Постанова

від 11.04.2022 по справі 501/1371/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1821/22

Номер справи місцевого суду: 501/1371/19

Головуючий у першій інстанції Смирнов В. В.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2022 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Дубрянської Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , які діють в інтересах прихожан Православного приходу Покрови Пресвятої Богородиці до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Рибосільськогосподарського приватно-орендного підприємства «Мрія», Приватного підприємства «Авіаційно-Технічне КБ з Дослідним виробництвом» (треті особи: Одеська Єпархія Української православної церкви, приватний нотаріус Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Слаєва Раїса Каримівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Плигіна Жанна Олександрівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Писаренко Євген Сергійович) про визнання недійсними угод по відчуженню приміщення православного храму Покрови Пресвятої Богородиці та визнання права власності на приміщення Православного Храму за громадою, на рішення Іллічівського міського суду Одеської області, ухваленого під головуванням судді Смирнова В.В. 18 вересня 2020 року у м. Чорноморськ Одеської області, -

встановила:

У травні 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , які діяли в інтересах прихожан Православного приходу Покрови Пресвятої Богородиці, звернулися до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , Рибосільськогосподарського приватно-орендного підприємства «Мрія», ПП «Авіаційно-Технічне КБ з Дослідним виробництвом» (треті особи: Одеська Єпархія Української православної церкви, приватний нотаріус Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Слаєва Р.К., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Плигіна Ж.О., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С.) про визнання недійсними угод по відчуженню приміщення православного храму Покрови Пресвятої Богородиці та визнання права власності на приміщення Православного Храму за громадою (т. 1 а.с. 2-9).

В обґрунтування позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посилалися на те, що з 1998 року релігійна громада Православний приход Покрови Пресвятої Богородиці м. Чорноморськ користується нерухомим майном - будівлею площею 246,5 кв.м., колишнім клубом Рибгоспу «Мрія» за АДРЕСА_1 , розташованому на земельній ділянці площею 1880 кв.м. Релігійній громаді (віруючим) було відомо, що нежиле приміщення було передано громадянам під Православний храми Покрови Пресвятої Богородиці у 1998 році на підставі договору, укладеного між представником Рибгоспу та настоятелем протоієреєм ОСОБА_7 .

На протязі всього цього часу будівля храму утримувалася за особисті гроші віруючих, будівельні роботи також здійснювалися за особисті гроші прихожан.

За весь цей час жодних претензій з боку держави або приватних осіб або приватних підприємств чи установ до прихожан з приводу незаконного використання будівлі або земельної ділянці не надходило.

Релігійної громаді не було відомо, що рішенням Іллічівської Міської Ради за № 400 від 28.04.2005 року право власності на спірне нежитлове приміщення площею 246,5 кв.м було оформлено на Рибосільськогосподарське приватно-орендне підприємство «Мрія» та земельна ділянка площею 1180 кв. м передана на підставі державного акту на право постійного користування землею за № 36 від 30.50.2000 року.

Релігійна громада не була сповіщена про те, що відносно нежитлового приміщення, яким громада користувалася відкрито з 1998 року по даний час, за цей період були здійснені угоди про відчуження цього нерухомого майна, а саме: 26 квітня 2007 року був укладений договір купівлі-продажу між Рибосільськогосподарським приватно-орендним підприємством «Мрія» та ПП «Авіаційно-технічне КБ з дослідним виробництвом», посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Слаєвою Р.К., реєстраційний номер № 5777.

В Договорі вказано, що продавець має право користування на земельну ділянку площею 1180 кв.м на підставі державного акту на право постійного користування за № 36 від 30.50.2000 року. Тобто, виходячи із змісту вказаного договору, власником нежитлового приміщення колишнього клубу по АДРЕСА_2 стало приватне підприємство «Авіаційно-технічне КБ з дослідницьким виробництвом».

Однак, у відповідності до вимог статей 317-319 ЦК України, які зобов`язують власника нести певні обов`язки по утриманню власності та інше, новий власник приміщення жодних претензій щодо розташування у його власному приміщенні Православного приходу Покрови Пресвятої Богородиці ні прихожанам, ні настоятелю не пред`являв.

16 квітня 2008 року був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна між ПП «Авіаційно-технічне КБ з дослідним виробництвом» та громадянином ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плигіною Ж.О., реєстровий номер 3144.

При цьому у Договорі вказано, що будівля розташована на земельній ділянці мірою 1880 кв.м., яка знаходиться у фактичному користуванні.

26 жовтня 2009 року був укладений Договір дарування нерухомого майна між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , громадянкою Республіка Молдова, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С., реєстровий номер 8807.

У даному Договорі вже вказано, що будівля колишнього клубу розташована на земельній ділянці розміром 1880 кв.м.

У квітні 2018 року прихожанам (релігійній громаді) стало відомо, що до міського суду з позовом про припинення права користування приміщенням, усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом звільнення приміщення звернулася гр.

ОСОБА_5 Релігійна громада Православного приходу Пресвятої Богородиці м. Чорноморська вважає, що усі укладені по даному нежитловому приміщенню угоди повинні бути визнані недійсними, а право власності на спірне приміщення повинно бути визнано за релігійною громадою.

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 31 травня 2019 року клопотання представника позивачів про забезпечення позову задоволено. Забезпечено позов шляхом накладення арешту на будівлю площею 246,5 кв.м. та земельну ділянку площею 1880 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та забороною здійснення будь-якої дії та угоди щодо будівлі та земельної ділянки (т. 1 а.с. 62-63).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 24 червня 2019 року скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 31 травня 2019 року (т. 1 а.с. 84).

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 24 червня 2019 року в частині скасування заходів забезпечення позову стосовно будівлі, площею 246,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , було скасовано. В решті ухвалу залишено без змін (т. 1 а.с. 214-218).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 18 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було відмовлено (т. 2 а.с. 187-189).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просять рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції невірно зазначив у рішенні, що представник Одеської єпархії підтвердив, що приміщення клубу буде у подальшому використовуватися під Храм . На думку апелянта, зазначений представник не зміг зрозуміло відповісти на питання щодо подальшого знаходження у спірному приміщенні саме Храму Покрови Пресвятої Богородиці, релігійна громада якого тривалий час безперешкодно користується приміщенням клубу, та заявила вимоги про визнання права власності саме за релігійною громадою за набувальною давністю. (т. 2 а.с. 197-201).

Сторони про розгляд справи на 12 квітня 2022 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд, з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутності сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно договору від 26.04.2007 року Рибосільськогосподарське приватно-орендне підприємство «Мрія» продало ПП «Авіаційно-технічне КБ з дослідним виробництвом» будівлю колишнього клубу за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с.15, 88, 107-127).

Згідно договору купівлі-продажу від 16.04.2008 року ПП «Авіаційно-технічне КБ з дослідним виробництвом» продало ОСОБА_4 будівлю колишнього клубу за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с.113-114, 134-135).

Відповідно договору дарування від 26.10.2009 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 будівлю колишнього клубу за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с.12, 132-133).

Згідно рішення ВК Іллічівської міської ради Одеської області від 28.04.2005 року № 400 видало свідоцтво на право власності на будівлю колишнього клубу за адресою: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 20, 91-102).

Відповідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, будівля колишнього клубу за адресою: АДРЕСА_1 належить з 12.11.2010 року ОСОБА_5 (т. 1 а.с.73-75).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 09.09.2020 року, зазначено, що будівля колишнього клубу за адресою: АДРЕСА_1 належить Одеській Єпархії Української православної церкви (т.2 а.с. 180).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посилалися на те, що з 1998 року релігійна громада Православний приход Покрови Пресвятої Богородиці м. Чорноморськ користується нерухомим майном - будівлею площею 246,5 кв.м., колишнім клубом Рибгоспу «Мрія» за АДРЕСА_1 , розташованому на земельній ділянці площею 1880 кв.м. Релігійній громаді (віруючим) було відомо, що нежиле приміщення було передано громадянам під Православний храми Покрови Пресвятої Богородиці у 1998 році на підставі договору, укладеного між представником Рибгоспу та настоятелем протоієреєм ОСОБА_7 .

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Зокрема, відповідно до частини 2 зазначеної статті Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Стаття 321 ЦК України встановлює, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 344 ЦК України встановлено, що:

1. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

2. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

3. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності.

Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування.

4. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Крім того, колегія суддів враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі N 910/17274/17 зазначено наступне.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

У постанові від 01.08.2018р. у справі № 201/12550/16-ц Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість, володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Колегія суддів зазначає, що позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 власноруч зазначено у позовній заяві, що релігійній громаді було відомо, що нежиле приміщення клубу було передане громадянам під Православний храм Покрови Пресвятої Богородиці у 1998 році на підставі Договору, укладеного між власником приміщення КРСГП «Мрія» та настоятелем протоієреєм ОСОБА_10 .

Таким чином, релігійна громада знала, що спірне нежиле приміщення має власника, що виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, оскільки у даному випадку громада володіла майном не як власник, а на підставі договору, укладеного із власником майна - КРСГП «Мрія».

Оскільки зазначені обставини виключають наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю то, відповідно, відсутні і правові підстави для визнання недійсними угод по відчуженню приміщення православного храму Покрови Пресвятої Богородиці, так як вказаними правочинами не вирішувались та не порушувались права та обов`язки позивачів.

Так, за змістом статей 203, 215, 217 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна зі сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша законна реалізація заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Колегія суддів зазначає, що оскільки позивачами не доведена належними доказами наявність майнових прав на нерухоме майно - приміщення колишнього клубу площею 246,5 кв.м, яке розташоване на земельній ділянці розміром 1880 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , то, відповідно, права та інтереси ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не можуть бути вирішені та/або порушені наступними оскаржуваними правочинами:

- Договором купівлі-продажу від 26 квітня 2007 року, укладеним між Рибосільськогосподаським приватно-орендним підприємством «Мрія» та Приватним підприємством «Авіаційно-технічне КБ з дослідним виробництвом», посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського нотаріального округу Одеської області Слаєвою Р.К., реєстровий № 5777;

- Договором купівлі-продажу нерухомого майна від 16 квітня 2008 року, укладеним між Приватним підприємством «Авіаційно-технічне КБ з дослідним виробництвом» та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плигіною Ж.О., реєстровий № 3144;

- Договором дарування від 26 жовтня 2009 року, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С., реєстровий № 8807.

Крім того, колегія суддів враховує, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на день розгляду справи судом першої інстанції спірне майно перебувало у власності Одеської Єпархії Української православної церкви, і вказана обставина також свідчить про те, що права позивачів не є порушеними.

Посилання у апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на нібито невирішеність питання щодо подальшого знаходження у спірному приміщенні саме Храму Покрови Пресвятої Богородиці є безпідставними, оскільки засновані на припущеннях та не відносяться до предмету розгляду даної справи.

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить до висновку, що саме вищевказані обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, є правовою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що не було враховано судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення, у якому не надано мотивованої оцінки кожному аргументу, наведеному учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Посилання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення колегія суддів вважає безпідставними, оскільки частиною третьою ст. 376 ЦПК України визначені порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення.

Однак, жодної із перелічених обстав у апеляційній скарзі не наведено.

Інші докази та обставини, на які посилаються заявники в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не у повному обсязі визначився з характером спірних правовідносин, у зв`язку із чим рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 18 вересня 2020 року підлягає зміні, із викладенням його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 350-6, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 18 вересня 2020 року -змінити, викласти його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 25 квітня 2022 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе