Постанова

від 19.07.2022 по справі 826/13235/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/13235/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.

За участю секретаря: Шевченко Е.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС АГРУП" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року, суддя Васильченко І.П., у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС АГРУП" до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС АГРУП" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05 липня 2017 року №0032681404.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю та протиправністю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки усі господарські операції позивача з його контрагентами здійснено та підтверджено належними первинними документами, які відповідають видам цих операцій та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про їх зміст та учасників, а правочини, укладені з контрагентами, мають реальний товарний характер. Суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість сформовано за рахунок операцій, які мають реальний характер.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням Окружного адміністративного суду м Києва від 11 жовтня 2018 ТОВ «ВЕЛЕС АГРУП» подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС АГРУП" задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 05 липня 2017 року № 0032681404.

Постановою Верховного Суду від 22 квітня 2022 року касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві задоволено частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року скасовано та направлено справу № 826/13235/17 на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Повертаючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що у даній справі дослідженню підлягає саме реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності.

12 липня 2022 року від предстаника Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли пояснення по справі та заявлено клопотання про заміну сторони по справі №826/13265/17, а саме: Головне управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ: 39439980) на Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС (код ЄДРПОУ ВП: 44116011).

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» (далі - Постанова 537) утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, реорганізувавши деякі територіальні органи Державної фіскальної служби України шляхом їх приєднання до відповідних органів ДПС.

Встановлено, що територіальні органи ДФС, які реорганізовуються продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам ДПС.

На виконання вимог вищезазначеної Постанови 537 утворено Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ: 43141267).

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №682-р від 21.08.2019 року Кабінет Міністрів України погоджується з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінетів Міністрів України від 06 березня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на Державну податкову службу.

Пунктом 1 Положення про Головне управління ДПС у м Києві, затвердженого наказом ДПС України від 11.12.2020 №643 встановлено, що Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ: 44116011) є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України та забезпечує реалізацію повноважень на території м. Києва, є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ: 43141267).

Згідно ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правнаступником.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне замінити Головне управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ: 39439980) на правонаступника Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС (код ЄДРПОУ ВП: 44116011).

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з`явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ВЕЛЕС АГРУП" (код ЄДРПОУ 40286024) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами - постачальниками ТОВ «Бромелінг» (код ЄДРПОУ 40706791), ТОВ «БК «Платінум» (код ЄДРПОУ 40309533) за період з вересня по листопад 2016 року, за результатами якої складено акт від 14 червня 2017 року №287/26-15-14-04-04/40286024 (надалі - акт перевірки).

Відповідно до Акту перевірки від 14.06.2017 № 287/26-15-14-04-04/40286024, встановлено порушення ТОВ "ВЕЛЕС АГРУП" п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 150 861, 00 грн, а саме з вересень 2016 року - 264 999,00 грн, за листопад 2016 року - 885 862,00 грн.

В результаті виявлених порушень, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 05 липня 2017 року № 0032681404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 438 576,00 грн (за основним платежем в розмірі 1 150 861,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 287 715,00 грн).

Підставою для визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість слугували висновки податкового органу про нереальність та безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Бромелінг», ТОВ «БК «Платінум».

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним та прийнятим всупереч нормам чинного законодавства, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписи п. 135.1 ст. 135 ПК України визначають, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

За правилами п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ч. 2 ст. З Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХІУ (надалі - Закон №996-ХІУ), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону №996-ХІУ, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) (надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), "господарські операції" - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІУ, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV).

Отже, з вищезазначеної норм закону слідує, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу п. 198.6 ст. 198 ПК).

За змістом п.200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 22 липня 2016 між ТОВ ВЕЛЕС АГРУП» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бромелінг» (постачальник) укладено договір поставки товарів від 13 вересня 2016 року № 13/09/16 (Т), за умовами якого, предметом постачання є матеріали та обладнання. На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень.

Також, між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Платінум» (продавець) укладено договір купівлі-продажу товарів від 1 листопада 2016 року №011116 (1)т. На підтвердження виконання умов договору позивачем надано копії видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень.

Як убачається з матеріалів справи, предметом постачання були колонка насадкова, електронне регулювання потоків газу-носія, лазерний багатофункціональний пристрій, електричний кабель, газова арматура, персональний комп`ютер, фільтр живлення, модулі тиску, комплект вантажів з нержавіючої сталі, комплект запасних частин для гідравлічного насоса, електронний датчик, алюміневій кейс, вставні трубки, зразковий термометр опору, зовнішня керланова ізоляція, ручний насос, комплектуючі до комунікатора.

Відповідно до умов договору поставки товарів, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес Агруп" (покупець) та ТОВ "Бромелінг" (постачальник), від 13.09.2016 № 13/09/16 (Т), постачальник зобов`язується передати належні йому матеріали, обладнання - надалі "товар" у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору.

Кількість, асортимент, ціна товару, визначаються сторонами у накладних які повинні бути оформлені належним чином, підписані представниками обох сторін та скріплені печатками (п. 1.2 Договору).

Якість товару, що передається постачальником за цим Договором, має відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, які встановлюють вимоги до їх якості (п. 3.1 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору, постачальник зобов`язується передати товар покупцю у повному обсязі в місце передачі товару та забезпечити покупця видатковою наклданою підписаною уповноваженими представниками покупця і постачальника.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії: договору поставки товарів від 13.09.2016 № 13/09/16 (Т), видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень.

Окрім того, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес Агруп" (покупець) та ТОВ "БК "Платінум" (продавець) укладено договір купівлі-продажу товарів від 01.11.2016 № 011116 (1)т, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати належний йому товар у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договорів.

Кількість, асортимент, ціна товару, визначаються сторонами у наклданих які повинні бути оформлені належним чином, підписані представниками обох сторін та скріплені печатками (п. 1.2 Договору).

Якість товару, що передається постачальником за цим Договором, має відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, які встановлюють вимоги до їх якості (п. 3.1 Договору).

Згідно п. 4.1 Договору, постачальник зобов`язується передати товар покупцю у повному обсязі в місце передачі товару та забезпечити покупця видатковою наклданою підписаною уповноваженими представниками покупця і постачальника.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії: договору купівлі-продажу товарів від 01.11.2016 № 011116 (1) т, видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень.

З наданих позивачем матеріалів убачається, що контрагентами останнього поставлявся наступний товар: колонка насадкова, електронне регулювання потоків газу-носія, лазерний багатофункціональний пристрій, електричний кабель, газова арматура, персональний комп`ютер, фільтр живлення, модулі тиску, комплект вантажів з нержавіючої сталі, комплект запасних частин для гідравлічного насоса, електронний датчик, алюміневій кейс, вставні трубки, зразковий термометр опору, зовнішня керланова ізоляція, ручний насос, комплектуючі до комунікатора.

Товари, які надавались контрагентами позивача, відповідають та пов`язані з господарською діяльністю ТОВ "Велес Агруп".

Згідно Статуту товариства, останнє здійснює наступні види діяльності: оптова і роздрібна торгівля товарів побутової хімії, лакофарбових матеріалів і товарів побутової хімії, будівельних матеріалів, комісійна торгівля, інші види торгової дільності, оптова торгівля промисловим обладнанням, оптова торгівля транспортними засобами, іншими номерними агрегатами, автозапчастинами, розробка і постачання програмного забезпечення, інформаційно-обчислювальні послуги, тощо.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що реальність операцій позивача з вказаними вище контрагентами підтверджується відповідними первинними документами.

Зокрема, до договорів позивач долучив специфікацію товарів у якій зазначено кількість товару, вартість та загальна сума придбаного товару, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платівжні доручення про сплату вартості товару постачальнику, податкові накладні.

За умова договору №13/09/16(Т) від 13 вересня 2016 року постачальник зобов`язаний передати товар покупцю в місце передачі товару. Доставка товару здійснюється за рахунок постачальника та включена у вартість товару (п.4.1-4.2 договору).

Аналогічні умови передбачені у договорі від 01 листопада 2016 № 011116(1)т.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем надано до справи товарно-транспортні накладні згідно яких придбаний товар позивачу було поставлено контрагентами.

Товар отримав директор ТОВ «ВЕЛЕС АГРУП» Дузь О.О.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Дузь Олександр Олександрович є директором ТОВ «Велес Агруп».

Згідно з п. 9.5 Статуту директор представляє без довіреності товариство у відносинах з організаціями, установами, а так само державними організаціми України й інших країн із усіх питань діяльності товариства в межах компетенції, визначеної статутом; укладає без довіреності товариства договори і забезпечує їх виконання, тощо.

Отже, директор товариства має право не лише укладати господарські договори з контрагентами, але й приймати придбаний товар без довіреності товариства, а тому доводи відповідача в цій частині є безпідставними.

Окрім того, всі первинні документи були підписані директором товариства Дузь О.О., який відповідно до Статуту товариства наділений таким правом.

Щодо пояснень податкового органу, наданих до суду апеляційної інстанції, стосовно діяльності ТОВ «Київське м`ясопереробне підприємство» з посиланням на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 01.02.2017 року по справі №1-кс/760/2053/17, то у даному випадку позивач жодних господарських відносин з даним товариством не мав, не укладав договорів, не поставляв товар та не придбавав його.

Та обставина, що ТОВ БК «Платінум» згідно даної ухвали суду віднесено до транзитно-конвертаційних підприємств, не має ніякого відношення до укладеного з даним товариством позивачем договору на поставку товару. В ухвалі відсутні дані про те, що товар, придбаний позивачем у ТОВ БК «Платинум», останнім придбаний у ТОВ «Київське мясопереробне товариство».

Що стосується порушених кримінальних справ, на які посилається податковий орган, колегія суддів зазначає наступне.

Сам факт порушення кримінальних проваджень відносно контрагентів позивача в яких не ухвалено відповідного вироку, тобто не встановлено вини певної особи у вчиненні кримінального правопорушення, не є доказом відсутності реальних правових наслідків господарських операцій позивача та його контрагентів.

В ході апеляційного розгляду справи представник податкового органу пояснив, що у нього не має інформації стосовно руху порушених кримінальних справи та не має інформації щодо того, на якій стадії знаходяться кримінальні провадження.

Згідно листа Державної фіскальної служби від 03.09.2018 зазначено, що матеріали кримінального провадження №12017150000000087, по якому тримає досудове розслідування, не містять даних, які б свідчили про фіктивність ТОВ «Будівельна компанія» «Платинум» (протоколи допитів, пояснення посадових осіб,тощо). Рішення у кримінальному провадженні не приймалось (а.с.9,т.2).

Відповідно до листа Генеральної прокуратури України від 28 вересня 2018 року зазначено, що інформацію, що під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016110000000239 від 12.07.2016 документів та інших доказів, що підтверджують факти порушень податкового законодавства ТОВ «Бромелінг», здобуто не було.

Окрім, як власних пояснень представників податковго органу, відповідач в ході розгляду справи не надав доказів, які б свідчили, що позивач або ж його контрагенти не укладали господарських договорів, не здійснювали господарської діяльності за даними договорами, а господарська діяльність не носить реального характеру

Також відповідачем не було надано доказів, зокрема, показів свідків, посадових осіб позивача чи його контагентів, які б свідчили, що ТОВ «БК`Платинум» та ТОВ «Бромелінг» є фіктивними підприємствами, не здійснювали господарської діяльності та не могли її здійснювати в силу певних обставин, зокрема, не могли поставити позивачу придбаний ним товар.

Наявність протоколу тимчасового доступу до речей і документів та їх огляду від 21.09.2017 (а.с.106, т.2) ТОВ «Велес Агруп» також не є доказом відсутності господарської діяльності позивача.

Окрім того, судова колегія зазначає, що всі вилучені слідчим документи у товариства щодо фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Бромелінг», ТОВ «БК «Платінум» та ПАТ «Укртрансгаз» були повернуті та отримані директором Дузь О.О. (а.с. 111-112,т.2).

Щодо відсутності у позивача документів стосовно якості, стандартів та технічних умов придбаного товару, колегія суддів зазначає, що умовами договорів не передбачено надання таких документів, а позиція податкового органу з цього приводу сформована лише на власній думці.

Так, за умовами п.3.1 договору від 13.09.2016 та договору від 01 листопада 2016, якість товару, що передається постачальником за цим договором, має відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації

Згідно з п.4.1 договору постачальник зобов`язаний передати товар покупцю, забезпечити покупця видатковою накладною.

Отже, умовами договору не передбачено надання постачальником покупцю технічних умов чи іншої технічної документації покупцю.

Водночас позивачем до суду апеляційної інстанції було надано технічні умови на товар, який він придбав, а у подальшому продав.

Позивачем для підтвердження факту господарської діяльності надав до справи документи, які свідчать про використання придбаного товару у господарській діяльності.

Так, 22 липня 2016 року між позивачем та ПАТ «Укртрансгаз» в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Київтрансгаз» укладено договір №1607000761 від 22 липня 2016.

Відповідно до п.1.1 договору поставки №1 позивач зобов`язався поставити і передати у власність Контрагенту покупцю №1 прилади для контролювання інших фізичних характеристик (Аналізотори (Хронографи) у подальшому іменовані як товар, найменування, кількість і ціна якого вказані в Специфікації, яка є невід`ємною частиною Договору, а Контрагент-покупець №1 зобов`язується на умовах цього договору прийняти товар та сплатити його вартість.

22 липня 2016 між продавцем та Контрагентом покупцем №1 узгоджена та підписана Специфікація (додаток №1 до Договору), в якій сторони узгодили номенклатуру товару, його кількість та ціну.

На виконання умов договору позивач поставив товар покупцю, а саме:

-23.09.2016 на суму 8 010 000 грн, що підтверджується видатковою накладною №8 від 23 вересня 2016, який прийняв уповноважена особа за довіреністю №8904//11-1 від 29.12.2015 ОСОБА_1 ;

-27.09.2016 на суму 4 643 400 грн, що підтверджується видатковою накладною №6 від 27.09.2016, який прийняла уповноважена до довіреністю від 29.12.2015 особа ОСОБА_2 .

Всі вищезазначені документи є первинними, оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства України та свідчать про реальність даних господарських операцій.

Факт транспортування товарів від позивача до Контрагента покупця №1 підтверджується товарно-транспортними накладними, які також оформлені з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до умов договору, контрагент покупець №1 сплатив позивачу кошти за товар, що підтверджується банківською випискою від 30 вересня 2016 на суму 8010000 та банківською випискою від 05 жовтня 2016 на суму 4643400 грн.

Окрім того, 27 липня 2016 між позивачем та ПАТ «Укртрансгаз» в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Прикарпаттрансгаз» укладено договір закупівлі №1607000814 від 27 липня 2016 (Договір посттавки №2).

Згідно з п.1.1 договору №2 позивач протягом терміну дії цього договору зобов`язується поставити, а контрагент-покупець №2 прийняти та оплатити товар у порядку та на умовах, визначених даним договором.

Пунктом 1.2 договору поставки №2 визначено, що під товаром, що є предметом поставки, розуміється: інструменти та прилади вимірювальні, контрольні та випробувальні, інші (Прилади для вимірювання величини (Калібратори, прецизійні цифрові термометри).

Ціна, кількість та асортимент продукції, що поставляється відповідно до специфікації (п.2.1 Додатку №2).

27 липня 2016 між позивачем на покупцем №2 узгоджена та підписана Специфікація (додаток №1 до Договору) в якій сторони узгодили номенклатуру товару, його кількість та ціну.

Зазначений товар був поставлений позивачем відповідно до умов договору.

26 жовтня 2016 та 25.11.2016 товар поставлено відповідно до видаткових накладних №11 від 26.10.2016 на суму 3 456 000 грн та відповідно до видаткової накладної від 25.11.2016 № 11 на суму 16 063 500 грн.

Товар отримано ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності №6039/06-01 від 23.12.2015.

Також позивачем надано докази транспортування товару, а саме: товарно-транспортні накладні, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Контрагент-покупець на виконання умов договору сплатив вартість придбаного товару, що підтверджується банківськими виписками від 28 жовтня 2016 та від 30 листопада 2016.

Щодо того, що відсутні докази, що номенклатура придбаного позивачем товару відповідає проданому в подальшому товару, то такі доводи відповідача є безпідставними, оскільки податковий орган не навів жодного аргументу на підтвердження своїх доводів та не підтвердив їх відповідними доказами.

Під час розгляду справи суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем було реалізовано товар, який придбано у контрагентів ТОВ «Бромелінг», ТОВ «БК «Платінум» в рамках господарської діяльності, отримано відповідну економічну вигоду з продажу товару та отримано відповідний прибуток.

Зазначену обставину відповідач в ході розгляду справи не спростував.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до ст. 1 Закону № 996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Наведені вище норми вказують на те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

При цьому фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Отже, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Аналіз вказаних положень свідчить про те, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами. При цьому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов`язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Бромелінг», ТОВ «БК «Платінум» при виконанні договорів поставки підтверджується належним чином оформленими первинними документами, зокрема, видатковими, податковими та товарно-транспортними накладними, Специфікацією та іншими первинними документами.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, встановлено відповідний рух активів, колегія суддів не може погодитись з доводами податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій.

Судова колегія не приймає до уваги наведену у поясненнях представником відповідача судову практику, оскільки документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судом використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у постачальників товарно-матеріальних цінностей, руху активів та підтвердження отриманих позивачем послуг від контрагентів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності.

Колегія суддів не приймає доводи податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень та інших основних засобів, що не може свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, неможливість відстеження ланцюжка постачання, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати договори з метою використання відповідного устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності та укладання таких договорів.

Що стосується доводів відповідача проте, що банківський рахунок та номер рахунку в договорах контрагентами вказано раніше, ніж укладено договори про відкриття рахунків, колегія суддів вважає не мають суттєвого значення для вирішення питання наявності господарської діяльності між позивачем та його контрагентами. Такий рахунок відкривався не позивачем, а його контрагентами, а отже позивач не має відповідати за наявні помилки при оформленні певних документів.

Окрім того, договори на постачання товару не є первинними бухгалтерськими документами, а є господарськими договорами про намір здійсними в подальшому господарську діяльність.

Отже, з огляду на вищевикладені доводи, колегія суддів вважає, що проведені господарські операції мали реальну господарську ціль - забезпечення діяльності позивача та досягнення його мети - отримання прибутку. Товари та послуги отримані від контрагента мали реальний і товарний характер та були використані в межах господарської діяльності в оподатковуваних операціях. Зазначене підтверджується обставинами, викладеними вище і документами, які були предметом перевірки та дослідженні в судді апеляційної інстанції.

Доказів на підтвердження того, що позивач або контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань по спірним операціям та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання внятих зобов`язань, в акті перевірки співробітниками податкового органу не наведено та судом апеляційної інстанції не встановлено, а висновки відповідача про нереальність, що покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, ґрунтуються виключно на припущеннях податкового органу, оскільки всі необхідні первинні документи були надані позивачем під час проведення перевірки та під час розгляду справи у суді.

З огляду на встановлені обставини справи та вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що податковим органом не надано належних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагентів та позивача об`єктивної неможливості здійснення господарських операцій, а відтак неправомірності прийняття Головним управлінням ДФС у місті Києві податкового повідомлення-рішення від 05 липня 2017 року № 0032681404.

Доводи податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентами є такими, що ґрунтуються на припущеннях податкового органу та не підтверджені відповідними доказами, так як судом апеляційної інстанції встановлено, що факт здійснення господарських операцій позивача із контрагентами підтверджений наданими позивачем під час перевірки та в ході розгляду справи первинними документами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення щодо відмови у задоволенні прозовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС АГРУП" з помилковим застосуванням норм матеріального права, без встановлення всіх обставин справи та без надання належної оцінки всім обставинам справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. ч. 1. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до ч. 4 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону (ч.2 ст.317 КАСУ).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є протиправною та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Разом з тим, згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 цієї статті передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як убачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС АГРУП" було сплачено судовий збір за подання адміністративного позову у сумі 21 578,64 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 267 від 11.10.2017 року та № 299 від 02.11.2017 року та судовий збір при поданні апеляційної скарги у розмір 32 346,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 659 від 09.11.2018 року.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено, колегія суддів вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС АГРУП" судові витрати за сплату судового збору у сумі 53 924,64 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС АГРУП" задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС АГРУП" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 05 липня 2017 року № 0032681404.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС (код ЄДРПОУ ВП: 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС АГРУП" (код ЄДРПОУ: 40286024) витрати зі сплати судового збору в розмірі 53 924,64 грн (п`ятдесят три тисячі дев`ятсот двадцять чотири гривні шістдесят чотири копійки).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Кобаль М.І.

Повний текст виготовлено: 19 липня 2022 року.