Рішення

від 07.04.2022 по справі 147/1414/20

ТРОСТЯНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 147/1414/20

Провадження № 2/147/17/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2022 року смт Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Мудрак А.М.,

з участю секретаря Чудак Г.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Варцаби С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Довжок» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом повернення земельної ділянки з чужого незаконного користування,

в с т а н о в и в:

В грудні 2020 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Зайцев В.Ю. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Довжок» про скасування реєстрації права оренди. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 2,2993 га, кадастровий номер 0524184800:01:005:0165, яка знаходиться на території Савинецької сільської ради Тростянецького району Вінницької області, підстава виникнення права власності - державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВН №025640, виданий 14.10.2004. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, індексний номер документа - 137731750 від 14.09.2018 року, державним реєстратором Реєстраційної служби Чечельницького районного управління юстиції Вінницької області Фаренюком С.А. було зареєстровано інше речове право оренди за Відповідачем по Договору оренди землі № б/н від 10.01.2017 строком на 7 років, про що державним реєстратором вчинено запис за індексним номером 18569727 від 13.01.2017 року. Договір оренди земельної ділянки б/н від 10.01.2017 року позивач не підписував, будь-яких третіх осіб на уповноваження підписання даних документів від свого імені - не уповноважував, настання правових наслідків щодо укладення даних правочинів - не бажав. В зв`язку з чим просить скасувати державну реєстрацію права оренди за СТОВ "ДОВЖОК" за договором оренди землі № б/н від 10.01.2017 року строком на 7 років, запис про яку в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено державним реєстратором Реєстраційної служби Чечельницького районного управління юстиції Вінницької області Фаренюком Сергієм Анатолійовичем за індексним номером 18569727 від 13.01.2017 року; стягнути з відповідача судові витрати.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2020 у справі № 147/1414/20 визначено головуючого суддю Мудрак А.М.

Ухвалою судді від 22 січня 2021 року прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Довжок» про скасування реєстрації права оренди та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

21 квітня 2021 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити, оскільки СТОВ «ДОВЖОК» не погоджується із вищезазначеним у позовній заяві та вважає, що вказане вище не відповідає дійсності, є необгрунтованим та безпідставним з огляду на наступне. 10.01.2017 між ОСОБА_1 та СТОВ «ДОВЖОК» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,2993 га кадастровий номер 0521986200:04:001:0165, яка знаходиться на території Савинецької сільської ради Тростянецького району Вінницької області терміном на 7 років. Сторони, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, склали і підписали відповідний письмовий документ. Право користування в орендаря земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації та діє до закінчення строку дії оренди, який відліковується з моменту її державної реєстрації і становить сім років. Згідно з знформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №18569727 від 13.01.2017 року інше речове право оренди за відповідачем було зареєстроване строком на 7 років. Твердження позивача, що договір оренди земельної ділянки б/н від 10.01.2017 року він не підписував, будь-яких третіх осіб на уповноваження підписання даних документів від свого імені не уповноважував, настання правових наслідків щодо укладення даних правочинів не бажав, не відповідає дійсності, оскільки між СТОВ «ДОВЖОК» та ОСОБА_1 було узгоджено всі істотні умови договору та досягнена згода щодо укладення договору оренди, відтак на початку 2017 року між СТОВ «ДОВЖОК» та позивачем було дійсно укладено із особистим волевиявленням сторін власноруч підписано договір оренди вищезазначеної земельної ділянки терміном на 7 років. Більше того, позивач у 2019 році звертався уже до суду із позовною заявою про визнання договору оренди землі №б/н від 10.01.2017 року недійсним, де вказував, що на момент звернення з заявою до суду йому взагалі невідомо було укладений договір оренди, оскільки про порушенні права щодо розпорядження ділянкою, яка належить йому на праві власності дізнався лише з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що також не відповідає дійсності, враховуючи той факт, що СТОВ «ДОВЖОК» є належним користувачем земельної ділянки, за яким зареєстровано право оренди в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору оренди землі. Тобто підприємством було добросовісно набуто право оренди на вищезазначену земельну ділянку уже після припинення усіх існуючих орендних правовідносин орендодавця із орендарем та починаючи з моменту укладення договору оренди земельної ділянки СТОВ «ДОВЖОК» належним чином виконувало обов`язки за вищезазначеним договором і по теперішній час шляхом видачі орендної плати орендодавцю, що підтверджується належним чином завіреної підприємством копіями відомостей за 2017 - 2020 роки. Із вказаних документів чітко вбачається, що ОСОБА_1 отримував на протязі чотирьох років 2017- 2020 р.р. від СТОВ «ДОВЖОК» оренду плату в натуральній формі, що спростовує ствердження позивача про те, що йому нібито взагалі було невідомо про існуючі орендні правовідносини, з моменту укладення договору оренди земельної ділянки із СТОВ «ДОВЖОК» та не бажання передачі земельної ділянки в обробіток на умовах оренди відповідачеві. Обставини, які позивач зазначає у своїй позовній заяві щодо підробки документів з боку невідомих осіб, шляхом поставлення підпису у договорі оренди, є фіктивними та не мають реального підґрунтя, оскільки, як вбачається із вищезазначеного, орендар, добросовісно набувши права оренди на земельну ділянку, належним чином виконував зобов`язання за даним договором, систематично сплачуючи орендодавцеві оренду плату впродовж двох років, яку безпосередньо було отримано ОСОБА_1 . Більше того, ніяких претензій чи будь-яких листів-пропозицій за договірними правовідносинами підприємство від позивача не отримувало. Отже, твердження позивача мають формальний голослівний характер, тому просить не брати до уваги зазначені доводи. Вважає, що позовна заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Одночасно з відзивом на позов відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності, в якій вказує на те, що позивачем пропущено загальний строк позовної давності щодо заявлених вимог, оскільки останньому було достовірно відомо про існування договору саме в момент укладення, адже він погодився з умовами договору та підписав його. Крім того, позивач в період з 2017 року по 2020 рік отримував орендну плату в натуральній формі.

Ухвалою суду від 10.08.2021 призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та провадження у справі зупинено.

29 листопада 2021 року на адресу суду з Вінницького відділення КНДІСЕ надійшов висновок експертів від 25.11.2021 №6005/6006/21-21 за результатами судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою судді від 30 листопада 2021 року поновлено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Довжок» про скасування реєстрації права оренди.

10 січня 2022 року до суду надійшла заява представника позивача про зміну предмета позову, в якій просить позовними вимогами вважати: "усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні належним йому майном шляхом повернення земельної ділянки площею 2,2993 га, кадастровий номер 0524184800:01:005:0165 з чужого незаконного користування від СТОВ "Довжок" з одночасним припиненням іншого речового права №18569727 щодо оренди земельної ділянки площею 2,2993 га, кадастровий номер 0524184800:01:005:0165 вчинене державним виконавцем Фаринюком С.А., Чечельницька селищна рада, Вінницька область. Вирішити питання судових витрат". У позивача виникла необхідність зміни предмета позову у зв`язку із відповідними правовими висновками Верховного Суду у даній категорії справ (постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.). При цьому зазначає, що підстави позову залишилися без змін.

Ухвалою суду від 31 січня 2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Довжок» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом повернення земельної ділянки з чужого незаконного користування до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги з урахуванням зміни предмету позову підтримав, наполягав на задоволенні позову та поверненні йому земельної ділянки.

Представник позивача - адвокат Варцаба С.А. в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав повністю за обставин, викладених в позовній заяві, пояснивши, що ОСОБА_1 договору оренди не підписував, що підтверджено також висновком судово-почеркознавчої експертизи, тому вважає, що з урахуванням правових висновків Верховного Суду у даній категорії справ та зміною предмета позову позовні вимоги слід задовольнити шляхом усунення перешкод ОСОБА_1 у користуванні належного йому майна, шляхом повернення земельної ділянки площею 2,2993 кадастровий номер 0524184800:01:005:0165 з чужого незаконного користування від СТОВ "Довжок" з одночасним припиненням іншого речового права №18569727 щодо оренди земельної ділянки площею 2,2993 га, кадастровий номер 0524184800:01:005:0165. При цьому зазначив, що підстави позову залишилися без змін. Щодо заявлених витрат на правову допомогу, зазначив, що докази понесених витрат за надання правової допомоги та розрахунок надасть протягом строку, передбаченого ч.8 ст.141 ЦПК України.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату та час розгляду справи про що в матеріалах справи наявні рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення; причина неявки суду невідома; клопотань про відкладення не надходило.

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею

Вислухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статт. 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно з ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВН №025640, виданий 14.10.2004) належить земельна ділянка кадастровий номер 0524184800:01:005:0165 площею 2,2993 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.6, 7, 54), інформацію до Реєстру внесено державним реєстратором Фаренюком С.А. 13.01.2017, номер запису про право власності 18569689.

З отриманої Інформації встановлено, що 13.01.2017 державним реєстратором Фаренюком С.А. зареєстровано право оренди земельної ділянки кадастровий номер 0524184800:01:005:0165 площею 2,2993 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, номер запису про інше речове право 18569757 (а.с.6 на звороті). Підстава виникнення іншого речового права: договір оренди землі серія та номер б/н виданий 10.01.2017. Орендар СТОВ «ДОВЖОК», орендодавець ОСОБА_1 .

Адвокатом Зайцевим В.Ю. в інтересах позивача було надіслано запит до СТОВ «ДОВЖОК» з вимогою надати копію договору оренди землі №б/н від 10.012017 укладеного між СТОВ «ДОВЖОК» та ОСОБА_1 (а.с.8, 9, 24, 25).

Також адвокатом Зайцевим В.Ю. в інтересах позивача було надіслано запит до Реєстраційної служби Чечельницького РУЮ з вимогою надати належним чином завірену копію реєстраційної справи про реєстрацію іншого речового права земельної ділянки кадастровий номер 0524184800:01:005:0165 (а.с.10, 11, 16, 17).

На підтвердження поданого відзиву на позовну заяву відповідачем надано до суду:

відомість про видачу СТОВ «Довжок»: пшениці в рахунок орендної плати за земельні ділянки за 2017 (а.с.77, 78); ячменю в рахунок орендної плати за земельні ділянки за 2017 (а.с.79, 80); гороху в рахунок орендної плати за земельні паї за 2017 (а.с.81, 82); кукурудзи в рахунок орендної плати за земельні ділянки за 2017 (а.с.83, 84); цукру в рахунок орендної плати за земельні ділянки за 2017 (а.с.85, 86);

відомість про видачу СТОВ «Довжок»: пшениці в рахунок орендної плати за земельні ділянки за 2018 (а.с.88, 89); ячменю в рахунок орендної плати за земельні ділянки за 2018 (а.с.90, 91); гороху в рахунок орендної плати за земельні паї за 2018 (а.с.92, 93); кукурудзи в рахунок орендної плати за земельні паї за 2018 рік (а.с.94, 95); цукру в рахунок орендної плати за земельні ділянки за 2018 (а.с.96, 97);

відомість про видачу СТОВ «Довжок»: гороху в рахунок орендної плати за земельні ділянки за 2019 (а.с.99, 100); ячменю в рахунок орендної плати за земельні ділянки за 2019 (а.с.101, 102); пшениці в рахунок орендної плати за земельні паї за 2019 (а.с.103, 104); цукру в рахунок орендної плати за земельні ділянки за 2019 (а.с.105, 106); кукурудзи в рахунок орендної плати за земельні ділянки за 2019 (а.с.107, 108);

відомість про видачу СТОВ «Довжок»: гороху за оренду земельних паїв 2020 року (а.с.109, 110), ячменю за оренду земельних паїв 2020 року (а.с.111, 112), пшениці за оренду земельних паїв 2020 року (а.с.113, 114), цукру за оренду земельних паїв 2020 року (а.с.115, 116), кукурудзи за оренду земельних паїв 2020 року (а.с.117, 118).

З наданих відомостей вбачається, що ОСОБА_1 отримував в натуральній формі плату за користування земельним паєм, що не заперечував позивач і в судовому засіданні.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами ст. 93 ЗК України, ст. 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі».

У статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із ч.1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч.1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

У ч.1 ст. 215 ЦК України, ст. ст. 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За змістом ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини 1 цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з ч.1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За змістом ч.1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6,11,17,19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (ч.2 ст. 15 Закону).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є не вчиненими.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтовуючи предмет і підстави заявленого позову, ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди у користуванні належним йому майном, шляхом повернення земельної ділянки площею 2,2993 га, кадастровий номер 0524184800:01:005:0165 з чужого незаконного користування від СТОВ «Довжок», посилаюсь на те, що цей правочин він не підписував і з його умовами не погоджувався, а тому відповідач не має права використовувати його земельну ділянку.

Дане твердження позивача підтверджено висновком експертів за результатами проведення судової технічної та почеркознавчої експертизи №6005/6006/21-21 від 25.11.2021, відповідно до якого підпис в графі «орендодавець» у договорі оренди земельної ділянки від 10 січня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Довжок» (щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0524184800:01:005:0165) виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.201-205).

Суд критично відноситься до заперечень відповідача щодо дійсності правочину з мотивів того, що позивач отримував орендну плату протягом 2017-2020 років, адже отримання позивачем орендної плати не підтверджує волевиявлення позивача на укладення договору оренди землі, на вказаних у ньому умовах, а свідчить лише про взаєморозрахунки сторін за фактичне використання належної позивачу земельної ділянки.

Відповідно до ч.2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

Між тим, ст. 18 Закону України «Про оренду землі» було передбачено, що договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, оскільки такий договір не може бути зареєстрований (пункти 7.38 - 7.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц).

Виникнення спірних правовідносин обумовлено наявністю між ОСОБА_1 та СТОВ «Довжок» спору про право оренди на вказану вище земельну ділянку, оскільки, на думку позивача, ця ділянка фактично не була передана в оренду, договір оренди він не підписував, тому оспорюваний договір є неукладеним, а отже подальше використання земельної ділянки без його згоди порушує права на користування та розпорядження зазначеною власністю.

Разом з тим, позивачем ставиться вимога про припинення (скасування) іншого речового права № 18569727 щодо оренди земельної ділянки площею 2.2993 га, кадастровий номер 0524184800:01:005:0165.

Згідно з ч.5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч.2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За змістом п.1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.4 ст. 9 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до п.1, п.2, п.3 ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень ч.2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом вказаної норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі №914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах №906/516/19, №905/633/19, №922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі №922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі №910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі №916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі №278/3367/19-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі №754/8547/19, від 16 лютого 2022 року у справі №143/1432/18.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц.

Отже, оскільки договір оренди землі, оспорюваний позивачем, сторони не укладали, відсутнє його волевиявлення на досягнення такого правового результату, відповідно, певне речове право на спірну земельну ділянку у відповідача не виникло, суд вважає, що як наслідок, слід скасувати рішення про проведену державну реєстрацію речового права, а саме договору оренди земельної ділянки, належної позивачу, оскільки наявність записів про державну реєстрацію договору оренди порушує право позивача як власника земельної ділянки на розпорядження своїм майном.

Викладене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справах №656/239/18 (провадження №61-1429св21), №656/240/19 (провадження №61-2022св21).

Відповідачем подано до суду заяву про застосування строків позовної давності, обгрунтовуючи тим, що позивачу ОСОБА_1 було відомо про існуючи орендні правовідносини з 2017 року із моменту укладення договору оренд 10.01.2017. Крім того, позивач систематично отримував орендну плату протягом 2017-2020 років, тому вважають, що він пропустив трирічний строк звернення до суду з даним позовом.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України)

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

ВС у Постанові по справі справі № 648/533/16-ц наголосив, що вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги, що позивачем заявлено негаторний позов, наслідки спливу позовної давності не застосовуються.

Відповідно до ч.1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Аналогічний правовий висновок зроблено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, де зазначено, що особа, яка є власником нерухомого майна не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, а тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки.

Отже, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Тому власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки.

Враховуючи наведене суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача, так як земельна ділянка перебуває в користуванні відповідача без належних правових підстав.

Аналогічний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Позивачем також ставиться вимога про повернення сплачених судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно з СТОВ «Довжок» підлягає стягненню на користь позивача 840,80 грн. судового збору та витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи в сумі 5148,30 грн.

Керуючись ст. ст. 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Довжок» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом повернення земельної ділянки з чужого незаконного користування - задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 0524184800:01:005:0165, шляхом зобов`язання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Довжок» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 0524184800:01:005:0165, площею 2,2993 га.

Скасувати рішення державного реєстратора індексний номер 18569727 від 13.01.2017 року про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 2,2993 га, кадастровий номер 0524184800:01:005:0165, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вчинене державним реєстратором Фаринюком Сергієм Анатолійовичем, Чечельницька селищна рада, Вінницька область

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Довжок» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Довжок» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати за проведення експертизи в розмірі 5148,30 грн. ( п`ять тисяч сто сорок вісім гривень 30 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне ім`я сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Довжок», юридична адреса: вул. Молодіжна, 23, с. Савинці Гайсинського району Вінницької області, код ЄДРПОУ 32148490.

Повний текст рішення складено 18 квітня 2022 року.

Суддя А.М. Мудрак