Постанова

від 12.04.2022 по справі 373/118/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 373/118/20

провадження № 61-20156св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кочергіна Світлана Михайлівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , підписану представником ОСОБА_3 , на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2021 року у складі судді Реви О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Немировської О. В., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кочергіна С. М., про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 . За життя вона склала заповіт, який посвідчений 08 листопада 2017 року секретарем Єрковецької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, за реєстраційним № 52. Відповідно до цього заповіту спадкодавець заповіла їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 3,5662 га (кадастровий номер 3223383200:03:003:0046), що розташована на території Єрковецької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

21 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кочергіної С. М. щодо оформлення спадщини, але нотаріус їй відмовила у прийнятті заяви в зв`язку з пропуском строку подання заяви про прийняття спадщини.

Позивач зазначала, що строк для подання заяви про прийняття спадщини пропущено з поважної причини, оскільки вона була вагітною та в зв`язку із загрозою переривання вагітності перебувала на амбулаторному лікуванні, що підтверджено відповідними довідками медичних закладів. За медичними показаннями у неї діагностовано «загрозу переривання вагітності», що супроводжується протипоказаннями до рухів, ходьби, бігу, передбачає обов`язковий постільний режим, спокій, суттєві обмеження у психоемоційних навантаженнях та рухливості. Загальний період вагітності станом на 24 січня 2020 року становив 22 - 23 тижні, тобто початок вагітності припадав приблизно на 23 серпня 2019 року.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила визначити їй додатковий строк тривалістю два місяці для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонний суду Київської області від 31 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , терміном два місяці від дня набрання чинності цим рішенням.

Суд першої інстанції виходив з того, що причини пропуску позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважними, оскільки вони були пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для позивача щодо вчинення дій спрямованих на прийняття спадщини, а саме загроза переривання вагітності, тривале амбулаторне лікування, медичні протипоказання щодо активності, обмеження у психоемоційних навантаженнях, постійні консультації лікаря, призначення медичних процедур та проведення аналізів. Крім того, позивач до грудня 2019 року не знала про існування заповіту. Спадкова справа після

ОСОБА_4 заведена за заявою про прийняття спадщини, яка подана відповідачем. Проте нотаріус не здійснила перевірку факту існування заповіту.

Не погоджуючись з цим судовим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що до закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини позивач завагітніла та у зв`язку із загрозою переривання вагітності перебувала на амбулаторному лікуванні, що об`єктивно перешкоджало їй своєчасно (до 30 вересня 2019 року) подати заяву про прийняття спадщини.

Суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції правильно врахував психоемоційний стан жінки, яка дізнавшись про діагноз «загроза переривання вагітності», спрямовує усі свої зусилля для уникнення можливості настання негативних наслідків та у цей період часу неспроможна аналізувати наслідки не вчинення нею дій щодо подання заяви про прийняття спадщини. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Також апеляційний суд зазначив, що позивач вважається такою, що не прийняла спадщину, звернення до нотаріальної контори та отримання відмови у вчиненні нотаріальної дії, не є обов`язковим. Зміна підстави позову не впливає на законність рішення суду, оскільки до закінчення строку для подачі заяви про прийняття спадщини у позивача виникли об`єктивні перешкоди для вчинення таких дій у зв`язку з загрозою переривання вагітності. Ці поважні причини є самостійною підставою для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовної заяви.

Касаційна скарга мотивована тим, що

висновки судів попередніх інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи, суди не дослідили зібрані у справі докази. Доводи про те, що позивач була вагітною, проходила амбулаторне лікування не є належним обґрунтуванням існування поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для подання заяви про прийняття спадщини;

при цьому надані позивачем документи, які вказують про те, що вона перебувала на амбулаторному лікуванні з 16 вересня до 18 жовтня, без зазначення року, не є поважною причиною пропуску строку, оскільки позивач мала можливість направити заяву про прийняття спадщини поштою самостійно або через інших осіб. Висновки суду про наявність поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 05 березня 2018 року у справі № 404/3902/16-ц, від 06 червня 2018 року у справі

№ 592/9058/17;

суд першої інстанції всупереч нормам процесуального права, а саме статей 83, 91, 93 ЦПК України, допитав свідків і врахував їх покази як докази у справі, проте на момент подання позову позивач не подавала клопотання про допит свідків, клопотала про допит свідків після закриття підготовчого судового засідання і під час розгляду справи по суті;

у матеріалах справи немає постанови про відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину. Разом з цим, зазначені обставини відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову;

усупереч статті 49 ЦПК України позивач, після закриття підготовчого судового засідання змінила підставу позову, зазначивши, що дізналась про існування заповіту у грудні 2019 року. Проте ці обставини не обґрунтовані і не підтверджені матеріалами справи;

судове рішення ухвалено з порушенням правил територіальної юрисдикції і без урахування висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 607/3903/18. Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України справа повинна розглядатись за місцем реєстрації проживання відповідача, тому ця справа підсудна іншому суду - Красноармійському міськрайонному суду Донецької області. Відповідач вказувала у відзиві про порушення правил територіальної юрисдикції, проте суд апеляційної інстанції на це уваги не звернув та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 17 грудня 2021 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права). Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду від 05 березня 2018 року у справі № 404/3902/16-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 592/9058/17, від 03 квітня 2019 року у справі

№ 607/3903/18, а також судове рішення ухвалено з порушенням пункту 6 частини першої, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 .

За життя ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчений 08 листопада 2017 року секретарем Єрковецької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, реєстраційний № 52. Відповідно до вказаного заповіту ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 3,5662 га (кадастровий номер 3223383200:03:003:0046), яка знаходиться на території Єрковецької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

10 листопада 2019 року ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_1 (відповідно до свідоцтва про шлюб).

Із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 звернулась її племінниця ОСОБА_2 , а приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кочергіна С. М. завела спадкову справу № 3/2019. Свідоцтва про право на спадщину не видавались.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кочергіна С. М. листом від 21 січня 2020 року № 10/02-14 відмовила у прийнятті заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини, у зв`язку з пропуском нею встановленого законом строку. Крім того, рекомендовано звернутись до спадкоємців, які прийняли спадщину, щодо подання письмової заяви про згоду на прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, або звернутись до суду з позовом про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

На момент спливу строку для прийняття спадщини, який закінчився 30 вересня 2019 року, позивач була вагітна та у зв`язку з загрозою переривання вагітності перебувала на амбулаторному лікуванні у Комунальному закладі Київської обласної ради «Київська обласна лікарня № 2» у період з 16 вересня 2019 року до 18 жовтня 2019 року та з 20 листопада 2019 року до 09 січня 2020 року. Упродовж лікування їй постійно призначались медичні процедури та відібрання аналізів. Діагноз «загроза переривання вагітності» класифікується як вагітність з високим ризиком та супроводжується за медичними протипоказаннями до рухів, ходьби, бігу, передбачає обов`язковий постільний режим, спокій, передбачає існування значних обмежень у психоемоційних навантаженнях та рухливості. Початок вагітності ОСОБА_1 припав приблизно на 23 серпня 2019 року.

На час звернення до суду позивач продовжувала перебувати у закладі охорони здоров`я під наглядом та обстеженням лікарів, а ІНФОРМАЦІЯ_3 народила дитину.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що причини пропуску позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважними, оскільки вони були пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для позивача щодо вчинення дій спрямованих на прийняття спадщини. Крім того, позивач до грудня 2019 року не знала про існування заповіту. Спадкова справа після ОСОБА_4 заведена за заявою про прийняття спадщини, яка подана відповідачем. Проте нотаріус не здійснила перевірку факту існування заповіту.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія судів не погоджується з огляду на наступне.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (частина перша статті 1216 ЦК України).

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України (в редакції, чинній на монет виникнення спірних правовідносин) спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Як свідчить тлумачення частини третьої статті 1272 ЦК України до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини мають відноситися причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Правила частини третьої 1272 ЦК України про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не реалізував своє право на прийняття спадщини через, то правові підстави для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 05 березня 2018 року у справі № 404/3902/16-ц (провадження № 61-1547св17) зазначено, що «відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Частиною першою статті 1269, частиною першою статті 1270 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до частини третьої ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. […] Із амбулаторної картки ОСОБА_4 вбачається, що позивач протягом шестимісячного строку після відкриття спадщини, на амбулаторному лікуванні знаходився лише в квітні 2009 року і тричі, у цей період відвідував лікаря, у поліклініці, 1 квітня 2009 року, 06 квітня 2009 року та 14 квітня 2009 року. Інших даних про знаходження позивача у хворобливому стані матеріали справи не містять. Та обставинами, що позивач є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АС та є інвалідом ІІ групи, правильно судом не прийнята до уваги як обставина, що унеможливлювала своєчасне звернення ОСОБА_4 із відповідною заявою до нотаріальної контори. Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що зазначені позивачем обставини для надання додаткового строку для прийняття спадщини не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкоджали позивачу у встановлений законом строк звернутися із заявою про прийняття спадщини, у розумінні положень ст. 1272 ЦК».

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, що переглядається:

спадкодавець ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а шестимісячний строк для подання ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини сплив 30 вересня 2019 року (т. 1, а. с. 9);

позивач зазначала, що її вагітність розпочалась приблизно 23 серпня 2019 року;

на момент спливу строку для прийняття спадщини, позивач була вагітна та

у зв`язку з загрозою переривання вагітності перебувала на амбулаторному лікуванні у Комунальному закладі Київської обласної ради «Київська обласна лікарня № 2» у період з 16 вересня 2019 року до 18 жовтня 2019 року та з 20 листопада 2019 року до 09 січня 2020 року. Упродовж лікування їй постійно призначались медичні процедури та проводилась діагностика стану здоров`я (здача аналізів) (т. 1, а. с. 20 - 21).

Наведені обставини (нетривале перебування позивача на амбулаторному, а не стаціонарному лікуванні) не є в розумінні частини третьої статті 1272 ЦК України тими перешкодами, які унеможливлювали звернення ОСОБА_1 до нотаріуса як за місцем знаходження спірного майна, так і за місцем свого проживання із заявою про прийняття спадщини. Отже, у позивача не було об`єктивних, непереборних, істотних труднощів подати заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Щодо аргументів позовної заяви ОСОБА_1 про необізнаність щодо існування заповіту, вчиненого на її ім`я, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Оскільки до закінчення підготовчого засідання позивач не вказувала підставою позову факт необізнаності щодо існування заповіту ОСОБА_4 , таких аргументів позовна заява також не містить, тобто вони не були підставою позову, колегія суддів їм оцінку не надає.

За таких обставин суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Щодо доводів касаційної скарги про порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які регламентують питання територіальної юрисдикції, колегія суддів зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 185/8191/16-ц (провадження № 61-15124св20) зазначено, що «виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають з приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Якщо пред`явлено позов про право власності на кілька приміщень, розташованих у різних районах міста чи в різних містах, або позов про поділ спадкового майна, яке складається з кількох об`єктів нерухомості у різних місцевостях, тобто вимоги, для кожної з яких встановлено виключну підсудність, то позов пред`являється до одного із судів за вибором позивача, але за місцезнаходженням основної частини нерухомого майна, яка за своєю вартістю перевищує ті, що знаходяться в інших районах чи місцевостях. Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення».

Таким чином, суди попередніх інстанцій дотримали вимог щодо виключної підсудності спору у цій справі, який виник з приводу нерухомого майна. Доводи касаційної скарги про порушення правил територіальної юрисдикції є безпідставними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ураховуючи результат розгляду касаційної скарги, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 261,20 грн та за подання касаційної скарги в розмірі 1 681,60 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , підписану представником ОСОБА_3 , задовольнити.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2021 рокускасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кочергіна Світлана Михайлівна, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 261,20 грн та касаційної скарги у розмірі 1 681,60 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук