Постанова

від 27.12.2018 по справі 826/13235/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13235/17 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2018 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Мельничука В.П., Земляної Г.В.,

за участю:

секретаря Левченка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Велес Агруп на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2018 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Велес Агруп до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Велес Агруп звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.07.2017 № 0032681404.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2018 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтом подано апеляційну скаргу з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Доводи апелянта, зокрема, обґрунтовані тим, що судом першої інстанції не було враховано всіх доводів позивача при розгляді справи, та не взято до уваги доведеність факту реальності спірних господарських операцій, на підтвердження чого позивачем надано усі необхідні документи.

Представник апелянта в судовому засіданні наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив скасувати, а позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Велес Агруп (код ЄДРПОУ 40286024) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами - постачальниками ТОВ Бромелінг (код ЄДРПОУ 40706791), ТОВ БК Платінум (код ЄДРПОУ 40309533) за період з вересня по листопад 2016 року, результати якої оформлено Актом від 14.06.2017 № 287/26-15-14-04-04/40286024, яким встановлено порушення ТОВ Велес Агруп п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 150 861, 00 грн., а саме з вересень 2016 року - 264 999,00 грн., за листопад 2016 року - 885 862,00 грн.

В результаті виявлених порушень, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 05.07.2017 № 0032681404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 438 576,00 грн. (за основним платежем в розмірі 1 150 861,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 287 715,00 грн.).

Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач після процедури адміністративного оскарження, звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції носять реальний характер, а придбані товари використані в межах господарської діяльності або придбавались з такою метою.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Досліджуючи зміст господарських операцій Товариства з обмеженою відповідальністю Велес Агруп з контрагентами, колегія суддів, виходить з наступного.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Велес Агруп (покупець) та ТОВ Бромелінг (постачальник) укладено договір поставки товарів від 13.09.2016 № 13/09/16 (Т), відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується передати належні йому матеріали, обладнання - надалі товар у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору.

Кількість, асортимент, ціна товару, визначаються сторонами у накладних які повинні бути оформлені належним чином, підписані представниками обох сторін та скріплені печатками (п. 1.2 Договору).

Якість товару, що передається постачальником за цим Договором, має відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, які встановлюють вимоги до їх якості (п. 3.1 Договору).

Згідно п. 4.1 Договору, постачальник зобов'язується передати товар покупцю у повному обсязі в місце передачі товару та забезпечити покупця видатковою наклданою підписаною уповноваженими представниками покупця і постачальника.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії: договору поставки товарів від 13.09.2016 № 13/09/16 (Т), видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень.

Крім того, між Товариством з обмеженою відповідальністю Велес Агруп (покупець) та ТОВ БК Платінум (продавець) укладено договір купівлі-продажу товарів від 01.11.2016 № 011116 (1)т, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати належний йому товар у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договорів.

Кількість, асортимент, ціна товару, визначаються сторонами у наклданих які повинні бути оформлені належним чином, підписані представниками обох сторін та скріплені печатками (п. 1.2 Договору).

Якість товару, що передається постачальником за цим Договором, має відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, які встановлюють вимоги до їх якості (п. 3.1 Договору).

Згідно п. 4.1 Договору, постачальник зобов'язується передати товар покупцю у повному обсязі в місце передачі товару та забезпечити покупця видатковою наклданою підписаною уповноваженими представниками покупця і постачальника.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії: договору купівлі-продажу товарів від 01.11.2016 № 011116 (1)т, видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень.

З наданих позивачем матеріалів, вбачається, що контрагентами останнього поставлявся наступний товар: колонка насадкова, електронне регулювання потоків газу-носія, лазерний багатофункціональний пристрій, електричний кабель, газова арматура, персональний комп'ютер, фільтр живлення, модулі тиску, комплект вантажів з нержавіючої сталі, комплект запасних частин для гідравлічного насоса, електронний датчик, алюміневій кейс, вставні трубки, зразковий термометр опору, зовнішня керланова ізоляція, ручний насос, комплектуючі до комунікатора.

Товари, які надавались контрагентами позивача, відповідають та пов'язані з господарською діяльністю ТОВ Велес Агруп .

Приписами ст.ст. 73 - 76 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд апеляційної інстанції вважає, що на підтвердження здійснення вказаних вище господарських операцій, позивачем було надано докази, які відповідають перерахованим вимогам процесуального закону.

Разом з тим, приписами пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

У ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV закріплено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що для встановлення правомірності визначення платником податків його податкових зобов'язань з ПДВ належить з'ясувати реальність руху активів і коштів у процесі здійснення господарських операцій, а також господарську мету укладання відповідних договорів та економічний результат їх вчинення.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що реальність операцій позивача з вказаними вище контрагентами підтверджується відповідними первинними документами.

Крім того, матеріалами справи підтверджується господарська мета вчинення спірних операцій, та подальша реалізація придбаних товарів ПАТ Укртрансгаз в особі філії Управління магістральних газопроводів Київтрансгаз згідно Договору № 1607000761 від 22.07.2016.

