Ухвала

від 27.04.2022 по справі 918/211/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"28" квітня 2022 р. м. Рівне Справа № 918/211/22

Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук, розглянувши матеріали позовної заяви Фізичної особи - підприємця Трофімчука Сергія Віталійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Сквирської міської ради Київської області (09001, Київська область, м.Сквира, вул. Богачевського, буд. 28, ідентифікаційний код 04054961)

про стягнення в сумі 22 162,00 грн,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2022 року Фізична особа - підприємець Трофімчук Сергій Віталійович звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Сквирської міської ради Київської області (м. Сквира, Київська область) про стягнення в сумі 22 162,00 грн.

Згідно із позовною заявою, остання обґрунтована тим, що відповідач умов договору поставки щодо оплати товару виконав частково, у зв`язку з чим за ним рахується заборгованість за поставлений товар у сумі 22 162,00 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

В обґрунтування підсудності вказаного спору Господарському суд Рівненської області позивач нічого не зазначає.

Суд, вирішуючи питання про територіальну юрисдикцію (підсудність) вказаної справи, вважає за необхідне зазначити таке.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.

Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, - просторова компетенція однорідних судів.

Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

За загальним правилом, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ( ч. 1, 2 ст. 27 ГПК України).

Як установлено судом, 21.01.2020 між Фізичною особою - підприємцем Трофімчуком Сергієм Віталійовичем (постачальник) та сектором освіти Сквирської районної державної адміністрації (замовник) укладено договір про закупівлю товарів № 17 від 21.01.2020, за умовам якого постачальник зобов`язався передати у власність замовника товар, а замовник - прийняти та оплатити його на умовах цього договору.

На виконання умов цього договору позивачем поставлено товар на загальну суму 95 200,00 грн, проте свої зобов`язання з оплати товару замовник виконав частково, сплативши 73 038,00 грн, відтак за ним рахується заборгованість у розмірі 22 162,00 грн, яку позивач просить стягнути у судовому порядку.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.12. 2020 № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» здійснено реорганізацію районних державних адміністрацій районів, ліквідованих згідно з постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених зазначеною постановою. Отже, Сквирська районна державна адміністрація Київської області реорганізована шляхом приєднання до Білоцерківської районної державної адміністрації. Правонаступником Сквирської районної державної адміністрації Київської області стала Білоцерківська районна державна адміністрація.

Відділ освіти Сквирської міської ради зі статусом юридичної особи був створений відповідно до рішення Сквирської міської ради від 22.12.2020 № 25-3-УШ «Про створення Відділу освіти та затвердження його Положення». Відповідно до п. 1.7. Положення про Відділ освіти Сквирської міської ради відділ освіти утворено шляхом передачі повноважень виключно у сфері освіти від Сквирської районної державної адміністрації до Сквирської міської ради.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Сквирської міської ради є адреса: 09001, Київська область, м. Сквира, вул. Богачевського, буд. 28, відтак за загальним правилом вказаний позов підлягає пред`явленню до Господарського суду Київської області.

Водночас за умовами ч. 1 ст. 29 ГПК України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої ст. 30 цього Кодексу.

У всіх передбачених приписами ст. 29 ГПК України випадках альтернатива загальному правилу підсудності для позивача є факультативною, оскільки позивач самостійно та на власний розсуд може обирати між використанням як загального правила підсудності, так і застосуванням передбаченого законом альтернативного (одного або декількох).

Зокрема, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів (ч. 5 ст. 29 ГПК України).

Аналіз зазначеного положення процесуального закону свідчить про те, що останнім передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці.

Щодо місця виконання зобов`язання, то за визначеннями, наведеними у ч. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ч.1, 3 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Переважна більшість договірних зобов`язань в цивільному праві має двосторонній характер, що означає, що кожна із його сторін одночасно має права та обов`язки щодо іншої сторони (наприклад, в договорі поставки продавець несе обов`язок передати річ покупцеві та має право вимагати сплати грошей). У такому випадку кожна із сторін такого зобов`язання одночасно є боржником іншої сторони щодо тих дій, які вона має вчинити на її користь та кредитором щодо тих прав вимоги, які вона має щодо іншої сторони.

За позовною заявою, предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача грошових коштів. Підставою позову позивач визначив неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором щодо оплати товару, тобто предметом спору є вимога про стягнення коштів, а не спір про поставку товару за певною адресою.

У п. 2.4. договору сторони погодили, що місцем поставки є: вул. Богачевського,55, м. Сквира, Київська обл. (заклади освіти Сквирського району), а п. 3.2. встановили, що розрахунки за договором, при наявному фінансуванні здійснюються у безготівковій формі шляхом оплати замовником після пред`явлення постачальником накладної на оплату за поставлений товару протягом 30 банківських днів у національній грошовій одиниці на банківських рахунок постачальника, тобто, фактично, за місцезнаходженням замовника - відповідача у справі.

Отже, предметом спору у цій справі є стягнення грошових коштів за поставлений товар, яке безпосередньо не пов`язане з місцем виконання договору в частині поставки товару, при цьому умовами договору не визначено конкретного місяця виконання зобов`язання відповідача по оплаті товару, а тому вказане зобов`язання не є таким, яке належить через його особливість виконувати тільки в певному місці.

Приписами ч. 1 ст. 197 ГК України унормовано, що господарське зобов`язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором або місцем, яке визначено змістом зобов`язання.

Правила визначення місця виконання зобов`язання передбачено ст. 532 ЦК України, відповідно до яких місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

Зокрема, якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання за грошовим зобов`язанням провадиться за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання.

При цьому слід зазначити, що грошові кошти є універсальним платіжним засобом, за загальним правилом між собою юридичні особи здійснюють безготівкові розрахунки (ч. 2 ст. 1087 ЦК України). Безготівкові розрахунки проводяться через банки, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не обумовлено видом безготівкових розрахунків (ч. 3 ст. 1088 ЦК України). У такому випадку місцем виконання грошового зобов`язання буде банк, в якому відкрито рахунок отримувача коштів.

Отже, правила ст. 532 ЦК України, ст. 197 ГК України застосовуються до зобов`язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена (п. 4 ч. 1 ст. 532 ЦК України, ч. 2 ст. 197 ГК України) і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.

Відтак, спірні правовідносини не мають особливостей щодо виконання зобов`язань в чітко визначеному місці, а умови укладеного між сторонами договору не містять жодних вимог щодо місця виконання відповідачем своїх зобов`язань по сплаті грошових коштів.

З урахуванням визначеного позивачем предмету та підстав позову, підсудність вказаної справи повинна визначатись з урахуванням ч. 1, 2 ст. 27 ГПК України, тобто за місцезнаходженням відповідача, яким, як зазначалося, є м. Сквира, Київська область.

Окрім того, за ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Отже, складова верховенства права, закріплена у п. 1 ст. 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий господарський позов.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom)). "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», п. 1 ст. 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (рішення у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland)).

Застосовані державою обмеження права на доступ до суду не можуть бути такими, що порушують саму сутність права. Більше того, обмеження не входить у сферу застосування п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom); рішення у справі "Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom)).

Господарський суд звертає увагу на те, що ст. 279 ГПК України передбачено скасування судового рішення, яким закінчено розгляд справи у випадку прийняття такого рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції.

Ураховуючи викладене, передання справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом, законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо територіальної юрисдикції.

У силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Частинами 3, 6, 7 ст. 31 ГПК України унормовано, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення. Спори між судами щодо підсудності не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

За таких обставин, керуючись ст. 27, 31, 234, 235 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Фізичної особи - підприємця Трофімчука Сергія Віталійовича до Сквирської міської ради Київської області про стягнення в сумі 22 162,00 грн з доданими до неї матеріалами передати за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені ст. 254-257 ГПК України.

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Ухвала підписана 28.04.2022.

Суддя О. Андрійчук