Ухвала

від 21.02.2022 по справі 663/3629/19

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

22 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 663/3629/19

провадження № 14-228цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Штелик С. П.

суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», треті особи: Міністр інфраструктури України Криклій Владислав Артурович, Профспілкова організація Скадовського морського порту, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року, ухвалене у складі судді Пухальського С. В., та постанову Херсонського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Радченка С. В., Вейтас І. В., Склярської І. В.,

встановила:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП АМПУ) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву мотивував тим, що наказом виконуючого обов`язки Міністра інфраструктури України від 23 червня 2017 року його призначено на посаду начальника Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - Миколаївська філія ДП АМПУ) за переведенням із відповідної посади начальника Скадовської філії ДП АМПУ. Позивач стверджував, що наказ про призначення його начальником Миколаївської філії не визначав строку, на який його було призначено.

Наказом Міністра інфраструктури України від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос, з урахуванням наказу від 31 жовтня 2019 року № 25-Ос про внесення змін до попереднього наказу, його звільнено з посади начальника Миколаївської філії ДП АМПУ 28 жовтня 2019 року у зв`язку із припиненням повноважень посадової особи, відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Позивач посилався на те, що звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України не може бути до нього застосовано, оскільки він не є посадовою особою у розумінні положень вказаної норми трудового права, а тому його звільнення є незаконним.

ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос «Про керівника Миколаївської філії ДП АМПУ»;

- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 31 жовтня 2019 року № 25-Ос «Про внесення змін до наказу Міністерства інфраструктури України від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос»;

- поновити його на роботі на посаді начальника Миколаївської філії ДП АМПУ;

- стягнути з ДП АМПУ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, з урахуванням ухвали Херсонського апеляційного суду від 05 травня

2021 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що статутом

ДП АМПУ посаду начальника Миколаївської філії як керівника відокремленого підрозділу віднесено до посадових осіб. Посада, яку займав ОСОБА_1 , згідно з Положенням про Миколаївську філію ДП АМПУ, пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків щодо управління Миколаївською філією ДП АМПУ (адміністрацією Миколаївського морського порту), тому дійшов висновку про те, що позивач належить до категорії посадових осіб, на яких поширювалась дія пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на підставі подання голови ДП АМПУ, Міністерство інфраструктури України, як уповноважений орган управління наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників такої категорії, прийняло правомірне рішення про звільнення

ОСОБА_1 із займаної посади начальника Миколаївської філії ДП АМПУ, що оформлено відповідним наказом. Тому відсутні підстави для задоволення позову про визнання звільнення незаконним та поновлення позивача на роботі і, як наслідок, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому суд апеляційної інстанції у своїй постанові послався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 487/2178/19 (провадження № 61-9626св20). Спростовуючи доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування до спірних правовідносин висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), суд апеляційної інстанції вказав, що фактичні обставини зазначеної справи відрізняються від обставин цієї справи, зокрема, у справах різний суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Так, у справі №683/351/16- ц підставою для звернення особи з позовом було визнання незаконним рішення зборів товариства про звільнення з посади голови правління товариства, і Верховний Суд зробив висновок про те, що можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права. Натомість у справі № 663/3629/19 відсутній будь-який корпоративний спір щодо припинення повноважень та звільнення позивача (який потрібно розглядати в порядку господарського судочинства), позивач звільнений з посади начальника (одноособового керівника) філії уповноваженим на це органом управління Державного підприємства - Міністерством інфраструктури України.

У травні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Скадовського районного суду Херсонської області

від 19 січня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду

від 21 квітня 2021 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Стягнути судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди надали неправильну оцінку наданим доказам та неправильно застосували норми матеріального права.

Заявник стверджує, що він не є тією особою, яка підлягає звільненню за пунктом 5 частини першої статні 41 КЗпП України, оскільки є лише керівником відокремленої філії державного підприємства, яка не є юридичною особою і, відповідно, не є виконавчим органом, і він не є членом Наглядової ради підприємства.

При цьому позивач посилається на практику Верховного Суду, зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 490/4465/18 (провадження № 14-30цс21) щодо застосування положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України до посадових осіб, які не є особами - керівниками підприємства (товариства).

