Постанова

від 16.05.2023 по справі 454/4658/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 454/4658/21 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.

Провадження № 22-ц/811/2107/22 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

секретаря: Колич Х.Б.

за участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 20 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи Поторицької сільської ради Сокальського району Львівської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИЛА:

29.11.2021 до Сокальського районного суду Львівської області ОСОБА_1 подала позовну заяву до ОСОБА_3 , за участю третьої особи Поторицької сільської ради Сокальського району Львівської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Просила суд визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позовних вимог покликалася на те, що в належному їй житловому будинку зареєстрована відповідачка та її малолітній син. Останні в даному житлі не проживають з 2016 року, не є співвласниками житлового будинку та не є членами її сім`ї, оскільки відповідачка була дружиною її сина та шлюб між ними було розірвано. Зазначає, що вона через свого представника намагалася в досудовому порядку вирішити питання про зняття відповідачки з реєстрації в буд. АДРЕСА_1 , на що відповідачка не погодилася, посилаючись на відсутність іншого місця, де вона зможе із сином зареєструватися. Така поведінка відповідачки перешкоджає їй у продажі житлової власності. В свою чергу відповідачка з малолітнім сином, які не проживають за адресою своєї реєстрації з 2017 року, втратили право на користування житловим будинком, внаслідок їх відсутності без поважних причин понад 4 роки. За наведених обставин просила позов задоволити.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 20 квітня 2022 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .

Рішення суду оскаржила ОСОБА_3 .

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Звертає увагу на те, що в даній справі факт тимчасової відсутності відповідача та дитини підтверджувався Актом про не проживання. Проте, що стосується малолітньої дитини, то оскільки дитина не може самостійно визначати своє місце проживання, то факт її не проживання у жилому приміщенні не є безумовною підставою про визнання її, такою що втратила право користування житлом. Факт вибуття з жилого приміщення та набуття малолітньою дитиною права власності або права користування іншим жилим приміщенням повинен доводитися позивачем, і це є його процесуальним обов`язком.

На думку апелянта, суд помилково прийшов до висновку, що неповнолітня дитина забезпечена житлом. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на даний час іншого житла немає та ніколи не мав та є зареєстрований за місцем проживання свого батька. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця, проте такі фактичні дані не можуть стосуватися дітей внаслідок їх обмеженої цивільної дієздатності. Отже, щодо малолітніх дітей у конкретній справі застосовувати ст. 107 ЖК України неможна. Несплата дитиною комунальних послуг, також не є підставою для визнання її такою, що втратила право на користування жилим приміщенням. Крім того, позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише у разі наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування, якого в матеріалах справи немає.

Просить скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 20 квітня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову стосовно визнання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , надійшло письмове клопотання про розгляд справи за його та ОСОБА_3 відсутності, тому їх неявка відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За положеннями частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

При цьому згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відсутність члена сім`ї понад рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Судом встановлено, що позивачці належить житловий будинок АДРЕСА_1 , що встановлено із свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

В даному житловому будинку зареєстрована відповідачка ОСОБА_3 та її малолітній син ОСОБА_4 , однак не проживають за місцем реєстрації, що встановлено з витягу з будинкової книги та акту від 20.09.2021(а.с.4-7).

З відповіді старости Сокальської міської ради Львівської області, наданої на запити адвоката Охмак М.В., вбачається, що ОСОБА_3 разом з сином ОСОБА_4 зареєстровані 05.10.2017 на підставі заяви та зі згоди власника (позивачки). Відповідачка не зверталася з метою зняття її з реєстрації місця проживання. Місце проживання відповідачки та яку дошкільну установу відвідує її малолітній син на даний час не відомо(а.с.26).

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач є власником квартири, відповідачка та її син спільним побутом з позивачкою не пов`язані, а тому право останніх на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна і на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Проте, колегія суддів з таким висновком повністю погодитись не може з огляду на наступне.

Визнаючи малолітню дитину такою, що втратила право користування жилим приміщенням з тих підстав, що останній не проживає за зареєстрованим місцем проживання у належній позивачу квартирі без поважних причин понад один рік, суд не звернув уваги на таке.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Підстава, відповідно до якої місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєструвалося в спірній квартирі, у судовому порядку не оспорювалася, тому вважається, що він набув права користування цим житлом на законних підставах.

Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).

Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19), від 16 грудня 2020 року у справі № 206/4028/18 (провадження 61-1635св20).

Позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише при наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 до малолітнього ОСОБА_4 про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, суд першої інстанцій не надав належної оцінки тому, що малолітній не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт його не проживання у спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом. Крім того, позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише у разі наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування, якого в матеріалах справи немає.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Враховуючи наведені обставини, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а рішення Сокальського районного суду Львівської області від 20 квітня 2022 року в частині визнання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 слід скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким у задоволенні позову про визнання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 - відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 20 квітня 2022 року в частині визнання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким у задоволенні позову про визнання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 - відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 26.05.2023

Головуючий

Судді