Рішення

від 11.04.2022 по справі 710/58/22

ШПОЛЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 710/58/22

Провадження № 2/710/177/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.04.2022 м. Шпола

Шполянський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Симоненко О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Коваленка В.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 ,

представника відповідача адвоката Терещенка С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Шпола в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського підприємства " Павлівське" , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_2 , про визнання договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб ( емфітевзису) недійсним та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

До Шполянського районного суду Черкаської області звернувся ОСОБА_1 із позовом до Сільськогосподарського приватного товариства « Павлівське», у якому просив визнати недійсним договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), площею 6, 4984 га з кадастровим номером 7125785200:04:001:0450, укладений 19 серпня 2021 року між ОСОБА_2 та СПП «Павлівське»; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 59986298 від 25.08.2021 року, прийняте на підставі вказаного договору.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_2 був власником земельної ділянки з кадастровим номером 7125785200:04:001:0450 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку. 20.02.2016 року між ОСОБА_2 та СПП « Павлівське» було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки , строком на 7 років, до 20.02.2023 року. Договір зареєстрований 26.02.2016 року. У подальшому 19.08.2021 року ОСОБА_2 внаслідок помилки уклав із відповідачем договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб ( емфітевзису) на 50 років. Договір зареєстрований 19.08.2021 року.

27.10.2021 року ОСОБА_2 подарував вказану земельну ділянку позивачу.

Незважаючи на діючий договір оренди сторони уклали договір емфітевзису тієї ж земельної ділянки. Внаслідок укладення вказаного договору емфітевзису СПП «Павлівське» отримало право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, що є перешкодою для позивача у реалізації права власності щодо тієї ж самої земельної ділянки.

Позивач вважає, що договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, укладений 19.08.2021 року між ОСОБА_2 та СПП " Павлівський" є недійсним, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства, адже укладений до закінчення договору оренди, а спірна земельна ділянка знаходилась у законному користуванні відповідача.

31.01.2022 відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням учасників справи.

23.02.2022 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_2 , подав пояснення, у яких зазначив, що він як власник земельної ділянки з кадастровим номером 7125785200:04:001:0450 19.08.2021 року внаслідок помилки уклав з відповідачем договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Текст договору емфітевзису був наданий відповідачем, про істотні умови договору йому не повідомили, зокрема про строк права користування землею 50 років. Про цей строк він дізнався від позивача і погодитися з ним не може, тому між ним та відповідачем виник спір, який можливо вирішити тільки в судовому порядку, оскільки СПП « Павлівське» не бажає добровільно припинити договір емфітевзису та повернути земельну ділянку. Вказаний договір перешкоджає позивачу у реалізації його права власності щодо земельної ділянки. Вважає, що вказаний договір належить визнати недійсним, оскільки він укладений до закінчення попереднього договору оренди землі. Просив позов задовольнити.

22.03.2022 року підготовче судове засідання закрите, справу призначено до розгляду.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити з підстав, наведених у позові. Додатково пояснив, що його права оспорюваним договором порушені, оскільки він після закінчення договору оренди землі, бажає самостійно обробляти земельну ділянку.

Третя особа у судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Пояснив, що помилково уклав договір емфітевзису.

Представник відповідача, адвокат Терещенко С.І., у судовому засіданні позов не визнав, зазначив, що позивачем не наведено у чому саме полягає порушення його права. Третя особа, у свою чергу, як сторона договору, такий не оспорювала та не зверталась із самостійними вимогами. Крім того, посилаючись на укладення договору у наслідок помилки, не заначив, що він вважав підписує, яку саме угоду. Крім того, третя особа не заперечує, що отримує кошти за договорами.

Відповідач у встановлений строк до суду відзив на позов не надав, а тому, враховуючи положення ч.8 ст.178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Заслухавши учасників розгляду справи, дослідивши матеріали справи , судом встановлені наступні обставини.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та СПП «Павлівське» 20.02.2016 року укладений договір оренди землі № 73, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне володіння земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться у межах адміністративної території Матусівської сільської ради Шполянського району з кадастровим номером 7125785200:04:005:0746, площею 6,5000 га. Договір укладено строком на 7 років до 20.02.2023 р. ( а.с.19-22)

Вказана земельна ділянка передана орендодавцем орендарю відповідно до акту приймання-передачі від 20.02.2016 року ( а.с.23).

Речове право оренди земельної ділянки зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.02.2016 року за номером 13525052, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 54529032 від 03.03.2016 року ( а.с.24).

Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 61049180 від 09.06.2016 року вбачається, що кадастровий номер земельної ділянки, яка належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на землю ЯГ 637979, виданого 04.11.2006 року, змінений на 7125785200:04:001:0450 ( а.с.25).

19.08.2021 року між ОСОБА_2 та СПП « Павлівське» договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб ( емфітевзис), предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 7125785200:04:001:0450, термін дії договору 50 років ( а.с. 28-31).

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб за вказаним договором зареєстроване 19.08.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 271718984 від 25.08.2021 року ( а.с.32).

27.10.2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір дарування, відповідно якого ОСОБА_2 подарував, а обдарований прийняв у дар земельну ділянку площею 6,4984 га, кадастровий номер 7125785200:04:001:0450 ( а.с. 38-39).

Право власності ОСОБА_1 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.10.2021 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності за номером від 27.10.2021 року ( а.с.40). Відповідні відомості про власника вказаної земельної ділянки внесені до Державного земельного кадастру ( а.с. 33).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі ( ч.ч.1,2 ст. 2 ЦПК України).

Нормами ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання , кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідностідо нормст.16ЦК Українита ст.4ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В усталеній практиці Верховного Суду ( постанова від 01.03.2018 у справі №910/2280/17, постанова від 14 лютого 2019 року у справі № 911/792/18, постанова від 02.02.2021 року у справі №925/642/19) останній наголошує, що наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Порушенням вважаєтьсятакий стансуб`єктивногоправа,за якоговоно зазналопротиправного впливуз бокуправопорушника,внаслідок чогосуб`єктивнеправо особизменшилося абозникло яктаке;порушення правапов`язаноз позбавленнямможливості здійснити,реалізувати своєправо повністюабо частково.

Таким чином у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд касаційної інстанції зазначає, що захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно усталеної практики Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 року № 439/212/14-ц|14-75цс18, постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/109/19) договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Відповідно правової позиції Верховного Суд , яка викладена у постановах від 04.06.2020 у справі № 916/1411/19, від 19.02.2020 у справі №916/1408/19, від 09.04.2019 у справі № 908/1194/18, від 03.09.2019 у справі №910/14255/18, за змістом статей 15, 16, 215 Цивільного кодексу України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.11.2019 у справі № 752/900/15-ц, захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні.

Звертаючись до суду, позивач зазначає, що договір емфітевзису, укладений між ОСОБА_2 та СПП « Павлівське» порушує його право власності на земельну ділянку, оскільки такий укладений під час дії попереднього договору оренди земельної ділянки та він мав намір використовувати її самостійно після закінчення договору оренди землі від 20.02.2016 року.

Судом встановлено, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7125785200:04:001:0450 до позивача перейшло внаслідок договору дарування від 27.10.2021 р..

Відповідно положень ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

У судовому засіданні позивач вказав, що на момент укладення договору дарування йому було відомо про оспорюваний договір, разом із тим він прийняв земельну ділянку у дар, право користування якою на підставі зазначених договорів мала третя особа, тобто відповідач.

Крім того, відповідно до умов договору дарувальник у п. 3.5 ствердив, крім іншого, що прав щодо земельної ділянки у третіх осіб ( у тому числі за договорами оренди), як в межах, так і за межами України, немає.

Відповідно до пункту 6 частини першоїстатті 3 ЦК Українизагальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Справедливість та добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Статтею 627 ЦК Українивизначено свободу договору, а саме: відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогокодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Сторони договору дарування, будучи обізнаними про право третьої особи щодо земельної ділянки, уклали вказаний договір, та позивач прийняв у дар об`єкт нерухомості у тому правовому стані, який відповідає умовам договорів оренди земельної ділянки та емфітевзису.

Враховуючи викладене, позивач, звертаючись до суду з даним позовом та стверджуючи про порушене його право власності на майно відповідачем, будучи, в свою чергу, достеменно обізнаним про те, що СПП " Павлівське" було користувачем земельної ділянки, яку прийняв у дар позивач, жодним чином не довів наявність порушеного його права власності на майно, що є предметом спірного правочину, що само по собі є підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому судом не встановлено і охоронюваного законом інтересу позивача.

Слід також зауважити, що не підлягають застосуванню у даній справі висновки Верховного Суду, на які посилається позивач, викладені у постановах: від 10.04.2019 року у справі 587/2135/16, від 01.04.2020 року у справі № 610/1030/18, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17, від 20.03.202019 року у справ № 587/2110/16, оскільки правовідносини, у вказаних справах, відмінні від тих, які існують між сторонами у справі, яка на розгляді суду. Так у наведених справах підставою позову було порушене право орендаря за договором оренди, шляхом укладення орендодавцем договору оренди щодо тієї ж земельної ділянки з третьою особою під час дії попереднього договору оренди землі.

У даній справі встановлено, що до укладення договору дарування ОСОБА_2 уклав із СПП « Павлівське» договір оренди належної йому земельної ділянки від 20.02.20216 року строком до 20.02.2023 року та договір емфітевзису від 19.08.2021 року строком на 50 років.

Договір оренди земельної ділянки та договір емфітевзису мають різну правову природу.

Застаттею 13 Закону «Про оренду землі»договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із частиною першою та п`ятоюстатті 102-1 Земельного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно доЦивільного кодексу України.

Нормами частини третьої наведеної статті встановлено, що земельна ділянка, що перебуває в оренді, не може бути передана її власником іншій особі на праві емфітевзису, суперфіцію.

Отже емфітевзис та оренда земельної ділянки за своєю правовою природою не можуть одночасно встановлюватись щодо однієї земельної ділянки для різних правонабувачів. Разом із тим, у даному випадку правонабувач один і той самий, що не суперечить чинним нормам законодавства.

Оскільки, за встановлених обставин у справі, позивачем не доведено порушення його цивільного права, за захистом якого він звернувся до суду, та яке саме право порушене, і в чому полягає його порушення, внаслідок укладення попереднім власником оспорюваного договору, а тому позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи , покладаються зокрема у разі відмови в позові на позивача.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи належать , зокрема витрати на професійну правничу допомогу ( ч.3 ст. 133 ЦПК України).

На доведення витрат на правову допомогу відповідачем, його представником надані : договір про надання правничої допомоги № 7122 від 18.03.2022 року, укладений між СПП " Павлівське" та адвокатом Терещенком С.І. ( а.с.71), відповідно умов якого вартість робіт адвоката коштує 1000,00 грн за одну годину, акт виконаних робіт до вказаного договору від 21.03.2022 року, відповідно якого адвокатом витрачено дві години часу ( а.с.72), квитанцію № 7/22 від 21.03.2022 року про сплату СПП " Павлівське" адвокату Терещенку С.І. 2000,00 грн, ордер № 1027527 від 21.03.2022 року , виданий адвокатом Терещенком С.І. на представлення СПП " Павлівське" в Шполянському районному суді Черкаської області ( а.с.79).

Вказані докази є належними та у повній мірі підтверджують витрати відповідача на професійну правничц допомогу, а тому такі підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 13,141, 263-265,280-283 ч.1 ст. 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1 , на користь Сільськогосподарського підприємства " Павлівське" , код ЄДРПОУ 36037009, місцезнаходження: вул. Богуна Івана, 1, с. Матусів Звенигородського району Черкаської області, судові витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн 00 коп. .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 20.04.2022.

Суддя О.В.Симоненко