Рішення

від 01.05.2022 по справі 320/5430/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2022 року м. Київ № 320/5430/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДКОМПАНІ-ГРУП" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДКОМПАНІ-ГРУП" (далі - відповідач), в якому просить суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративного-господарських санкцій у розмірі 28 192 грн. 95 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем в порушення вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, у 2019 році не виконано норматив по створенню робочих місць та не забезпечено працевлаштування осіб, яким встановлена інвалідність. У зв`язку з чим позивач, враховуючи приписи статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, визначив за відповідачем суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 28 192 грн. 95 коп.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2020 р. відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання.

4 вересня 2020 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Зазначив, що відповідачем не порушувались вимоги законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, так як фактичні дані середньооблікової чисельності штатних працівників за 2019 рік по підприємству не відповідають даним, зафіксованим у поданому звіті. Стверджує, що складаючи звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік відповідач у рядку 01 помилково відобразив середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу за рік 8 осіб. У дійсності середньооблікова кількість штатних працівників відповідача за 2019 р. становила - 7 осіб. Така невідповідність у Звіті фактичним даним по підприємству сталась в результаті при підрахунку середньооблікової кількості штатних працівників, закладеної в алгоритмі програмного забезпечення, яка використовувалась для складання звітності і не була виявлена відповідачем на час надсилання звіту до позивача. А тому, зважаючи на те, що у відповідача фактична середньооблікова кількість штатних працівників за 2019 р. складає 7 осіб, відповідач не порушував вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому не повинен нести відповідальність.

Крім того, представником відповідача заявлено клопотання про розгляд даної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2020 р. у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДКОМПАНІ-ГРУП" про розгляд справи в судовому засіданні відмовлено.

9 грудня 2020 р. до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив. Зазначає, що відповідачем в порушення вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні у 2019 році не виконано норматив по створенню робочих місць та не забезпечено працевлаштування осіб, яким встановлена інвалідність. Стверджує, що відзив відповідача не містить обґрунтованих доводів та обставин, які б спростовували факт порушення відповідачем Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

14 лютого 2020 р. відповідачем надано позивачу звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 р. форми №10-ПІ. У звіті, зокрема, зазначено: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 8; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 0; кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (осіб) 1; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 27 900 грн.

У зв`язку з невиконанням вимог Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 28 192 грн. 95 коп., а саме: сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 27 900 грн. 00 коп. та пеня в сумі 292 грн. 95 коп.

У зв`язку з наявною заборгованістю відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають з приводу соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантій їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами регулюються Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 р. № 875-ХІІ (далі Закон № 875-ХІІ).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 17 Закону № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю (ч. 2 ст. 17 Закону № 875-ХІІ).

Згідно з вимогами ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 20 Закону № 875-ХІІ сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч. 4 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).

За приписами ч. 5 ст. 20 Закону № 875-ХІІ у разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

З огляду на норми ст. 283 Господарського кодексу України (далі ГК України) до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно до ст. 218 ГК України є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Частиною 1 ст. 18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати для них умови оплати праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 18 Закону № 875-ХІІ).

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

При цьому працевлаштування осіб з інвалідністю згідно з вимогами ч. 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ здійснюється підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, самостійно у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.

Як встановлено судом, на виконання вимог ст. 19 Закону № 875-ХІІ відповідач подавав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік, в якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за звітний період складає 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність 0 осіб, кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні повинна складати 1 осіб.

З огляду на наведені обставини суд зазначає наступне.

Пунктом 3.1. Інструкції щодо заповнення форми N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України 10 лютого 2007 р. № 42 встановлено, що у рядку 01 відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік, яка визначається відповідно до пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 р. № 286 (надалі - Інструкція № 286).

Відповідно до вимог пункту 3.2 Інструкції № 286 середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.

Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з`явились або не з`явились на роботу.

Підпункт 3.2.1. Інструкції № 286 визначає, що середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.

Кількість штатних працівників облікового складу за вихідний, святковий і неробочий день приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день. У випадку двох або більше вихідних чи святкових і неробочих днів підряд кількість штатних працівників облікового складу за кожний з цих днів приймається на рівні кількості працівників облікового складу за робочий день, що їм передував.

Судом встановлено, що у січні 2019 року середньооблікова кількість штатних працівників становить (із округленням) - 6 осіб; у лютому 2019 - 6 осіб; у березні 2019 - 7 осіб; у квітні 2019 - 8 осіб; у травні - 7 осіб; у червні - 7 осіб; у липні - 8 осіб; у серпні - 8 осіб; у вересні - 8 осіб; у жовтні - 8 осіб; у листопаді - 8 осіб; у грудні - 8 осіб.

При цьому, до матеріалів справи представником відповідача на доказ показників щоденної кількості штатних працівників, які включаються у розрахунок і наведені у Таблиці, додатково надано за кожен місяць 2019 року копії Таблиць 6 «відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам» та Таблиць 5 «відомості про трудові відносини осіб та період проходження військової служби (із квитанціями про прийняття), які є додатком до «Звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (форма Д4)».

Так, представником відповідача надано приклад щоденного обліку працівників підприємства за січень 2019 року на підставі Таблиці 6 і Таблиці 5 за січень 2019 року: із зазначених таблиць видно, що у відповідача обліковий склад штатних працівників станом на 1 січня 2019 року по 4 січня 2019 року становив - 8 осіб.

Згідно даних Таблиці 5 4 січня 2019 року було звільнено працівника - ОСОБА_1 , таким чином з 5 січня 2019 р. по 8 січня 2019 р. обліковується - 7 осіб.

8 січня 2019року звільнено ще двох працівників - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Отже з 9 січня 2019 р. по 31 січня 2019 року на підприємстві обліковується 5 працівників.

Відповідно до відомостей, що містяться у Таблицях 5 і 6,представник відповідача підтвердив щоденну облікову кількість штатних працівників по кожному місяцю 2019 року (про що зазначено в Таблиці розрахунку середньооблікової кількості штатних працівників за 2019 рік).

Відповідно до вимог підпункту 3.2.5. Інструкції N 286 - середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2. 3. 4. ... 12.

Отже, судом встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2019 рік відповідача розраховується наступним чином: 6+6+7+8+7+7+8+8+8+8+8+8=89/12=7,42. Отже, за правилами округлення це становить 7,42 = 7 осіб - середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач обґрунтував та доводить, що в дійсності середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2019 рік становила 7 осіб, а не 8, як вказано у «Звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік» за формою № 10-ПІ.

Відповідно до наведеного вище, обов`язок по забезпеченню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю виникає, коли середньооблікова кількість штатних працівників за рік складає 8 осіб і більше. Роботодавці з середньообліковою кількістю штатних працівників за рік сім і менше осіб не зобов`язані створювати робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Це означає, що відповідач помилково визначив середньооблікову кількість працівників на підприємстві відповідача, що обумовило безпідставне нарахування штрафних санкцій та пені. Отже, позов за таких обставин також є безпідставним і задоволенню не підлягає.

Суд також бере до уваги, що обставини справи, які є предметом дослідження, виникли до уведення в Україні в лютому 2022 р. надзвичайного та воєнного стану, а прийняті рішення, дії чи бездіяльність відповідача не пов`язані із уведенням воєнного стану.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем виконано вимоги ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, отже не порушено права позивача та дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи не було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що дії відповідача були правомірними. Право позивача не порушено. Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, то підстави для вирішення питання про повернення судового збору і витрат на правничу допомогу у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, адреса: вул. Глибочицька, 72, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ - 19023989.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "БУДКОМПАНІ-ГРУП", адреса: площа Торгова, 10, м. Біла Церква, Київська область, 09100, код ЄДРПОУ 41340658.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення рішення суду 2 травня 2022 року.