Постанова

від 21.04.2022 по справі 826/13235/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 826/13235/17

адміністративне провадження № К/9901/1997/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року (головуючий суддя Ісаєнко Ю.А., судді: Земляна Г.В., Мельничук В.П.) у справі №826/13235/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес Агруп» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Велес Агруп» (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 5 липня 2017 року №0032681404.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю та протиправністю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки усі господарські операції позивача з його контрагентами здійснено та підтверджено належними первинними документами, які відповідають видам цих операцій та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про їх зміст та учасників, а правочини, укладені з контрагентами, мають реальний товарний характер. Суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість сформовано за рахунок операцій, які мають реальний характер.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції носять реальний характер, а придбані товари використані в межах господарської діяльності або придбавались з такою метою.

За результатами апеляційного перегляду судового рішення першої інстанції постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року апеляційну скаргу товариства задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги товариства задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 5 липня 2017 року № 0032681404.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з реальності господарських взаємовідносин між позивачем і його контрагентами.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності здійснення господарських операцій, та непідтвердження таких операцій відповідними первинними документами. Посилається на лише документальне оформлення первинних документів без фактичного здійснення господарської діяльності за укладеними договорами між позивачем та іншими суб`єктами господарювання з підстав відсутності достатньої кількості трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для виконання умов укладених договорів. Зауважує на наявність кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача та недоліків у первинних документах, які залишились поза увагою суду. Вказує на недослідження судами тієї обставини, що рахунок у банку, на який зараховувалися кошти за господарськими операціями, відкрито контрагентом позивача, товариством з обмеженою відповідальністю «Бромелінг» після підписання сторонами договору.

Позивачем 21 березня 2019 року надано до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення апеляційного суду, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити та залишити без змін судове рішення апеляційної інстанції.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку «Велес Агруп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами - постачальниками Товариствами з обмеженою відповідальністю «Бромелінг», «БК «Платінум» за період з вересня по листопад 2016 року, за результатами якої складено акт від 14 червня 2017 року №287/26-15-14-04-04/40286024 (надалі - акт перевірки).

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 5 липня 2017 року № 0032681404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1438576 грн (за основним платежем в сумі 1150861 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 287 715 грн).

Перевіркою встановлено порушення підприємством вимог пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 150 861 грн.

Підставою для визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість слугували висновки податкового органу про нереальність та безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бромелінг» (постачальник) укладено договір поставки товарів від 13 вересня 2016 року № 13/09/16 (Т), за умовами якого, предметом постачання є матеріали та обладнання. На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень.

Між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Платінум» (продавець) укладено договір купівлі-продажу товарів від 1 листопада 2016 року №011116 (1)т. На підтвердження виконання умов договору позивачем надано копії видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень.

Судами встановлено, що предметом постачання були колонка насадкова, електронне регулювання потоків газу-носія, лазерний багатофункціональний пристрій, електричний кабель, газова арматура, персональний комп`ютер, фільтр живлення, модулі тиску, комплект вантажів з нержавіючої сталі, комплект запасних частин для гідравлічного насоса, електронний датчик, алюміневій кейс, вставні трубки, зразковий термометр опору, зовнішня керланова ізоляція, ручний насос, комплектуючі до комунікатора.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку про реальність господарських операцій.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у томі числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду зокрема, у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами статті 1 Закону №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Водночас, суд апеляційної інстанції, в порушення вимог норм процесуального права, залишив поза увагою доводи податкового органу про наявність кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача, дійшов висновку про підтвердження реальності здійснення господарських операцій.

Верховний Суд визнає, що сам факт порушення кримінальної справи чи наявність обвинувальних вироків щодо посадових осіб господарюючих суб`єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Однак, судом апеляційної інстанції не досліджено та не встановлено обставини встановлені у кримінальних провадженнях, не з`ясовано чи були допитані свідки щодо причетності до ведення господарської діяльності від імені цих підприємств, не досліджено наявність або відсутність вироків у зазначених вище кримінальних провадженнях.

В Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься інформація про порушення кримінальних проваджень №12015040030000292 від 8 травня 2015 року за ознаками кримінальних правопорушень передбачених, зокрема, частиною 2 статті 205 та частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України.

Скаржник у касаційній скарзі посилається на недослідження судом апеляційної інстанції, що придбаний товар реалізовувався Товариством з обмеженою відповідальністю «Київське М`ясопереробне підприємство», відносно посадових осіб якого також порушені кримінальні провадження за ознаками фіктивності.

Наведені обставини не досліджені судами та не надано таким обставинам належну правову оцінку. Не досліджено та не надано належну правову оцінку і первинним документам на предмет підписання їх вказаними особами на виконання укладених договорів між позивачем та вказаними контрагентами.

Верховний Суд зазначає, що господарські операції для формування податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належними та допустимими первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентом, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Окрім наведеного податковий орган доводив суду, що ТОВ «Бк «Платінум» подав останню податкову декларацію за жовтень 2016; під час перевірки встановлено невідповідність номенклатури товару, зазначеної в податкових накладних при отриманні і при продажу товару; неможливо відстежити ланцюг постачання товару; відсутність інформації щодо основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів; в договорі зазначено банківські реквізити рахунку підприємства, який відкрито пізніше від дати укладення договору. Вказані доводи залишено поза увагою суду.

При оцінці податкових наслідків господарських операцій суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податків норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів сторін має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок (надання послуг), перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає саме реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За приписами частин першої і другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідив зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року скасувати та направити справу №826/13235/17 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Л.І. Бившева І.А. Васильєва