Постанова

від 23.09.2022 по справі 320/5430/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/5430/20 Головуючий у І інстанції - Журавель В.О.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2022 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Кучми А.Ю., Лічевецького І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2022 року у справі за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкомпані-Груп» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И Л А:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкомпані-Груп», в якій просило стягнути з Відповідача на користь Позивача суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративного-господарських санкцій у розмірі 28 192,95 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що Відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і не забезпечив працевлаштування інвалідів згідно з встановленим законом нормативом, тому зобов`язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбачені законом адміністративно господарські санкції. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій Відповідач самостійно не сплатив, Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення сум вказаної заборгованості разом з пенею.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалите нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з`ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.

Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Будкомпані-Груп» подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про наявність та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форма № 10-ПІ).

Відповідно до цього Звіту у 2019 році середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві становила 8 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників становив 446,40 грн; середньорічна заробітна плата штатного працівника 55795,00 грн; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 0 грн.

Таким чином, з даного звіту вбачається, що Відповідач не забезпечив працевлаштування 1 інваліда.

Згідно розрахунку Позивача, зазначеного у позовній заяві, Відповідач, у зв`язку з відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, зобов`язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 27 900,00 грн. та пеню в сумі 292,95 грн., що разом становить 28 192,95 грн.

Вважаючи, що Відповідачем всупереч вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не працевлаштовано одну особу з інвалідністю, Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративного позовом, в якому просив стягнути з Відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач обґрунтував та довів, що в дійсності середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2019 рік становила 7 осіб, а не 8, як вказано у «Звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік» за формою № 10-ПІ.

Відповідно до наведеного вище, обов`язок по забезпеченню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю виникає, коли середньооблікова кількість штатних працівників за рік складає 8 осіб і більше. Роботодавці з середньообліковою кількістю штатних працівників за рік 7 і менше осіб не зобов`язані створювати робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Це означає, що Позивач помилково визначив середньооблікову кількість працівників на підприємстві Відповідача, що обумовило безпідставне нарахування штрафних санкцій та пені. Отже, позов за таких обставин також є безпідставним і задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначено Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 875-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною другою статті 19 Закону № 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За правилами, визначеними статтею 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Згідно з пунктом 3.1. Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2007 року за № 117/13384, у рядку 01 відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік, яка визначається відповідно до пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 року № 286.

Основні методологічні положення щодо визначення показників кількості працівників у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об`єктивної статистичної інформації щодо зайнятості працівників та розмірів їхньої оплати праці містяться в Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженій Наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 року № 286, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2005 року за № 1442/11722 (далі - Інструкція № 286).

Відповідно до пункту 3.2 Інструкції № 286 середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.

Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з`явились або не з`явились на роботу.

Підпунктом 3.2.1. Інструкції № 286 визначено, що середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.

Кількість штатних працівників облікового складу за вихідний, святковий і неробочий день приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день. У випадку двох або більше вихідних чи святкових і неробочих днів підряд кількість штатних працівників облікового складу за кожний з цих днів приймається на рівні кількості працівників облікового складу за робочий день, що їм передував.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у січні 2019 року середньооблікова кількість штатних працівників Відповідача становить (із округленням) - 6 осіб; у лютому 2019 - 6 осіб; у березні 2019 - 7 осіб; у квітні 2019 - 8 осіб; у травні - 7 осіб; у червні - 7 осіб; у липні - 8 осіб; у серпні - 8 осіб; у вересні - 8 осіб; у жовтні - 8 осіб; у листопаді - 8 осіб; у грудні - 8 осіб.

Відповідачем на підтвердження показників щоденної кількості штатних працівників, які включаються у розрахунок і наведені у Таблиці, до матеріалів справи надано копії Таблиць 6 «Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам» та Таблиць 5 «Відомості про трудові відносини осіб та період проходження військової служби (із квитанціями про прийняття), які є додатком до «Звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (форма Д4)».

Згідно даних Таблиці 5, 04 січня 2019 року було звільнено працівника - ОСОБА_1 , таким чином з 05 січня 2019 року по 08 січня 2019 року обліковується - 7 осіб.

08 січня 2019 року звільнено ще двох працівників - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Отже з 09 січня 2019 року по 31 січня 2019 року на підприємстві обліковувалося 5 працівників.

Відповідно до відомостей, що містяться у Таблицях 5 і 6, Відповідачем підтверджено щоденну облікову кількість штатних працівників по кожному місяцю 2019 року (про що зазначено в Таблиці розрахунку середньооблікової кількості штатних працівників за 2019 рік).

Відповідно до підпункту 3.2.5. Інструкції № 286 середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2. 3. 4. ... 12.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу Відповідача за 2019 рік розраховується наступним чином: 6+6+7+8+7+7+8+8+8+8+8+8=89/12=7,42, що за правилами округлення становить 7 осіб, з чим погоджується і колегія суддів.

Оскільки обов`язок по забезпеченню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю виникає, коли середньооблікова кількість штатних працівників за рік складає 8 осіб і більше, роботодавці з середньообліковою кількістю штатних працівників за рік 7 і менше осіб не зобов`язані створювати робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для сплати Відповідачем адміністративно-господарських стягнень.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Крім того, колегія суддів зауважує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: А.Ю. Кучма

І.О. Лічевецький