Постанова

від 26.04.2022 по справі 483/301/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 483/301/20

провадження № 61-13440св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави,

відповідачі: Очаківська міська рада Миколаївського району Миколаївської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури на постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 липня 2021 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року прокурор звернувся з позовом до Покровської сільської ради, правонаступником якої є Очаківська міська рада Миколаївського району Миколаївської області, та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним протоколу земельних торгів, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що рішенням Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області (далі - Покровська сільська рада) № 16 від 14 червня 2019 року включено у перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на торги окремими лотами, земельну ділянку площею 0,0500 га з кадастровим номером 4825183200:03:001:0017 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, під встановлення торгівельного комплексу та затверджений відповідний проект землеустрою.

Переможцем з продажу права оренди вказаної земельної ділянки визначено ОСОБА_1 , про що 11 жовтня 2019 року складений протокол № 2.

Цього ж дня між ОСОБА_1 та Покровською сільською радою укладений договір оренди вищезазначеної земельної ділянки, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 жовтня 2019 року, запис № 33724233.

Прокурор вказував, що вищезазначена земельна ділянка не могла бути передана в оренду, оскільки розташована в межах прибережної захисної смуги, а саме на відстані 102 м від урізу води Дніпро-Бузького лиману.

Крім того, прокурор зазначав, що територія Покровської сільської ради входить до регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса», загальна площа якого становить 17890,2 га, землі якого віднесені до категорії природоохоронного призначення.

У зв`язку з чим, проект землеустрою відведення земельної ділянки мав погоджуватись з управлінням екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації, чого зроблено не було.

Посилаючись на викладене позивач просив:

визнати незаконними та скасувати пункти 1 та 2.1 рішення Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області № 16 від 14 червня 2019 року;

визнати недійсним протокол проведення земельних торгів з продажу права оренди на земельну ділянку № 2 від 11 жовтня 2019 року, на підставі якого переможцем торгів визначеного ОСОБА_1 ;

визнати недійсним укладений 11 жовтня 2019 року між Покровською сільською радою та ОСОБА_1 договір оренди, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 жовтня 2019 року, запис № 33724233;

зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді Очаківської міської ради Миколаївського району Миколаївської області земельну ділянку площею 0,0500 га із кадастровим номером 4825183200:03:001:0017.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 квітня 2021 року позов прокурора задоволено.

Визнано незаконними та скасовано пункти 1 та 2.1 рішення Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області № 16 від 14 червня 2019 року в частині включення до переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на торги окремими лотами, ділянки площею 0,0500 га з кадастровим номером 4825183200:03:001:0017 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі під встановлення торгівельного комплексу та затвердження відповідного проекту землеустрою.

Визнано недійсним протокол проведення земельних торгів з продажу права оренди на земельну ділянку № 2 від 11 жовтня 2019 року, на підставі якого переможцем з продажу права оренди визначено ОСОБА_1 .

Визнано недійсним укладений 11 жовтня 2019 року між Покровською сільською радою Очаківського району Миколаївської області та ОСОБА_1 договір оренди землі, який 16 жовтня 2019 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинений запис № 33724233.

ОСОБА_1 зобов`язано повернути вищезазначену земельну ділянку у власність територіальної громади села Покровка в особі Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

З Очаківської міської ради Миколаївського району Миколаївської області на користь Миколаївської обласної прокуратури стягнуто судовий збір в сумі 6306 грн.

З ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури стягнуто судовий збір в сумі 3153 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дослідженими доказами доведено порушення органом місцевого самоврядування норм земельного та водного законодавства при наданні земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 , а тому наявні підстави для задоволення позову прокурора у повному обсязі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задоволено.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Очаківської міської ради Миколаївського району Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним протоколу земельних торгів, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки відмовлено.

Стягнути з Прокуратури Миколаївської області на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 12 612 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що станом на 14 червня 2019 року законодавство передбачало право передання земель водного фонду, якими є прибережні захисні смуги, у оренду громадян, але не для здійснення будівництва об`єктів торгівлі. Спірна земельна ділянка на той час знаходилася у межах прибережної захисної смуги, яка законодавчо була встановлена шириною не менше двох кілометрів від урізу води лиману, оскільки у с. Покровське не було затверджено окремих проектів землеустрою водоохоронних зон. Проте, з зазначеного часу відбулися зміни, а саме законодавчий орган держави прийняв Закон про те, що в межах населених пунктів прибережні захисні смуги встановлюються, серед іншого, згідно з генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, лиманів. І хоча вказаний Закон від 17.06.2020 №711-ІХ ще не набрав чинності, однак він прийнятий і пом`якшує цивільну відповідальність особи. Спірна земельна ділянка знаходиться на відстані 102,81 м від урізу води, а отже з 24 липня 2021 року законодавчо не буде вважатися такою, що знаходиться у прибережній захисній смузі.Позбавлення права користування на вказану земельну ділянку за таких обставин не буде в інтересах суспільства, а також пропорційним легітимній меті втручання у право, а тому не вбачає наявності підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року Миколаївська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, підписану заступником керівника обласної прокуратури - Д. Ільченко., в якій просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 липня 2021 року та залишити в силі рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 квітня 2021 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення спірних правовідносин. Суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» від 17 червня 2020 року № 711-ІХ, який не набрав чинності на час розгляду справи.

Судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки фактам порушення законодавства з питань містобудування під час надання спірної ділянки у користування.

Аргументи учасників справи

У вересні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 липня 2021 року.

Відзив мотивований тим, що оскільки спірна земельна ділянка передається ОСОБА_1 в оренду для розміщення торгівельного закладу, а не у власність п. п. 1, 2.1 рішення № 16 від 14 червня 2019 року Покровської сільської ради прийнято в межах наданих їй частиною 4 статті 59, частиною 1 статті 122 ЗК України та Законом України «Про місцеве самоврядування» дискреційних повноважень щодо розпорядження земельними ділянками, які знаходяться у комунальній власності та в межах населеного пункту - с. Покровське, що підтверджується викопіюванням із Публічної кадастрової карти України, яке надано позивачем до позову.

Оскільки судом апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позову, фактично порушення прав відповідачів не відбулося у зв`язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У серпні 2021 року матеріали цивільної справи № 483/301/20 надійшли до Верховного Суду та 13 серпня 2021 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 17 серпня 2021 рокувказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 813/4060/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 у справі № 487/10128/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 та у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-523цс15, від 10 червня 2015 року у справі № 6-162цс15, від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14, від 17 грудня 2014 року у справі № 6-193цс14, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-182цс14, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-175цс14, від 05 листопада 2014 року у справі № 6-171цс14 та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 02 березня 2016 року Покровська сільська рада Очаківського району Миколаївської області вирішила (рішення № 12), що земельна ділянка площею 0,050 га по АДРЕСА_1 підлягає переданню у довгострокову оренду для комерційного використання під встановлення торгівельного комплексу.

Виконкомом Покровської сільської ради 26 червня 2018 року даній земельній ділянці присвоєно адресу - АДРЕСА_1 .

Пунктами 1 та 2.1 рішення Покровської сільської ради від 14 червня 2019 року № 16 до переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на торги окремими лотами, включено земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0500 га з кадастровим номером 4825183200:03:001:0017 та затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі під встановлення торгівельного комплексу.

Як вказаний проект, так і висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 26 березня 2019 року № 3145/82-19, містили посилання, що вказана земельна ділянка розташована на відстані 102 м від урізу води Дніпро-Бузького лиману і має обмеження, визначені для прибережних захисних смуг вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не погоджувався в Управлінні екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації, про що свідчить відповідь цього Управління.

11 жовтня 2019 року проведені земельні торги з продажу права оренди на спірну земельну ділянку, переможцем в яких визначено відповідача ОСОБА_1 , про що складений протокол № 2 та укладений між Покровською сільською радою Очаківського району Миколаївської області та ОСОБА_1 договір оренди вищезазначеної земельної ділянки на 49 років, зареєстрований 16 жовтня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запис № 33724233.

Згідно з витягом з Публічної кадастрової карти України відстань від спірної земельної ділянки до урізу води становить 102,81 м.

Прибережна захисна смуга у с. Покровське не встановлена. Проект землеустрою щодо її встановлення не розроблений та не затверджений.

Відповідно до інформації Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації від 15 листопада 2019 року та Регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса» від 25 листопада 2019 року земельна ділянка із кадастровим номером 4825183200:03:001:0017 розташована в межах регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса».

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 справа № 1-7/99).

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Головною метою цієї конституційної норми є недопущення набрання законом чинності до моменту його офіційного оприлюднення, чим забезпечується реалізація конституційних положень, відповідно до яких закони не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність осіб; ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (стаття 58 Конституції України) (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень законів України «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» (справа про корупційні правопорушення та введення в дію антикорупційних законів) від 06 жовтня 2010 року № 21-рп/2010.

У цьому контексті Конституційний Суд України вважає, що положення частини п`ятої статті 94 Конституції України надають право Верховній Раді України встановлювати строк набрання законами чинності не тільки через 10 днів після їх офіційного опублікування, а й з моменту, визначеного самим законом, зокрема з дати введення закону в дію. Тобто закони чи окремі їх положення можуть вводитися в дію після дня набрання ними чинності. Таким чином, Основним Законом України передбачено порядок і строки набрання законом чинності, а також введення в дію окремих його положень. Виходячи з цього законодавець, враховуючи різні обставини, може встановити іншу дату введення закону в дію.

Отже, нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, при перегляді справи, застосував до спірних правовідносин закон, який не набрав чинності.

Судове рішення Миколаївський апеляційний суд ухвалив 21 липня 2021 року, а Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» від 17 червня 2020 року № 711-ІХ, набрав чинності 24 липня 2021 року, отже, суд апеляційної інстанції в порушення вимог Конституції України та вимог ЦК України застосував закон, який не підлягав застосуванню.

При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що цей Закон не набрав чинності, проте застосування його положень є об`єктивним та виправданим з огляду критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Верховний Суд не погоджується із тим, що неправильне застосування норм матеріального права, яке у цій справі полягає у застосуванні норми, яка не набрала чинності, може обґрунтовуватись необхідністю оцінки співмірності втручання у право власності особи.

У зв`язку із цим, Верховний Суд зауважує, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, ці землі є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування.

Тому, при вирішенні спорів щодо повернення державі земель водного фонду (прибережної захисної смуги), які в силу закону не могли перейти в оренду приватних осіб, відсутні підстави для висновків, що таке повернення є непропорційним втручанням у право власності особи на майно.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції застосував закон, який не підлягав застосуванню, тому постанова підлягає скасуванню.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При зверненні до суду із даним позовом прокурор вказував, що спірна земельна ділянка не могла бути передана в оренду, оскільки розташована в межах прибережної захисної смуги, а саме на відстані 102 м від урізу води Дніпро-Бузького лиману. Крім того, територія Покровської сільської ради входить до регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса», загальна площа якого становить 17890,2 га, землі якого віднесені до категорії природоохоронного призначення. У зв`язку з чим, проект землеустрою відведення земельної ділянки мав погоджуватись з управлінням екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації, чого зроблено не було.

Закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов`язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт "г" частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 ВК України), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Так, відповідно до частини четвертої статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Аналогічний зміст має частина третя статті 85 ВК України.

Частиною третьою статті 62 ЗК України передбачено, що у межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних (пункт 4 частини другої статті 89, частина 3 статті 90 ВК України).

Відповідно до частини першої статті 90 ВК України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.

За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об`єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об`єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об`єктів.

Отже, з огляду на приписи статті 59, підпунктів «ґ», «е» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України тощо цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах є обмеженим законодавчо.

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що:

«заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші)».

В постановіВерховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 330/1876/19 (провадження № 61-9116св21) зроблено висновок, що «у справі, яка переглядається, установлено, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Азовського моря, оскільки знаходиться на відстані до урізу води 259,36 м та її частина безпосередньо знаходиться в Утлюцькому лимані, що свідчить про її належність до пляжної зони… Спірна земельна ділянка в силу положень закону відносилася до земель водного фонду та могла використовуватись лише для спеціально визначених законом цілей».

У справі, що переглядається, суди встановили, що спірна земельна ділянка передана в оренду відповідачу ОСОБА_1 з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки на момент її передачі вона відносилась до земель водного фонду, перебувала в межах прибережної захисної смуги та не могла бути комерційно використана під розташування торгівельного комплексу.

За таких обставин належним способом захисту є вимога про зобов`язання відповідача ОСОБА_1 повернути земельну ділянку у власність територіальної громади, яку обґрунтовано задовольнив суд першої інстанції.

У спорах щодо прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, недопущенні погіршення екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Отже, повернення у цій справі земельних ділянок її власнику - державі, відповідає критерію законності: воно здійснюється в зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність відповідачів під час набуття земельних ділянок в оренду під обґрунтований сумнів.

За таких обставин результат розгляду судом позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З метою необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 330/1876/19 (провадження № 61-9116св21), колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанціїзалишити в силі.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури задовольнити.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 липня 2021 року скасувати.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 квітня 2021 року залишити в силі.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Миколаївського апеляційного суду від 21 липня 2021 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук