Рішення

від 13.02.2022 по справі 482/1638/21

НОВООДЕСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14.02.2022

Справа № 482/1638/21

Номер провадження 2/482/207/2022

РІШЕННЯ

Іменем України

07 лютого 2022 року місто Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Баранкевич В.О.

секретаря судових засідань - Лебедьєвої А.В.

за участю позивача - ОСОБА_1 , її представника - адвоката Павловсього І.І.,

представника відповідача Відділу освіти, культури, молоді та спорту Сухоєланецької сільської ради - Євгенова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нова Одеса Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти, молоді та спорту Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, Бузького закладу дошкільної освіти Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про скасування наказу та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ :

07грудня 2021року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Сухоєланецької сільської ради, Бузького дошкільного навчального закладу про скасування наказу та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

Під час розгляду справи, судом було залучено Бузький заклад дошкільної освіти Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, як правонаступника Бузького дошкільного навчального закладу Бузької сільської ради.

У своєму позові ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ завідуючої Бузького закладу дошкільної освіти Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №31 від 08.11.2021 року про відсторонення її від роботи, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час відсторонення, починаючи з 08.11.2021 року по день скасування оспорюваного наказу.

У обґрунтування позову посилалася на те, що відповідно до Наказу №137 від 03.07.2006 року вона була прийнята на роботу в Бузький дошкільний заклад Бузької сільської ради вихователем

У зв`язку із реорганізацією Антонівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, Бузької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області та Воронцівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області шляхом приєднання до Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, позивача перевели на посаду вихователя Бузького дошкільного закладу відділу освіти, культури, молоді та спорту Сухоєланецької сільської ради.

Відповідно до наказу №31 від 08.11. 2021 року позивач була відсторонена від роботи без збереження заробітної плати за відсутністю щеплення від COVID-19.

Наказ видала і підписала завідуюча ОСОБА_2 і засвідчила наказ печаткою Бузького ДНЗ.

Позивач вказала, що Відділ освіти, культури, молоді та спорту Сухоєланецької сільської ради Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області нараховує та виплачує їй заробітну плату.

Позивач вказала, що її середня заробітна плата за останні шість місяців становить 5585,02 гривень (23263,43+10246,70 =33510,13:6).

Позивач вважає, що у зв`язку з незаконним відстороненням від роботи відповідач повинен їй виплатити середньомісячну заробітну плату з 08.11.2021 року по день винесення рішеня про скасування незаконного наказу.

Позивач вказувала на те, що у наказі вказано відсторонити від роботи вихователя за відсутності щеплення, однак така підстава відсторонення від роботи не передбачена законом.

Представник відповідача Відділу освіти, культури, молоді та спорту Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області Євгенов В.В. подав відзив на позов ОСОБА_3 , у якому вказав що відповідач позовні вимоги не визнає з посиланням на наступні обставини.

09 листопада Міністерство охорони здоров`я (МОЗ) повідомило, що розширило перелік осіб, які підлягають обов`язковій вакцинації: до працівників освіти, центральних та місцевих органів влади (яких почали відсторонювати від роботи з 8 листопада) додалися співробітники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Зміни стосовно цих громадян набирають чинності 9 грудня.

Відсторонення не стосується тих, хто має абсолютні протипоказання до проведення щеплень, які визначаються відповідно до інструкцій до застосування вакцин, рішень Національної технічної групи експертів з питань імунопрофілактики, Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 року № 595.

При цьому в МОЗ наголошують, що працівники вищезазначених установ, які не щепляться проти COVID 19 протягом цього періоду, на основі Постанови Кабінету Міністрів України № 1236 будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати. Відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються.

Керівником Бузького дошкільного закладу освіти виданий наказ №31 від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників», яким позивача було відсторонено від займаної посади на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Наказ №31 від 08.11.2021 року Керівника Бузького ЗДО про відсторонення від роботи, як невакцинованого співробітника закладу освіти ОСОБА_1 , про що позивач була ознайомлена підписавши наказ без заперечень.

Керівникові Бузького дошкільного закладу не було надано співробітницею ОСОБА_1 висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої короновірусом .

Рішення про відсторонення позивача від роботи було прийняте у відповідності до п.41-6 постанови КМ України №1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», з наступними змінами, згідно якого керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153;

відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 виданий закладом охорони здоров`я.

Оскільки позивач ОСОБА_1 не пройшла обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, не має протипоказань до вакцинації, керівник Бузького ЗДО зобов`язана була, відповідно до діючого законодавства відсторонити позивача від роботи.

Також представник позивача вказував, що відділ ОКМС Сухоєланецької сільської ради вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Крім того зазначав, що вимога роботодавця про надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, не є втручанням в приватне життя позивача, оскільки така вимога не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини.

Посилаючись на вищевикладене представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю.

ОСОБА_1 у судовому засіданні свої позовні вимоги підтримала повністю та просила задовольнити позов, скасувати оспорюваний нею наказ та стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу. ОСОБА_1 вказувала, що вона не пройшла щеплення проти COVID-19, що щеплення від COVID-19 є добровільним. ОСОБА_1 вказала, що це не може бути підставою для її відсторонення від роботи.

Представник Відділу освіти, культури, молоді та спорту Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області Євгенов В.В. у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав із посиланням на доводи, викладені ним у відзиві на позовну заяву.

Представник Бузького закладу дошкільної освіти Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області в судове засідання не з`явився, хоча належним чином відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи. До суду надійшла заява від ОСОБА_2 , в якій вона просила суд розглянути справу за відсутності представника відповідача. Проти задоволення позову відповідач заперечила, підтримавши обставини викладені у відзиві Відділу освіти, культури, молоді та спорту Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Суд вивчивши доводи позивача, відповідачів, дослідивши та перевіривши надані докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 працює у Бузькому закладі дошкільної освіти Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області на посаді вихователя, що підтверджується копією її трудової книжки, рішенням Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №7 від 17.09.2021 року «Про перейменуванням та зміну юридичної адреси Бузького дошкільного закладу», статутом Бузького закладу дошкільної освіти Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області», рішенням Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №1 від 09.12.2020 року «Про початок реорганізації Антонівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, Бузької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області та Воронцівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області шляхом приєднання до Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області».

Наказом завідуючої Бузького закладу дошкільної освіти Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №31 від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » позивача було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19»

Вищевказаний наказ вмотивований виконанням вимог ст. 46 КЗпП, частини 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.11.2021 року №2153, пункту 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 року №1236.

Відповідно до змісту ст.3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України. . Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Конституція України є законом найвищої юридичної сили. Закони і інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції.

Конституція є законом прямої дії (ст.8 Конституції України).

У зазначених тезах узагальнений зміст верховенство права, яке забезпечується шляхом встановлення юридичної сили норм Конституції, зокрема щодо прав людини і громадянина, як домінуючими над змістом інших законів і нормативно-правових актів (постанов уряду, наказів міністерств тощо). Тобто, якщо норма закону чи нормативно-правового акту суперечить нормі Конституції України, для правильного правозастосування слід використовувати норму Конституції.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.19 Конституції України).

Таким чином, суд приходить до висновку, що без будь-яких застережень та незалежно від будь-яких цілей, причин чи суспільного або особистого інтересу, всі органи і посадові особи держави Україна повинні діяти строго у відповідності до Конституції та не мають повноважень виходити за межі норм Конституції, навіть якщо вони керуються законом, оскільки закон також не має суперечити Конституції.

При цьому, слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до ст.147 та п.2 ст.150 Конституції України, повноваження тлумачити зміст Конституції України та вирішувати питання відповідності законів України Конституції України, належить виключно Конституційному Суду України.

Відтак, будь-які органи чи посадові особи держави (поліцейські, міністри, депутати тощо), крім Конституційного Суду України, не мають повноважень тлумачити зміст законодавства.

Також, слід звернути увагу, на практику правозастосування. Так, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя, у разі, якщо діючий закон чи нормативно-правовий акт суперечить Конституції України в усіх необхідних випадках слід безпосередньо застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст.19 Конституції України). Ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність (ст.60 Конституції України). Із наведених норм вбачається, що акти і норми, які суперечать Конституції, заборонено видавати та виконувати. При чому відповідальність настає як за видання, так і за виконання незаконного розпорядження.

Таким чином, виходячи з вищезазначених норм матеріального права, сумлінний громадянин, який проінформований про невідповідність Конституції України певного нормативно-правового акта, зобов`язаний відмовитись від виконання незаконного акту. Якщо він виконає незаконний акт, для нього наступить така ж відповідальність, яка передбачена за видання незаконного акту.

Це правило поширюється як на цивільних осіб (простих громадян), так і на поліцейських та інших представників держави, органів самоврядування, та юридичних осіб, які займаються господарською діяльністю.

Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах (ч.4 ст. 41 Кримінального Кодексу України).

Поліцейський чи інша особа, яка вимагає від громадянина виконання акту, що суперечить Конституції, є злочинцем і її дії є кримінальним правопорушенням, яке кваліфікується відповідною статтею Кримінального Кодексу України.

Виходячи із змісту Конституції України (норми наведені вище), карантин в Україні, що введений органом влади шляхом видання нормативно-правового (підзаконного) акту, повинен строго відповідати закону і Конституції. Основним аспектом законності, поряд із змістом акту, є строге дотримання встановленої законом процедури, оскільки органи влади і їх посадові особи повинні діяти виключно в межах повноважень, встановлених законом і Конституцією.

Не може вважатись законним акт, навіть правильний за змістом, який виданий із порушенням процедури, оскільки в такому випадку будуть невільовані норми верховенства права і буде порушений правопорядок.

Відповідно до ст.29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб карантин встановлюється і відміняється Кабінетом Міністрів України.

Проте Кабінет Міністрів України не є абсолютно вільним в цьому питанні - це повноваження Кабміну обмежене законом. Це обмеження полягає у встановленні жорсткої і безальтернативної процедури.

Зазначена стаття Закону встановлює, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

У свою чергу, головний державний санітарний лікар, також, не є абсолютно вільним в цьому питанні. Його повноваження на ініціювання карантину, виникають лише в тому випадку, коли в Україні вже введено надзвичайний стан, підпункт й) частини 1 статті 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» у відповідності до повноважень головного державного санітарного лікаря Українивстановлює:

У разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану вносить центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину.

Відтак, законною і такою, що не суперечить Конституції України є наступна процедура введення в Україні карантину:

Президент видає Указ про введення надзвичайного стану. Верховна Рада затверджує цей Указ. Указ набуває чинності. Головний санітарний лікар подає в Міністерство охорони здоров`я України подання щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину. Міністерство охорони здоров`я України порушує перед Кабінетом Міністрів України питання про встановлення карантину. Кабінет Міністрів України встановлює карантин. Карантин набуває чинності.

При цьому, всі чотири дії є обов`язковими і хронологічними. Тобто, до виконання першої та другої дії, четверта відбутись не може.

Як відомо, надзвичайний стан в Україні не введено.

Відповідно, станом на цей момент головний санлікар ще не отримав повноважень ініціювати карантин, а у Кабінеті Міністрів не було підстав встановлювати карантин.

Відтак, слід стверджувати, що в правовому полі чинного законодавства України карантин не введено.

Окрім того, у відповідності правової позиції Конституційного Суду України, яка викладена у рішенні великої палати КС України від 28.08.2020р. по справі за № 1-14/2020(230/20), за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови КМ України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID 19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частини першої, третьої ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого п. 2 розділ ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зазначається, що згідно зі ст. 64 Конституції України,права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені 24,25,27, 28,29, 40,47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Конституційний Суд України наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України.

Таке обмеження може встановлюватися виключно законом актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить ст.ст. 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Таким чином, діюча Постанова КМУ від 09.12.2020р. №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» зі змінами внесеними Постановою КМУ від 20.10.2021р. № 1096 про введення карантину є незаконною і не підлягає виконанню.

На підставі ст.60 Конституції України кожна людина зобов`язана відмовитись від виконання постанови Уряду про введення карантину. На підставі ст.19 Конституції України у взаємозв`язку із ст.60 Конституції України, жодний орган чи посадова особа, втому числі юридичні особи, які займаються господарською діяльністю не мають права вимагати від людини виконання постанови Уряду про введення карантину.

Окрім того, враховуючи ту обставину, що наказ МОЗ України за № 2153 від 04.10.2021р. «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники, яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» запровадженого на період дії карантину, встановленого у незаконний спосіб Постановою Кабінетом Міністрів України від 09.12.2020р. за №1236,наказ МОЗ є незаконний і не підлягає виконанню.

Таким чином, на підставі ст.60 Конституції України кожна людина зобов`язана відмовитись від виконання наказу МОЗ України за № 2153 від 04.10.2021р. «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники, яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». На підставі ст.19 Конституції України у взаємозв`язку із ст. 60 Конституції України, жодний орган чи посадова особа, в тому числі юридичні особи, які займаються господарською діяльністю не мають права вимагати від людини виконання вище зазначеного наказу МОЗ України.

За змістом ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що користування правами та свободами, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до ст.22 Конституції України, Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно до ст.3 Конституції України,людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

За змістом ст.28 Конституції України,ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Відповідно до п.3ст.281 Цивільного кодексу України:«Медичні, наукові та інші досліди можуть проводитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особиза її вільною згодою».

Згідноз резолюцієюПарламентськоїасамблеїРади Європи(ПАРЄ) від 27.01.21р. за№ 2361 (2021) «Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування», та профільним законодавством України, щеплення проти СОVID-19 не є обов`язковим.

Так, зокрема, у данійрезолюціїПАРЄ зазначено:«Вакцини протиСОVID-19:етичні, правові і практичні питання»:«Забезпечити, щоб громадянибулипроінформовані про те, щовакцинація неє обов`язковоюі що ніхтонепіддається політичному, соціальному чи іншого тиску з метою зробити собівакцинацію,якщо вони не хочутьробити цесамі» (ст.7.3.1); «Гарантувати, щоніхто непіддаватиметьсядискримінації за те,що він небув вакцинований,через можливіризики для здоров`я або небажання пройти вакцинацію»(ст.7.3.2).

Відповідно дост.12 Закону України № 1645-111 від 06.04,2000р. «Про захист населення від інфекційних хвороб», та ст.ст. 42, 43Закону України№2801-ХІІвід 19,11,1992р. «Основи законодавства України про охорону здоров`я», передумовою будь-якого медичного втручання є отримання відповідної на те інформованої згоди пацієнта (по дітям до 15 років законних представників (батьків)).

Дослідивши накази МОЗ України за № 1576 від 27.07.2021р., № 1585 від 29.07.2021р., №1599 від 29.07.2021р., № 1709 від 10.08.2021р., №2148 від 04.10.2021р. «Про затвердження суттєвих поправок до клінічного випробування лікарських засобів, призначених для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію короновірусної хворобиСОVID -19»та коротких характеристик лікарських засобів ВООЗ (а.с.21-87) суд приходить до висновку, що лікарські засоби від коронавірусної хворобиСОVID-19 знаходяться в стадії клінічного випробовування на пацієнтах з метою дослідження їх для оцінки на ефективність та безпечність.

Відтак, в сенсі ст.ст.3, 28 Конституції України, клінічні випробування на громадянах лікарських засобів без їх вільної згоди з застосуванням будь-яких засобів примусу є протизаконним.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно з ст.46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У сенсі ст.12 Закону України«Про захист населення від інфекційних хвороб», ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та календарю профілактичних щеплень в Україні затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011№ 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11.08.2014 № 551), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2014 р. № 1237/26014 до профілактичних та обов`язкових щеплень, що включаються до календаря щеплень, відносяться щеплення протидифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу.

Отже, зазначенні норми матеріального права містять вичерпний перелік обов`язкових захворювань, які на підставі цих норм включені до календарю профілактичних щеплень в Україні, а щеплення проти СОVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень визначених Законом і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи вразі її обґрунтованої відмови від участі в експериментальному щеплені проти СОVID-19.Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України«Про захист населення від інфекційних хвороб»у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Таким чином відсторонення працівників в разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень від інфекційних хвороб до яких віднесено Законом дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, відбувається тільки у порядку, встановленому законом, а не підзаконним актом, чи наказом керівника міністерства, підприємства чи організації тощо.

Так відповідно до ст.27Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», передбачено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Відтак, в правовому аспекті цієї норми закріплено та обумовлено процедуру відсторонення працівника від роботи, відповідно до якої виникнення права у роботодавця на відсторонення працівника від роботи відбувається тільки при наявності необґрунтованої відмови особи за поданням відповідної, тобто уповноваженої посадової особи державної санітарно-епідемологічної служби.

Таким чином, в разі надання працівником обґрунтованої відмови, відсутні підстави упосадових осіб державної санітарно-епідеміологічної службидля подання, а у роботодавця права на відсторонення працівника від роботи.

Окрім того, Закон не містить, поняття необґрунтована відмова від щеплення, як і не містить вказівок в якому вигляді подається зазначена відмова і в який орган.

Відтак, особа на свій розсуд обирає форму відмови та орган для її подання і жодна посадова особа, у зв`язку з відсутністю в Законі поняття необґрунтованої відмови немає права надавати їй будь-яку кваліфікацію, так як сама відмова в межах права повинна містити лише ознаки письмового чи усного обґрунтування.

Судом із пояснень позивача та представника відповідача встановлено, що ОСОБА_1 усно повідомила керівника Бузького закладу дошкільної освіти Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про те, що вона не пройшла щеплення від COVID-19 і відмовляється це робити.

За вищевикладених обставин суд приходить до висновку, що у завідуючої Бузького закладу дошкільної освіти Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області не було законних підстав для запровадження наказу №31 від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », оскільки зазначений наказ приймався на виконання незаконних нормативних актів КМ України та МОЗ України.

Відповідно до змісту ст.8 Закону України «Про захист персональних даних», особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід`ємними і непорушними.

Згідно зі ст.39-1 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

Суд також звертає увагу на те, що у оспорюваному наказі не вказано, що стало підставою про відсторонення позивача, а вказано лише нормативно правові акти положеннями яких керувалася завідуюча ДНЗ.

У відзиві представник відповідача вказує, що керівникові Бузького дошкільного закладу не було надано співробітницею ОСОБА_1 висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої короновірусом .

За змістом значеного позивача було відсторонено від роботи без збереження оплати праці за ненадання персональної медичної інформації у вигляді документу, який підтверджує наявність клінічного випробування у вигляді щеплення відСОVID-19, або протипоказань до його застосування тобто до позивача фактично було застосовано примус до надання такої інформації.Що, в сенсі вище зазначених норм Закону є неправомірним і не може бути підставою для відсторонення від роботи здорової людини.

Адже у відповідності до ст.46 КЗпП України, відмова працівника про надання конфіденційної медичної інформації не може бути підставою для відсторонення від роботи, як і не може бути підставою для відсторонення обґрунтована відмова працівника від обов`язкових профілактичних щеплень та від участі у випробовувані лікарських засобів.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно до п.9 ст.10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

За змістом ч.2 ст.16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Враховуючи ту обставину, що трудовим законодавством не врегульовано порядок відновлення права працівника у зв`язку з незаконним відстороненням та компенсації у зв`язку з цим втраченої частини заробітної плати, суд приходить до висновку, що в даному випадку є всі підстави для застосування аналогії закону та вирішити питання поновлення порушеного права та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним відсторонення без збереження заробітної плати, застосовуючи порядок визначений в ст.235 КЗпП України.

Відповідно до змісту ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином у відповідності до зазначеної норми матеріального права, порушені права працівника незаконними діями роботодавця (звільнення, переведення, відсторонення тощо) підлягають захисту шляхом їх поновлення та стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з п.5 Постанови КМ України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.1995, зі змінами, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 вищезазначеної Постанови, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Час вимушеного прогулу з 08.11.2021р. по 21.01.2022р. складає 63 робочі дні, таким чином середня заробітна плата за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 15370,11 грн.

Ч.1 ст.141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов підлягає задоволенню, то, відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1816 грн.

За таких обставин, керуючись ст.268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ завідуючої Бузького закладу дошкільної освіти Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 08.11.2021 року № 31 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Стягнути з Відділу освіти, культури, молоді та спорту Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення, починаючи з 08.11.2021 року по 07.02.2022 року, в розмірі 15370 (п`ятнадцять тисяч триста сімдесят гривень 11 копійок).

Стягнути з Відділу освіти, культури, молоді та спорту Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області на користь держави судові витрати в розмірі 1816 (одну тисячу вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок).

Відповідно до ст.430ЦПК України допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення середнього заробітку за час відсторонення в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий В.О. Баранкевич