодо неналежного контролю за примусовим виконанням судового рішення та контролю за виконавчими діями підлеглих у виконавчому провадженні №63785500.

Дослідивши зміст мотивувальної та резолютивної частини рішення Івано-Франківського міського суду від 24.11.2021, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було встановлено, що відповідач не є боржником за рішенням суду, по примусовому виконанню якого було відкрито виконавче провадження, а також не перевіряє правильність нарахування боржником коштів, сума яких у рішенні суду не вказана, а тому за змістом п.9.ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Відтак, суд вважав, що дії відповідача щодо винесення такої постанови були вчинені у відповідності до вищезазначеної норми, а тому у задоволенні вимог про скасування постанови про закриття виконавчого провадження №63785500 від 09.12.2020 суд відмовив за недоведеністю.

Тобто, судом першої інстанції не було скасовано постанову від 09.12.2020 про закриття виконавчого провадження ВП №63785500.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання такого судового рішення можливо лише щодо рішення, яке залишається невиконаним, що не було доведено позивачем.

Колегія суддів зазначає, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Виконавче провадження, в силу положень ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», є завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, Законом України «Про виконавче провадження» врегульовано порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Пунктом дев`ятим частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Частиною другою статті 39 цього Закону передбачено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Враховуючи ту обставину, що постанова про закриття виконавчого провадження від 09.12.2020 по виконанню постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2020 є чинною, колегія суддів вважає, що будь-які правові підстави для встановлення судового контролю за виконаним цього судового рішення, накладення штрафу та покладення на відповідача суб`єкта владних повноважень обов`язку подати до суду звіт про його виконання в порядку статті 382 КАС України відсутні.

При цьому, у випадку незгоди позивача з порядком та способом виконання рішення суду, а також, рішеннями, діями чи бездіяльністю учасників виконавчого провадження, нормами законодавства передбачений інший порядок розгляду та оскарження таких дій чи бездіяльності.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для встановлення судового контролю у межах даної справи.

Стосовно інших доводів скаржника, колегія суддів зазначає наступне.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2020 по справі №340/620/17 за його позовом до Управління про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії є необґрунтованим.

Керуючись ст.ст.14, 229, 308, 310, 321, 325, 328, 370, 382 КАС України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року по справі №347/620/17 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук

Повний текст ухвали складено 18.04.2022