Рішення

від 18.04.2022 по справі 925/1672/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2022 року м. Черкаси справа № 925/1672/21

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Нестеренко А.М., за участі представників сторін: позивача (в режимі відеоконференції) адвоката Афанасьєвої І.М., відповідача адвоката Накопюка Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Полісан до Товариства з обмеженою відповідальністю Аттіка-Україна про стягнення 2153345 грн. 19 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Полісан звернувся в Господарський суд Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Аттіка-Україна (далі відповідач) про стягнення, на підставі договору поставки № 25/19 від 27.03.2019 року, 1891775 грн. 09 коп. боргу, 94588 грн. 75 коп. штрафу, 415876 грн. 56 коп. пені, 68499 грн. 15 коп. інфляційних втрат, 34181 грн. 64 коп. 3 % річних, що разом становить 2504921 грн. 19 коп., та відшкодування судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язання з поставки товару хімічної сировини за договором поставки № 25/19 від 27.03.2019 року, оплаченого позивачем. Оплачений товар відповідач частково передав позивачу, товар на суму 1891775 грн. 09 коп. відповідачем не передано, тому позивач вимагає повернення сплачених коштів попередньої оплати, пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 10.12.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/1672/21, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.01.2022 року.

Відповідач в особі свого представника подав суду 18.01.2022 року клопотання (вх. № 726/22, а.с. 52-54), в якому повідомив про намір укладення сторонами мирової угоди у зв`язку з чим просив продовжити строк для подання відзиву у даній справі.

Ухвалами суду від 27.01.2022 року, від 31.01.2022 року задоволено клопотання відповідача (вх. № 726/22 від 18.01.2022 року) про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву, підготовче засідання відкладено на 11.02.2022 року.

Відповідач в особі свого представника подав суду засобами електронного зв`язку:

08.02.2022 року заяву (вх. № 2098/22, а.с. 82), в якій повідомив попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які відповідач поніс і планує понести у зв`язку з розглядом даної справи;

08.02.2022 року клопотання (вх. № 2100/22, а.с. 83-84), в якому просив зменшити розмір штрафних санкцій на 70% фактично до 183943 грн. 83 коп., оскільки розмір штрафних санкцій є надмірним та становить 39,81 % вартості недопоставленого товару, а понесених позивачем збитків внаслідок вчиненого відповідачем порушення не настало;

08.02.2022 року клопотання (вх. № 2103/22, а.с. 91-94), в якому просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які поніс позивач у зв`язку з розглядом даної справи до 8000 грн.;

09.02.2022 року клопотання (вх. № 2199/22, а.с. 95), в якому просив закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 351576 грн., оскільки після відкриття провадження у даній справі 20.12.2021 року відповідачем здійснено поставку товару позивачу за видатковою накладною № 558;

11.02.2022 року клопотання (вх. № 2331/22, а.с. 97-101), в якому просив долучити до матеріалів справи докази направлення клопотань позивачу засобами електронного зв`язку.

Ухвалою суду від 11.02.2022 року підготовче провадження у справі № м925/1672/21 закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 22.03.2022 року, запропоновано сторонам провести звірку взаєморозрахунків, відповідний акт надати суду.

Представник позивача подав суду 11.02.2022 року:

заяву (вх. № 2357/22, а.с. 111-112), в якій підтвердив поставку відповідачем 20.12.2021 року товару на суму 351576 грн., у зв`язку з чим просив зменшити розмір позовних вимог та визначити ціну позову 2153345 грн. 19 коп., також просив повернути надмірно сплачений судовий збір у розмірі 5273 грн.64 коп., надав підписаний сторонами акт звірки взаємних розрахунків;

відповідь на клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій (вх. № 2415/22, а.с. 116-117, 121-122), в якій просив відмовити у задоволення клопотання відповідача, а позов задовольнити повністю;

заяву (вх. № 2419/22, а.с. 120), в якій повідомив про намір подачі доказів на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу у строки, передбачені абз.2 ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Ухвалою суду від 22.03.2022 року прийнято до провадження заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 2357/22 від 11.02.2022 року), з урахуванням введеного воєнного стану в Україні відкладено розгляд справи, запропоновано усім учасникам справи разом з заявами по суті справи направити в суд і іншим учасникам справи свої пропозиції щодо дати призначення судового засідання та можливості їх участі у розгляді справи в режимі відеоконференції.

04.04.2022 року, 07.04.2022 року представники сторін подали суду заяви (вх. № 3912/22, № 4000/22, а.с. 131, 133), в яких повідомили про погодження ними можливості розгляду справи 19.04.2022 року та просили суд призначити її розгляд.

Ухвалою суду від 07.04.2022 року призначено розгляд справи по суті на 19.04.2022 року.

В судовому засіданні 19.04.2022 року представник позивача позов з підстав, викладених у його заявах по суті справи, підтримала і просила суд задовольнити повністю з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, представник відповідача визнав наявність основного боргу у заявленому розмірі, просив зменшити розмір штрафних санкцій на 75 % з підстав, викладених у його заяві про це.

Згідно із ст.ст. 233 ч. 6, 240 ч. 1 ГПК України, у судовому засіданні 19.04.2022 року судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами заяви по суті справи і з процесуальних питань, наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог задовольняє частково з таких підстав.

27.03.2019 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Полісан, як покупець, і відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Аттіка-Україна, як постачальник, уклали договір поставки № 25/19 (далі Договір а.с. 11-14), згідно з умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити і передати у власність покупцю хімічну сировину (товар), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

У Договорі його сторони погодили всі істотні умови, зокрема, домовилися про таке:

п. 1.2. найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються у видаткових накладних та в рахунках-фактурах на товар, що є невід`ємною частиною даного договору;

п. 2.1. поставка товару проводиться окремими партіями згідно наданих покупцем і узгоджених постачальником заявок на поставку товару. Заявка на поставку товару подається у письмовому вигляді поштою, електронною поштою, або по факсу. Якщо постачальник, в змозі здійснити поставку товару, вказаного у заявці, він надає покупцю рахунок-фактуру на оплату товару. Дата рахунку-фактури на оплату товару вважається датою узгодження заявки на поставку товару;

п. 2.2. товар поставляється протягом 14 календарних днів з моменту узгодження заявки на поставку товару;

п. 2.5. право власності на всі ризики на товар переходить від постачальника до покупця в момент поставки товару. Моментом (датою) поставки товару є дата отримання товару покупцем на підставі видаткових накладних;

п. 4.2. форма оплати безготівкова, шляхом перерахування грошових коштів покупця на розрахунковий рахунок постачальника;

п. 6.2. постачальник несе відповідальність за не поставку або несвоєчасну поставку товару у вигляді пені у розмірі 0,1% від вартості несвоєчасного зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Уразі прострочення поставки товару більше ніж на 15 календарних днів постачальник зобов`язується додатково сплатити штраф у розмірі 5% від вартості непоставленого чи недопоставленого товару;

п. 6.6. строк, встановлений ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, до сторін не застосовується;

п. 9.1. договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2019 року, а в частині взаємних розрахунків між сторонами до повного їх виконання. У випадку, якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення дії договору письмово не повідомила про намір розірвати договір іншу сторону, то дія договору подовжується ще на один календарний рік на тих самих умовах.

Договір підписаний представниками обох сторін та скріплений їхніми печатками.

24.11.2020 року до Договору сторони уклали додаткову угоду (а.с. 15), в п. 1. якої, зокрема внесли зміни в п. 9.1. Договору, виклавши його в наступній редакції: «Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2022 року, а в частині взаємних розрахунків між сторонами до повного їх виконання. У випадку, якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення дії договору письмово не повідомила про намір розірвати договір іншу сторону, то дія договору подовжується ще на один календарний рік на тих самих умовах».

На виконання умов Договору відповідач 03.03.2021 року виставив позивачу рахунок на оплату по замовленню № 198 (а.с. 16) щодо товару - смоли стірол-алкідна в кількості 18500 кг, за ціною 64 грн. 68 коп., сума з ПДВ 1435896 грн.; 16.04.2021 року виставив позивачу рахунок на оплату по замовленню № 323 (а.с. 17) щодо товару - смоли стірол-алкідна в кількості 18000 кг, за ціною 77 грн. 96 коп., сума з ПДВ 1683936 грн.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Полісан сплатив відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю Аттіка-Україна 3119832 грн., зокрема, платіжними дорученнями:

№ 970 від 03.03.2021 року - 1435896 грн. з призначенням платежу: «оплата за хімречовину згідно рахунку № 198 від 03.03.2021, договору № 25/19 від 27.03.2019, у т.ч. ПДВ 20 % 239316 грн.» (а.с. 18);

№ 36377 від 16.04.2021 року - 841968 грн. з призначенням платежу: «оплата за смолу згідно договору № 25/19 від 27.03.2019, рахунку № 323 від 16.04.2021, у сумі 701640 грн., ПДВ 20 % 140328 грн.» (а.с. 19);

№ 36895 від 29.04.2021 року - 841968 грн. з призначенням платежу: «оплата за смолу згідно договору № 25/19 від 27.03.2019, рахунку № 323 від 16.04.2021, у сумі 701640 грн., ПДВ 20 % 140328 грн.» (а.с. 20).

Із видаткових накладних: № 341 від 06.05.2021 року, № 504 від 22.09.2021 року (а.с. 21, 22) вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю Аттіка-Україна, як постачальником, відвантажено одержувачу Товариству з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Полісан товару обумовлених хімічних речовин в кількості 14957 кг на загальну суму 1228056 грн. 91 коп.

Товар за рахунком на оплату по замовленню № 198 від 03.03.2021 року на суму 207839 грн. та рахунком на оплату по замовленню № 323 від 16.04.2021 року на суму 1683936 грн., що разом становить 1891775 грн. 09 коп. відповідач не поставив позивачу.

20.09.2021 року, 26.10.2021 року позивач звертався до відповідача з претензіями № 20-09-2, № 26-10-3, в яких вимагав у 30-денний строк з моменту надсилання претензії від 20.09.2021 року здійснити поставку обумовленого та оплаченого позивачем товару, а вразі неможливості поставки повернути в 14-денний строк з моменту надсилання претензії від 26.10.2021 року суму попередньої оплати у розмірі 1891775 грн. 09 коп. та нарахованих обумовлених договором санкцій у вигляді пені, штрафу, 3% річних, інфляційних втрат, що разом становить 2413734 грн. 60 коп. В разі невиконання претензій позивач попередив відповідача про можливість звернення до господарського суду за вирішенням цього спору (а.с. 23-25, 30-31, докази направлення а.с. 29, 33).

Претензії позивача залишені відповідачем без виконання.

Після звернення позивача з даною позовною заявою до Господарського суду Черкаської області відповідачем 20.12.2021 року поставлено позивачу погоджений сторонами товар в кількості 950 кг на суму 351576 грн. згідно видаткової накладної № 558 (а.с. 96), що враховано позивачем у заяві про зменшення розміру позовних вимог та вказано в акті звірки взаємних розрахунків, погодженого обома сторонами.

Отже, предметом спору, що розглядається у даній справі, є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про повернення грошових коштів попередньої оплати в розмірі 1540199 грн. 09 коп. та стягнення 415876 грн. 56 коп. пені, 94588 грн. 75 коп. штрафу на підставі п. 6.2. Договору, 68499 грн. 15 коп. інфляційних втрат, 34181 грн. 64 коп. 3% річних, обумовлених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За правовою природою спірні правовідносини віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусового виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу (ГК) України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 205 ЦК України визначені вимоги до форми правочину, способів волевиявлення. Згідно з частинами 1, 2 цієї статті ЦК, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Розділ I книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про зобов`язання, зокрема:

зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509);

сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч.ч. 1, 3 ст. 510);

одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525);

зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526);

кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги (ч. 2 ст. 527);

якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530);

зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч. 1, 2 ст. 598);

зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599);

порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610);

у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (п. 3 ч. 1 ст. 611);

боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612).

Розділ IІ книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про договір, зокрема:

договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626);

відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627);

зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628);

договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629);

ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (ч.ч. 1-3 ст. 632);

договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638);

договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639);

договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.ч. 1, 2 ст. 640).

Підрозділом І розділу ІІІ книги 5 ЦК України визначено окремі види договірних зобов`язань.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З огляду на викладені обставини справи і наведені норми законодавства суд вбачає, що пропозиція відповідача поставити товар оформлена рахунками на оплату № 198 від 03.03.2021 року, № 323 від 16.04.2021 року, позивачем прийнята і виконана шляхом попередньої оплати у розмірі 3119832 грн. платіжними дорученнями: 970 від 03.03.2021 року, № 36377 від 16.04.2021 року, № 36895 від 29.04.2021 року. Відповідач поставив товар на суму 1228056 грн. 91 коп., згідно видаткових накладних: №341 від 06.05.2021 року, № 504 від 22.09.2021 року та після відкриття провадження у справі поставив товар на суму 351576 грн. згідно видаткової накладної № 558 від 20.12.2021 року. Доказів належного виконання договірного зобов`язання з поставки позивачу товару, зазначеного в рахунках на оплату № 198 від 03.03.2021 року, № 323 від 16.04.2021 року на загальну суму 1540199 грн. 09 коп. відповідачем не надано, відтак вимогу позивача про стягнення цієї суми грошових коштів попередньої оплати товару суд визнає обґрунтованою, доказаною і такою, що підлягає задоволенню.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків поставки товару, повернення коштів попередньої оплати, позивач також заявив вимогу про стягнення з відповідача:

415876 грн. 56 коп. пені на підставі п. 6.2. Договору: за рахунком на оплату № 198 від 03.03.2021 року на суму боргу 207839 грн. 09 коп. за період прострочення з 18.03.2021 року по 01.12.2021 року в сумі 53830 грн. 32 коп.;

за рахунком на оплату № 323 від 16.04.2021 року на суму боргу 1683936 грн. за період прострочення з 01.05.2021 року по 01.12.2021 року в сумі 352046 грн. 24 коп.;

94588 грн. 75 коп. 5% штрафу на підставі п. 6.2. Договору;

34181 грн. 64 коп. 3% річних на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України: за рахунком на оплату № 198 від 03.03.2021 року на суму боргу 207839 грн. 09 коп. за період прострочення з 18.03.2021 року по 01.12.2021 року в сумі 4424 грн. 41 коп.; за рахунком на оплату № 323 від 16.04.2021 року на суму боргу 1683936 грн. за період прострочення з 01.05.2021 року по 01.12.2021 року в сумі 29757 грн. 23 коп.;

68499 грн. 15 коп. інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України: за рахунком на оплату № 198 від 03.03.2021 року на суму боргу 207839 грн. 09 коп. за період прострочення з квітня 2021 року по грудень 2021 року в сумі 8866 грн. 53 коп.; за рахунком на оплату № 323 від 16.04.2021 року на суму боргу 1683936 грн. за період прострочення з травня 2021 року по грудень 2021 року в сумі 59632грн. 62 коп.

В пункті 6.2. Договору сторони погодили, що постачальник несе відповідальність за не поставку або несвоєчасну поставку товару у вигляді пені у розмірі 0,1% від вартості несвоєчасного зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Уразі прострочення поставки товару більше ніж на 15 календарних днів постачальник зобов`язується додатково сплатити штраф у розмірі 5% від вартості непоставленого чи недопоставленого товару.

Відповідно до ст. 610, ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612 ЦК України: порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання; у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виконання зобов`язання, згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

При вирішенні спору в частині стягнення спірної суми пені суд керується приписами статей 549-552, 610-612, 614 ЦК України, статтями 216-218, 229-232 (зокрема, абз. 3 ч. 2 ст. 231), 234 ГК України, ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", роз`ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» N 14 від 17.12.2013 року, умовами п. 6.2. Договору.

З огляду на викладені обставини заяви, наведені норми законодавства і умови Договору суд вважає, що оскільки предметом позову є спірна вимога позивача грошового характеру, то відповідно і нарахування пені суд здійснює як на грошову зобов`язання і вимогу в цій частині вбачає обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню у розмірі 23016 грн. 04 коп. за рахунком на оплату № 198 від 03.03.2021 року на суму боргу 207839 грн. 09 коп. за період прострочення з 18.03.2021 року по 01.12.2021 року; у розмірі 158705 грн. 20 коп. за рахунком на оплату № 323 від 16.04.2021 року на суму боргу 1683936 грн. за період прострочення з 01.05.2021 року по 01.12.2021 року, що разом становить 181721 грн. 24 коп.

Щодо вимоги позивача про стягнення 234155 грн. 32 коп. пені (30814 грн. 28 коп. за рахунком на оплату № 198 від 03.03.2021 року та 203341 грн. 04 коп. за рахунком на оплату № 323 від 16.04.2021 року) суд відмовляє у її стягненні, оскільки розрахунок розміру пені позивачем проведено без дотримання норм ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", роз`ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» N 14 від 17.12.2013 року.

Розрахунки позивача, покладені в основу вимог про стягнення штрафу у розмірі 94588 грн. 75 коп. відповідають умовам відповідальності сторін за порушення своїх зобов`язань, передбаченого п. 6.2. Договору, тому спірну суму штрафу нараховано відповідно до умов Договору, на фактичні суми боргу, їх суд вважає правильними. Відтак вимогу позивача і в цій частині суд визнає обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню у обрахованих позивачем розмірах.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.

Також судом враховано позицію Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року викладену у справі № 910/12876/19, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Судом враховано позицію Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року викладену у справі № 918/631/19, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Зобов`язання із повернення попередньої оплати є грошовим зобов`язанням, відповідно відповідач боржник, зобов`язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок спірної суми 3% річних відповідає умовам Договору та фактичним обставинам справи, їх розрахунок методологічно і арифметично проведено правильно, тому і ці вимоги позивача суд визнає обґрунтованими і такими, що теж підлягають задоволенню у заявлених розмірах.

Судом перевірений розрахунок позивача розміну інфляційних втрат, він є арифметично неправильним. За розрахунком суду інфляційні втрати за рахунком на оплату № 198 від 03.03.2021 року на суму боргу 207839 грн. 09 коп. складають 10600 грн. 17 коп., за рахунком на оплату № 323 від 16.04.2021 року на суму боргу 1683936 грн. складають 73581 грн. 18 коп., що разом становить 84118 грн. 35 коп. дана сума є більшою, ніж заявлена позивачем, тому суд, враховуючи принцип диспозитивності господарського судочинства, визначений п. 5 ч. 3 ст. 2, ч. 1 ст. 14 ГПК України, визнає вимогу позивача такою, що підлягає задоволенню у розмірі 68499 грн. 15 коп. в межах заявлених ним вимог.

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 70 %, (вх. № 2100/22 від 08.02.2022 року) відповідач в особі свого представника зазначив, що розмір штрафних санкцій є надмірно великим відносно суми основного боргу, на погашення якого відповідач вживає можливі заходи. Відповідач також просив врахувати його складний фінансовий стан, що підтверджено витягом з інформаційної системи органів ДПС щодо стану розрахунків платника з бюджетом та пільговими фондами станом на 04.02.2022 року та обумовлений ускладненням процесу імпорту хімічної сировини, що є предметом договору поставки № 25/19 від 27.03.2019 року, у зв`язку з пандемією COVID-19, що призвело до зменшення обсягів виробництва продукції у європейських державах, погіршення політичної ситуації у взаєминах України та Білоруської республіки.