Також, апелянтом вказано на реалізацію придбаних товарів, що підтверджується, зокрема Договором № 1607000814 від 27.07.2016, укладеного між позивачем та ПАТ Укртрансгаз, в особі філії Управління магістральних газопроводів Прикарпаттрансгаз .

На підтвердження укладення та виконання умов вказаних договорів апелянтом було надано відповідні копії: договорів, специфікацій, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки, довіреності, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

Крім того, апелянтом обґрунтовано причину ненадання зазначених документальних доказів суду першої інстанції тим, що вказані документи були вилучені на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28.08.2017 у справі № 757/49574/17-а, та повернені позивачу лише 30.10.2018. Вказані доводи підтверджуються відповідними документальними доказами, які долучені до апеляційної скарги, а тому приймаються судом апеляційної інстанції.

Таким чином, оскільки господарські операції позивача із зазначеними контрагентами за вищевказаними договорами підтверджуються відповідними первинними документами, відображені у податкових накладних, зареєстрованих належним чином, розрахунки між сторонами доведені, господарська мета їх проведення, доцільність і економічний результат підтверджені, то колегія суддів вважає, що висновки податкового органу щодо фіктивності таких операцій є безпідставними та необґрунтованими.

Доводи відповідача про те, що спірні операції мають ознаки фіктивності і первинні документи, надані позивачем до суду першої інстанції, складені на підставі безтоварних операцій, а тому не можуть братися до уваги, апеляційний суд вважає такими, що не підтверджуються жодними належними і допустимими, у розумінні ст.ст. 73 - 76 КАС України, доказами.

Більш того, статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

В частині мотивів суду першої інстанції, який вказав, що матеріали справи не містять доказів відповідності поставлених товарів технічним умовам або ГОСТам, та відсутності довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей, які б підтверджували отримання позивачем поставленого товару, то колегія суддів вважає такі аргументи необґрунтованими, позаяк зазначені докази не відносяться до передбачених законом первинних документів, на підставі яких формується та підтверджується податкова звітність.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Крім того, апеляційний суд відзначає й те, що податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 у справі № 813/2758/16.

Окрім цього, податковим органом не доведено, що між позивачем і його контрагентами мали місце злагоджені узгоджені дії, спрямовані на безпідставне отримання податкових вигід, що також виключає правові підстави для висновку про фіктивність таких операцій.

Аналогічна правова позиція викладена а постановах Верховного Суду від 27.03.2018 р. по справі № 816/809/17, від 13.03.2018 р. у справі № 814/3520/13-а.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та оцінивши докази у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправними і відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, вказане не спростовано.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими посилання відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, які стосуються ухвали Солом'янського районного суду м.Києва від 01.02.2017 № 1-кс/760/2053/17, оскільки листом ДФС України від 17.09.2018 № 16766/5/99-99-23-01-16 повідомлено, що матеріали, які б свідчили про фіктивність ТОВ БК Платінум (протоколи допитів, пояснення посадових осіб, тощо) у кримінальному провадженні № 12017150000000087 відсутні.

Крім того, колегія суддів відхиляє посилання у відзиві на апеляційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду м.Києва від 01.03.2017 у справі № 757/12109/17-к, оскільки належним доказом в даному випадку може бути виключно вирок суду щодо посадових осіб контрагента, що набув законної сили, щодо вчинення ними кримінальних правопорушень, пов'язаних з фіктивним підприємництвом чи ухиленням від сплати податків, тощо.

Враховуючи викладені обставини справи та норми ПК України, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апелянта щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 05.07.2017 № 0032681404, прийнятого ГУ ДФС у м. Києві, що є підставою для задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За змістом частини першої статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи та належно не досліджено факт здійснення спірних господарських операцій, то оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 05.07.2017 № 0032681404 підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем згідно платіжних доручень № 267 від 11.10.2017 та № 299 від 02.11.2017 було сплачено судовий збір за подання позову до Окружного адміністративного суду міста Києва у розмірі 21 578,64 грн. Крім того, позивачем за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 32 346,00 грн. згідно платіжного доручення від 09.11.2018 № 659.

Оскільки судом апеляційної інстанції задоволено апеляційну скаргу позивача та задоволено позовні вимоги останнього повністю, суд апеляційної інстанції у відповідності до приписів ст. 139 КАС України змінює розподіл судових витрат, шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві на користь позивача витрат зі сплати судового збору в розмірі 53 924,64 грн.

Керуючись статтями 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Велес Агруп задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2018 - скасувати, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Велес Агруп до Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 05.07.2017 № 0032681404.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Велес Агруп (код ЄДРПОУ 40286024) витрати зі сплати судового збору в розмірі 53 924,64 (п'ятдесят три тисячі дев'ятсот двадцять чотири) грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 27.12.2018)

Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя В.П. Мельничук