Ухвала

від 30.08.2022 по справі 663/3629/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 663/3629/19

провадження № 61-8579св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Міністерство інфраструктури України, Державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,

треті особи: Міністр інфраструктури України Криклій Владислав Артурович, Профспілкова організація Скадовського морського порту,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року, ухвалене у складі судді Пухальського С. В., та постанову Херсонського апеляційного суду

від 21 квітня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Радченка С. В., Вейтас І. В., Склярської І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП АМПУ) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву мотивував тим, що наказом виконуючого обов`язки Міністра інфраструктури України від 23 червня 2017 року його призначено на посаду начальника Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - Миколаївська філія ДП АМПУ) за переведенням із відповідної посади начальника Скадовської філії ДП АМПУ. Позивач стверджував, що наказ про призначення його начальником Миколаївської філії не визначав строку, на який його було призначено.

Наказом Міністра інфраструктури України від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос, з урахуванням наказу від 31 жовтня 2019 року № 25-Ос про внесення змін до попереднього наказу, його звільнено з посади начальника Миколаївської філії ДП АМПУ 28 жовтня 2019 року у зв`язку із припиненням повноважень посадової особи, відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Позивач посилався на те, що звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України не може бути до нього застосовано, оскільки він не є посадовою особою у розумінні положень вказаної норми трудового права, а тому його звільнення є незаконним.

ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос «Про керівника Миколаївської філії ДП АМПУ»;

- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 31 жовтня 2019 року № 25-Ос «Про внесення змін до наказу Міністерства інфраструктури України від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос»;

- поновити його на роботі на посаді начальника Миколаївської філії ДП АМПУ;

- стягнути з ДП АМПУ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, з урахуванням ухвали Херсонського апеляційного суду від 05 травня

2021 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що статутом

ДП АМПУ посаду начальника Миколаївської філії як керівника відокремленого підрозділу віднесено до посадових осіб. Посада, яку займав ОСОБА_1 , згідно з Положенням про Миколаївську філію ДП АМПУ, пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків щодо управління Миколаївською філією ДП АМПУ (адміністрацією Миколаївського морського порту), тому дійшов висновку про те, що позивач належить до категорії посадових осіб, на яких поширювалась дія пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Суди попередніх інстанції дійшли висновку про те, що на підставі подання голови ДП АМПУ, Міністерство інфраструктури України, як уповноважений орган управління наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників такої категорії, прийняло правомірне рішення про звільнення

ОСОБА_1 із займаної посади начальника Миколаївської філії ДП АМПУ, що оформлено відповідним наказом. Тому відсутні підстави для задоволення позову про визнання звільнення незаконним та поновлення позивача на роботі і, як наслідок, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому суд апеляційної інстанції у своїй постанові послався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 487/2178/19 (провадження № 61-9626св20).

Спростовуючи доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування до спірних правовідносин висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), суд апеляційної інстанції вказав, що фактичні обставини зазначеної справи відрізняються від обставин цієї справи, зокрема, у справах різний суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Так, у справі №683/351/16-ц підставою для звернення особи з позовом було визнання незаконним рішення зборів товариства про звільнення з посади голови правління товариства, і Верховний Суд зробив висновок про те, що можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права. Натомість у справі № 663/3629/19 відсутній будь-який корпоративний спір щодо припинення повноважень та звільнення позивача, який потрібно розглядати в порядку господарського судочинства, позивач звільнений з посади начальника (одноособового керівника) філії уповноваженим на це органом управління Державного підприємства - Міністерством інфраструктури України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Скадовського районного суду Херсонської області

від 19 січня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду

від 21 квітня 2021 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Стягнути судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

26 травня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі судді

Коломієць Г. В. касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

30 червня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, витребувано цивільну справі зі Скадовського районного суду Херсонської області.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

06 жовтня 2021 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

08 грудня 2021 року ухвалою Верховного Суду на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства інфраструктури України, ДП АМПУ про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з підстав, визначених частинами п`ятою, шостою статті 403 ЦПК України.

22 лютого 2022 року Велика Палата Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства інфраструктури України, ДП АМПУ про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернула на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди надали неправильну оцінку наданим доказам та неправильно застосували норми матеріального права.

Заявник стверджує, що він не є тією особою, яка підлягає звільненню за пунктом 5 частини першої статні 41 КЗпП України, оскільки є лише керівником відокремленої філії державного підприємства, яка не є юридичною особою і, відповідно, не є виконавчим органом, і він не є членом Наглядової ради підприємства.

При цьому позивач посилається на практику Верховного Суду, зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 490/4465/18 (провадження № 14-30цс21) щодо застосування положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України до посадових осіб, які не є особами - керівниками підприємства (товариства).

ОСОБА_1 стверджує, що його спір належить до розгляду цивільними, а не господарськими судами, мотивуючи це наступним. Згідно з положенням пункту 15 частини першої статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства», частини першої статті 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України) дія положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України розповсюджується на посадових осіб органів управління господарського товариства. Обіймаючи посаду начальника Миколаївської філії, він не був посадовою особою у розумінні частин другої, третьої статті 65, частини першої статті 89 ГК України, пункту 15 частини першої статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства», а є штатним працівником, повноваження якого не могли бути припинені роботодавцем за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Звертає увагу на ту обставину, що для розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, з урахуванням положень частини третьої статті 99 ЦК України, шляхом припинення повноважень посадових осіб з окремими категоріями працівників за певних умов є рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений такими повноваженнями. При цьому наголошує на тому, що він не входив до складу Наглядової ради підприємства.

Звільнення інших працівників, які не належать до посадових осіб органів акціонерного товариства, але до кола обов`язків яких, згідно з посадовими обов`язками, входять організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції, здійснюється на підставі наказу виконавчого органу, не за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а з інших правових підстав, передбачених нормами КЗпП України, щодо розірвання трудового договору.

Посилаючись на положення пунктів 6.1.3, 7.2, 7.3, 8.1 статуту ДП АМПУ, пунктів 3.1, 5.2, 5.3 положення про Миколаївську філію ДП АМПУ, заявник стверджує про те, що лише голова ДП АМПУ одноособово керує підприємством та є підзвітним Наглядовій раді, зокрема, його діяльність контролюється шляхом укладення з ним контракту. При цьому начальник філії підпорядкований лише голові правління з виконанням визначеного у нотаріально посвідченій довіреності, виданій на його ім`я.

ОСОБА_1 посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року (провадження

№ 14-113цс20), які підтримав Верховний Суд у постанові від 03 лютого

2021 року у справі № 754/2998/20 (провадження № 61-12529св20), та стверджує, що у цих справах вирішувалося питання поновлення на роботі посадових осіб, які є керівниками підприємства (товариства), чи членом виконавчого органу товариства та звільнені за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, яким він, позивач у справі, не є.

При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України кореспондується з частиною третьою статті 99 ЦК України, а отже, здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можливо в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав, у разі якщо інше не передбачено статутом і підставою такого звільнення може бути зазначене посилання на пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

ОСОБА_1 звертає увагу на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 753/1604/17 (провадження № 61-26664св18), згідно з якими за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України може бути звільнена лише посадова особа, яка, окрім наділення її організаційно-розпорядчими функціями, повинна ще і бути головою або членом виконавчого органу, головою ревізійної комісії, а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - головою чи членом цієї ради, а посадова особа філії не може бути звільнена за цими підставами.

Тому заявник зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме необхідність відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду

від 09 грудня 2020 року у справі № 487/2178/19 (провадження

№ 61-9626св20).

Крім того, заявник звертає увагу, що у справах, на які сторона відповідача посилалася як на судову практику, яка підлягала врахуванню під час розгляду цієї справи, Верховний Суд встановив, що з позовами про поновлення на посадах (справи № 310/2428/18, № 761/210087/18), звернулися керівники державних підприємств, зокрема Державного підприємства «Бердянський морський торгівельний порт», Державного підприємства «Морський торгівельний порт «Усть-Дунайськ». Тобто, позивачі, які вважали, що їх незаконно звільнено з посад за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, були керівниками саме підприємств, які є самостійними юридичними особами, а не філій.

Посилаючись на порушення порядку звільнення, ОСОБА_1 вказує, що його звільнено із займаної посади з порушенням статті 43 КЗпП України, тому він підлягає поновленню на роботі із застосуванням положень частин другої статті 235 КЗпП України, а кошти, виплачені роботодавцем як вихідна допомога, у силу статті 1212 ЦК України поверненню не підлягають.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційні скарги

У липні 2021 року ДП АМПУ подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Скадовського районного суду Херсонської області

від 19 січня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду

від 21 квітня 2021 року - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

У серпні 2021 року Міністерство інфраструктури України подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом виконуючого обов`язки Міністра інфраструктури України Лавренюка Ю. Ф. від 23 червня 2017 року № 71-О, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Скадовської філії ДП АМПУ 26 червня

2017 року відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України (пункт 1 наказу). 27 червня 2017 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Миколаївської філії ДП АМПУ (пункт 4 наказу).

Наказом Міністра інфраструктури України Криклія В. А. від 17 жовтня

2019 року № 15-Ос, припинено повноваження ОСОБА_1 на посаді начальника Миколаївської філії ДП АМПУ шляхом звільнення його

17 жовтня 2019 року, відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Підстава: пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України, подання виконуючого обов`язки голови ДП АМПУ від 10 жовтня 2019 року

№ 10-03-06-07/194 .

Наказом Міністра інфраструктури України Криклія В. А. від 31 жовтня

2019 року № 25-Ос внесені зміни до наказу Міністерства інфраструктури України від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос, а саме: в пункті 1 наказу слова та цифри «17 жовтня 2019 року» замінено словами та цифрами «28 жовтня 2019 року».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.

Так, ОСОБА_1 оскаржив наказ Міністерства інфраструктури України про звільнення, просив поновити його на посаді начальника Миколаївської філії ДП АМПУ і стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Підставою позову позивач визначив порушення роботодавцем юридичної гарантії неможливості звільнення працівника за пунктом 5 статті 41 КЗпП України.

У постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду вказувала, що керівник підприємства є його виконавчим органом, що призначається, звільняється власником цього підприємства, від імені якого діють певні органи.

01 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року, відповідно до підпункту 1 пункту 1 якого частину першу статті 41 КЗпП України доповнено пунктом 5 такого змісту «5) припинення повноважень посадових осіб». Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного Закону передбачення такої підстави розірвання трудового договору забезпечить «можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб», а в якості компенсації для захисту інтересів останніх - мінімальний розмір вихідної допомоги у розмірі середньої заробітної плати за шість місяців.

З огляду на вказане під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору (контракту) за пунктом 5 статті 41 КЗпП України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення. Тому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що для визначення юрисдикції суду для розгляду ініційованого звільненим з посади керівником юридичної особи (її виконавчого органу) спору з цією юридичною особою, її власником (органом, уповноваженим здійснювати від імені власника управління такою особою) про законність звільнення цього керівника (припинення його повноважень або усунення від посади), слід враховувати таке:

За правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).

Аналогічний правовий висновок міститься у пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670 цс 19).

До юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення). До 28 березня 2014 року, коли відповідно до підпункту 1 пункту 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 10 жовтня 2013 року набрала чинності нова редакція пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), юрисдикція господарського суду поширювалася на вищевказані спори за участю господарських товариств, а з 28 березня 2014 року - за участю будь-яких юридичних осіб.

З огляду на те, що позивач оскаржує його звільнення з посади начальника порту за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а не за пунктом 8 частини першої статті 36 цього кодексу, спір належить розглядати за правилами господарського судочинства.

Указане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03 лютого 2021 рок у справі № 754/2998/20 (провадження № 61-12529св20), від 27 січня 2022 року у справі № 577/3759/20 (провадження № 61-4832св21), які прийняті у зв`язку з обов`язковим врахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19).

Доводи касаційної скарги про те, що положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України поширюється лише на керівника юридичної особи, а не філії, є помилковими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин Верховний Суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.

Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.

З огляду на викладене касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України, оскільки спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції.

Відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Верховний Суд на виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачу його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Розподіл судових витрат

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням приписів цієї норми правові підстави для розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року скасувати.

Провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», треті особи: міністр Міністерства інфраструктури України Криклій Владислав Артурович, «Профспілкова організація Скадовського морського порту», про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарського суду та протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення, він може звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець