Рішення

від 19.04.2022 по справі 454/4658/21

СОКАЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 454/4658/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2022 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Адамович М. Я. ,

за участю секретаря Калиш В.О.,

розглянувши в м. Сокалі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи Поторицької сільської ради Сокальського району Львівської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася в суд з даним позовом, на обґрунтування якого зазначила, що в належному їй житловому будинку зареєстрована відповідачка та її малолітній син.

Останні в даному житлі не проживають з 2016 року, не є співвласниками житлового будинку та не є членами її сім`ї, оскільки була дружиною її сина та шлюб між ними було розірвано.

На її вимогу відповідачка відмовилася знятися з реєстрації місця проживання, що створює їй перешкоди в розпорядженні належним їй будинком.

Представник відповідачки - адвокат Чернявський Р.І. подав відзив на позов, в якому на заперечення позовних вимог зазначив, що позивачкою не доведено наявність у неї права власності на житло.

Відповідачка була зареєстрована в спірному житловому будинку на законних підставах та не втратила інтересу до цього житла.

Позивачкою також не доведено, що відповідачка набула право власності або право користування іншим житлом.

Позбавлення права відповідачки на користування житловим будинком буде неспівмірним та необґрунтованим втручанням в її право на житло.

Представник позивачки - адвокат Охмак М.В. подав відповідь на відзив та вказав, що позивачка є одноосібним власником житлового будинку.

Вважає безпідставним покликання відповідачки на те, що вона була членом сім`ї позивачки та її сина, оскільки такий статус нею давно втрачено.

Також вважає, що зазначення позивачкою про наявність інтересу до житла спрямоване на затягування розгляду справи. Так, остання добровільно залишила житло після розірвання шлюбу, не сплачувала комунальних послуг, не вживала заходів щодо вселення в будинок, що свідчить про відсутність в неї зазначеного нею інтересу до належного позивачці будинку для її проживання.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши докази по справі, суд дійшов наступних висновків.

Позивачці належить житловий будинок АДРЕСА_1 , що встановлено із свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

В даному житловому будинку зареєстрована відповідачка ОСОБА_2 та її малолітній син ОСОБА_3 , однак не проживають за місцем реєстрації, що встановлено з витягу з будинкової книги та акту від 20.09.2021р.

З відповіді старости Сокальської міської ради Львівської області, наданої на запити адвоката Охмак М.В., вбачається, що ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_3 зареєстровані 05.10.2017р. на підставі заяви та зі згоди власника (позивачки). Відповідачка не зверталася з метою зняття її з реєстрації місця проживання. Місце проживання відповідачки та яку дошкільну установу відвідує її малолітній син їй на даний час не відомо.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

В силу ст.9 Конституції України, Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушеним.

Згідно зі ст.317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст.383 ЦК та ст.150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною 1 ст.156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника житлового будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також ст.405 ЦК України.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якої вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування житловим приміщенням у членів її сім`ї.

Відповідно до ч.4 ст.156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього кодексу, а саме - подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 391 ЦК України регламентовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

Виходячи з аналізу ст.ст.383, 391, 405 ЦК та стст.150, 156 у поєднанні зі ст.64 ЖК УРСР слід дійти висновку, що положення ст.ст.383, 391 ЦК передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення ст.405 ЦК, стст.150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника житлового приміщення та членів його сім`ї.

Разом з тим, відповідачка та її неповнолітній син не є членами сім`ї позивачки, оскільки шлюб між нею та сином позивачки розірвано.

Окрім цього, відповідачка не проживає за місцем реєстрації, що стверджується не тільки наданим позивачкою актом, а й вона сама про це зазначила у відзиві на позовну заяву, вказавши адресу проживання: АДРЕСА_2 .

Зазначене свідчить про наявність у відповідачки іншого житла, окремого ведення побуту сторонами та відсутність потреби в житловому будинку позивачки, як місці проживання.

З наведених норм встановлено, що цивільне законодавство не передбачає права користування житлом за особами, які хоча правомірно вселилися у житло власника, але на час розгляду справи не є членами його сім`ї та не проживають у належному позивачу будинку, а тому, підстави подальшої реєстрації місця проживання відповідачів у належному позивачу будинку - відсутні.

Крім того, позивач стверджує, що факт реєстрації відповідача в належному їй житлі порушує його право власності на це майно та чинить перешкоди в здійсненні права власності на дане майно.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідач вселилася в квартиру і набула право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Судом встановлено, що позивач є власником квартири, відповідачка та її син спільним побутом з позивачкою не пов`язані, а тому право останніх на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна і на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Сокальський районний суд Львівської області.

Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Поторицька сільська рада Сокальського району Львівської області, місцезнаходження: с.Поториця, Червоноградський район, Львівська область.

Головуючий: М. Я. Адамович