Рішення

від 19.04.2022 по справі 159/6649/21

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 159/6649/21

Провадження № 2/159/228/22

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2022 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області у складі: головуючого судді Волкової Ю.Ф.,

із участю секретаря судового засідання Щесюк Н.Й.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Шинкар О.В. ,

представника відповідача Самойленка С.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова» (далі - ТОВ «Будова», товариство) про стягнення компенсації за невикористану відпустку за 64 календарних днів за період роботи із 18.10.2018 по 23.06.2021, стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку із 23.06.2021, стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000грн.

1.Стислий виклад позиції позивача та відповідача у заявах по суті.

1.1. ОСОБА_1 перебував на посаді водія автотранспортних засобів у ТОВ «Будова» з 18.10.2018 по 23.06.2021. Наказом ТОВ «Будова» №7 від 23.06.2021 його звільнено на підставі статті 38 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП) за власним бажанням. У день звільнення довідку про розрахунок не отримував. За зверненням ОСОБА_1 ,Управління Держпраці у Волинській області(далі - Управління) провело перевірку ТОВ «Будова» на предмет додержанням законодавства про працю в частині оплати праці. Про результати перевірки позивач дізнався 20.08.2021 з листа Управління від 06.08.2021. Так, позивачу стало відомо, що у день звільнення йому не виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за увесь період роботи - 64 календарних дні. На звернення ОСОБА_1 до відповідача про здійснення повного розрахунку, йому повідомлено що під час звільнення йому виплачено усі належні йому суми.

З метою отримання компенсації за невикористані дні відпустки (64 календарних дні) за період роботи із 18.10.2018 по 23.06.2021, стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку із 23.06.2021, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Окрім того, позивач, через неправомірні дії відповідача, фактично позбавлений гарантованого конституцією права як на відпочинок, так і на компенсацію для відновлення працездатності, здоров`я та задоволення власних життєво важливих потреб. Позивач зазначив, що порушення його прав, як працівника, призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя через брак грошових коштів, на які він мав право при звільненні. Моральну шкоду просить відшкодувати у розмірі 10 000 грн.

1.2. Копію ухвали про відкриття провадження у справі, позовну заяву з додатками, повістку про виклик до суду відповідач отримав 26.11.2021, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (арк. спр. 19). Відтак, строк для подачі відзиву становив до 11.12.2021 (включно). Відзив на позовну заяву відповідач подав до суду 10.12.2021, що свідчить про дотримання процесуального строку, встановленого судом, для подачі відзиву, та спростовує доводи позивача про пропуск такого строку.

У відзиві на позовну заяву представник ТОВ «Будова» зазначив про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, пропущення процесуальних строків звернення до суду ОСОБА_1 . Мотиви обґрунтовує таким.

Позивача звільнено з роботи 23.06.2021 на підставі статті 38 КЗпП за власним бажанням. Ні в зазначену дату звільнення, при отриманні трудової книжки та остаточного розрахунку, ні після звільнення протягом часу до звернення до суду позивач до відповідача із вимогою оплати будь-яких компенсацій не звертався. Зауважив, що позивач звернувся до суду 09.11.2021, тобто через 4 місяці 16 днів після дати звільнення - дня, коли він дізнався про порушення свого права, що є підставою для відмови у позові.

Крім того, відповідач вважає, що сума грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток не визначені як заробітна плата статтею 94 та главою 7 Кодексу законів про працю України. До того ж, на компенсацію за таку відпустку не нараховується єдиний соціальний внесок, а тому, такі компенсації не можуть відноситись до заробітної плати та не є оплатою праці працівника. Отже, приписи частини другої статті 233 КЗпП не поширюються на правовідносини з приводу компенсації за невикористану відпустку, оскільки компенсація за невикористану відпустку не відноситься до складу заробітної плати.

Щодо стягнення моральної шкоди, яка завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. У даному випадку з позивачем було повністю проведено розрахунки при звільненні, а саме яким чином матеріальне питання призвело до морального хвилювання позивача документально не підтверджено.

На підставі наведеного відповідач просить в задоволенні позову відмовити повністю.

1.3. У відповіді на відзив позивач зауважив про нерелевантність судової практики, на яку наявні посилання у відзиві, до спірних правовідносин. Додатково зазначив, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП позов про стягнення належної працівнику заробітної плати може бути поданий до суду без обмеження будь-яким строком, а заявлена до стягнення компенсація за невикористані дні відпустки є складовою частиною заробітної плати.

1.4. У запереченні на відповідь на відзив відповідач підтримав підстави заперечення позовних вимог, викладених у відзиві на позов; вказав про помилковість доводів позивача щодо віднесення компенсаційних виплат за невикористану відпустку до складу заробітної плати; зазначив про пропуск тримісячного строку (із дня звільнення) звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку.

2. Процесуальні дії.

Ухвалою судді від 15.11.2021 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; справу призначено до розгляду по суті на 14.12.2021, відкладено на 25.01.2022, 15.02.2022, 23.03.2022, 20.04.2022.

3.Фактичні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будова» із 23.03.2006 є суб`єктом господарювання - юридичною особою; місцезнаходження юридичної особи: Волинська обл., місто Ковель, вулиця Грушевського, 75-В; директор - ОСОБА_3 (арк. спр. 9).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із 18.10.2018 прийнятий на роботу водієм автотранспортних засобів в ТОВ «Будова» (наказ № 37 від 17.10.2018).

Наказом №7 від 23.06.2021 ОСОБА_1 звільнено з роботи за статтею 38 КЗпП за власним бажанням. Вказані обставини встановлено на підставі копії трудової книжки серії НОМЕР_1 (арк. спр. 7).

За зверненням ОСОБА_1 . Управління Держпраці у Волинській області провело позаплановий захід державного нагляду (контролю) у ТОВ «Будова» з метою здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю в частині оплати праці, про що складено акт від 02.08.2021.

Листом від 06.08.2021 Управління повідомило ОСОБА_1 про результати проведеної перевірки (лист направлено поштовим зв`язком). Так, із вказаного випливає, що за результатами перевірки встановлено порушення товариством частини першої статті 116 КЗпП, а саме: при звільненні працівника йому не виплачується грошова компенсація за усі невикористані ним 64 (шістдесят чотири) календарних дні щорічної відпустки за період роботи з 18.10.2018 по 23.06.2021. У зв`язку з виявленими порушеннями відповідно частини першої статті 8 та статті 11 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 №823, директору ТОВ "Будова" внесено припис від 02.08.2021 та зобов`язано усунути виявлені порушення (арк. спр. 7).

Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.11.2021 директора товариства ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці). Вказана постанова набрала законної сили 29.11.2021.

4.Позиція суду, застосовані норми права та оцінка аргументів сторін.

За частиною першою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як визначено у статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

За змістом статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Обставини щодо перебування сторін у трудових відносинах у межах даного судового розгляду доведено (копією трудової книжки позивача, довідкою про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 ).

Таким чином судом встановлено, що відповідач як роботодавець зобов`язаний здійснити розрахунок із позивачем у день звільнення.

Обставини щодо невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки при звільнені стверджуються листом Управління про результати перевірки ТОВ «Будова», постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.11.2021, якою директора товариства ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Отже, судом встановлено, що при звільненні із ОСОБА_1 не було проведено вчасний і повний розрахунок. Зокрема, не нараховано і не виплачено компенсацію за невикористану відпустку (за 64 календарних дні).

Відповідно до статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 94 КЗпП заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За змістом положень статей 115, 116 КЗпП відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо.)

На переконання суду, позивачем доведено наявність у нього права на отримання компенсації за невикористану відпустку, а відповідачем не спростовано обставин щодо наявності заборгованості перед позивачем за такою виплатою.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У частинах першій, другій статті 233 КЗпП передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки . У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним .

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц вказано, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку .

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Вирішуючи питання про початок перебігу строку позовної давності у даному випадку, суд враховує, що позивача звільнено 23.06.2021, при цьому про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, товариство письмово його не повідомило перед виплатою зазначених сум.

Із заявою про перевірку ТОВ «Будова» на предмет дотримання законодавства про оплату праці в Управління Держпраці у Волинській області ОСОБА_1 звернувся у липні 2021 року, за результатами якої 02.08.2021 складено відповідний акт із виявленими порушеннями статті 116 КЗпП.

Про результати перевірки позивача повідомлено листом від 06.08.2021. Із урахуванням нормативних строків пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку в межах області, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, (у даному випадку такий строк становить не менше 4 календарних днів) таке поштове відправлення ОСОБА_1 міг отримати не раніше, аніж 10.08.2021 .

Із позовом до суду позивач звернувся 09.11.2021, тобто в межах строку вирішення трудового спору. Враховуючи викладене, суд не погоджується з доводами відповідача про пропуску строку звернення позивачем до суду.

Отже, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником остаточний розрахунок, виплатити всі належні йому суми (заробітну плату, вихідну допомогу, грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки тощо). Ці суми мають бути виплачені працівникові в день звільнення, коли ж працівник у день звільнення не працював, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимоги про розрахунок.

При невиконанні вказаного обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність, зокрема, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вирішуючи спір у частині нарахування і стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки повного розрахунку суд керується вимогами

статті 27 Закону України «Про оплату праці», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктами 5, 7, 8 Порядку визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Відповідно до довідки про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 за період із 01.06.2020 по 31.05.2021 сумарний заробіток за останні перед звільненням 12 місяців становить 69 951 грн 52 коп.

Отже, компенсація за 64 календарних дні невикористаної відпустки із урахуванням сумарного заробітку за попередні 12 місяців та з урахуванням кількості розрахункових днів, становить 12 435 грн 82 коп.

Розмір середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, із урахуванням середньоденної заробітної плати (108 грн 29 коп.) та періоду затримки такого розрахунку (208 робочих днів), становить: 22 524 грн 32 коп.

Аналіз пункту 3 Порядку № 100 у взаємному зв`язку із вимогами податкового законодавства (пункту 164.6 статті 164 Податкового кодексу України) дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів (правова позиція сформована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 9901/407/19).

При вирішенні позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди у сумі 10 000 грн суд керується таким.

Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Частиною другою статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з статтею 237-1 КЗпП, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як роз`яснено у пунктах 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач повинен зазначити у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Зокрема, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач не довів, що у зв`язку із невиплатою йому компенсації за невикористану відпустку відповідачем, йому було заподіяно моральну шкоду.

При цьому суд звертає увагу, що невикористання права на відпустку є свідомим вибором позивача під час реалізації свого права на працю. Із тексту позовної заяви слідує, що лише 20.08.2021 позивач дізнався про своє порушене право, що стосувалось невиплати йому відповідної компенсації. Тому, суд критично оцінює доводи позивача про позбавлення права на відпочинок та пов`язані із цим його моральні страждання. Позивач не надав суду доказів про отриману моральну шкоду (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (рішеннями) відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, у той час як моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними, достатніми та допустимими доказами.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 10 000грн не підлягає до задоволення.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Суд установив, що між адвокатом Шинкар О.В. та позивачем ОСОБА_1 укладено договір про надання правової (правничої) допомоги від 01.11.2021 (а. с. 11).

Згідно з актом виконання робіт (наданих послуг) від 08.11.2021 витрати ОСОБА_1 на правову допомогу становлять 1 200 гривень, з яких: 700 гривень вартість однієї години роботи , а саме ознайомлення з документами та вивчення обставин справи; надання усних консультацій, вивчення судової практики, підготовка та складання позовної заяви, оформлення необхідних документів. Загальна кількість відпрацьованих годин становить 1,5 години.

Квитанцією до прибуткового касового ордеру №1/11 від 08.11.2021 підтверджується, що ОСОБА_1 сплатив адвокату Шинкар О.В. 1 200 гривень за договором про надання правової допомоги від 01.11.2021 (а. с. 11).

Таким чином, враховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт та час, витрачений ним на виконання цих робіт, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення розміру витрат на правову допомогу та стягнення з відповідача в користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 200 гривень.

Керуючись статтями 38, 94, 97, 116, 117, 233 КЗпП України, статтями 78-81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 279, 280-282, 430 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 18.10.2018 по 23.06.2021 у сумі 12 435 грн 82 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.06.2021 по 20.04.2022 у сумі 22 524 грн 32 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова» на користь ОСОБА_1 1 200 грн витрати на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Будова», Волинська область, місто Ковель, вулиця Грушевського, 75-В, код ЄДРПОУ 34214575.

Повний текст рішення складено 25.04.2022

Головуючий:Ю. Ф. ВОЛКОВА