Постанова

від 11.04.2022 по справі 331/4165/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 331/4165/18

провадження № 61-7210св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2020 року у складі судді Антоненко М. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2020 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Дашковської А. В., Кримської О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання припиненим договору іпотеки та зняття обтяження.

Позов обґрунтований тим, що 20 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним інвестиційним банком «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк», Банк) і Приватним підприємством «Стройкомплект» (далі - ПП «Стройкомплект») укладений генеральний договір про надання кредитних послуг № 11219288000, згідно з яким Банк надав ПП «Стройкомплект» кредитні послуги шляхом видачі декількох траншів у межах встановленого ліміту, що становить 172 277,00 дол. США, а ПП «Стройкомплект» мав повернути у повному обсязі суми використаного ліміту не пізніше 19 вересня 2018 року згідно з графіком погашення кредиту.

На забезпечення виконання зобов`язань 20 вересня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ним укладений договір іпотеки № 11219288000/З, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Буцикіною Л. О., зареєстрований за № 2416 (заборона на відчуження зареєстрована за № 257). Відповідно до договору іпотеки предметом іпотеки є нежиле приміщення загальною площею 114,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

31 березня 2018 року на адресу ОСОБА_1 надійшло повідомлення (від 27 березня 2018 року № 01/27/18), згідно з яким його повідомлено, що на підставі договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки до договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 20 березня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Будаховим Ю. Н. за № 604, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (далі - ТОВ «ФК «Позика») та ОСОБА_2 , відповідач набула право іпотекодержателя за договором іпотеки від 20 вересня 2007 року № 11219288000/З. Зазначена обставина підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманою на підставі інформаційної довідки від 05 липня 2018 року № 129786098.

19 червня 2018 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань внесено запис № 11031720012013871 про припинення юридичної особи ПП «Стройкомплект».

Зазначав, що зобов`язання за генеральним договором про надання кредитних послуг від 20 вересня 2007 року № 11219288000 є припиненими з 19 червня 2018 року відповідно до статті 609 ЦК України, відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», з того ж моменту фактично припинено іпотеку за договором від 20 вересня 2007 року № 11219288000/З.

ОСОБА_1 просив суд визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки № 11219288000/3, посвідченого 20 вересня 2007 року приватним нотаріусом Буцикіною Л. О. за № 2416 (заборона відчуження зареєстрована № 257), предметом якого є нерухоме майно - нежиле приміщення загальною площею 114,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ; зняти обтяження з нежилого приміщення загальною площею 114,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з договором іпотеки № 11219288000/З, посвідченого 20 вересня 2007 року приватним нотаріусом Буцикіною Л. О. за № 2416, яке зареєстроване у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 20 вересня 2007 року за № 5695516.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2020 року, в позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та задовольнити позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до статті 609 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» зобов`язання за генеральним договором про надання кредитних послуг від 20 вересня 2007 року № 11219288000 фактично є припиненими з 19 червня 2018 року, з того ж моменту фактично припинено іпотеку за договором від 20 вересня 2007 року №11219288000/З.

Суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 910/9943/17, від 20 червня 2018 року у справі № 381/3209/16-ц, від 13 березня 2018 року у справі № 910/8698/17, постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справах № 6-216цс14, № 6-84цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-245цс14, від 06 липня 2016 року у справі № 3-578гс16, за змістом яких постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи - боржника за основним зобов`язанням і його виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не припиняє забезпечувальне зобов`язання, якщо кредитор до виключення боржника з цього реєстру реалізував своє право до поручителя (майнового поручителя), пред`явивши до нього позов.

У цій справі відповідач зареєструвала за собою право власності на предмет іпотеки у порядку позасудового способу звернення стягнення на нього 13 липня 2018 року, тобто після припинення основного зобов`язання. Попередження про намір звернути стягнення на предмет іпотеки від 27 березня 2018 року не є зверненням стягнення.

У цій справі іпотекодержатель до завершення ліквідації боржника жодних дій, спрямованих на звернення стягнення на предмет іпотеки не вчиняв, проте ця обставина не врахована судами.

Після припинення основного зобов`язання, припинення іпотеки та звернення позивача до суду із позовом ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Суди помилково ототожнили поняття попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки та поняття самого звернення стягнення на предмет іпотеки.

Фактичне звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося після припинення як основного зобов`язання, так і іпотеки.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2022 року справа призначена до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 20 вересня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» і ПП «Стройкомплект» укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 11219288000, згідно з яким Банк надав ПП «Стройкомплект» кредитні послуги шляхом видання декількох траншів в межах встановленого ліміту, що становить 172 277,00 дол. США, а ПП «Стройкомплект» мав повернути в повному обсязі суми використаного ліміту не пізніше 19 вересня 2018 року, згідно з графіком погашення кредиту.

20 вересня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань позичальника за генеральним договором про надання кредитних послуг між АКІБ «Укрсиббанк» і ОСОБА_1 укладений договір іпотеки №11219288000/З, посвідчений приватним нотаріусом Буцикіною Л. О., зареєстрований за №2416 (заборона на відчуження зареєстрована за № 257).

Предметом іпотеки є нежиле приміщення, загальною площею 114,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

На час укладення договору іпотеки нежиле приміщення належало на праві власності позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1, виданого Виконавчим комітетом Запорізької міської ради 20 березня 2007 року, зареєстрованого Запорізьким міжміським БТІ 13 вересня 2007 року, витяг № 15916309.

У результаті укладення низки договорів факторингу та договорів відступлення прав вимоги від 24 листопада 2016 року, від 28 листопада 2016 року, від 20 грудня 2016 року та від 20 березня 2018 року, права кредитора та іпотекодержателя за кредитним та іпотечним договорами від 20 вересня 2007 року набула відповідач ОСОБА_2 .

На підставі договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки до договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 20 березня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Бадаховим Ю. Н., зареєстрованого в реєстрі за №604, укладеного між ТОВ «ФК «Позика» і ОСОБА_2 , відповідач набула права іпотекодержателя за договором іпотеки від 20 вересня 2007 року № 11219288000/З.

19 червня 2018 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань внесено запис № 11031720012013871 про припинення юридичної особи ПП «Стройкомплект».

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1599659623101, підставами виникнення права власності відповідача ОСОБА_2 на предмет іпотеки зазначені: лист - попередження про прийняття рішення про прийняття предмета іпотеки у її власність, серія та номер 01/27/18, виданий 27 березня 2018 року, видавник ОСОБА_2 ; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер 6912102463537, видане 28березня 2018 року, видавник ПАТ «Укрпошта».

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 910/9943/17, від 20 червня 2018 року у справі № 381/3209/16-ц, провадження № 61-19679св18, від 13 березня 2018 року у справі № 910/8698/17, постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року провадження №6-216цс14, № 6-84цс15, від 17 лютого 2016 року провадження № 6-245цс14, від 06 липня 2016 року провадження № 3-578гс16, від 12 жовтня 2016 року провадження № 5/25-3.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 611 ЦК України при порушенні зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором(абзац перший частини першої статті 1049 ЦК України).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На підставі статті 609 ЦК України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» у випадку, коли іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника перед іпотекодержателем, він є майновим поручителем.

Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) бере на себе всі ризики, пов`язані з невиконанням зобов`язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із відповідного державного реєстру.

Оскільки покладення цих ризиків на особу, яка видала забезпечення, відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме із кредитором, то всі узяті ризики необхідно покладати на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника.

Відповідно до частини четвертої статті 593 ЦК України припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи, яка виступає боржником у такому зобов`язанні, не припиняє права застави (іпотеки) на майно, передане в заставу майновим поручителем такого боржника, якщо заставодержатель до ліквідації боржника-юридичної особи реалізував своє право щодо звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) шляхом подання позову або пред`явлення вимоги.

Отже, ліквідація боржника не припиняє обов`язок заставодавця (іпотекодавця) із несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків має бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором.

Таким чином, сам факт ліквідації боржника за кредитним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не є підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-боржника за основним зобов`язанням і його виключення із реєстру не припиняє забезпечувального зобов`язання, якщо кредитор до виключення боржника з цього Реєстру реалізував своє право щодо заставодавця/іпотекодавця, пред`явивши до нього відповідний позов.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справах № 6-216цс14, № 6-84цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-245цс14, від 06 липня 2016 року у справі № 3-578гс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 5/25-38 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 910/9943/17, від 20 червня 2018 року у справі № 381/3209/16-ц, провадження № 61-19679св18, від 06 березня 2018 року у справі № 2011/16284/12, провадження № 61-450св18, та від 13 березня 2018 року у справі № 910/8698/17.

Верховний Суд зазначає, що в пункті 2 розділу ІІ «Перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» вказано, що цей Закон застосовується і до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» набув чинності 04 лютого 2019 рокута застосовується до спірних правовідносин, в яких зобов`язання за договором іпотеки виникли 20 вересня 2007 року й продовжили існувати після введення вказаного Закону в дію.

Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково ототожнили поняття «попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки» та «звернення стягнення на предмет іпотеки» є необґрунтованими, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотеко держателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Завершенням позасудового врегулювання є державна реєстрація прав власності на всі предмети іпотеки, що виступають забезпеченням за основним зобов`язанням: за іпотекодержателем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем); за покупцем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі).

У пункті 5 договору іпотеки від 27 вересня 2007 року визначено процедуру застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

У разі настання обставин, зазначених в пункту 4.1. цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю/боржнику повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодерджателя ( підпункт 5.1. пункту 5 договору іпотеки).

Відповідно до частини четвертої статті 593 ЦК України реалізацією іпотекодержателем права щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є подання позову або пред`явлення вимоги.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права, з урахуванням умов договору іпотеки, дає підстави дійти висновку, що умовою позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя є надсилання письмової вимоги про усунення порушення. Ненадсилання іпотекодавцю та боржнику вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. Державна реєстрація прав власності на предмет іпотеки є завершенням позасудового врегулювання.

Суди встановили, що право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом пред`явлення вимоги реалізоване кредитором ОСОБА_2 до ліквідації боржника ПП «Стройкомплект».

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підставами виникнення права власності ОСОБА_2 на предмет іпотеки зазначені: лист попередження про прийняття рішення про прийняття предмета іпотеки у свою власність, серія та номер 01/27/18, виданий 27 березня 2018 року, видавник ОСОБА_2 ; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер 6912102463537, виданий 28 березня 2018 року, видавник ПАТ «Укрпошта».

Завершення позасудового врегулювання відбулося 13 липня 2018 року, реєстрація права власності.

Таким чином, відповідач пред`явила іпотекодавцеві вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки 27 березня 2018 рокуу позасудовому порядку, тобто до внесення запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи - боржника, яке відбулося 19 червня 2018 року, тому ліквідація ПП «Стройкомплект» не є підставою для припинення іпотеки.

Завершення позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки (реєстрація права власності) 13 липня 2018 року не впливає на чинність іпотеки, оскільки вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки пред`явлено до ліквідації юридичної особи-боржника (за аналогією із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, сам факт подання якого до внесення запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи свідчить про реалізацію іпоткодержателем свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що фактично звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося 13 липня 2018 року, тобто після припинення основного зобов`язання, а попередження про намір звернути стягнення на предмет іпотеки від 27 березня 2018 року не є зверненням стягнення.

Такі доводи касаційної скарги є помилковим тлумаченням заявником норм матеріального права та спростовуються змістом наведених положень законодавства, які регулюють спірні правовідносини та встановленими судами обставинами.

Суди, вирішуючи спір, врахували визначені законодавством підстави припинення договору іпотеки та дійшли обґрунтованих висновків про те, що іпотека у зв`язку з ліквідацією юридичної особи - боржника за основним зобов`язанням не припинилася внаслідок пред`явлення іпотекодержателем вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки до внесення запису про припинення ПП «Стройкомплект» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 910/9943/17, від 20 червня 2018 року у справі № 381/3209/16-ц, від 13 березня 2018 року у справі № 910/8698/17, постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справах № 6-216цс14, № 6-84цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-245цс14, від 06 липня 2016 року у справі № 3-578гс16, за змістом яких постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи - боржника за основним зобов`язанням і його виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не припиняє забезпечувальне зобов`язання, якщо кредитор до виключення боржника з цього реєстру реалізував своє право до поручителя (майнового поручителя), пред`явивши до нього позов, є необґрунтованими, з огляду на встановлені інші обставини у цій справі.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав відповідну оцінку, суди повно і всебічно з`ясували права та обов`язки сторін, обставини справи, перевірили доводи сторін, надавши їм належну правову оцінку.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик