Постанова

від 17.04.2022 по справі 140/11297/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/11297/21 пров. № А/857/3176/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року (ухвалене головуючим-суддею Дмитруком В.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому просила визнати протиправними дії Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості (далі Нововолинська філія ВОЦЗ, відповідач) щодо не врахування при призначенні допомоги по безробіттю страхового стажу за період роботи з липня 2020 року по грудень 2020 року та зобов`язати відповідача провести з 15.03.2021 перерахунок та виплату допомоги по безробіттю відповідно до ч.1 ст.23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» №1533-III від 02.03.2000 (далі Закон №1533-III), з урахуванням страхового стажу за період роботи з липня 2020 року по грудень 2020 року та виплачених сум.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Нововолинська філія ВОЦЗ подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що за даними Державного реєстру страховий стаж позивачки за останні 12 місяців, розрахунковий період березень 2020 року лютий 2021 року, що передували реєстрації в центрі зайнятості становив 4 місяці. Дані про сплату ДП «Передпускова дирекція шахти №10 «Нововолинська» єдиного соціального внеску за вказаний період відсутні, що також підтверджується даними Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОК-5, долучених позивачем до позову. Отже, страховий стаж протягом 12 місяців, які передували реєстрації в службі зайнятості позивача, становить 0 місяців. Вказує, що реалізація передбаченого права застрахованої особи на допомогу по безробіттю безпосередньо пов`язана з наявністю у неї певного страхового стажу, при цьому обов`язковою умовою для визнання певного періоду страховим стажем є сплата страхових внесків самою застрахованою особою або страхувальником. Крім того, звертає увагу, що позивач не позбавлений права вимагати відшкодування йому шкоди, заподіяної несвоєчасною сплатою страхових внесків, внаслідок чого він був позбавлений права на отримання допомоги по безробіттю у спірному розмірі, від роботодавця, з чиєї вини така була заподіяна, у порядку цивільного судочинства.

Позивач не скористалась правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що позивач з 01.06.2012 по 28.12.2020 працювала на посаді телефоніста на ДП «Передпускова дирекція шахти №10 «Нововолинська», що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 та звільнена на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату.

15.03.2021 ОСОБА_1 зареєструвалася у Нововолинській філії ВОЦЗ та отримала статус безробітної, якій призначено допомогу по безробіттю як застрахованій особі.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України форми ОК-5, ОСОБА_1 за період березень 2020 року - грудень 2020 року перебувала у трудових відносинах з ДП «Передпускова дирекція шахти №10 «Нововолинська» (код ЄДРПОУ - 00176199) та отримувала заробітну плату, з якої було сплачено єдиний соціальний внесок.

Як видно з матеріалів справи, при розрахунку середньої заробітної плати для призначення допомоги по безробіттю ОСОБА_1 взято страховий стаж за період березень 2020 року - червень 2020 року, який складає 4 (чотири) місяці.

Натомість, заробітна плата з липня 2020 року по грудень 2020 року не була включена відповідачем до розрахунку середньої заробітної плати для призначення допомоги по безробіттю.

04.08.2021 позивач звернулася до Нововолинської філії ВОЦЗ з письмовою заявою про проведення перерахунку допомоги по безробіттю в залежності від страхового стажу з моменту призначення.

Листом №1186/26/6 від 20.08.2021 відповідачем було повідомлено ОСОБА_1 про те, що згідно ч.2 ст.21 Закону №1533-ІІІ, страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення), є 12 календарних місяців, що передують місяцю реєстрації особи в державній службі зайнятості як безробітної. Розрахунковим періодом позивачці для призначення виплати допомоги по безробіттю є березень 2020 року - лютий 2021 року. За даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування протягом вказаного розрахункового періоду її страховий стаж становить 4 місяці.

Вважаючи дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів належними та допустимими доказами взяття до розрахунку страхового стажу позивача періоду лише за березень 2020 року червень 2020 року, який склав 4 (чотири) місяці та допустив протиправну бездіяльність щодо не взяття до розрахунку страхового стажу безробітної ОСОБА_1 саме 6 (шести) місяців за період її працевлаштування з березня 2020 року по грудень 2020 року на посаді телефоніста ДП «Передпускова дирекція шахти №10 «Нововолинська».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначені Законом №1533-ІІІ.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №1533-ІІІ, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Частиною першою статті 4 цього Закону визначено, що страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи - підприємці.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону №1533-ІІІ, право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.

Одним із видів такого забезпечення є допомога по безробіттю.

Згідно статті 22 Закону №1533-ІІІ, право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, особи, зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.

Відповідно до частин першої, другої статті 21 цього Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш як мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Отже, страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем.

За змістом п.14 ч.1 ст.1 Закону №1533-III, страхові внески це кошти відрахувань на страхування на випадок безробіття, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», кошти єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, спрямовані на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття відповідно до пропорцій, визначених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI).

Статтею 4 Закону №2464-VI встановлено перелік осіб, які є платниками єдиного внеску це, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно дефініції, наведеної у п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний пред`являти на вимогу застрахованої особи, на користь якої він сплачує єдиний внесок, повідомлення про взяття на облік як платника єдиного внеску та надавати інформацію про сплату єдиного внеску, в тому числі у письмовій формі.

З цим правом кореспондується обов`язок такого платника своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI), який підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону №2464-V).

Водночас у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч.11 ст.9 Закону №2464-VI)

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №2464-VI, адміністративну відповідальність за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску несуть посадові особи платників єдиного внеску.

Пенсійний фонд України є органом, уповноваженим відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом (стаття 1 Закону №2464-VI).

Виходячи зі змісту наведених норм, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи, підлягають обов`язковій сплаті, незалежно від фінансового стану платника, і є гарантією матеріального забезпечення особи на випадок її безробіття. Відповідальність за порушення умов та порядку сплати таких внесків покладено на платника єдиного внеску та його посадових осіб.

Водночас особи, які сплачують такі внески через роботодавця, без сприяння державних органів позбавлені можливості безпосередньо і оперативно впливати на повноту і своєчасність такої сплати, що, фактично, у випадку неповної чи несвоєчасної сплати, означатиме порушення їх прав на отримання соціальних гарантій.

Таким чином, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для позбавлення права застрахованої особи на отримання соціальних гарантій, оскільки це призведе до порушення принципу рівності перед законом.

Також механізм державного соціального страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав.

Несплата роботодавцем обов`язкових страхових внесків не є підставою для позбавлення застрахованої особи права на отримання соціальних гарантій у випадку настання страхового випадку.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.04.2021 по справі №752/20612/17, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи.

Колегія суддів звертає увагу, що фактично, внаслідок невиконання ДП «Передпускова дирекція шахти «10 «Нововолинська» обов`язку по сплаті страхових внесків, позивач позбавлена соціальної захищеності (отримання належного матеріального забезпечення на випадок безробіття), що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту, передбаченим статтею 46 Конституції України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до довідки ДП «Передпускова дирекція шахти №10 «Нововолинська» №1.1/364 від 20.08.2021 у період з липня 2020 року по грудень 2020 року позивач отримувала заробітну плату, а тому цей період підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 , що зумовлює висновок суду про наявність у неї права на виплату допомоги по безробіттю у розмірі, визначеному ч.1 ст.23 Закону №1533-ІІІ.

Разом з тим, згідно платіжних доручень №201 від 27.08.2020, №244 від 22.09.2020, №301 від 22.10.2020, №360 від 24.11.2020, №416 від 24.12.2020, №424 від 28.12.2020, №461 від 30.12.2020, із заробітної плати ОСОБА_1 ДП «Передпускова дирекція шахти №10 «Нововолинська» сплачено страхові внески з липня 2020 року по грудень 2020 року повністю.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта з покликанням на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з адміністративними позовом, оскільки про порушення своїх прав остання дізналася лише 12.04.2021, після ознайомлення з наказом ВОЦЗ №НТ210315 про призначення їй допомоги по безробіттю, а до суду звернулась 08.10.2021, тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду.

Згідно ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року по справі №140/11297/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук