Постанова

від 25.04.2022 по справі 906/202/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2022 року Справа № 906/202/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Гладкої Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства

"Ізумруд-3" на рішення Господарського суду Житомирської області від 18 січня 2022 року по справі №906/202/21, повний текст рішення складено 28 січня 2022 року (суддя - Л.А. Соловей)

час та місце ухвалення рішення: 18 січня 2022 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; вступна і резолютивна частина проголошена о 13:40 год; повний текст рішення складено 28 січня 2022 року

за позовом Фермерського господарства "Ізумруд-3"

до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача:

третя особа 1: ОСОБА_1 ;

третя особа 2: Попільнянської селищної ради

про визнання укладеної угоди до договору оренди землі

за участю представників сторін:

від Позивача - Вернидуб Д.В.;

від Відповідача - не з`явився;

від Третьої особи 1 - не з`явився;

від Третьої особи 2 - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «Ізумруд-3» (надалі Позивач) звернулося з позовом до Головного управлення Держгеокадастру у Житомирській області (надалі Відповідач 1) та Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області (надалі Відповідач 2) про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі №70 від 26 грудня 2010 року, який зареєстровано у Попільнянському районному відділі Житомирської регіональної філії ДП "Центр ДКЗ" 27 грудня 2010 року, номер запису 0410219000097 в редакції, наведеній в позовній заяві.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26 грудня 2010 року ОСОБА_2 (засновник Позивача) уклав з Попільнянською районною державною адміністрацією Житомирської області договір оренди землі № 70, який зареєстровано 27 грудня 2010 року у Попільнянському районному відділі Житомирської регіональної філії ДП "Центр ДЗК", відповідно до умов якого отримав в оренду на 5 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 30,00 га, у тому числі ріллі 30,00 га, що розташована на території Паволоцької сільської ради Попільнянського району Житомирської області. ОСОБА_2 (засновник Позивача) маючи намір скористатися своїм переважним правом перед іншими особами на продовження дії (поновлення) договору оренди землі звернувся до Відповідача 1, проте, як вказує Позивач в позовній заяві, Відповідач 1 листом повідомив про відсутність правових підстав для поновлення договору оренди землі через недотримання строків повідомлення про такий намір та можливість набуття ним права оренди на земельну ділянку на загальних підставах. Позивач посилаючись на те, що протягом дії договору оренди використовував земельну ділянку за цільовим призначенням, належним чином виконував договірні зобов`язання, своєчасно сплачував земельний податок, письмово повідомив Відповідача 1 про намір продовжити дію договору оренди землі, фактично продовжив користування земельною ділянкою після закінчення дії договору, а Відповідачем 1 не надіслано повідомлення про припинення дії договору, вважає, що Позивач набув переважне право на укладення договору оренди землі на новий термін.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 19 липня 2021 року закрито провадження у справі №906/202/21 відносно Відповідача 2 за відсутністю предмета спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (надалі Третя особа 1; у залученні до участі у справі інших осіб відмовлено; том 1, а.с. 201).

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 4 жовтня 2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Попільнянську селищну раду (надалі Третя особа 2; том 1, а.с. 224).

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 18 січня 2022 року в справі №906/202/21 в задоволенні позовних вимог відмовлено (том 2, а.с. 14-20).

При ухвалені вказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що орендар звернувся до уповноваженого органу із заявою про поновлення договору з порушенням вимог частин 2, 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та не повідомив Відповідача (уповноважений орган) за 30 днів до спливу строку цього договору про намір його поновити, при цьому також не надав до заяви від 7 грудня 2015 року про поновлення договору оренди землі проекту додаткової угоди.

Отже, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що заява від 10 грудня 2015 року направлена Відповідачу з порушенням строку, встановленого пунктом 8 договору оренди №70 від 26 грудня 2010 року та Законом. Також суд першої інстанції вказав на відсутність проекту додаткової угоди, що не підтверджує виконання Позивачем умов, необхідних для захисту його прав у спосіб, встановлений чинним законодавством, оскільки виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про відмову у такому поновленні договору з надсиланням відповідного листа має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди.

Крім того, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що предметом спору є вимога про визнання укладеною додаткової угоди до Договору оренди земельної ділянки площею 30га, кадастровий номер 1824784800:01:000:0359. Разом з тим, судом встановлено, що Відповідачем здійснено поділ спірної земельної ділянки площею 30,00га, що розташована на території Паволоцького старостинського округу Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області на 15 земельних ділянок, яким присвоєно окремі кадастрові номери: 1824784800:01:000:0809; 1824784800:01:000:0810; 1824784800:01:000:0811; 1824784800:01:000:0812; 1824784800:01:000:0813; 1824784800:01:000:0814; 1824784800:01:000:0815; 1824784800:01:000:0816; 1824784800:01:000:0817; 1824784800:01:000:0818; 1824784800:01:000:0819; 1824784800:01:000:0820; 1824784800:01:000:0821; 1824784800:01:000:0822; 1824784800:01:000:0823. На вказані земельні ділянки оформлено право власності фізичними особами на підставі відповідних наказів Відповідача.

Земельні ділянки з кадастровими номерами 1824784800:01:000:0809; 1824784800:01:000:0810; 1824784800:01:000:0811; 1824784800:01:000:0812; 1824784800:01:000:0814; 1824784800:01:000:0815; 1824784800:01:000:0816; 1824784800:01:000:0817; 1824784800:01:000:0818; 1824784800:01:000:0819; 1824784800:01:000:0820; 1824784800:01:000:0821; 1824784800:01:000:0822; 1824784800:01:000:0823 фізичними особами, як власниками, відчужені на підставі договорів купівлі-продажу гр. ОСОБА_3 . Земельна ділянка кадастровий номер 1824784800:01:000:0813 на праві власності належить Третій особі 1.

Місцевий господарський суд вказав, що безумовною підставою для відмови у задоволенні позову може бути припинення існування переданої в оренду ділянки з визначеним кадастровим номером та зазначив, що у постанові КГС від 29 травня 2019 року №912/687/17 зазначено, що за обставин поділу спірної ділянки формування в її межах нових ділянок і передання їх у власність фізичним особам обраний позивачем спосіб захисту права на поновлення договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах не забезпечує ефективного захисту та відновлення порушеного права.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 52-62), в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне. Спірна земельна ділянка відноситься до земель фермерського господарства, що належить громадянину України - члену фермерського господарства на праві користування, а отже ОСОБА_4 є окремим суб`єктом даних правовідносин. Враховуючи, що Позивачем - Фермерським господарством «Ізумруд-3» було подано позовну заяву з вимогою про визнання укладеною додаткової угоди до договору, в якому саме громадянин України ОСОБА_4 був стороною договору, то на переконання апелянта, таке рішення впливає на права та інтереси саме ОСОБА_4 як фізичної особи - громадянина, а тому останній повинен був бути залучений в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача, адже ставилась пряма вимога щодо укладення від його імені договору оренди землі, де він виступав орендарем.

Також, Позивач зазначив, що суд прийшов до хибного висновку про несвоєчасне звернення з заявою про поновлення строку з огляду на те, що відповідно до статті 148-1 Земельного кодексу України, у разі переходу права власності на земельну ділянку, що перебуває у постійному користуванні, від держави до територіальної громади або від територіальної громади до держави до набувача земельної ділянки переходять права та обов`язки власника земельної ділянки за правовідносинами постійного користування нею. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів. Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку. Повідомлення про перехід права власності від держави до територіальної громади або навпаки підлягає опублікуванню у друкованих засобах масової інформації місцевої сфери розповсюдження із зазначенням кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки. В той же час, Позивач зазначає, що жодного повідомлення від Відповідача на адресу Позивача або ОСОБА_4 в період дії договору оренди землі від 26 грудня 2010 року до моменту звернення ОСОБА_4 до Попільнянської районної державної адміністрації, не надходило.

Крім того, Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що висновок суду про те, що Позивачем порушено умови переукладення договору оренди на новий строк в зв`язку із зазначенням останнім в додатковій угоді тривалості в 7 років замість 5 років, як було вказано в попередньо укладеному договорі оренди є таким, що не відповідає діючому законодавству Україні, а саме статті 19 Закону України «Про оренду землі».

Апелянт при цьому наголошує, що статею 19 Закону України «Про оренду землі» визначено, що при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.

Позивач в апеляційній скарзі вважає, що дані обставини свідчать про те, що Відповідач не надав Позивачу у встановлений статтею 33 Закону України «Про оренду землі» місячний строк з дати отримання листа повідомлення Позивача, заперечень щодо продовження договорів оренди землі на змінених умовах.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 лютого 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на рішення Господарського суду Житомирської області від 28 січня 2022 року.

На виконання вимог ухвали Північнозахідного апеляційного господарського суду від 24 лютого 2022 року Відповідачем були подані заперечення на апеляційну скаргу, в котрих Відповідач заперечив проти задоволення апеляційної скарги, з підстав, зазначених у даних запереченням та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначив, що посилання Позивача на вимоги статті 148-1 Земельного кодексу України не заслуговують на увагу, оскільки вимоги даної статті розповсюджуються на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні, а не використовуються на умовах оренди. Твердження Позивача щодо незалучення ОСОБА_4 як третьої особи є безпідставними, оскільки ОСОБА_4 є уповноваженою особою Позивача, підписував позовну заяву та мав право як засновник та голова Позивача брати участь в процесі розгляду справи.

Ухвалою Північно західного апеляційного господарського суду від 4 квітня 2022 року справу № 906/202/21 призначено до розгляду на 26 квітня 2022 року на 14 год 00 хв. (том 2, а.с. 45).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 26 квітня 2022 року надійшло клопотання від представника Третьої особи 1 про розгляд справи без участі її представника.

В судове засідання від 26 квітня 2022 року, представники Відповідача, Третьої особи 1 та Третьої особи 2 не з`явилися.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду (від 4 квітня 2022 року) сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 ГПК України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 ГПК України).

При цьому сторони належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на все вищезазначене, зважаючи на викладення позиції Відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати апеляційну скаргу без участі представників Відповідача, Третьої особи 1 та Третьої особи 2 за наявними в матеріалах справи доказами.

В судовому засіданні від 26 квітня 2022 року, представник Позивача підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, наведених у ній, та просив скасувати рішення місцевого господарського суду і прийняти нове рішення, яким повністю задоволити його позовні вимоги. Позивач вказав, що рішення в даній справі впливає на права та інтереси саме ОСОБА_4 як фізичної особи - громадянина, а тому останній повинен був бути залучений в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача. Також, Позивач зазначив, що суд прийшов до хибного висновку про несвоєчасне звернення з заявою про поновлення строку з огляду на те, що відповідно до статті 148-1 Земельного кодексу України, особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів, повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку. В той же час, Позивач зазначає, що жодного повідомлення від Відповідача на адресу Позивача або ОСОБА_4 в період дії договору оренди землі від 26 грудня 2010 року до моменту звернення ОСОБА_4 до Попільнянської районної державної адміністрації, не надходило.

Заслухавши пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заперечення на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача слід залишити без задоволення. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 16 вересня 2004 року ОСОБА_2 було прийнято рішення про створення Позивача.

Відповідно до виписки є Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом діяльності якого є вирощування зернових культур; Державну реєстрацію Позивача проведено 16 вересня 2004 року, про що внесено запис 12971020000000027 (том 1, а.с. 61).

26 грудня 2010 року між ОСОБА_2 (орендар) та Попільнянською районною державною адміністрацією Житомирської області (орендодавець) укладено договір оренди землі №70 (надалі Договір; том 1, а.с .13-14).

За умовами пункту 1 Договору, на підставі розпорядження голови райдержадміністрації від 9 лютого 2009 року №62 орендодавець надав, а ОСОБА_2 (засновник Позивача) прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Паволоцької сільської ради.

За умовами пункту 2 Договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 30 га, у тому числі ріллі - 30 га з земель запасу Паволоцької сільської ради.

Пунктом 8 Договору визначено, що: Договір укладено на 5 (п`ять) років; після закінчення строку Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк; у цьому разі ОСОБА_2 (засновник Позивача) повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендаря про намір продовжити його дію.

Відповідно до пункту 15 Договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

В силу дії пункту 16 Договору, цільове призначення земельної ділянки: землі сільськогосподарського призначення.

Згідно пункту 43 Договору, цей Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір зареєстровано у Попільнянському районному відділі Житомирської регіональної філії ДП "Центр Державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27 грудня 2010 року № 041021900097.

