Постанова

від 21.02.2022 по справі 914/2057/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 914/2057/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Гогусь В. О.,

за участю представників сторін:

позивача - Пелюка С. С. (адвоката),

відповідача - Поліщук О. С. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

третьої особи-1 - Гелемей Ю. М. (адвоката, в режимі відеоконференції),

третьої особи-2 - не з`явилися,

третьої особи-3 - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2021 (колегія суддів: Бойко С. М. - головуючий, Бонк Т. Б., Якімець Г. Г.) і рішення Господарського суду Львівської області від 09.08.2021 (суддя Гоменюк З. П.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Три Корони Девелопмент"

до Львівської міської ради,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Комунального підприємства ЛКП "Спортресурс", 2) ОСОБА_1 , 3) ОСОБА_2 ,

про визнання незаконною та скасування ухвали, обмеження на вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Три Корони Девелопмент" (далі - ТОВ "Три Корони Девелопмент") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 20.09.2018 № 3857 "Про надання ЛКП "Спортресурс" дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вулиці І. Сулими - вул. Народній" (далі - спірна ухвала); зобов`язати Львівську міську раду утриматися від дій, які порушують право власності ТОВ "Три Корони Девелопмент" на об`єкти нерухомості, що належать їм на праві власності; зобов`язати Львівську міську раду утриматися від дій, які порушують законний майновий інтерес ТОВ "Три Корони Девелопмент" на оформлення згідно із законодавством України земельної ділянки, необхідної для обслуговування об`єктів нерухомості.

1.2. Позов мотивований тим, що позивач як власник нерухомості має право на оформлення права користування земельною ділянкою в розмірі, необхідному для експлуатації та обслуговування нерухомого майна. Проте комунальному підприємству ЛКП "Спортресурс" спірною ухвалою Львівської міської ради надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку, необхідну позивачу для обслуговування належної йому нерухомості. Позивач зазначав, що затвердження відповідачем проекту землеустрою та надання земельної ділянки в користування ЛКП "Спортресурс" унеможливить реалізацію позивачем права на отримання земельної ділянки в розмірі, необхідному для обслуговування об`єктів нерухомості, що належать на праві приватної власності позивачу. Крім того, ТОВ "Три Корони Девелопмент" стверджувало, що саме спірна ухвала стала єдиною підставою для відмови позивачу в розгляді заяви від 18.09.2018 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки для обслуговування нерухомості, належної позивачу.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.03.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.09.2020, у задоволенні позову ТОВ "Три Корони Девелопмент" відмовлено повністю.

2.2. Постановою Верховного Суду від 23.12.2020 постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 і рішення Господарського суду Львівської області від 03.03.2020 у справі № 914/2057/18 скасовано, а справу № 914/2057/18 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.3. Суд касаційної інстанції наголосив на тому, що суди не надали правової оцінки спірним правовідносинам у контексті норм статей 120, 123 Земельного кодексу України, статей 21, 377 Цивільного кодексу України, та не з`ясували належним чином із дослідженням поданих сторонами доказів співвідношення земельної ділянки, яка є предметом спірної ухвали, із земельною ділянкою, право на яку в силу закону має позивач. Встановлення факту порушення відповідачем законного майнового інтересу позивача в оформленні права користування земельною ділянкою неможливе без з`ясування того, яка площа земельної ділянки орієнтовно необхідна позивачу для обслуговування нерухомості, та чи має місце у зв`язку з цим накладення на неї земельної ділянки, яка є предметом спірної ухвали.

3. Короткий зміст оспорюваних судових рішень

3.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.08.2021, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2021, позов ТОВ «Три Корони Девелопмент» задоволено частково. Визнано незаконною та скасовано ухвалу Львівської міської ради № 3857 від 20.09.2018 "Про надання ЛКП "Спортресурс" дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. І. Сулими - вул. Народній". У задоволенні позову про зобов`язання Львівську міську раду утриматися від дій, які порушують право власності позивача на об`єкти нерухомості та майновий інтерес позивача на оформлення земельної ділянки, необхідної для обслуговування цих об`єктів нерухомості, відмовлено.

3.2. Судові рішення мотивовані тим, що спірна ухвала призводить до порушення майнового інтересу позивача, оскільки перешкоджає йому в можливості оформити належне йому в силу закону право користування земельною ділянкою для обслуговування належних позивачу об`єктів нерухомого майна. Суди зазначили, що надання відповідачем дозволу на розробку проекту землеустрою комунальному підприємству щодо відведення земельної ділянки, призведе до накладення на земельну ділянку, яка необхідна позивачу, призводить до порушення майнового інтересу останнього та перешкоджає йому в можливості оформити належне йому в силу закону право користування земельною ділянкою для обслуговування об`єктів нерухомого майна. Зважаючи на те, що суд не вправі забороняти органу місцевого самоврядування приймати рішення, що належать до його компетенції, оскільки в подальшому такі рішення можуть бути скасовані судом у випадку їх незаконності, суд відмовив у задоволенні решти позовних вимог.

4. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

4.1. Львівська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2018 і рішення Господарського суду Львівської області від 09.08.2021 у справі № 914/2057/18, та відмовити у задоволені позовних вимог повністю.

4.2. Львівська міська рада вважає, що спірні судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що під час ухвалення оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01.12.2015 у справі № 800/134/15, від 15.12.2015 у справі № 800/206/15 (щодо права на судовий захист); від 16.03.2021 у справі № 914/334/20 (щодо способу захисту); від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17 (щодо дії правової норми у часі); від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц, справі №463/3375/15-а від 27.03.2018, від 28.11.2018 у справі № 826/5735/16; від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14, від 13.03.2018 у справі № 766/6141/16-а (щодо правових наслідків отримання рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою). Крім того, скаржник зазначає, що суди не з`ясували всі обставини справи, необхідні для правильного вирішення спору. Зокрема, Львівська міська рада зауважує, що суди не з`ясували, чи має місце накладення на земельну ділянку позивача, не дослідили того, що спірною ухвалою не визначалася площа земельної ділянки і її розташування у просторі; не звернули уваги та те, що вул. Городоцька, 207, де розміщене та зареєстроване належне позивачу майно, та вул. І. Сулими - вул. Народна - це абсолютно різні адреси, отже суди не встановили, що земельна ділянка на вул. І. Сулими - вул. Народній накладається чи перетинається із земельною ділянкою на вул. Городоцькій, 207.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Три корони Девелопмент" просить касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Позивач зазначає про безпідставність доводів касаційної скарги та правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

5. Обставини справи, встановлені судами

5.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що згідно з договором купівлі-продажу від 31.08.2007 Відкрите акціонерне товариство "Завод Львівсільмаш" продало Товариству з обмеженою відповідальністю "Чесний продукт" роздягальню для спортсменів площею 392,3 м2 та споруду стадіону "Сільмаш", що розташовані у м. Львові на вул. Городоцькій, 207 (далі - нерухоме майно).

5.2. Згідно з договором купівлі-продажу від 14.08.2008 вказане нерухоме майно придбало ТОВ "Три Корони Девелопмент". Право власності ТОВ "Три Корони Девелопмент" на нерухоме майно зареєстровано 30.01.2009.

5.3. 18.09.2018 ТОВ "Три Корони Девелопмент" звернулося до Львівської міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку із формуванням нової земельної ділянки на вул. Городоцькій, 207 у м. Львові для реконструкції стадіону "Сільмаш" під багатофункціональний спортивний комплекс, орієнтовний розмір земельної ділянки 4,1455 га.

5.4. 19.09.2018 позивач звернувся до Львівської міської ради з проханням виключити з порядку денного пленарного засідання сесії Львівської міської ради питання про надання ЛКП "Спортресурс" дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,82 га на вул. І. Сулими - вул. Народній, посилаючись на те, що зазначена земельна ділянка знаходиться в межах земельної ділянки, на якій розташована нерухомість позивача.

5.5. Львівська міська рада спірною ухвалою надала ЛКП "Спортресурс" дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,82 га на вул. І. Сулими - вул. Народній для будівництва та обслуговування універсального спортивного майданчика за рахунок земель рекреаційного призначення. Підставою прийняття ухвали вказано, зокрема, звернення ЛКП "Спортресурс" від 03.07.2018.

5.6. У відповідь на заяву ТОВ "Три Корони Девелопмент" від 18.09.2018 Управління земельних ресурсів Львівської міської ради листом за № 2403-5145 від 12.10.2018 повідомило про неможливість вирішення заяви позивача, оскільки спірною ухвалою Львівської міської ради надано дозвіл ЛКП "Спортресурс" на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,82 га на вул. І. Сулими - вул. Народній для будівництва та обслуговування універсального спортивного майданчика.

