Рішення

від 11.04.2022 по справі 932/12160/20

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 932/12160/20

Провадження № 2/932/654/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2022 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Кудрявцевої Т.О.

при секретарі - Скопа Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр» про встановлення факту перебування в трудових відносинах, зобов`язання внести записи у трудову книжку, зобов`язання видати трудову книжку, стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 26.10.2020 року звернулася до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр», в якому просить встановити факт трудових відносин між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр» та роботи на посаді керівника підрозділу в період з 01 листопада 2014 року до 31 серпня 2017 року включно; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр» внести до її трудової книжки запис про прийняття на роботу на посаду керівника підрозділу з 01.11.2014 року та запис про звільнення з посади за власним бажанням з 31.08.2017 року; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр» видати їй трудову книжку; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр» на її користь заборгованість з виплати заробітної плати за період з 01.11.2014 року по 31.08.2017 року у розмірі 164 545,00 грн. та компенсацію за невикористану відпустку за період з 01.11.2014 року по 01.09.2017 року у розмірі 14 317,30 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що вона 01 листопада 2014 року написала заяву про прийняття на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр» (далі - ТОВ НВО «ММЦ») на посаду керівника підрозділу даного підприємства, який розташований за адресою: АДРЕСА_4. В цей же день директор ТОВ НВО «ММЦ» ОСОБА_2 повідомив її про прийняття на роботу, у зв`язку з чим вона передала йому трудову книжку. З цього моменту вона приступила до виконання своїх трудових обов`язків, а саме: контроль та організація робочого процесу; отримання та відправлення фітопрепаратів; забезпечення навчання та підвищення кваліфікації персоналу; укладання необхідних договорів, ведення переговорів з контрагентами; керування поточною діяльністю філії; рекламування діяльності підприємства (укладення договорів на рекламу в газетах, на телебаченні); підготовка звітів про діяльність. Вона щодня ходила на роботу згідно встановленого графіку, виконувала свої трудові обов`язки, отримувала та відправляла продукцію, організовувала роботу колективу та роботу з контрагентами. Факт перебування у трудових відносинах з відповідачем може бути підтверджений показами свідків, які працювали разом з нею: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , листом директора ТОВ «Проф-інвест 2002» ОСОБА_16; копією договору № Д_22876 від 05 квітня 2016 року, укладеного між ТОВ «2ГИС-Дніпро» та ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр» на надання послуг з розміщення реклами в Електронному ЗМІ. З моменту прийняття на роботу вона отримувала заробітну плату в розмірі 5000,00 гривень щомісяця. Оскільки головний офіс знаходився у м. Києві, вона надала довіреність працівнику ТОВ НВО «ММЦ» ОСОБА_9 на отримання її заробітної плати, кожного місяця він передавав їй ці кошти, але за липень 2017 року та серпень 2017 року вона грошей не отримала. Крім того, за весь час роботи з 01 листопада 2014 року по 31 серпня 2017 року вона жодного разу не була у відпустці, компенсацію за невикористану відпустку не отримувала. На неодноразові звернення з листами від 26.11.2018 року та 10.01.2019 року до керівництва підприємства щодо проведення розрахунку, видачу трудової книжки відповідей вона не отримувала. За цей час не змогла працевлаштуватись з причини відсутності трудової книжки. Вона навіть не мала коштів, щоб знайти фахівця з правової допомоги з метою захисту свого порушеного права.

Позивач зазначає, що перед поданням позовної заяви з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування вона дізналась, що відповідні відрахування з заробітної плати підприємством не здійснювались. Отже, можна зробити висновок, що відповідач трудові відносини з нею не оформлював, необхідні відрахування з заробітної плати не проводив, таким чином, необхідним є встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: її перебування у трудових відносинах з відповідачем. Для підтвердження цієї інформації до органів Пенсійного фонду України та Державної податкової служби України були зроблені адвокатські запити з метою отримання інформації щодо відрахувань з її заробітної плати, проте на момент подання позовної заяви відповіді ще не отримані. Отже, з метою захисту свого порушеного права на працю, гарантованого Конституцією України, офіційного працевлаштування шляхом укладання трудового договору та отримання належної заробітної плати вона була вимушена звернутись до суду.

Посилаючись на ст.ст. 21, 47, 116, ч.6 ст.235 КЗпП, позивачка стверджує, що трудовий договір з нею підприємство не оформило, таким чином, вважає, що їй повинна бути нарахована та виплачена заробітна плата у розмірі, не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати. Вказує, що середня заробітна плата, яка має бути виплачена їй за період з 01.11.2014 року по 01.09.2017 року, складає 164545,00 грн. Крім того, за період роботи їй не надавалась щорічна відпустка, грошову компенсацію за невикористану відпустку вона також не отримувала, тому вважає, що з відповідача підлягає стягненню також компенсація за невикористану відпустку за вказаний період роботи, розмір якої складає 14 317,30 грн. (74 534,16 грн. (нарахована заробітна плата за період роботи) : 354 дн. = 210,55 грн. (середньоденна заробітна плата); 210,55 х 68 дн. (кількість днів компенсації) = 14 317,30 грн.).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2020 року суддя Кудрявцева Т.О. визначена для розгляду цієї справи.

Ухвалою судді від 27.10.2020 року по справі відкрито провадження та визначено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою судді від 01.12.2020 року за клопотанням представника позивача здійснено перехід від розгляду справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 19.01.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

02.04.2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшов Відзив на позовну заяву, в якому представник просить продовжити строк для подання відзиву на позовну заяву та відповідних доказів до нього; відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на безпідставність та необгрунтованість позовних вимог. В обгрунтування доводів, викладених у Відзиві, представник відповідача посилається на те, що позивач ніколи не працювала по трудовому договору у відповідача на жодній посаді та ніколи не отримувала у нього заробітну плату. Відповідач ніколи не мав з позивачем жодних цивільно-правових відносин, ніколи не приймав від позивача заяви про прийняття на роботу та будь-яким чином не повідомляв її про прийняття на роботу. Звернув увагу суду, що за результатами скарги позивача Інспекцією з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради 23 вересня 2020 року було складено Акт інспекційного відвідування відповідача і за результатами перевірки діяльності відповідача було встановлено, що з 01.11.2014 року по 10.09.2020 року у відповідача в м. Дніпро працювали три особи, а саме: ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 . Трудові відносини з працівниками відповідача оформлюються наказом (розпорядженням) про прийом на роботу, повідомленням в орган ДФС (ДПС), записом в трудову книжку та за наявності заяви про звільнення, звільняються відповідним наказом. Відомості про трудові відносини з працівниками відповідача відображаються у звітах ЄСВ, які формуються та подаються підприємством до органів ДПС (ДФС); цивільно-правові угоди та акти виконаних робіт не укладались. Отже, інспекційна перевірка відповідача також підтвердила той факт, що у відповідача з позивачем жодних трудових чи цивільно-правових відносин немає та ніколи не було. Позивач самостійно підтвердила той факт, що відповідач ніколи не здійснював відрахування податків та зборів щодо неї до загальнодержавних фондів тощо, що підтверджує довідка з Пенсійного фонду України. Позивач ніколи не працювала директором відповідача, а тому наданий до матеріалів справи договір від 05 квітня 2016 року, де зазначено, що вона є директор відповідача, нікчемний по своїй правовій природі і до того ж нічим не підтверджений, на договорі не міститься печатка товариства, а тому не зрозуміло, що ж саме оплачувала позивач за цим нікчемним договором і з якою метою. Відповідач не має нічого спільного до правовідносин позивача з ТОВ «2ГИС-Дніпро», чим керувалася позивач, діючи нібито від імені відповідача з ТОВ «2ГИС-Дніпро», відповідачу також невідомо. Надана в матеріали справи так звана довіреність на отримання заробітної плати у відповідача є нікчемною і нічим іншим документально не підтверджена, не засвідчена (не підписана) жодною повноважною особою відповідача. Окрім того, листи за номерами 4900067624217, 4900067163961, які начебто позивач надсилала відповідачу, за вказаними номерами в базі даних Укрпошти відсутні. Крім того, представник відповідача звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності до усіх заявлених позивачем позовних вимог та про відмову у позові.

28.04.2021 року на адресу суду від позивача надійшла Відповідь на відзив, в якій вона заперечує проти обставин, викладених у Відзиві, зазначає, що відповідач вказує, що «позивач ніколи не працювала по трудовому договору у відповідача на жодній посаді та ніколи не отримувала заробітну плату у відповідача» та вказує на те, що вона працювала у відповідача, була фактично допущена до роботи, перебувала з ним у трудових відносинах. Сам факт не оформлення працівника відповідачем на роботу, як того вимагають вимоги законодавства України, не свідчить про протилежне. Навпаки, відповідач надав до суду докази, які підтверджують той факт, що вона мала безпосереднє відношення до роботи у відповідача, що підтверджується наступним. До Відзиву на позовну заяву ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр» додав Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ОМС-ДН55511/2093/АВ від 23.09.2020 року, в якому зазначено, що в лікувально-діагностичному кабінеті ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр» (клініки інтерактивної медицини «ІНФОРМАЦІЯ_1») в м. Дніпро в період з 01.11.2014 року по 10.09.2020 року працювало три особи: ОСОБА_6 на посаді завідувача лікувальним кабінетом по переводу з 02.08.2011 року; ОСОБА_3 на посаді медичної сестри лікувально-діагностичного центру по переводу з 02.08.2011 року, звільнена з посади з 01.11.2017 року на підставі ст.38 КЗпП України; ОСОБА_7 прийнята на роботу до відділення за адресою: АДРЕСА_1 з 05.09.2017 року, звільнена з посади лікар-терапевт за ст.38 КЗпП України від 01.10.2019 року. Таким чином, відповідач підтвердив, що його відділення у м. Дніпро знаходились за адресою: АДРЕСА_4. Позивачка звертає увагу суду, що до позовної заяви додані пояснення директора ТОВ «Пров-Інвест 2002» ОСОБА_16 Таким чином, позивач вважає, що твердження відповідача щодо відсутності трудових відносин з нею є хибними та такими, що не відповідають дійсності. Позивачка звертає увагу суду на той факт, що відповідачем не спростовані факти, зазначені у відповіді директора ТОВ «Профіт-транс» на адвокатський запит від 22.07.2020 року. Щодо строку звернення до суду позивачка наполягає на тому, що в силу ч.2 ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду не пропущений, оскільки повний розрахунок по заробітній платі власником підприємства з нею при звільненні не проведено. Вважає необгрунтованими твердження відповідача про те, що він не має нічого спільного до її правовідносин з ТОВ «2ГИС-Дніпро», оскільки на виконання договору виконавцем була розміщена реклама відповідача на сайті 2gis.ua. Крім того, в її розпорядженні знаходяться гарантійні листи від 07.04.2017 року, в яких ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр» бере на себе гарантійні зобов`язання у відносинах з ТОВ «Яндекс Україна» в рамках відплатного надання Яндексом Рекламодавцю рекламних послуг з розміщення реклами в мережі Інтернет. Ці листи були особисто підписані директором ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр» ОСОБА_2, скріплені печаткою та передані їй як керівнику підрозділу (відділення) для подальшої роботи в цілях розміщення реклами ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр».

В судовому засіданні позивач з представником, посилаючись на обставини, викладені в позові, відповіді на відзив на позовну заяву, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позову з підставі, вказаних у Відзиві на позов, та посилаючись на його необгрунтованість.

Вислухавши пояснення осіб, які з`явилися, допитавши свідків, дослідивши докази у справі, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 2 КЗпП України, право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій), за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги компенсації, тощо. Основною ознакою трудових відносин є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації.

Згідно з положеннями статті 24 КЗпП України (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі здійснення роботодавцем своєї статутної діяльності. Однією із ключових обставин, які підлягають встановлення у цій категорії справ, є факт допуску працівника до виконання трудових обов`язків.

Таким чином, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 522/4807/15-ц (провадження №61-13454св18).

Із змісту статті 139 КЗпП України вбачається, що працівники зобов`язані додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці. Відповідно до ст. ст. 140 КЗпП України, трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

Статтею 141 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Відповідно до ст. 142 КЗпП України, трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил. У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну.

Відповідно до ст. 48 КЗпП України (в редакції на час виникнення правовідносин у цій справі), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації.

Працівникам, що встають на роботу вперше, трудова книжка оформлюється не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після початку проходження стажування. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр» (скорочено - ТОВ НВО «ММЦ»), код ЄДРПОУ юридичної особи: 37219340, зареєстровано у Дарницькій районній в місті Києві державній адміністрації, з видом діяльності: загальна медична практика (основний); виробництво основних фармацевтичних продуктів; виробництво фармацевтичних препаратів і матеріалів; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; оптова торгівля фармацевтичними товарами; роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах.

Відповідно до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр», код ЄДРПОУ юридичної особи: 37219340, товариство є юридичною особою за законодавством України, має відокремлене майно, самостійний баланс, поточні та інші рахунки в банках, має печатку зі своїм найменуванням та символікою, бланки зі своїм найменуванням. У відповідності до п.8.1. Статуту, товариство здійснює господарську діяльність відповідно до цього Статуту, укладених угод про господарську діяльність та чинного законодавства. Пунктом 8.5. Статуту передбачено, що філії та представництва Товариства не є юридичними особами й діють від його імені. Дочірні підприємства Товариства, що є юридичними особами, не відповідають за зобов`язаннями товариства, так саме й Товариство не відповідає за зобов`язаннями цих дочірніх підприємств.

У відповідності до п.15.1., 15.5., 15.6. Статуту Товариства, у Товаристві створюється одноособовий виконавчий орган - директор, який здійснює поточне управління його діяльністю. У випадку тимчасової відсутності директора Товариства, його обов`язки виконує заступник директора, про що видається відповідний наказ директора; директор організовує поточну роботу товариства, призначає та звільняє посадових осіб товариства; підпис фінансових документів Товариства здійснюється директором Товариства, а у разі його відсутності, заступником директора Товариства, а також головним бухгалтером Товариства, у разі, якщо така посада передбачена штатним розкладом.

Засновником Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр» та його директором є Доровських А.А.

Із змісту Розділу ІІ Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр», затверджених директором Товариства, вбачається, що працівники Товариства реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору про працю в медичному закладі.

При прийомі на роботу адміністрація повинна вимагати від працівника, що поступає на роботу: пред`явлення трудової книжки, оформленої в установленому порядку, а якщо особа поступає на роботу вперше - довідку про останнє заняття, видану за місцем проживання, а звільнені з лав Збройних Сил України пред`являють адміністрації військовий квиток. Пред`явлення паспорта у відповідності із законодавством про паспорти. Прийом на роботу без пред`явлення указаних документів не допускається. При прийомі на роботу, яка потребує спеціальних знань, адміністрація медичного закладу має право вимагати від працівників пред`явлення диплому чи іншого документу про отримання освіти чи професійної підготовки.

Прийом на роботу оформляється наказом адміністрації медичного центру, що оголошується працівнику під розпис. В наказі повинно бути вказано найменування посади у відповідності з штатним розписом і умовами праці.

При прийнятті на роботу чи переведенні його на іншу роботу адміністрація зобов`язана: ознайомити працівника з роботою, умовами праці і оплатою праці, правами і обов`язками; ознайомити його з правилами внутрішнього розпорядку і колективним договором, діючим в поліклініці; провести інструктаж з техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної охорони і іншими правилами з охорони праці. На всіх працівників, що працюють, ведуться трудові книжки в установленому чинним законодавством порядку.

Розірвання трудового договору проводиться у відповідності з чинним законодавством. В день звільнення адміністрація зобов`язана видати працівнику його трудову книжку з занесенням в неї запису про звільнення, і провести з ним розрахунок. Записи про причини звільнення в трудову книжку повинні проводитись в точній відповідності з формульовками чинного законодавства і його статті, пункту; днем звільнення вважається останній день роботи.

Розділом ІІІ Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Товариства передбачено, що обов`язки, що виконує кожний працівник зі своєї спеціальності, кваліфікації чи посади, визначаються, виходячи із професійних обов`язків працівників, передбачені положеннями, посадовими інструкціями, технічними правилами і іншими документами, що затверджені в установленому порядку.

В розділі Розділі V Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників зазначено, що тривалість роботи медичного центру встановлюється у відповідності з порядком, що встановлений органами охорони здоров`я; тривалість роботи щодня, крім (суботи, неділі) з 9.00 до 21.00, в суботу та неділю з 9.00 до 18.00.

Як вбачається із вказаного Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр» зареєстровано за адресою м. Київ, вулиця Бориспільська, буд. 30.

Судом також встановлено, що за адресою АДРЕСА_4, у період, що розглядається, в орендованому приміщенні знаходився лікувально-діагностичний кабінет Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр» - Клініка інтегративної медицини «ІНФОРМАЦІЯ_1». Дана назва є зареєстрованою торговельною маркою, яка належить засновнику - Товариству з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр» (дата реєстрації 28.08.2017 р., заявка № m201604333, опубліковано 28.08.2017 р. бюлетень № 16/2017), і саме в цій клініці за твердженням позивачки вона працювала за трудовим договором з відповідачем на посаді керівника підрозділу даного Товариства у період з 01.11.2014 по 31.08.2017 року.

Відповідно до Витягу з відомостей бази даних з Ліцензійного реєстру МОЗ з медичної практики Товариство з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр», ідентифікаційний код: 37219340, одним з місцем провадження діяльності Товариства є адреса: АДРЕСА_4, за спеціальністю: народна та нетрадиційна медицина, терапія, гастроентерологія, неврологія, педіатрія, фізіотерапія, організація і управління охороною здоров`я.

В обгрунтування позовних вимог позивач у позові та в судовому засіданні посилалася на те, що вона перебувала у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр», а саме працювала у клініці «ІНФОРМАЦІЯ_1», де робила на посаді керівника підрозділу в період з 01 листопада 2014 року до 31 серпня 2017 року включно; та вказувала на те, що вона 01 листопада 2014 року написала заяву про прийняття на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр» на посаду керівника підрозділу даного підприємства, який розташований за адресою: АДРЕСА_4, та передала директору Товариства ОСОБА_2 свою трудову книжку. Вказує, що з 01.11.2014 року вона приступила до роботи - щодня ходила на роботу згідно встановленого графіку, виконувала свої трудові обов`язки, отримувала та відправляла продукцію, організовувала роботу колективу, організовувала роботу з контрагентами; отримувала заробітну плату в розмірі 5000,00 гривень щомісяця, для чого надала довіреність працівнику ТОВ НВО «ММЦ» ОСОБА_9 на отримання її заробітної плати, а він кожного місяця передавав їй ці кошти. Згодом їй перестали виплачувати заробітну плату, з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування їй стало відомо, що відповідні відрахування з заробітної плати щодо неї відповідачем не здійснювались, тому вона зрозуміла, що відповідач трудові відносини з нею не оформлював, необхідні відрахування з заробітної плати не проводив, в зв`язку з чим вона звернулася до суду із даним позовом.

В обгрунтування своїх заперечень проти позову представник відповідача у Відзиві на позов та в судовому засіданні посилався на те, що позивач ОСОБА_1 ніколи не працювала по трудовому договору у ТОВ НВО «ММЦ» на жодній посаді та ніколи не отримувала у нього заробітну плату; Товариство не мало з позивачем жодних цивільно-правових відносин, ніколи не приймало від позивача заяви про прийняття її на роботу і трудову книжку, та будь-яким чином не повідомляло її про прийняття на роботу.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. При цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У контексті положень одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін вирішальним фактором є те, що суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це обов`язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів свого перебування з відповідачем саме у трудових відносинах у зазначений нею в позові період: з 01.11.2014 по 31.08.2017 року та саме за трудовим договором, та не надано належних доказів, які б вказували на необхідні елементи наявності ознак трудових відносин з відповідачем, як то: вид роботи, тривалість робочого часу, порядок оплати, виконання певних посадових обов`язків.

Позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, в який період вона працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр» на посаді керівника підрозділу, якого самого; не надано доказів того, що вона писала та передавала керівництву Товариства заяву про прийняття на роботу та передала свою трудову книжку; позивач не довела факту виконання нею трудових обов`язків з підпорядкуванням Правилам внутрішнього трудового розпорядку та з дотриманням затвердженим цими Правилами графіку роботи з визначенням робочого місця та виплатою заробітної плати за трудовим договором та в якому розмірі.

Суд дійшов до даного висновку, зважаючи на слідуючи встановлені обставини.

На підтвердження позовних вимог за клопотанням позивача в судовому засіданні надали пояснення свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що приблизно три роки тому вона познайомилася зі ОСОБА_1 в поліклініці «ІНФОРМАЦІЯ_1», де проходила діагностику організму, та є її подругою. Діагностику вона проходила один раз на три місяці протягом трьох років, також вона там познайомилась з ОСОБА_2 , якого їй представили як керівника клініки, вона його бачила декілька раз. ОСОБА_1 призначала їй діагностику та масажиста, а також інших спеціалістів, її консультували лікарі клініки. ОСОБА_1 приблизно з 2013 чи 2014 року працювала в клініці адміністратором, зустрічала гостей, запрошувала відвідувачів на процедури, по телефону нагадувала їм про візити до лікарів, вона організовувала рекламу та підбирала для відвідувачів клініки фітопрепарати. ОСОБА_2 спілкувався із ОСОБА_1 як начальник з підлеглою. Клініка знаходиться по АДРЕСА_2 , окремого кабінету у ОСОБА_1 не було, вона перебувала в загальному адміністративному кабінеті, де був комп`ютер, яким вона користувалася.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що вона з 2010 року підробляла в клініці «ІНФОРМАЦІЯ_1» на посаді медсестри, на той час клініка розташовувалась в приміщенні інституту Гастроентерології в м. Дніпрі, в якому вона працювала на основній роботі. В травні 2010 році клініка переїхала на АДРЕСА_2 , куди вона була працевлаштована офіційно та звідки звільнилася в 2017 році. Під час роботи в клініці протягом тижня вона з понеділка по п`ятницю вела запис пацієнтів до лікарів, робила пацієнтам фізіопроцедури на обладнанні, видавала їм фітопрепарати, виготовлені в клініці, які призначали відвідувачам лікарі, брала плату з пацієнтів за надані клінікою послуги, подавала звіти про препарати та пацієнтів директору ОСОБА_2 , займалася організацією роботи та функціювання клініки, її господарською діяльністю, тобто одночасно виконувала обов`язки медсестри та адміністратора. В суботу та неділю та у її відсутність цим займалася ОСОБА_1 , яку їй представив ОСОБА_2 директором філії клініки в м. Дніпрі і всі питання по фінансуванню, постачанню клініки господарськими товарами, відправці медпрепаратів, здійсненню ремонтних робіт, домовленості з орендодателями, охороною, розміщенню реклами були на ній, в одному з кабінетів у неї був столик, де вона вела прийом пацієнтів. Спочатку заробітну плату керівництво їм видавало готівкою, потім перераховувало на карту, згодом видавали заробітну плату по відомості, гроші в рахунок виплати заробітної плати привозили ОСОБА_9 або ОСОБА_2 .

На підтвердження заперечення представника відповідача проти позовних вимог позивача в судовому засіданні надали пояснення свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_9 .

В судовому засіданні свідок ОСОБА_2 пояснив, що він є директором та засновником ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр». В 2014 році позивач, яка є фізичною особою-підприємцем, здійснювала діяльність по продажу медичних приладів «Імедіс» виробництва Росії та фітопрепараті в приміщенні за адресою АДРЕСА_3 . Він зі ФОП ОСОБА_1 разом вирішили об`єднати їх роботу, для чого він запросив ОСОБА_1 та її чоловіка розміститися в приміщення по АДРЕСА_2 , де Товариство орендувало приміщення. В грудні 2014 році між клінікою інтеграційної медицини ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є торговою маркою ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр», та ФОП ОСОБА_1 був укладений договір франчайзингу, за яким їй було дозволено використання торгової марки - клініки «ІНФОРМАЦІЯ_1». В 2015 році вона розташувалася у одному з вільних приміщень, яке орендувало його Товариство, і за погодженням з ним там же була розташована дитяча школа, де ОСОБА_1 здійснювала свою особисту підприємницьку діяльність по продажу медичних приладів та фітопрепаратів, до якої ні клініка « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ні ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр» відношення не мали, Також вона під торговою маркою клініки « ІНФОРМАЦІЯ_1 » консультувала пацієнтів клініки, користувалася сайтом клініки, розміщала рекламу, ніякі грошові кошти за договором франчайзингу вона Товариству не сплачувала. Він вважав корисним таку взаємодію між ними, оскільки ті пацієнти, яких консультувала як ФОП ОСОБА_1 при продажу нею медичних приладів «Імедіс» та фітопрепаратів, потім направлялися на консультацію до лікарів клініки ІНФОРМАЦІЯ_1 і навпаки, пацієнтів клініки направляли до ОСОБА_1 для консультації стосовно доцільності придбання вказаних приладів, крім того, він періодично приїздив до клініки та проводив для їх пацієнтів майстер-класи. Згодом виявилось, що таке співробітництво є недоцільним та неприбутковим. При цьому ОСОБА_1 в трудових відносинах з ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр» ніколи, в тому числі у вказаний нею період, не перебувала, заяву про прийняття її на роботу до Товариства вона не писала і трудову книжку йому не передавала, заробітну плату вона від Товариства не отримувала. У клініці в цей час працювали два лікаря та медсестра ОСОБА_3 , яка одночасно була і адміністратором, вирішувала також питання по функціюванню клініки, приймала від пацієнтів грошові кошти за надані послуги, сплачувала грошові кошти на рахунки Товариства в м. Київ, записувала пацієнтів на прийом до лікарів клініки. Також пояснив, що надані позивачем фотокартки на підтвердження її вимог були дійсно здійснені за його участю та участю лікарів клініки, оскільки вона здійснювала свою підприємницьку діяльність у тому ж приміщенні, де була розташована клініка ІНФОРМАЦІЯ_1 і була знайома з ним та іншими працівниками клініки.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснив, що він є виконавчим директором ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр», займається технічними питаннями у Товаристві, отримує звіти з філіалів центру, грошові кошти для працівників товариства не отримує, зарплату не видавав. Зі ОСОБА_1 він знайомий, оскільки на прохання їх директора показував їй як працює клініка в м. Києві. Всіма організаційними питаннями в клініці ІНФОРМАЦІЯ_1, розташованій в АДРЕСА_2 , займалася медсестра ОСОБА_3 , вона йому надсилала фінансові звіти. Під час своїх приїздів з м. Києва він бачив ОСОБА_1 в цій клініці, але хто вона та чому вона там знаходилась йому не відомо. Йому відомо, що ОСОБА_1 в трудових відносинах з ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр» не перебувала.

Судом також встановлено, що в період, що розглядається, та на час розгляду даної справи, позивач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , в установленому законом порядку зареєстрована як фізична особа-підприємець; відповідно до копій Податкових декларацій про майновий стан і доходи у ФОП ОСОБА_1 у 2013 р., 2014 р., 2015 р., 2016 р., 2017 р. інформація про доходи відсутня.

В судовому засіданні позивач підтвердила, що в період, що розглядається у даній справі, вона була фізичною особою-підприємцем, якою є і на час розгляду даної справи, проте зазначила, що доходів від підприємницької діяльності не мала та не має. Вона також не заперечувала проти того, що в 2014 році здійснювала діяльність по продажу медичних приладів «Імедіс» виробництва Росії в приміщенні за адресою АДРЕСА_3 , а також вона займалася продажом фітопрепаратів, та не заперечувала проти того, що продовжила займатися цією ж діяльністю після того, як в кінці 2014 року за пропозицією ОСОБА_2 вона розмістилася в приміщенні за адресою АДРЕСА_2 , яке орендувало на той час ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр», зазначаючи, що доходів від такої діяльності вона не мала. При цьому позивач заперечувала проти доводів ОСОБА_2 про укладання з нею вказаного ним договору франчайзингу, доказів укладання якого ним суду не надано, та наполягала на тому, що з 01.11.2014 року вона перебувала в трудових відносинах з відповідачем, директору якого у цей же день передала свою трудову книжку, та працювала на посаді керівника підрозділу Товариства. До позову позивачем додано копію заяв від 26.11.2018 року та від 10.01.2019 року, направлених нею до керівника ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр», Клініки інтегративної медицини «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_2 , в яких вона просить у добровільному порядку вислати їй трудову книжку та відшкодувати середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Суд вважає, що вищезазначені свідчення в судовому засіданні свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_3 не можуть бути належними доказами підтвердження перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем на посаді керівника підрозділу у період з 01.11.2014 по 31.08.2017 роках, оскільки із пояснень всіх допитаних в судовому засіданні свідків та самої позивачки вбачається, що всі обов`язки, які за її твердженням вона виконувала у цей період, виконувалися протягом тижня ОСОБА_10 , що вона підтвердила в судовому засіданні. Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що вважала ОСОБА_1 адміністратором клініки.

В позові та в судовому засіданні позивач наполягала на тому, що з 01.11.2014 року вона приступила до виконання своїх трудових обов`язків на посаді керівника підрозділу, а саме: здійснювала контроль та організацію робочого процесу; займалася отримуванням та відправленням фітопрепаратів; здійснювала забезпечення навчання та підвищення кваліфікації персоналу; займалась укладанням необхідних договорів, веденням переговорів з контрагентами; керувала поточною діяльністю філії; рекламувала діяльністю підприємства (укладення договорів на рекламу в газетах, на телебаченні); займалася підготовкою звітів про діяльність.

Разом з цим, як вбачається з довідки директора Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр» ОСОБА_2 від 02.11.2021 року вих. № 247, в період з 01.01.2014 року по 31.10.2021 року за штатним розписом у відокремленому відділенні (лікувально-діагностичний кабінет) в м. Дніпро (раніше - Дніпропетровськ) ТОВ науково виробничого об`єднання «Міжнародний медичний центр» посади директора відділення не було передбачено і не вводилась. Адміністративне управління відокремленим відділенням без створення окремої юридичної особи здійснюється керівництвом ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр» в м. Києві, управління медичною частиною забезпечується лікарем народної і нетрадиційної медицини ОСОБА_11 . Крім того, позивачем не надано доказів того, що вона за своєю освітою, кваліфікацією, спеціальністю та досвідом роботи мала право виконувати вказані нею посадові обов`язки, та того, що вона мала повноваження на укладання будь-яких договорів від імені Товариства від його директора, що передбачено Статутом.

З Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України на ім`я ОСОБА_1 , наданих Головним управлінням пенсійного фонду України у Київській області від 16.12.2020 року, вбачається, що індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 за період з 2014 по 2017 роки (щодо суми заробітку, кількість днів трудових або цивільно-правових відносин) ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр», код ЄДРПОУ 37219340, до Пенсійного фонду України не подавалися.

Позивач на підтвердження позовних вимог щодо встановлення факту перебування у трудових відносин із відповідачем з 01 листопада 2014 року до 31 серпня 2017 року включно надала суду копію договору № Д_22876 від 05 квітня 2016 року, укладеного між ТОВ «2ГИС-Дніпро» та ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр» на надання послуг з розміщення реклами в Електронному ЗМІ, з копією Бланка замовлення до цього договору.

Разом з цим, суд вважає цей договір з Бланком замовлення до договору неналежним доказом у справі, оскільки цей договір укладено та разом з Бланком підписано від імені директора ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр» ОСОБА_1 , в той час як відповідно до Статуту цього Товариства та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб директором Товариства є ОСОБА_2 , яким Статутом Товариства надано право на підпис фінансових документів, представлення товариства у всіх установах та підприємствах. Доказів того, що директор ОСОБА_2 у порядку, визначеному Статутом, уповноважив ОСОБА_1 на підписання цього договору, суду не надано, крім того, даний договір не завірений відповідною печаткою ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр».

З наданої позивачем копії листа від 30.07.2020 року вбачається, що директору ТОВ «Проф-інвест 2002» ОСОБА_16 відомо, що в договорі оренди приміщення, укладеному між зазначеним Товариством та ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр», директором цього Товариства зазначений ОСОБА_2 , який у 2014 році представив йому ОСОБА_1 як керівника підрозділу цього Товариства. Разом з цим, зазначений лист не може бути належним доказом підтвердження перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр» з урахуванням положень трудового законодавства України щодо ознак трудового договору.

Не можуть бути належними доказами позовних вимог і Гарантійні листи ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр» від 07.04.2017 року, в яких Товариство бере на себе гарантійні зобов`язання у відносинах з ТОВ «Яндекс Україна» в рамках відплатного надання Яндексом рекламодавцю рекламних послуг з з розміщення реклами в мережі Інтернет, оскільки цими Гарантійними листами ніяким чином не підтверджується перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем, в тому числі у зазначений нею період, а їх наявність на руках у позивачки не є належним доказом укладання нею з відповідачем трудового договору у зазначений в позові період.

Надані позивачем публікація рекламного оголошення на сайті doc.ua, а також листування електронною поштою з менеджером по робоnі з регіональними партнерами даного сайту ОСОБА_12 від 02.09.2016 року з проханням надати реєстраційні документи, листування електронною поштою з аккаунт-менеджером Doc.ua ОСОБА_13 із зазначенням сум оплати за послуги за червень, травень 2016 року та копія квитанції про оплату; чек № 01/02 від 01.02.2016 року на суму 2880,00 грн. та гарантійний лист на надання послуг реклами клініки «ІНФОРМАЦІЯ_1» та медіаплан; а також надані фотокартки не є належними доказами перебування позивачки у трудових відносинах з відповідачем, враховуючи положення трудового законодавства України щодо необхідності наявності вищенаведених ознак трудового договору. З чеку № 01/02 від 01.02.2016 року на суму 2880,00 грн. вбачається, що він виписаний підприємцем ОСОБА_14 на ім`я ОСОБА_15 за виготовлення реклами на радіо, проте не вбачається, що цей чек стосується здійснення господарської діяльності саме клінікою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » або ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр» і чи була ОСОБА_1 уповноважена у передбачений Статутом цього Товариства спосіб на здійснення даної бухгалтерської операції від його імені, доказів чого не надано.

Окрім того, з наданої поштової квитанції «Нової пошти» від 07.09.2016 року вбачається відправка документів на ім`я ОСОБА_12 приватною особою ОСОБА_1 , а не працівником відповідача; з квитанції ПриватБанка від 26.08.2016 року вбачається переказ грошових коштів в сумі 353,76 грн. платником ІНФОРМАЦІЯ_1, що не є підтвердженням перебування позивачки в трудових відносинах з відповідачем.

З наявних у матеріалах справи ксерокопій примірників газети «Лица» №13(1193) від 30.03.2016 р., № 36(1216) від 07.09.2016 р., № 8(1240) від 22.02.2017р. вбачається, що автором статей, в яких викладені послуги, які надає Клініка інтегративної медицини «ІНФОРМАЦІЯ_1», є ОСОБА_1 , проте зі змісту цих публікацій не вбачається на якій правовій підставі ОСОБА_1 виступила автором цих статей, докази того, що вони написані нею в зв`язку з перебуванням в трудових відносинах за трудовим договором з відповідачем позивачем суду не надано.

На підтвердження отримання у відповідача заробітної плати за трудовим договором позивачем суду надано копію Довіреності на отримання заробітної плати від 01.11.2014 року, складеної ОСОБА_1 на імя ОСОБА_9 , в якій вона доручає йому отримувати в касі ТОВ НВО «Міжнародний медичний центр» належну їй заробітну плату протягом року, починаючи з 01.11.2014 року, розписуватися за неї та здійснювати всі дії, пов`язані з виконанням цього доручення. Як зазначено в тексті довіреності, ця довіреність видана без права передачі на один рік з 01.11.2014 до 01.11.2015 рік.

Суд вважає дану довіреність не належним доказом у справі, оскільки ця довіреність на одержання заробітної плати не посвідчена в порядку, передбаченому ч.4 ст. 245 ЦК України, та відсутні докази того, що саме цей примірник довіреності дійсно видавався позивачем ОСОБА_9 для отримання заробітної плати, зважаючи на те, що відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.2004 р. №637, довіреність на отримання зарплати залишається у касира і додається до платіжної відомості чи ВКО (п. 3.6 Положення №637). Крім того, позивачем не надано доказів того, яким чином вона отримувала від відповідача заробітну плату в період після 02.11.2015 року і до вказаної неї дати звільнення 31.08.2017 року

Як вбачається з Акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, № ОМС-ДН 55511/2093/АВ від 23.09.2020 року, складеного за зверненням позивачки Інспекцією з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради, за результатами перевірки діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр», встановлено, що з 01.11.2014 року по 10.09.2020 року у відповідача в м. Дніпро працювали три особи, а саме: ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 ; трудові відносини з працівниками Товариства оформлюються наказом (розпорядженням) про прийом на роботу, повідомленням в орган ДФС (ДПС), записом в трудову книжку та за наявності заяви про звільнення, звільняються відповідним наказом. Відомості про трудові відносини з працівниками відповідача відображаються у звітах ЄСВ, які формуються та подаються підприємством до органів ДПС (ДФС), цивільно-правові угоди та акти виконаних робіт не укладались. Будь-яких порушень чинного трудового законодавства України при перевірці звернення ОСОБА_1 в діяльності Товариства не виявлено, що не спростовано позивачем.

Виходячи із встановлених обставин цієї справи, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду належних доказів, які б достовірно свідчили про наявність між нею та відповідачем укладеного трудового договору у вказаний нею в позові період - з 01.11.2014 року по 31.08.2017 року включно та не надано жодних доказів її роботи на посаді керівника підрозділу відповідача у цей період.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги позивача про встановлення факт трудових відносин між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр» та її роботи на посаді керівника підрозділу в період з 01 листопада 2014 року до 31 серпня 2017 року включно задоволенню не підлягають.

Зазначені висновки суду узгоджуються з правовим висновками - Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеними в ухвалі від 21.06.2017 року у справі № 200/18263/15-ц; Верховного Суду, викладеними у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 761/2846/16-ц, провадження № 61-302св17; Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.01.2020 року у справі № 200/18263/15-ц, провадження № 61-4922св18.

Оскільки судом встановлено факт відсутності трудових відносин між позивачем та відповідачем, не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача, як похідні від вищевказаних вимог, про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр» внести до її трудової книжки запис про прийняття на роботу на посаду керівника підрозділу з 01.11.2014 року та запис про звільнення з посади за власним бажанням з 31.08.2017 року.

Крім того, в судовому засіданні позивачем не надано жодного доказу того, що нею саме 01.11.2014 року, за вказаних нею у позові обставин, було передано директору Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр» її трудову книжку, не надано позивачем і доказів наявності у неї в період до 01.11.2014 року оформленої відповідно до вимог чинного законодавства власне самої трудової книжки. Тому її позовні вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр» видати їй трудову книжку задоволенню не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з виплати заробітної плати за період з 01.11.2014 року по 31.08.2017 року у розмірі 164 545,00 грн. та компенсації за невикористану відпустку за період з 01.11.2014 року по 01.09.2017 року у розмірі 14 317,30 грн., суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст.97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ст.115 КЗпП України).

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оплату праці», виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, проводиться в день звільнення.

Зважаючи на те, що судом встановлено факт відсутності трудових відносин між позивачем та відповідачем, не підлягають задоволенню у повному обсязі і позовні вимоги позивача, як похідні від вищевказаних вимог, про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку за період з 01.11.2014 року по 31.08.2017 року.

В судовому засіданні представник відповідача надав заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог позивача, посилаючись на те, що згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.

За правилами ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог. Крім того, відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Отже, з огляду на викладені обставини справи, правові норми та досліджені докази, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача у зв`язку з їх недоведеністю та відмовляє в задоволенні позову у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-11, 12, 13, 76-81, 89, 141, 213, 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробниче об`єднання «Міжнародний медичний центр» про встановлення факту перебування в трудових відносинах, зобов`язання внести записи у трудову книжку, зобов`язання видати трудову книжку, стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т.О. Кудрявцева