4 січня 2011 року сторони підписали акт про передачу та прийом орендарю земельної ділянки (том 1, а.с.15).

24 листопада 2015 року з метою реалізації свого переважного права на продовження строку дії Договору оренди ОСОБА_2 звернувся з відповідним повідомленням до Попільнянської районної державної адміністрації.

Листом від 7 грудня 2015 року за №1853/02-16 Попільнянська районна державна адміністрація Житомирської області повідомила про те, що у зв`язку із вступом в силу Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на даний час належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин. Для поновлення договору оренди землі рекомендовано невідкладно звернутися до Відповідача (том 1, а.с.18).

10 грудня 2015 року голова ОСОБА_4 звернувся до Відповідача із заявою про поновлення Договору (том 2, а.с. 9).

Розглянувши звернення ОСОБА_4 (засновника Позивача) від 10 грудня 2015 року Відповідач повідомив, що Позивач звернувся з відповідною заявою до Відповідача з порушенням строків, визначених умовами Договору, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для його поновлення (том 2, а.с. 10).

31 травня 2016 року ОСОБА_4 (засновника Позивача) повторно звернувся з проектом додаткової угоди до Відповідача з письмовим проханням продовжити термін дії Договору (том 1, а.с.19-20).

8 червня 2016 року Відповідач листом за №3-5287/0-1605/6-16 повідомив Позивача про відсутність правових підстав для поновлення Договору, у зв`язку з недотриманням строку повідомлення орендаря про намір укладення договору оренди на новий строк (том 1, а.с. 21).

Не погоджуючись із вказаною відмовою, ОСОБА_2 звернувся до Попільнянського районного суду Житомирської області з позовною заявою до Відповідача про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі.

За результатами розгляду вказаного позову, 28 грудня 2016 року Попільнянським районним судом винесено рішення про задоволення позову; визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди землі № 70 від 26 грудня 2010 року із змінами, внесеними додатковою угодою.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 27 березня 2017 року вищевказане рішення Попільнянського районного суду скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 6 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково; рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 27 березня 2017 року скасовано; провадження у справі №288/1512/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Відповідача про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі закрито (том 1, а.с.67-70).

Згідно мотивувальної частини вищевказаної постанови, Верховний Суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги про поновлення договору оренди земельної ділянки мають розглядатися в порядку господарського судочинства.

У зв`язку з не вирішенням питання щодо поновлення на новий строк Договору Позивач звернувся до господарського суду за захистом порушеного, на його думку права, з позовом у даній справі, в якому просить визнати укладеною Додаткову угоду до Договору на 7 років на умовах, викладених в прохальній частині позовної заяви із заміною орендодавця, орендної плати.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відтак, Позивачем вірно обрано спосіб захисту, порушеного на його думку права, щодо визнання укладеною Додаткову угоду до Договору.

Частиною 4 статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України "Про оренду землі".

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".

В силу дії статті 13 Закону України "Про оренду землі" під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Об`єктом оренди є земельна ділянка.

Статею 79 Земельного кодексу України, визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

В силу дії статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка набуває ознак об`єкта цивільних прав з моменту її формування з присвоєнням кадастрового номера та внесення в Державний земельний кадастр.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

При цьому, частиною 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому, необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі.

Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у "мовчазній згоді".

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах.

Щодо прав та обов`язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25 лютого 2015 року в справі № 6-219цс14 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року в справі № 594/376/17-ц.

Отже, колегія суддів констатує, що підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1- 5 і частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не пов`язані одна з іншою.

Із системного аналізу вищезазначених норм діючого законодавства України, колегія суддів прийшла до висновку, що стаття 33 Закону України «Про оренду землі» передбачає таку правову конструкцію, як поновлення договору оренди землі, яка зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору.

Розглядаючи позовні вимоги Позивача саме в правовому полі діючих норм Закону України «Про оренду землі», зокрема, статті 33, зважаючи на докази, долучені до матеріалів справи як зі сторони Позивача так і зі сторони Відповідача, судова колегія зазначає наступне.

Позивач зазначає в своїй позовній заяві (том 1, а.с. 4) про те, що Позивач, з метою поновлення Договору вчинив всі дії, спрямовані на поновлення договору оренди, передбачені пунктами 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі», однак уже в апеляційній скарзі (том 2, а.с. 29) апелянт акцентує увагу на конструкцію та порядок поновлення Договору передбачений частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Однак, всі дії Позивача та докази, долучені до матеріалів справи (листи звернення до Відповідача про поновлення Договору) та й сам позов (визнання укладеною додаткову угоду до Договору) вказують на застосування до даних правовідносин конструкції статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбаченої частинами 1-5.

Відтак зважаючи на межі позовних вимог та доводи апеляційної скарги колегія суддів розглядає позовні вимоги щодо визнання укладеної додаткової угоди до Договору на умовах, зазначених в прохальній частині позовної заяви, саме в правовому полі дії частини 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди: досягнення згоди між орендодавцем та орендарем щодо продовження договору оренди шляхом укладання додаткової угоди чи нового договору та виконання орендарем обов`язку щодо повідомлення орендодавця про наміри продовжити орендні правовідносини і надання інформації про умови таких правовідносин у вигляді додаткової угоди чи нового договору оренди; пасивна поведінка орендодавця у вигляді ненадання відповіді на пропозицію укласти договір чи додаткову угоду до договору оренди на новий строк та відсутність заперечень на продовження таких правовідносин протягом місяця після закінчення строку договору, а також фактичне користування орендарем переданою в оренду земельною ділянкою.

При цьому, суд не може розглядати одночасно два випадки пролонгації договору оренди.

Дана правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року по справі № 530/212/17.

Крім того, колегія суддів зауважує, що Позивач обгрунтовував свої позовні вимоги шляхом визнання додаткової угоди укладеною, а не на позицію щодо продовження коритсування земельною ділянкою за мовчазної згоди орендодавця (де надіслання повідомлення разом із додатковою угодою не вимагається).

При цьому колегія суду констатує, що у частині 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» визначено алгоритм дій, який зобов`язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря: розглянути лист-повідомлення на предмет відповідності вимогам закону; узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору; за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності); укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Так, орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

До закінчення строку дії Договору (27 грудня 2015 року) ОСОБА_2 24 листопада 2015 року, з метою реалізації свого переважного права на продовження строку дії Договору оренди звернувся з відповідним повідомленням до Попільнянської районної державної адміністрації (том 1, а.с. 18).

Листом від 7 грудня 2015 року за №1853/02-16 Попільнянська районна державна адміністрація Житомирської області повідомила про те, що у зв`язку із вступом в силу Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на даний час належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин. Для поновлення договору оренди землі рекомендовано невідкладно звернутися до Відповідача (том 1, а.с.18).

10 грудня 2015 року ОСОБА_4 (голова Позивача) звернувся до Відповідача із заявою про поновлення Договору (том 2, а.с. 9), який на час звернення, відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, був уповноваженим органом щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.

В даному листі зазначено, що додатком до нього є копія договору оренди, в той же час будь-яких зазначень про проект додаткової угоди про поновлення Договору, підписані орендарем у двох примірниках, дана заява не містить (том 2, а.с. 9).

Розглянувши звернення ОСОБА_4 (засновника Позивача) від 10 грудня 2015 року Відповідач листом від 22 грудня 2015 року повідомив, що Позивач звернувся з відповідною заявою до Відповідача з порушенням строків, визначених умовами Договору, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для його поновлення (том 2, а.с. 10).

Суд апеляційної інстанції в свою чергу констатує, що даний доказ повністю нівелює твердження Позивача, наведені в апеляційній скарзі щодо того, що жодного повідомлення від Відповідача на адресу Позивача не надходило.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що місце знаходження Позивача та ОСОБА_4 (засновника Позивача) є ідентичними ( АДРЕСА_1 ).

В той же час, 31 травня 2016 року ОСОБА_4 (засновника Позивача) повторно звернувся до Відповідача, де в додатках під номером 7 уже зазначено: проект додаткової угоди, з письмовим проханням продовжити термін дії Договору (том 1, а.с.19-20).

8 червня 2016 року Відповідач повторно листом за №3-5287/0-1605/6-16 повідомив Позивача про відсутність правових підстав для поновлення Договору, у зв`язку з недотриманням строку повідомлення орендаря про намір укладення договору оренди на новий строк (том 1, а.с. 21).

Відтак, з даних доказів не вбачається, що ОСОБА_4 (засновником Позивача) при зверненні до Відповідача (10 грудня 2015 року) дотримано умови та порядок поновлення Договору, передбачений частинами 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» щодо долучення до листа-повідомлення проекту додаткової угоди.

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_4 (керівником Позивача) запропоновано змінити строк Договору на новий термін - 7 років, в той час як Договір укладений строком на 5 років.

При цьому доводи Позивача, наведені в апеляційній скарзі, щодо покликання на статтю 19 Закону України «Про оренду землі», як на законодавчу підставу збільшення терміну дії Договору не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Статею 19 Закону України «Про оренду землі» визначено, що при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.

З аналізу даної статті вбачається, що її дія розповсюджується саме на нові правовідносини, які виникають при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення та укладення нового договору оренди. Однак апеляційний господарський суд наголошує на тому, що правовідносини в даній справі уже існували на момент прийняття даної статті, і Позивач в даній справі хоче укласти не новий договір, а пролонгувати уже діючи Договір, скориставшись пунктом 8 Договору в правовому полі дії статті 33 Закону України «Про оренду землі». Пролонгація ж апріорі не може вчинятися на інших умовах ніж були визнані в Договорі, що пролонгується.

Поряд з тим, Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що йому не було відомо про зміну розпорядника (орендодавця) даної земельної ділянки з Попільнянської районної державної адміністрації на Відповідача.

Водночас суд апеляційної інстанції констатує, що доводи Позивача наведені в апеляційній скарзі щодо того, що судом першої інстанції під час розгляду справи не було надано оцінки нормі статті 148-1 Земельного кодексу України якою (на переконання апелянта) передбачено обов`язок Відповідача опублікування у друкованих засобах масової інформації місцевої сфери розповсюдження із зазначенням кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки повідомлення про перехід права власності від держави до територіальної громади або навпаки призвів до подання такої заяви орендаря в межах строку, визначеного законом та договором оренди, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Статтею 148-1 Земельного кодексу України передбачено, що: у разі переходу права власності на земельну ділянку, що перебуває у постійному користуванні, від держави до територіальної громади або від територіальної громади до держави до набувача земельної ділянки переходять права та обов`язки власника земельної ділянки за правовідносинами постійного користування нею; особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі); повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку; повідомлення про перехід права власності від держави до територіальної громади або навпаки підлягає опублікуванню у друкованих засобах масової інформації місцевої сфери розповсюдження із зазначенням кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки; внесення змін до договорів оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави із зазначенням нового власника земельної ділянки не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору; вимоги цієї статті поширюються на випадки переходу повноважень з розпорядження земельними ділянками державної власності від одного органу до іншого, а також при переході права власності на земельні ділянки від держави до територіальної громади і навпаки та при переході права власності на земельні ділянки від однієї територіальної громади до іншої.

Відтак, Позивач залишає поза увагою частину 5 статті 148-1 Земельного кодексу України, якою чітко передбачено, що вимоги даної статті застосовуються лише щодо переходу права власності, а не до правовідносин оренди як в даній справі.

Крім того, пунктом 40 Договору передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

8 червня 2016 року Відповідач повторно листом за №3-5287/0-1605/6-16 повідомив Позивача про відсутність правових підстав для поновлення Договору, у зв`язку з недотриманням строку повідомлення орендаря про намір укладення договору оренди на новий строк (том 1, а.с. 21).

Таким чином, між Позивачем та Відповідачем фактично не було досягнуто у встановленому порядку згоди на укладення додаткової угоди про продовження дії Договору саме на нових умовах.

При цьому, воля Відповідача щодо відмови у поновленні Договору за відсутності для цього підстав, як визначено у листі від 22 грудня 2015 року (та повторно у листі від 8 червня 2016 року), була очевидною і висловлена в місячний строк, передбачений частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

В той же час, апеляційний господарський суд констатує, що саме лише визнання відмови протиправною не може бути підставою для поновлення договору оренди землі за частинами 1 - 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки для поновлення договору оренди за цими частинами необхідне погодження обох сторін щодо нових істотних умов договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2019 року у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду по справі №908/2314/18.

В той же час, колегія суддів звертає увагу що для задоволення позовних вимог у порядку частини 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» необхідна одночасна наявність трьох факторів для задоволення позовних вимог, заявлених у порядку частини 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі»:

·дотримання процедури вказаної в цій нормі (з обов`язковим направлення належним чином оформленого проекту додаткової угоди);

·наявність волевиявлення обох сторін на продовження дії договору;

·узгодження нових умов договорів.

При цьому, колегія суддів акцентує увагу, що у разі дотримання усіх трьох умов, Позивач має право звернутися до суду з позовом про укладення додаткової угоди на нових істотних умовах із підстав, передбачених у частинах 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі», тільки в разі узгодження таких істотних умов.

Аналогічна правова позиція (щодо обов`язкової наявності трьох умов та узгодження нових істотних умов) наведена у постановах Верховного Суду від 9 липня 2019 року по справі №908/2314/18; від 19 червня 2019 року в справі №925/803/18.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підсумовуючи усе вищевстановлене в даному судовому рішенні, колегія суддів приходить до висновку, що Договір, саме в порядку частин першої-п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі", на новий строк на змінених умовах, поновлений не був, а відтак припинилась його дія, а також припинилось переважне право орендаря на укладення договору оренди землі (згідно з частиною 4 статті 33 Закону України «Про оренду землі»), яке визначене пунктом 8 Договору.

Що ж стосується продовження користування земельними ділянками Позивачем та про яке він зазначає уже в своїй апеляційній скарзі, то колегія суддів зазначає наступне, що таке користування здійснювалось не внаслідок поновлення договорів оренди в порядку статті 33 Закону України "Про оренду землі", а враховуючи наявність судового рішення Попільнянського районного суду, рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 27 березня 2017 року (обидва вказані судові рішення скасовані Ухвалою Верховного Суду від 6 листопада 2020 року).

Отже підсумовуючи усе вищеописане, в даній судовій постанові в площинні правової позиції наведеної в Постановах Верховного Суду щодо правильного застосування частин 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» у даних правовідносинах, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги Позивача не підлягають до задоволення саме з огляду на те, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов Договорів, а в цілому в даній справі відсутня одночасна наявність усіх трьох факторів для поновлення договорів оренди та визнання укладеною додаткової угоди до Договору саме у порядку частин 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» .

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволення позовних про визнання укладеною Додаткової угоди до Договору на умовах наведених в прохальній частині позовної заяви.

Крім того, колегія суддів зазначає, що предметом спору є вимога про визнання укладеною додаткової угоди до Договору площею 30га, кадастровий номер 1824784800:01:000:0359. Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що Відповідачем здійснено поділ спірної земельної ділянки площею 30,00га, що розташована на території Паволоцького старостинського округу Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області на 15 земельних ділянок, яким присвоєно окремі кадастрові номери: 1824784800:01:000:0809; 1824784800:01:000:0810; 1824784800:01:000:0811; 1824784800:01:000:0812; 1824784800:01:000:0813; 1824784800:01:000:0814; 1824784800:01:000:0815; 1824784800:01:000:0816; 1824784800:01:000:0817; 1824784800:01:000:0818; 1824784800:01:000:0819; 1824784800:01:000:0820; 1824784800:01:000:0821; 1824784800:01:000:0822; 1824784800:01:000:0823. На вказані земельні ділянки оформлено право власності фізичними особами на підставі відповідних наказів Відповідача.

Земельні ділянки з кадастровими номерами 1824784800:01:000:0809; 1824784800:01:000:0810; 1824784800:01:000:0811; 1824784800:01:000:0812; 1824784800:01:000:0814; 1824784800:01:000:0815; 1824784800:01:000:0816; 1824784800:01:000:0817; 1824784800:01:000:0818; 1824784800:01:000:0819; 1824784800:01:000:0820; 1824784800:01:000:0821; 1824784800:01:000:0822; 1824784800:01:000:0823 фізичними особами, як власниками, відчужені на підставі договорів купівлі-продажу гр. ОСОБА_3 . Земельна ділянка кадастровий номер 1824784800:01:000:0813 на праві власності належить Третій особі 1.

За обставин поділу спірної ділянки формування в її межах нових ділянок і передання їх у власність фізичним особам обраний Позивачем спосіб захисту права на поновлення договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах не забезпечує ефективного захисту та відновлення порушеного права. При цьому безумовною підставою для відмови у задоволенні позову може бути припинення існування переданої в оренду ділянки з визначеним кадастровим номером.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року №912/687/17.

Присвоєння кадастрових номерів і формування нових ділянок, зареєстрованих у встановленому законом порядку, шляхом поділу раніше сформованої ділянки свідчить про виникнення нового з погляду положень закону об`єкта цивільних прав. Отже, вимога про поновлення договору оренди стосується ділянки, якої не існує, тобто порушуються приписи частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" щодо визначення такої істотної умови договору, як об`єкт оренди.

У разі якщо заходи щодо поділу ділянки є чинними, відомості про оскарження та скасування цих заходів відсутні, поновлення прав позивача шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі потребуватиме об`єднання ділянок, утворених за наслідками поділу, та створення ділянок зі складу наявних ділянок, які вже сформовані як об`єкти цивільних прав, що не може бути вирішено в межах позову про поновлення договору оренди ділянки.

Окрім того, зважаючи на доводи апеляційної скарги Позивача щодо не залучення до участі в справі в якості третьої особи ОСОБА_2 (засновника Позивача), колегія суддів зазначає таке.

Зважаючи на особливий характер даних відноси, з огляду на ту обставину, що земельна ділянка була виділена саме для створення та ведення фермерського господарства (що й стало підставою для розгляду даної справи в порядку господарського судочинства), колегія судів зазначає, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім положень Земельного кодексу України, положеннями Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» .

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про Фермерське господарство» для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Таким чином, спеціальний Закон України «Про Фермерське господарство» визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Судом апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 уклав з Попільнянською РДА договори оренди земельних ділянок. За умовами пункту 15 Договору земельна ділянка передана із земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство» після укладення договорів оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цих земельних ділянок виконуєфермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Оскільки ОСОБА_4 заснував і зареєстрував фермерське господарство, у правовідносинах користування земельними ділянками відбулася фактична заміна орендаря, й обов`язки землекористувача земельних ділянок перейшли.

Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам (близькі за змістом висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 483/1863/17, від 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17).

З огляду на це колегія суддів приходить до висновку, що у цій справі спір стосується речових прав саме Позивача (як юридичної особи) на земельні ділянки, надані фермерському господарству в оренду на підставі договорів оренди, саме тому ухвалою Верховного Суду від 6 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково; рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 27 березня 2017 року скасовано; провадження у справі №288/1512/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Відповідача про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі закрито.

Апеляційний господарський суд звертає увагу Позивача на те, що право, за захистом якого він звернувся до суду, належить саме Фермерському господарству (Позивачу), тому саме Позивач (а не ОСОБА_4 про що й було зазначено Верховним Судом по справі №288/1512/16-ц) може захистити у господарському суді речове право на земельні ділянки.

З врахуванням серйозності та важливості основного доводу Позивача щодо порушення Відповідачем під час розгляду його заяви вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі», Північно-західний апеляційний господарський суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив всі доводи та докази Позивача, Відповідача, як вищевказані, так і інші, наведені у позові та апеляційній скарзі (зокрема і, щодо дотримання Позивачем під час виникнення права но поновлення діючого Договору вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі»), як кожний окремо, так і, головне, у їх комплексі та сукупності на підтвердження чи не підтвердження факту визнання укладеною Додаткової угоди до Договору.

При цьому апеляційний господарський суд констатує, що все вищеописане підтверджує те, що Позивач не підтвердив належними та допустимими доказами порушення його права, за захистом якого він звернувся до суду з даним позовом. Дане є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Позивача про визнання укладеною Додаткової угоди до Договору на умовах наведених в прохальній частині позовної заяви.

Доводи наведені Позивачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та усім вищеописаним в даній судовій постанові.

З огляду на усе вищевикладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Позивача про визнання укладеною Додаткової угоди до Договору на умовах наведених в прохальній частині позовної заяви.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає оспорюване рішення без змін з огляду на його законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даного рішення (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відтак, виносячи дану судову постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Позивача, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишає судовий збір за розгляд апеляційної скарги за Позивачем.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Ізумруд-3" на рішення Господарського суду Житомирської області від 18 січня 2022 року по справі №906/202/21 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 18 січня 2022 року по справі №906/202/21- залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №906/202/21 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 28 квітня 2022 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.