5.7. Суди зазначили, що до позовної заяви позивачем додано висновок експерта № 030/18 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 22.10.2018, складений за заявою представника ТОВ "Три Корони Девелопмент" адвоката Пелюка С. С. Відповідно до висновку експерта мінімальна площа земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єктів нерухомості (відкритої спортивної споруди із місцями для глядачів або без них) роздягальні для спортсменів загальною площею 392,3 м2 та споруди стадіону футбольного поля, розташованих за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 207, що належать ТОВ "Три Корони Девелопмент" на праві приватної власності, повинна становити 46450 м2 (4,6450 га). У висновку вказано, що земельна ділянка, яка містяться на графічних матеріалах до проекту ухвали, що оприлюднені на офіційному сайті Львівської міської ради, і яка визначена в ухвалі міської ради № 3857 від 20.09.2018, входить в межі земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування споруди стадіону.

5.8. Судами встановлено, що площа земельної ділянки, визначена в ухвалі міської ради, входить в межі земельної ділянки, необхідної для обслуговування об`єктів нерухомості позивача.

5.9. Спір виник у зв`язку із наявністю/відсутністю правових підстав для визнання незаконною та скасування спірної ухвали, та наявністю/відсутністю правих підстав для обмеження на вчинення відповідачем дій.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

6.2. Предметом позову є вимоги про визнання незаконною та скасування спірної ухвали та про обмеження на вчинення відповідачем дій. Позов мотивований тим, що позивач як власник нерухомості має право на оформлення права користування земельною ділянкою у розмірі, необхідному для експлуатації та обслуговування нерухомого майна. Проте оскаржуваною ухвалою третій особі надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка входить в межі земельної ділянки, необхідної позивачу для обслуговування нерухомості. Затвердження відповідачем такого проекту землеустрою та надання земельної ділянки в користування ЛКП "Спортресурс" унеможливлює реалізацію позивачем права на отримання земельної ділянки у розмірі, яка необхідна для обслуговування об`єктів нерухомості. При цьому саме спірна ухвала стала єдиною підставою для відмови позивачу у розгляді його заяви від 18.09.2018 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

6.3. Верховний суд зазначає, що згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18.

Тому підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі (подібний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17).

6.4. Стаття 120 Земельного кодексу України, стаття 377 Цивільного кодексу України передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Тому власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 924/856/20, від 15.12.2021 у справі № 906/109/21, від 23.12.2020 у справі № 914/2057/18, яка розглядається.

6.5. Суди, задовольняючи позовні вимоги, виходили із того, що позивач з 2008 року є власником нерухомого майна, проте речові права на земельну ділянку під нерухомим майном не були оформлені попереднім власником майна, і земельна ділянка під нерухомим майном не була сформована як окремий об`єкт цивільних прав. Зважаючи на положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, суди дійшли висновку, що позивач як особа, яка законно набула у власність нерухоме майно, має майновий інтерес в одержанні у користування земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, та ділянки, яка необхідна обслуговування цього майна. Суди встановили, що площа земельної ділянки, визначена в оскаржуваній ухвалі міської ради, входить у межі земельної ділянки, необхідної для обслуговування об`єктів нерухомості позивача, тому дійшли висновку, що відведення земельної ділянки третій особі спірною ухвалою порушує охоронюваний законом інтерес позивача, оскільки перешкоджає йому у можливості оформити належне позивачу в силу закону право користування земельною ділянкою для обслуговування об`єктів нерухомості.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

6.6. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01.12.2015 у справі № 800/134/15, від 15.12.2015 у справі № 800/206/15 (щодо права на судовий захист); від 16.03.2021 у справі № 914/334/20 (щодо способу захисту); від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17 (щодо застосування правової норми у часі); від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц, справі № 463/3375/15-а від 27.03.2018, від 28.11.2018 у справі № 826/5735/16; від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14, від 13.03.2018 у справі № 766/6141/16-а (щодо правових наслідків отримання рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою).

6.7. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.8. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

6.8. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

6.9. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

6.10. Скаржник зазначає, що суди невірно застосували положення статті 152 Земельного кодексу України, оскільки не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі № 800/134/15, від 15.12.2015 у справі № 800/206/15 про те, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, та таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. При цьому відповідач вважає, що доводи позивача є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення на конкретні індивідуально виражені права, свободи, інтереси позивача, оскільки позивач не є ані землевласником, ані землекористувачем. Це, на думку скаржника, свідчить про відсутність предмету захисту в суді.

У наведених скаржником постановах Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі № 800/134/15 (про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії Президентом України) та від 15.12.2015 у справі № 800/206/15 (про визнання незаконним акта Президента України) суд касаційної інстанції, посилаючись на положення статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017 року), Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 (справа щодо оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини), дійшов висновку, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси позивача під час оскарження в суді рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи предмет та підстави позову (як фактичні, так і правові), суб`єктний склад учасників, фактичні обставини справ № 800/134/15, 800/206/15 та цієї справи № 914/2057/18, що розглядається, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у цих справах не є подібними, оскільки відмінним є у цьому випадку суб`єктний та об`єктний критерії, які впливають на зміст спірних правовідносин. Крім того, у зазначених скаржником постановах суд не застосовував положення статті 152 Земельного кодексу України, про неправильне застосування яких стверджує скаржник.

6.11. Львівська міська рада зауважує, що скасування спірної ухвали не призведе до відновлення порушеного права позивача. При цьому скаржник посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 914/334/20 (про скасування торгів та визнання протоколу і договору купівлі-продажу недійсними у зв`язку з незаконністю проведених спірних земельних торгів і договору купівлі-продажу, укладеного за їх результатами), а саме: "Порушення права/інтересу пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити/реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Тому застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права (інтересу) позивача. Отже, з наведеного убачається, що однією з основних передумов для задоволення позову є наявність саме реального порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду."

У цій справі № 914/2057/18, яка розглядається, суди виходили з того, що позивач є власником нерухомого майна, речові права на земельну ділянку під належним позивачу нерухомим майном не були оформлені попереднім власником майна і земельна ділянка не була сформована як окремий об`єкт цивільних прав. Площа земельної ділянки, визначена в оскаржуваній ухвалі міської ради, входить в межі земельної ділянки, необхідної для обслуговування об`єктів нерухомості позивача. Враховуючи, що позивач як власник нерухомого майна звернувся до відповідача із заявою про прийняття рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, та має інтерес в одержанні у користування земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, та частини ділянки, яка необхідна для обслуговування цього майна, суди дійшли висновку, що спірною ухвалою порушується охоронюваний законом інтерес позивача, оскільки прийняття спірної ухвали перешкоджає позивачу у можливості оформити належне йому в силу закону право користування земельною ділянкою для обслуговування об`єктів нерухомості.

Колегія суддів також враховує, що Верховний Суд у постанові від 23.12.2020 у цій справі № 914/2057/18, що розглядається, дійшов висновку про те, що «у даній справі позивач, як власник нерухомого майна, за законодавчо врегульованим принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди автоматично набуває право користування земельною ділянкою, на якій розташоване нерухоме майно та частиною ділянки, яка необхідна обслуговування цього майна. Тому надання власником землі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку власника нерухомості, безумовно призводить до порушення майнового інтересу останнього».

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про задоволення позову, оскільки суди встановили реальне порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому суди врахували як вказівки Верховного Суду, викладені у постанові у цій справі, так і висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17. Крім того, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновку у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 914/334/20, на який посилається скаржник.

6.12. Скаржник стверджує, що суди застосували редакції положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, які не діяли під час прийняття спірної ухвали. При цьому Львівська міська рада вважає, що суди не врахували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, відповідно до яких, як зазначає скаржник, повинна застосовуватися норма, яка була чинною на момент здійснення відповідної процесуальної дії.

У постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17 викладено висновок щодо застосування правових норм у правовідносинах, пов`язаних із затвердженням проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Натомість у справі № 914/2057/18, яка розглядається, правовідносини виникли щодо визнання незаконною та скасування ухвали міської ради, яка стала підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, та підставою для виготовлення третьою особою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка входить в межі земельної ділянки, необхідної позивачу для обслуговування нерухомості. Тобто правовідносини не є тотожними з правовідносинами у справі № 820/5348/17 за предметом і підставами позову, встановленими фактичними обставинами та матеріально-правовим регулюванням.

6.13. Львівська міська рада зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував сформовану правозастосовну практику, а саме постанови Верховного Суду від 17.10.2018 у справах № 380/624/16-ц, від 27.03.2018 у справі № 463/3375/15-а, від 28.11.2018 у справі № 826/5735/16; від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14, від 13.03.2018 у справі № 766/6141/16-а, проте не наводить правову норму, яку, на його думку, неправильно застосував суд апеляційної інстанції, не зазначає, у чому полягає невідповідність висновків суду апеляційної інстанції наведеним постановам Верховного Суду.

Зокрема, скаржник зазначає, що у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц (про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Київській області розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства та визнання незаконним і скасування наказу, виданого Головним управлінням Держземагентсва у Київській області, яким третій особі надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду), судова колегія дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

У постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 463/3375/15-а (про визнання незаконною бездіяльності Львівської міської ради стосовно неприйняття рішення за заявою від 16.04.2015 року щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки) викладено висновок, який, на думку скаржника, не враховано судами, про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування (оренду).

У постанові Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 826/5735/16 (про визнання протиправним та скасувати рішення Київської міської ради про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд"), викладено висновок, який, на думку скаржника, не враховано судами, про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття.

У постанові Верховного Суду від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14 (про визнання протиправним та скасування розпорядження районної державної адміністрації про надання громадянину України дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва у зв`язку з протиправністю спірного розпорядження як такого, що прийнято відповідачем незаконно, за відсутності у третьої особи права на приватизацію земельної ділянки, що перебуває в користуванні позивача), та у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 766/6141/16-а (про визнання незаконним та скасування рішення міської ради про відмову позивачу в дозволі на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки та зобов`язання відповідача розглянути подане позивачем клопотання про надання такого дозволу), викладено висновок, який, на думку скаржника, не враховано судами, про те, що розпорядження про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є одним із етапів і обов`язкових передумов до розгляду уповноваженим органом питання щодо передачі землі в оренду і не гарантує її подальше отримання.

З урахуванням предмета, підстав позову, нормативно-правового регулювання та конкретних обставин, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі № 914/2057/18, що розглядається Верховним Судом, та предмета, підстав позову, нормативно-правового регулювання та конкретних обставин у наведених скаржником справах № 380/624/16-ц, № 463/3375/15-а, № 826/5735/16; № 815/5987/14, № 766/6141/16-а, колегія суддів зазначає, що правовідносини в них не є подібними. Крім того, Верховним Судом у постанові від 23.12.2020 у цій справі № 914/2057/18, що розглядається, з урахуванням конкретних обставин справи констатовано, що надання власником землі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку власника нерухомості, безумовно призводить до порушення майнового інтересу останнього.

6.14. Інші доводи скаржника щодо неврахування висновків Верховного Суду не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки не містять вказівки на норму права, щодо застосування якої такі висновки підлягали застосуванню, та обґрунтування, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваних судових рішень таким висновкам.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

6.15. З приводу підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який, зокрема, відсилає до пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6.16. Скаржник у касаційній скарзі також зазначає про сумніви у правильності висновку експерта №037/18 від 15.11.2018, врахованого судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень, проте доводів щодо його недопустимості не наводить.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування (постанови Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №913/38/20, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 26.02.2021 у справі №908/2847/19, від 14.04.2021 у справі № 910/7431/19).

Оскільки аргументи скаржника не містять доводів щодо недопустимості висновку експерта, вони не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

6.17. Колегія суддів відхиляє також доводи скаржника про неаргументоване відхилення клопотання про призначення земельно-технічної експертизи судом, оскільки в ухвалі Господарського суду Львівської області від 12.04.2021 зазначено, що в матеріалах справи наявний висновок експерта, складений на замовлення позивача, який відповідає вимогам закону, зокрема в цьому висновку вказано, що його підготовлено для подання до суду, а експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Суд також зазначив, що подані клопотання відповідача та третіх осіб не мотивовані неможливістю надати експертний висновок, складений на замовлення учасника, у строки, встановлені для подання доказів; обставини, наведені у клопотаннях, не викликають в суду обґрунтованих сумнівів щодо правильності висновку експерта за № 030/18 від 22.10.2018. Наведені доводи були також предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, який визнав обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що відсутня вся сукупність умов, існування яких вимагається процесуальним законодавством для можливості призначення судової експертизи в цій справі.

6.18. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

7.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу Львівської міської ради належить залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2021 і рішення Господарського суду Львівської області від 09.08.2021 у справі № 914/2057/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак