Постанова

від 17.08.2022 по справі 159/6649/21

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 159/6649/21 Головуючий у 1 інстанції: Волкова Ю. Ф. Провадження № 22-ц/802/658/22 Категорія: 76 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2022 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О.І.,

суддів - Бовчалюк З.А., Карпук А.К..,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова» на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20 квітня 2022 року,

В С Т А Н О В И В :

09 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що він працював у відповідача на посаді водія автотранспортних засобів з 18.10.2018 по 23.06.2021.

За час роботи він не використовував належні йому щорічні відпустки та не отримував за них грошову компенсацію.

Після звільнення йому лише частково виплатили заробітну плату, видали наказ та трудову книжку і повідомили про проведення з ним повного розрахунку. При цьому довідки про нарахування належних йому коштів видано не було.

Для з`ясування питання проведення відповідачем вірного розрахунку він звернувся до Управління Держпраці у Волинській області, яким було проведено перевірку додержання відповідачем законодавства про працю в частині оплати праці, про результати якого він дізнався 20.08.2021 із листа Управління від 06.08.2021.

Із листа йому стало відомо, що у день звільнення йому відповідачем не виплачено грошову компенсацію за 64 календарних дні не використаної щорічної відпустки.

Відповідач не виконав його неодноразові звернення щодо проведення повного розрахунку, у зв`язку із чим належна йому грошова компенсація за 64 календарних дні не використаної щорічної відпустки підлягає стягненню у примусовому порядку.

Також підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день проведення фактичного розрахунку або ухвалення судового рішення.

Такими діями відповідача йому завдано і моральну шкоду. Порушення його прав, як працівника, призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя через брак грошових коштів, на які він мав право при звільненні.

Ураховуючи наведене, просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію за не використані 64 календарних дні щорічної відпустки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні із 23.06.2021, моральну шкоду у розмірі 10000 грн., а також відшкодувати понесені судові витрати.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20 квітня 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Будова» на користь ОСОБА_1 12 435 грн. 82 коп. компенсації за не використану відпустку; 22 524 грн. 32 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.06.2021 по 20.04.2022 та 1 200 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове про відмову в позові.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. У даному випадку це 18 серпня 2022 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що позивач працював у відповідача з 18.10.2018 по 23.06.2021 і після звільнення з ним було проведено не повний розрахунок, а саме не виплачено грошової компенсації за не використані 64 календарні дні щорічної відпустки.

Зазначена обставина підтверджується адресованим позивачу повідомленням Управління Держпраці у Волинській області від 06.08.2021 (а.с.8), а також не спростовується і самим відповідачем.

Основною підставою незгоди відповідача із задоволенням позову є його посилання на пропуск позивачем строку звернення із позовом до суду.

Зазначене посилання відхиляється апеляційним судом з таких підстав.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 3 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону встановлений такий вид відпусток, як щорічні відпустки.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 цього Закону (у редакції на дату виникнення спірних правовідносин) заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки… (ч. 1 ст. 24 Закону).

Наведеним вище аналізом вимог Закону України «Про відпустки» та КЗпП України встановлено, що на час відпустки працівникам виплачується заробітна плата.

Записами у трудовій книжці встановлено звільнення позивача 23.06.2021 (а.с.7).

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідач ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надав належних і допустимих доказів про виконання ним вимог трудового законодавства в частині письмового повідомлення позивача про нараховані суми, належні йому при звільненні, перед виплатою зазначених сум.

Не виплата грошової компенсації за не використану відпустку є не виплатою частини заробітної плати.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Виходячи з наведеного, повно і об`єктивно дослідивши всі обставини справи та давши їм вірну правову оцінку, суд обґрунтовано задовольнив позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача як компенсації за не використані 64 календарних дні щорічної відпустки, так і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, навівши відповідні розрахунки, які відповідачем не спростовано.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ст.ст. 137, 141 ЦПК України на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1200 грн., понесені у зв`язку із апеляційним розглядом справи, які підтверджені належними і допустимими доказами, приєднаними до відзиву на апеляційну скаргу.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст.ст. 268 ч.ч. 4, 5, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова» залишити без задоволення, а рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20 квітня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова» на користь ОСОБА_1 1 200 (одну тисячу двісті) грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя

Судді