Приймаючи до уваги надані докази, наслідки спірного порушення зобов`язання для відповідача, суд, відповідно до норм ч. 3 ст. 193, ч. 1 ст. 233 ГК України, ст. 529, ч. 3 ст. 551 ЦК України, роз`яснень Пленуму Вищого господарського суду України, викладених в постановах від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», від 17.10.2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» суд оцінює критично позицію відповідача, оскільки всі вимоги позовної заяви відповідають умовам погодженого та підписаного сторонами договору поставки № 25/19 від 27.03.2019 року на виконання якого відповідач брав зобов`язання з поставки товару у 14 денний строк з моменту узгодження його заявки у березні та квітні 2021 року, однак повне виконання взятих на себе зобов`язань не забезпечив та не виконав, тому вказані доводи відповідача з наведених ним підстав суд визнає необґрунтованими та не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій. Крім того, зменшення розміру штрафних санкцій на 70 % нівелюватиме саме значення пені і штрафу як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання оплаченого ним товару.

Відповідно до частин 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів в Україні», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України від 02.06.2016 N 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

При вирішенні даного спору судом взяті до уваги посилання учасників справи на правові висновки Верховного Суду стосовно подібних правовідносин, наведені ними в обґрунтування позову і заперечень проти позову.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», також повинен застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту статей 13, 15, 16 ЦК України слідує, що право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Суд вправі застосувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії «ефективності» таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 ст. 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

З огляду на викладені обставини справи, наведені норми законодавства, суд вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Полісан визнає обґрунтованими і з наведених у ньому підстав задовольняє частково.

Позивач при зверненні до суду з даним позовом сплатив платіжним дорученням № 1988 від 30.11.2021 року судовий збір у розмірі 37573 грн. 82 коп.

Враховуючи зменшення позовних вимог позивачем на 351576 грн., ціна позову становить 2153345 грн. 19 коп., отже судовий збір становить 32300 грн. 18 коп. 1,5 відсотка ціни позову, у зв`язку з чим позивач заявив клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 5273 грн. 64 коп.

За приписами ч. 1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог, поданим клопотанням про повернення судового збору, йому підлягає поверненню з Державного бюджету України сплачений ним судовий збір в розмірі 5273 грн. 64 коп.

На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню понесені ним судові витрати зі сплати судового збору за подання позову пропорційно задоволеній частині позовних вимог в сумі 28787 грн. 85 коп.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 234, 236-240, 255, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Аттіка-Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 41816963, місцезнаходження: 18036, Черкаська обл., м. Черкаси, просп. Хіміків, буд. 74, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Полісан, ідентифікаційний код юридичної особи 32318370, місцезнаходження: 40007, Сумська обл., м. Суми, вул. Івана Піддубного, буд. 25 1540199 грн. 09 коп. боргу, 181721 грн. 24 коп. пені, 94588 грн. 75 коп. штрафу, 68499 грн. 15 коп. інфляційних втрат, 34181 грн. 64 коп. 3% річних, 28787 грн. 85 коп. судових витрат.

У задоволенні решти позову в частині вимог про стягнення 234155 грн. 32 коп. пені, 3512 грн. 33 коп. судових витрат - відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Полісан, ідентифікаційний код юридичної особи 32318370, місцезнаходження: 40007, Сумська обл., м. Суми, вул. Івана Піддубного, буд. 25 з Державного бюджету України 5273 (п`ять тисяч двісті сімдесят три) грн. 64 коп. надміру сплаченого судового збору за платіжним дорученням № 1988 від 30.11.2021 року.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 22.04.2022 року.

СуддяГрачов В.М.