ОСОБА_1 стверджує, що його спір належить до розгляду цивільними, а не господарськими судами, мотивуючи це наступним. Згідно з положенням пункту 15 частини першої статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства», частини першої статті 89 Господарського кодексу України дія положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України розповсюджується на посадових осіб органів управління господарського товариства. Обіймаючи посаду начальника Миколаївської філії, він не був посадовою особою у розумінні частин другої, третьої статті 65, частини першої статті 89 ГК України, пункту 15 частини першої статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства», а є штатним працівником, повноваження якого не могли бути припинені роботодавцем за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Звертає увагу на ту обставину, що для розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, з урахуванням положень частини третьої статті 99 ЦК України, шляхом припинення повноважень посадових осіб з окремими категоріями працівників за певних умов є рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений такими повноваженнями. При цьому наголошує на тому, що він не входив до складу Наглядової ради підприємства.

Звільнення інших працівників, які не належать до посадових осіб органів акціонерного товариства, але до кола обов`язків яких, згідно з посадовими обов`язками, входять організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції, здійснюється на підставі наказу виконавчого органу, не за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а з інших правових підстав, передбачених нормами КЗпП України, щодо розірвання трудового договору.

Посилаючись на положення пунктів 6.1.3, 7.2, 7.3, 8.1 статуту ДП АМПУ, пунктів 3.1, 5.2, 5.3 положення про Миколаївську філію ДП АМПУ, заявник стверджує про те, що лише голова ДП АМПУ одноособово керує підприємством та є підзвітним Наглядовій раді, зокрема, його діяльність контролюється шляхом укладення з ним контракту. При цьому начальник філії підпорядкований лише голові правління з виконанням визначеного у нотаріально посвідченій довіреності, виданій на його ім`я.

ОСОБА_1 посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року (провадження

№ 14-113цс20), які підтримав Верховний Суд у постанові від 03 лютого

2021 року у справі № 754/2998/20 (провадження № 61-12529св20), та стверджує, що у цих справах вирішувалося питання поновлення на роботі посадових осіб, які є керівниками підприємства (товариства), чи членом виконавчого органу товариства та звільнені за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, яким він, позивач у справі, не є.

При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України кореспондується з частиною третьою статті 99 ЦК України, а отже, здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можливо в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав, у разі якщо інше не передбачено статутом і підставою такого звільнення може бути зазначене посилання на пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

ОСОБА_1 звертає увагу на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 753/1604/17 (провадження № 61-26664св18), згідно з якими за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України може бути звільнена лише посадова особа, яка, окрім наділення її організаційно-розпорядчими функціями, повинна ще і бути головою або членом виконавчого органу, головою ревізійної комісії, а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - головою чи членом цієї ради, а посадова особа філії не може бути звільнена за цими підставами.

Тому заявник зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме необхідність відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду

від 09 грудня 2020 року у справі № 487/2178/19 (провадження

№ 61-9626св20) (суддя-доповідач Гулейков І. Ю.).

Крім того, заявник звертає увагу, що у справах, на які сторона відповідача посилалася як на судову практику, яка підлягала врахуванню під час розгляду цієї справи, Верховний Суд встановив, що з позовами про поновлення на посадах (справи № 310/2428/18, № 761/210087/18), звернулися керівники державних підприємств, зокрема Державного підприємства «Бердянський морський торгівельний порт», Державного підприємства «Морський торгівельний порт «Усть-Дунайськ». Тобто, позивачі, які вважали, що їх незаконно звільнено з посад за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, були керівниками саме підприємств, які є самостійними юридичними особами, а не філій.

Посилаючись на порушення порядку звільнення, ОСОБА_1 вказує, що його звільнено із займаної посади з порушенням статті 43 КЗпП України, тому він підлягає поновленню на роботі із застосуванням положень частин другої статті 235 КЗпП України, а кошти, виплачені роботодавцем як вихідна допомога, у силу статті 1212 ЦК України поверненню не підлягають.

У липні 2021 року ДП АМПУ подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Скадовського районного суду Херсонської області

від 19 січня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду

від 21 квітня 2021 року - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

У серпні 2021 року Міністерство інфраструктури України подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

30 червня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, витребувано цивільну справу зі Скадовського районного суду Херсонської області.

06 жовтня 2021 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою від 08 грудня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України, відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. При цьому колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду одночасно посилається й на частину шосту статті 403 ЦПК України, відповідно до якої справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, зазначаючи, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у міжюрисдикційному спорі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом виконуючого обов`язки Міністра інфраструктури України ОСОБА_2 від 23 червня 2017 року № 71-О, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Скадовської філії ДП АМПУ 26 червня

2017 року відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України (пункт 1 наказу). 27 червня 2017 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Миколаївської філії ДП АМПУ (пункт 4 наказу).

Наказом Міністра інфраструктури України Криклія В. А. від 17 жовтня

2019 року № 15-Ос, припинено повноваження ОСОБА_1 на посаді начальника Миколаївської філії ДП АМПУ шляхом звільнення його

17 жовтня 2019 року, відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Підстава: пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України, подання виконуючого обов`язки голови ДП АМПУ від 10 жовтня 2019 року

№ 10-03-06-07/194 .

Наказом Міністра інфраструктури України Криклія В. А. від 31 жовтня

2019 року № 25-Ос внесені зміни до наказу Міністерства інфраструктури України від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос, а саме: в пункті 1 наказу слова та цифри «17 жовтня 2019 року» замінено словами та цифрами «28 жовтня 2019 року».

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про те, що передача цієї справи необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки судова практика дає підстави для висновку, що до юрисдикції господарського суду віднесено спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення).

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, колегія суддів вважає, що виходячи з повноважень, які мав начальник Миколаївської філії ДП «АМПУ» (начальник морського порту) на час його звільнення, а саме те, що начальник морського порту здійснював функцію управління філією, а не юридичною особою, тому цей спір належить до юрисдикції цивільного суду. Велика Палата Верховного Суду не викладала у своїх постановах висновок щодо питання юрисдикції спору у подібних правовідносинах, де питання звільнення за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України стосувалося керівника філії, а не керівника юридичної особи. Отже, наявні умови та підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки об`єднана палата не зможе вирішити цю справу, в якій слід дати оцінку, у тому числі щодо юрисдикційності, ухвалених судовими рішенням різних касаційних судів, а також постановам Великої Палати Верховного Суду.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, мотиви, з яких справу передано для розгляду, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для прийняття справи до свого розгляду, з огляду на таке.

Щодо виключної правової проблеми

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.

Виключна правова проблема як така має оцінюватися з врахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний відбиває той факт, що вона наявна не в одній якійсь конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує з забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції враховується: 1) наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та 3) чи були такі механізми запроваджений і, якщо так, то чи були вони ефективні.

Разом з тим посилання в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року на кількісні й якісні показники не свідчить про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, не виявив виключної правової проблеми щодо юрисдикції спору з врахуванням кількісного та якісного вимірів, глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці.

Оскільки відсутні кількісний та якісний показники щодо вирішення подібних правовідносин, як і відсутні відомості про наявність проблеми невизначеності у вирішенні правового питання, то підстави для прийняття та розгляду Великою Палатою Верховного Суду указаної справи згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦПК України відсутні.

Щодо предметної юрисдикції

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20) викладено правовий висновок про те, що до юрисдикції господарського суду віднесено спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення).

Зокрема у постанові від 15вересня 2020 року у справі №205/4196/18 (провадження №14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності подібних спорів, за змістом пункту 54 наведеної постанови за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору (контракту) з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, а тому заявником не дотримано умов передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України.

Згідно з частиною шостою статті 404 ЦПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду повертає справу на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Керуючись статтею 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Повернути справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», треті особи: Міністр інфраструктури України Криклій Владислав Артурович, Профспілкова організація Скадовського морського порту, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулуна розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. П. Штелик Судді:Ю. Л. ВласовГ. Р. Крет І. В. Григор`єваЛ. М. Лобойко М. І. ГрицівО. Б. Прокопенко І. В. Желєзний В. В. Пророк Ж. М. ЄленінаЛ. І. Рогач О. С. ЗолотніковВ. М. Сімоненко Л. Й. КатеринчукІ. В. Ткач