Постанова

від 11.04.2022 по справі 164/1096/20

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 164/1096/20 Головуючий у 1 інстанції: Токарська І. С. Провадження № 22-ц/802/210/22 Категорія: 77 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2022 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

секретаря Савчук Т. Ф.,

з участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Маневицького міжрайонного управління водного господарства про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області на рішення Маневицького районного суду Волинської області від 01 листопада 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2020 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, який обґрунтовував тим, що згідно наказу від 30 серпня 2018 року № 45-П його 01 вересня 2018 року було прийнято на роботу машиністом насосної установки по переводу в Маневицьке управління водного господарства, яке наказом від 06 лютого 2019 року № 65 з 01 березня 2019 року перейменоване в Маневицьке міжрайонне управління водного господарства. Наказом № 32-П від 23 червня 2020 року його було звільнено з роботи 23 червня 2020 року згідно пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку. Як зазначив роботодавець в наказі про звільнення, підставами для звільнення стали акт про відсутність на роботі понад три години 23 червня 2020 року та Наказ № 19-П від 24 квітня 2020 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни. Наказ про звільнення з роботи вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню з поновленням на роботі та стягненням з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки до дисциплінарної відповідальності він не притягувався, а відсутність на роботі 13-17 квітня 2020 року була зумовлена повною зупинкою у квітні 2020 року руху громадського транспорту в межах Любешівського району внаслідок прийняття рішення органами виконавчої влади щодо введення карантину та неможливістю доїзду до місця роботи в смт. Любешів, відстань до якого з місця проживання становить понад 25 км. Крім того, вирішуючи питання про звільнення, відповідач не встановив обставин його перебування на робочому місці на Бихівській осушувальній системі в с. БихівЛюбешівського району, робота на якій йому була запропонована 22 січня 2020 року, що вбачається з попередження № 139/07-15/2-20 і на яку він погодився з 01 квітня 2020 року, подавши відповідну заяву. Зважаючи на зазначене, а також те, що відповідачем не враховано ступінь тяжкості проступку та заподіяну шкоду, просив суд позов задовольнити в повному обсязі та стягнути 5000 гривень заподіяної моральної шкоди незаконним звільненням.

Рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 01 листопада 2021 року позов задоволено.

Скасовано наказ Маневицького міжрайонного управління водного господарства № 32-ІІ від 23 червня 2020 року про звільнення ОСОБА_3 з посади машиніста насосної установки Любешівської ЕД.

Поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді машиніста насосної установки Любешівської ЕД з 23 червня 2020 року.

Стягнуто з Маневицького міжрайонного управління водного господарства (ЄДРПОУ 03066749) на користь ОСОБА_3 69 851 гривню 47 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 2 000 гривень моральної шкоди.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць звернуто до негайного виконання.

Стягнуто з Маневицького міжрайонного управління водного господарства (ЄДРПОУ 03066749) в дохід держави 840 гривень 80 копійок судового збору та на користь ОСОБА_3 874 гривні 69 копійок судового збору, сплаченого ним при зверненні до суду.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач Регіональний офіс водних ресурсів у Волинській області подав апеляційну скаргу в якій покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 просить рішення суду залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши представника позивача та представника відповідача, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Судом та матеріалами справи встановлено, що згідно наказу № 45-П від 30 серпня 2018 року ОСОБА_3 було прийнято з 01 вересня 2018 року на роботу машиністом насосної установки по переводу в Маневицьке управління водного господарства, яке наказом № 65 від 06 лютого 2019 року з 01 березня 2019 року було перейменоване в Маневицьке міжрайонне управління водного господарства.

Наказом № 32 - П від 23 червня 2020 року позивача було звільнено з роботи за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, застосуванням дисциплінарного стягнення згідно наказу №19-П від 24 квітня 2020 року.

Підставою винесення наказу стала доповідна записка начальника Любешівської ЕД Криська В.І. від 23 червня 2020 року та акт від 23 червня 2020 року про те, що ОСОБА_3 був відсутнім на роботі більше 3-х годин та відмовився писати пояснення своїм діям.

Із наказу Маневицького МУВГ №19-П від 24 квітня 2020 року вбачається, що у зв`язку з недобросовісним відношенням до виконання своїх професійних обов`язків, відсутність на роботі з 13 по 17 квітня 2020 року, машиністу насосної установки Любешівської ЕД ОСОБА_3 вказані дні зараховано прогулами.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення як: догана; звільнення.

Наказ №19-П від 24 квітня 2020 року не містить формулювання, яке саме дисциплінарне стягнення було застосовано до позивача і чи таке стягнення було застосовано взагалі.

Крім того, встановлено, що відсутність ОСОБА_3 на роботі 13 - 17 квітня 2020 року була зумовлена повною зупинкою у квітні 2020 року руху громадського транспорту в межах Любешівського району внаслідок запровадження на території держави карантину та, як наслідок, неможливістю доїзду до місця роботи в смт. Любешів Волинської області, про що повідомляв керівництво.

Показання свідка ОСОБА_4 не спростовують пояснень ОСОБА_3 у даній справі, а досліджений судом відеозапис підтверджує упередженість керівництва Маневицького МУВГ до позивача.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.22 постанови від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з`ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом для звільнення; чи могло бути воно підставою для розірвання трудового договору за п.3 ст. 40 КЗпП; чи додержано власником або уповноваженим органом передбачених статтями 147, 148, 149 КЗпП правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

При системному аналізі норм трудового законодавства слід дійти висновку, що порушення трудової дисципліни вважається систематичним, якщо працівник, котрий мав дисциплінарне або громадське стягнення за порушення трудової дисципліни (яке з нього не зняте або не втратило юридичного значення зі спливом часу), порушив її знову.

Вирішуючи такий спір, суд повинен перевірити законність попередніх стягнень, оскільки тільки правомірно накладені стягнення можуть ураховуватись і бути підставою для звільнення працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі ст. 2 КЗпП України державою забезпечується право громадян України на працю, тобто одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Стаття 21 КЗпП України закріплює рівність трудових прав громадян України.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також у збереженні роботи.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченим трудовим законодавством (ст. ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України) Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

За приписами ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Згідно ч. 1, 2, 7 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України „Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Проаналізувавши обставини справи та надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наказ про звільнення позивача є незаконним, а тому його слід скасувати, а позивача поновити на попередній посаді.

Покликання в апеляційній скарзі на те, що позивач ОСОБА_3 повинен бути звільненим за прогул та прохання про зміну формулювання причин звільнення, не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем не спростовано,що в день звільнення 23 червня 2020 року позивач перебував на робочому місці на Бихівській осушувальній системі в с. БихівЛюбешівського району, при цьому начальник Любешівської ЕД перешкоджав йому виконувати роботу.

Щодо систематичного невиконання трудових обов`язків, то в даному випадку судом правильно встановлено, що будь-які дисциплінарні стягнення до ОСОБА_3 не застосовувалися, наказ від 24.04.2020 року №19-П хоч і називається «про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3 », проте не містить накладення будь-якого стягнення.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 2 п. 2 Порядку № 100, середньомісячна зарплата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Встановлено що, у даному випадку ОСОБА_3 було звільнено з роботи 23 червня 2020 року, а тому для розрахунку середньомісячного заробітку слід взяти до уваги інформацію по заробітній платі за травень та квітень 2020 року.

З довідки про доходи, виданої Маневицьким міжрайонним управлінням водного господарства від 20 липня 2021 року встановлено, що заробітна плата ОСОБА_3 в квітні 2020 року становила 3 745 гривень 22 копійки, а у травні 2020 року - 4 472 гривні 77 копійок.

Відповідно до п. 2 постанови КМУ № 100 від 8 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньоденний заробіток позивача становить 316 гривень 07 копійок (3 745, 22 гривні + 4 472, 77 гривні/40 днів).

Станом на день ухвалення судового рішення така кількість робочих днів становить 221 день.

Виходячи з наведеного, а також положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України судом першої інстанції вірно здійснено розрахунок та стягнуто на користь позивача з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу на суму 69 851 гривня 47 копійок (316,07 гривень х 221 день).

Згідно з вимогами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сферах трудових відносин регулюється ст. 237 - 1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п.13 постанови Пленуму ВСУ Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року №4 роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

При цьому конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

За змістом зазначеної норми закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об`єкту яких завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Разом з тим, компенсація завданої моральної шкоди не обмежується самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного суду України № 6-23цс від 25 квітня 2012 року.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 25 травня 2001 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконним діями або бездіяльністю інших осіб.

При визначенні розміру моральної шкоди суд виходив із ступеня та характеру перенесених позивачем моральних страждань, що були викликані порушенням його гарантованого Конституцією права на працю, характеру та способу заподіяння моральної шкоди (порушення прав позивача з боку відповідача), та врахував також ту обставину, що задоволення позову в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є одночасно і частковою компенсацією заподіяної моральної шкоди.

Що стосується покликання в апеляційної скарзі на ту обставину, що Регіональний офіс водних ресурсів у Волинській області не був залучений до участі у справі, то суд вважає, що дана обставина не впливає на законність рішення суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи будь-яких доказів про реорганізацію відповідачем не було надано. Відповідні документи були надані представником позивача до заяви про заміну сторони виконавчого провадження ( а.с. 130), і відповідно до ухвали Маневицького районного суду Волинської області від 13 грудня 2021 року клопотання було задоволено та замінено сторону виконавчого провадження - боржника з Маневицького міжрайонного управління водного господарства на Регіональний офіс водних ресурсів у Волинській області. Представник відповідача не заперечував проти задоволення клопотання про заміну сторони, про що свідчить заява представника (а.с. 151). Крім того, зазначена ухвала не оскаржувалася відповідачем у апеляційному порядку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність ухваленого рішення, в оскаржуваній частині не впливають.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції на підставі встановлених у судовому засіданні фактів, що підтверджуються належними доказами, правильно визначено правовідносини між сторонами і застосовано норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.367 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Маневицького районного суду Волинської області від 01 листопада 2021 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 квітня 2022 року.

Головуючий

Судді :