Постанова

від 19.04.2022 по справі 932/14811/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2061/22 Справа № 932/14811/19 Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В. І. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2022 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Демченко Е. Л., Пищиди М.М.,

за участю секретаря - Піменової М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського міського голови Філатова Бориса Альбертовича, Дніпровської міської ради, третя особа - комунальне підприємство культури «Центральний міський дитячий парк Лазаря Глоби» про скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2021 року, -

В С Т А Н О В И В:

01 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпровського міського голови Філатова Б.А., Дніпровської міської ради, третя особа - комунальне підприємство культури «Центральний міський дитячий парк Лазаря Глоби» про скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку. З урахуванням уточнень від 12.11.2019, просила скасувати розпорядження Дніпровського міського голови - Філатова Бориса Альбертовича №7-25/6-рк від 25.06.2019 в частині звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України, поновити її на посаді директора КПК «Центральний міський дитячий парк Лазаря Глоби», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 156806,14 грн. (а.с.1-6, 52-58).

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду. Позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено частково. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального підприємства культури «Центральний міський дитячий парк Лазаря Глоби» за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України з 31.07.2019 на 22.08.2019. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.128-129).

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до прийняття помилкового рішення суду, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким, скасувати розпорядження Дніпровського міського голови - Філатова Бориса Альбертовича №7-25/6-рк від 25.06.2019 в частині звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України, поновити її на посаді директора КПК «Центральний міський дитячий парк Лазаря Глоби», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 156806,14 грн. (а.с.132-136).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що розпорядженням міського голови від 22.05.2008 ОСОБА_1 призначено на посаду директора КПК «Центральний міський дитячий парк Лазаря Глоби» з 21.05.2008.

Між ОСОБА_1 та Дніпровською міською радою укладено трудовий контракт від 27.12.2011 строком дії до 26.12.2014. Додатковою угодою від 14.10.2014 строк дії контракту продовжено до 26.12.2019.

Згідно долученої позивачкою трудової книжки, останній запис під номером 40 14.10.2014 про переукладення контракту до 26.12.2019.

Згідно копії заяви від 21.06.2019 позивачка просила надати щорічну відпустку з 01.07.2019 терміном на 31 календарних день з наступним звільненням за згодою сторін та виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення.

Згідно копії долученого позивачем розпорядженням відповідача №7-25/6-к від 25.06.2019 ОСОБА_1 надано відпустку з 24.07.2019 по 31.07.2019 з наступним звільненням за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України.

Згідно копії заяви позивача від 30.07.2019, адресованій міському голові, ОСОБА_1 вказує, що їй згідно розпорядженням міського голови від 25.06.2019 №7-25/6-рн надано відпустку з 24.07.2019 по 31.07.2019 з наступним звільненням за угодою сторін. 24.07.2019 нею оформлено лікарняний тому відпустка продовжується на час лікарняного. Додатково повідомляла про відкликання заяви від 21.06.2019 в частині звільнення за згодою сторін. До заяви додатками вказано заява від 21.06.2019 та розпорядження від 25.06.2019 №7-25/6-рн.

Згідно листка непрацездатності позивачка була непрацездатною з 24.07.2019. Останній запис про захворювання здійснено 13.08.2019 із вказівкою до 21.08.2019. Інших листків непрацездатності чи інших документів про подальшу непрацездатність позивачем не надано.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із порушення відповідачем трудового законодавства в частині дати звільнення, виходячи із наданого позивачем листка непрацездатності №479865 у якому дата звільнення від роботи вказана до 21.08.2019. Тому дату припинення трудових відносин слід визначити 22.08.2019. Інші позовні вимоги, суд першої інстанції вважав необґрунтованими та недоведеними.

Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції.

У відповідності до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У відповідності до ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін (ч.1); розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45) (ч.4).

У відповідності до ч.3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі №6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22.04.2019 року у справі №759/11508/16-ц, у постанові від 27.05.2020 у справі №404/6236/19, у постанові від 09.12.2020 у справі №296/324/18.

Такий самий висновок наведено і в постанові Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №647/3372/19, ухваленій за ідентичних даній справі обставин.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заява ж від 30.07.2019 не свідчить про анулювання такої домовленості, адже згоди роботодавця на анулювання не було.

Доводи апеляційної скарги про необхідність окремого розпорядження про припинення трудового договору після закінчення відпустки, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи розглядалися судом першої інстанції та ним надана обґрунтована відповідь їх неприйняття.

Доводи апеляційної скарги що КЗпП України не містить таку підставу звільнення "Відпустка з подальшим звільненням" колегія суддів не приймає до уваги, оскільки згідно зі статтею 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Оскільки позивач скористалася своїм правом на отримання при звільненні невикористаної відпустки, згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про відпустки» датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки, а враховуючи перебування позивача на лікарняному, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зміну дати звільнення.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, доводи апеляційної скарги також були предметом розгляду в суді першої інстанції, яким надана оцінка, а тому додатковому правовому аналізу не підлягають.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язк щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: