Постанова

від 16.10.2023 по справі 710/58/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 710/58/22

провадження № 61-6202св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сільськогосподарське приватне підприємство «Павлівське»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2022 року у складі судді Симоненко О. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 09 червня 2022 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Вініченка Б. Б., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського приватного підприємства «Павлівське» (далі - СПП «Павлівське»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) недійсним та скасування державної реєстрації.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_2 був власником земельної ділянки площею 6, 4984 га, кадастровий номер 7125785200:04:001:0450, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку (далі - земельна ділянка).

20 лютого 2016 року між ОСОБА_2 та СПП «Павлівське» було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 7 років до 20 лютого 2023 року. Договір зареєстрований 26 лютого 2016 року.

У подальшому 19 серпня 2021 року ОСОБА_2 внаслідок помилки уклав із СПП «Павлівське» договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) на 50 років (далі - спірний договір). Договір зареєстрований 19 серпня 2021 року.

Сторони уклали договір емфітевзису земельної ділянки, незважаючи на чинний договір оренди цієї ж земельної ділянки.

27 жовтня 2021 року ОСОБА_2 подарував йому земельну ділянку.

Внаслідок укладення спірного договору СПП «Павлівське» отримало право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, що перешкоджає йому реалізувати право власності на земельну ділянку.

Спірний договір є недійсним, оскільки укладений під час дії договору оренди землі.

Просив суд визнати недійсним спірний договір, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 серпян 2021 року, індексний номер 59986298, прийняте на підставі спірного договору.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 09 червня 2022 року, у позові відмовлено. Рішенням суду першої інстанції стягнено з ОСОБА_1 на користь СПП «Павлівське» судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 оскаржив спірний договір як заінтересована особа, права якої порушуються вчиненням цього правочину.

ОСОБА_1 був достеменно обізнаний про те, що СПП «Павлівське» вже було користувачем земельної ділянки, яку він прийняв у дар.

Позивач не довів порушенння його права власності на земельну ділянку укладеним спірним договором, що само по собі є підставою для відмови у позові. Водночас суди не встановили і охоронюваного законом інтересу позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 09 червня 2022 року, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що спірний договір є недійсним, оскільки не відповідає вимогам законодавства, укладений до закінчення дії договору оренди землі, згідно з яким земельна ділянка знаходилась у законному користуванні відповідача.

Суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, провадження № 12-97гс18, від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17, провадження № 14-330цс18, від 28 листопада 2018 року у справі № 823/1508/16, провадження № 11-1042апп18, від 05 грудня 2018 року у справі № 815/2072/17, провадження № 11-815апп18, від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, провадження № 14-25цс19, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, провадження № 14-74цс19, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, провадження № 14-436цс19, Верховного Суду від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2540цс16,

Аргументи інших учасників справи

Відзив СПП «Павлівське», поданий адвокатом Терещенком С. І., мотивований тим, що 18 серпня 2021 року між ОСОБА_2 та СПП «Павлівське» укладено угоду про дострокове розірвання договору оренди, запис про припинення права внесено 19 серпня 2021 року.

Позивач не довів укладення спірного договору під впливом помилки, та оскільки не був стороною цього договору не довів порушення своїх прав чи інтересів його укладенням.

Просив стягнути з ОСОБА_3 на користь СПП «Павлівське» понесені витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 3 000,00 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 20 лютого 2016 року між ОСОБА_2 та СПП «Павлівське» укладено договір оренди землі № 73, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне володіння земельну ділянку.

Відповідно до пункту 3.1. договору оренди строк його дії становить 7 років, а саме з 20 лютого 2016 року до 20 лютого 2023 року включно з урахуванням періоду ротації основної сівозміни.

Згідно з актом приймання-передання від 20 лютого 2016 року орендодацець передав земельну ділянку орендарю.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03 березня 2016 року № 54529032 26 лютого 2016 року зареєстровано речове право оренди земельної ділянки № 13525052.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 09 червня 2016 року № 61049180 кадастровий номер земельної ділянки, яка належала ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на землю від 04 листопада 2006 року, серія ЯГ № 637979, змінений на 7125785200:04:001:0450.

19 серпня 2021 року між ОСОБА_2 та СПП «Павлівське» укладено спірний договір, предметом якого є земельна ділянка, кадастровий номер 7125785200:04:001:0450, строк дії договору становить 50 років.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 271718984 від 25 серпня 2021 року право користування земельною ділянкою зареєстроване 19 серпня 2021 року на підставі спірного договору.

27 жовтня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, відповідно до якого дарувальник подарував, а обдарований прийняв у дар земельну ділянку.

27 жовтня 2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. зареєстровано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (частина першастатті 81 ЗК України).

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 102-1 ЗК України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Земельна ділянка, що перебуває в оренді, не може бути передана її власником іншій особі на праві емфітевзису, суперфіцію (частина третя статті 102-1 ЗК України).

Вказана норма не встановлює заборону одночасного надання земельної ділянки у користування шляхом укладення договору емфітевзису та оренди земельної ділянки на користь одного і того ж користувача, а спрямована на захист прав орендаря, у разі передання її власником іншій особі, зокрема на праві емфітевзису.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 не є стороною спірногодоговору, тому суди попередніх інстанці правильновказали, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, лише за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні положеннястатей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права(постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 522/11532/15-ц, провадження № 61-18199св18).

Суди встановили, що позивач на підставі договору дарування від 27 жовтня 2021 року став власником земельної ділянки, яка вже була предметом договору оренди та оспорюваного договору емфітевзису.

Відповідно до пункту 2.4 договору дарування земельної ділянки від 27 жовтня 2021 року всі витрати за оформлення цього договору несе обдаровуваний.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3.4 договору дарування обдаровуваний має право вимагати розірвання договору дарування, якщо він не знав і не міг знати про права тертіх осіб на земельну ділянку.

ОСОБА_1 як обдаровуваний не відмовився від договору дарування земельної ділянки, а 27 жовтня 2021 року зареєстрував своє право власності на земельну ділянку, що була предметом договору дарування та взяв на себе витрати за оформлення цього договору (пункт 2.4 договору дарування).

Верховний Суд погоджується з висновками судів, що позивач був обізнаний про укладення між попереднім власником та СПП «Павлівське» спірного договору, та на час звернення до суду з позовом правом на розірвання договору з підстав, передбачених підпунктом 1 пункту 3.4 договору дарування не скористався.

У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, провадження № 12-97гс18 (спір між юридичними особами щодо визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій, кредитним договором, іпотечним договором; скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень), Верховного Суду від 20 серпня 2020 рокуу справі № 916/2464/19 (спір між міською радою та юридичною особою щодо скасування рішення про державну реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністюправа власності на нерухоме майно, знесення нежитлових будівель), не є релевантними у справі, що переглядається.

Висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17, провадження № 14-330цс18 (за позовом орендаря до орендодавця та нового орендаря, з яким укладено інший договір оренди під час дії превісного договору оренди з позивачем), від 28 листопада 2018 рокуу справі № 823/1508/16, провадження № 11-1042апп18, від 05 грудня 2018 рокуу справі № 815/2072/17, провадження № 11-815апп18 (за позовами орендаря до орендодавця та нового орендаря, з яким укладено інший договір оренди під час дії превісного договору оренди з позивачем. Верховний Суд не переглядав справи по суті, провадження у справах закрито з підстав недотримання правил юрисдикції), від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, провадження № 14-25цс19, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, провадження № 14-74цс19, Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2540цс16 (за позовами орендаря до орендодавця та нового орендаря, з яким укладено інший договір оренди під час дії превісного договору оренди з позивачем), Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, провадження № 14-436цс19 (за позовом попереднього орендаря до нових власники земельної ділянки (спадкоємців), які нерозірвавши з ним договір оренди уклали новий договір з іншою особою. Суди відмовили, оскільки строк попереднього договору оренди сплив), сформульовані за інших фактичних обставин, тому не є застосовними у справі, що переглядається.

Загальні правові висновки, викладені у вказаних постановах, що укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою не суперчать висновкам судів у справі, що переглядається, оскільки не встановлено порушення права нового власника земельної ділянки.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічні висновки викладені Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, від 14 вересня 2021 року у справі № 204/6564/19, провадження № 61-1970св21, від 09 листопада 2021 року у справі № 648/2776/20, провадження № 61-7641св21.

25 серпня 2022 року між адвокатом Терещенком С. І. та СПП «Павлівське» укладено договір про надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 3 договору про надання правничої допомоги вартість робіт за цим договором становить 1 000,00 грн за 1 год роботи адвоката.

Відповідно до пункту 4 договору форма повний розрахунок за цим договором може бути проведено в місячний строк з моменту підписання акту виконаних робіт.

Згідно з пунктом 5 договору надання послуг підтверджується актом виконаних робіт.

Відповідно до акта виконаних робіт від 29 серпня 2022 року до договору про надання правничої допомоги від 25 серпня 2022 року адвокат надав, а СПП «Павлівське» прийняло такі послуги: консультація правового характеру - 30 хв; ознайомлення з документами та підготовка до складання відзиву - 30 хв, складання відзиву та направлення його сторонам і суду - 1 год. Загальна вартість послуг, що підлагають до сплати - 3 000,00 грн.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, пункт 268; від 28 липня 1999 року у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, пункт 30).

Заява іншої сторони про зменшення витрат СПП «Павлівське» на правничу допомогу до Верховного Суду не надійшла.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до акта виконаних робіт від 29 серпня 2022 року адвокат витратив 2 год часу для надання послуг за договором від 25 серпня 2022 року, що з урахуванням пункту 3 цього договору становить не 3 000,00 грн, а 2 000,00 грн.

З огляду на вказане, взявши до уваги фактичний обсяг наданих заявнику послуг, Верховний Суд дійшов висновку, що стягненню на користь СПП «Павлівське» підлягають витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді касаційної інстанції, у розмірі 2 000,00 грн, що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, відповідності конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 09 червня 2022 року залишити без змін.

Заяву Сільськогосподарського приватного підприємства «Павлівське» про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського приватного підприємства «Павлівське» 2 000 (дві тисячі) грн 00 коп. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко