Постанова

від 21.07.2021 по справі 483/301/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

21.07.21

22-ц/812/1290/21

Справа номер 483/301/20 Головуючий суду першої інстанції - Казанлі Л. І.

Провадження номер 22-ц/812/1290/21 Доповідач суду апеляційної інстанції - Локтіонова О. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2021 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Локтіонової О. В.,

суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л. Д.,

за участі:

прокурора - Волкожи С. В.,

представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

представника відповідача Очаківської міської ради - Москальського А. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана через його представника ОСОБА_2 , на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 квітня 2021 року, ухвалене об 11 год 20 хв під головуванням судді Казанлі Л. І. в приміщенні суду в м. Очаків Миколаївської області, повний текст якого складено 29 квітня 2021 року, за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави до Очаківської міської ради Миколаївського району Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним протоколу земельних торгів, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки,

У С Т А Н О В И В:

02 березня 2020 року прокурор пред`явив зазначений позов до Покровської сільської ради, правонаступником якої є Очаківська міська рада Миколаївського району Миколаївської області, та ОСОБА_1 , який обґрунтовував наступним.

Рішенням Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області (далі - Покровська сільська рада) №16 від 14 червня 2019 року включено у перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на торги окремими лотами, земельну ділянку площею 0,0500 га з кадастровим номером 4825183200:03:001:0017 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, під встановлення торгівельного комплексу та затверджено відповідний проект землеустрою.

Переможцем з продажу права оренди вказаної земельної ділянки було визначено ОСОБА_1 , про що 11 жовтня 2019 року складено протокол №2.

Цього ж дня між ОСОБА_1 та Покровською сільською радою укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.10.2019, запис №33724233.

Прокурор вказував, що вищезазначена земельна ділянка не могла бути передана в оренду, оскільки розташована в межах прибережної захисної смуги, а саме на відстані 102 м від урізу води Дніпро-Бузького лиману.

Крім того, прокурор зазначав, що територія Покровської сільської ради входить до регіонального ландшафтного парку Кінбурська коса , загальна площа якого становить 17890,2 га, землі якого віднесено до категорії природоохоронного призначення.

У зв`язку з чим, проект землеустрою відведення земельної ділянки мав погоджуватись з управлінням екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації, чого зроблено не було.

З огляду на зазначене у позовній заяві прокурор просив визнати незаконними та скасувати пункти 1 та 2.1 рішення Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області №16 від 14 червня 2019 року; визнати недійсним протокол проведення земельних торгів з продажу права оренди на земельну ділянку № НОМЕР_1 від 11 жовтня 2019 року, на підставі якого переможцем торгів визначеного ОСОБА_1 ; визнати недійсним укладений 11 жовтня 2019 року між Покровською сільською радою та ОСОБА_1 договір оренди, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.10.2019, запис №33724233; зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді Очаківської міської ради Миколаївського району Миколаївської області земельну ділянку площею 0,0500 га із кадастровим номером 4825183200:03:001:0017.

Покровська сільська рада заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на законність прийнятих нею рішень, а також правомірність подальшого укладення договору оренди землі.

ОСОБА_1 також подав відзив, у якому зазначав, що у прокурора відсутні повноваження на подання такого позову. Також відповідач вказував на те, що передача йому в оренду спірної земельної ділянки здійснена з дотримання норм земельного законодавства, а тому вимоги позивача є безпідставними.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 березня 2020 року позов прокурора забезпечено шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку; заборони Управлінню Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об`єктів нерухомості на вказаній земельній ділянці; заборони ОСОБА_1 укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, вчиняти дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, а також проведення на ній будь-яких будівельних робіт.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 лютого 2021 року Очаківську міську раду Миколаївського району Миколаївської області залучено до участі у справі в якості правонаступника відповідача Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 квітня 2021 року позов прокурора задоволено.

Визнано незаконними та скасовано пункти 1 та 2.1 рішення Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області № 16 від 14 червня 2019 року в частині включення до переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на торги окремими лотами, ділянки площею 0,0500 га з кадастровим номером 4825183200:03:001:0017 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі під встановлення торгівельного комплексу та затвердження відповідного проекту землеустрою.

Визнано недійсним протокол проведення земельних торгів з продажу права оренди на земельну ділянку № НОМЕР_1 від 11 жовтня 2019 року, на підставі якого переможцем з продажу права оренди визначено ОСОБА_1 .

Визнано недійсним укладений 11 жовтня 2019 року між Покровською сільською радою Очаківського району Миколаївської області та ОСОБА_1 договір оренди землі, який 16 жовтня 2019 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис № 33724233.

ОСОБА_1 зобов`язано повернути вищезазначену земельну ділянку у власність територіальної громади села Покровка в особі Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

З Очаківської міської ради Миколаївського району Миколаївської області на користь Миколаївської обласної прокуратури стягнуто судовий збір в сумі 6306 грн.

З ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури стягнуто судовий збір в сумі 3153 грн.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що дослідженими доказами доведено порушення органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 норм земельного та водного законодавства, а тому наявні підстави для задоволення позову прокурора у повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав через свого представника апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог прокурора відмовити.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначав, що судом першої інстанції неправильно оцінено наявні у матеріалах справи докази, а також розтлумачено норми матеріального права.

Прокурором подано відзив на апеляційну скаргу, у якому наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 02 березня 2016 року Покровська сільська рада Очаківського району Миколаївської області вирішила (рішення №12), що земельна ділянка площею 0,050 га по АДРЕСА_2 підлягає переданню у довгострокову оренду для комерційного використання під встановлення торгівельного комплексу.

Виконкомом Покровської сільської ради 26 червня 2018 року даній земельній ділянці присвоєно адресу - АДРЕСА_1 .

Пунктами 1 та 2.1 рішення Покровської сільської ради від 14 червня 2019 року № 16 до переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на торги окремими лотами, включено земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0500 га з кадастровим номером 4825183200:03:001:0017 та затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі під встановлення торгівельного комплексу.

Як вказаний проект, так і висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 26.03.2019 №3145/82-19, містили посилання, що вказана земельна ділянка розташована на відстані 102 м від урізу води Дніпро-Бузького лиману і має обмеження, визначені для прибережних захисних смуг вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не погоджувався в Управлінні екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації, про що свідчить відповідь цього Управління.

11 жовтня 2019 року проведено земельні торги з продажу права оренди на спірну земельну ділянку, переможцем в яких визначено відповідача ОСОБА_1 , про що складено протокол №2, та укладено між Покровською сільською радою Очаківського району Миколаївської області та ОСОБА_1 договір оренди вищезазначеної земельної ділянки на 49 років, зареєстрований 16 жовтня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запис №33724233.

Згідно з витягом з Публічної кадастрової карти України відстань від спірної земельної ділянки до урізу води становить 102,81 м.

З відзиву Покровської сільської ради випливає, що прибережна захисна смуга у с.Покровське не встановлена. Проект землеустрою щодо її встановлення не розроблено та не затверджено.

Відповідно до інформації Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації від 15.11.2019 та Регіонального ландшафтного парку Кінбурнська коса від 25.11.2019 земельна ділянка із кадастровим номером 4825183200:03:001:0017 розташована в межах регіонального ландшафтного парку Кінбурнська коса .

В силу ст.ст.13, 14, 19 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону і гарантується державою.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статей 58-61 Земельного кодексу України, 88-90 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об`єктами портової інфраструктури;

в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.

У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Статті 43, 44 ЗК України визначають, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Відповідно до вимог ст.7 Закону України Про природно-заповідний фонд України межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно з ст.17 Закону України Про основи містобудування містобудівна документація є основою для вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.

Відповідно до ч.2 ст.48 Закону України Про охорону земель розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у наданні органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч.7 ст.118 ЗК України).

Частиною 8 статті 118 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст.186-1 ЗК України.

Згідно з ч.3 ст.186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги, підлягає погодженню із структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до з п.4.6 Положення про Регіональний ландшафтний парк Кінбурнська коса до повноважень директора парку віднесено погодження проектів землеустрою, розвитку промисловості, виробництва, переробки, сільського, лісового, мисливського та рибальського господарства, забудови, індивідуального будівництва та інші роботи на території парку.

Пункт 3.3. Положення про Регіональний ландшафтний парк Кінбурнська коса визначає режим зон:

- заповідна зона - призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;

- зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам`ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок;

- зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення баз відпочинку, готелів, турбаз та інших об`єктів обслуговування відвідувачів парку;

- господарська зона - у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об`єкти комунального призначення парку, землі інших землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Пункт 14.2.5 ДБН Б.2.2-12:2018 Планування і забудова територій , затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23.04.2018 №100 (діяли з 01.09.2018 до 01.10.2019) та пункт 14.2.5 ДБН Б.2.2-12:2019 Планування і забудова територій , затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 №104, набрав чинності 01.10.2019, передбачають, що розміщення будинків, споруд, комунікацій не допускається на землях регіональних ландшафтних парків, у межах прибережних захисних смуг і визначених зон охоронюваного ландшафту, на землях озеленених територій загального користування населених пунктів, включаючи землі міських лісів, лісопарків, лугів, лугопарків, гідропарків, зон стаціонарної рекреації регіональних ландшафтних парків, якщо об`єкти, які проектуються, не призначені для відпочинку та спорту, у визначених охоронних зонах об`єктів і територій природно-заповідного фонду, крім об`єктів для відпочинку та спорту, що не мають негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Частина 1 статті 122 ЗК України передбачає, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статті 21, 393 ЦК України регламентують, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст.152 ЗК України та ст.391 ЦК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Підставою недійсності правочину відповідно до ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з вимогами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з положеннями Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель від 17.06.2020 №711-ІХ, який набере чинності 24.07.2021, прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів - згідно з частиною другою цієї статті. Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель (ч.7 ст.88 ВК України).

Норми статті 5 ЦК України регламентують, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Згідно з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України від 23 січня 2014 року ( East/West Alliance Limited v. Ukraine , заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року ( Rysovskyy v. Ukraine , заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року ( Kryvenkyy v. Ukraine , заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Згідно з нормами статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про наявність підстав для задоволення позову прокурора не відповідає обставинам справи, вимогам законодавства та положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на таке.

Судом встановлено, що станом на 14 червня 2019 року законодавство передбачало право передання земель водного фонду, якими є прибережні захисні смуги, у оренду громадян, але не для здійснення будівництва об`єктів торгівлі.

Спірна земельна ділянка на той час, виходячи з норм статей 58-61 ЗК України та статей 88-90 ВК України знаходилася у межах прибережної захисної смуги, яка законодавчо була встановлена шириною не менше двох кілометрів від урізу води лиману, оскільки у с.Покровське не було затверджено окремих проектів землеустрою водоохоронних зон.

Проте, з зазначеного часу відбулися зміни, а саме законодавчий орган держави прийняв Закон про те, що в межах населених пунктів прибережні захисні смуги встановлюються, серед іншого, згідно з генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, лиманів. І хоча вказаний Закон від 17.06.2020 №711-ІХ ще не набрав чинності, однак він прийнятий і пом`якшує цивільну відповідальність особи.

Спірна земельна ділянка знаходиться на відстані 102,81 м від урізу води, а отже з 24 липня 2021 року законодавчо не буде вважатися такою, що знаходиться у прибережній захисній смузі.

З урахуванням викладеного колегія суддів констатує, що позбавлення права користування на вказану земельну ділянку за таких обставин не буде в інтересах суспільства, а також пропорційним легітимній меті втручання у право, а тому не вбачає наявності підстав для задоволення позову.

Посилання прокурора на те, що вказана земельна ділянка також знаходиться на території регіонального ландшафтного парку, а тому проект відведення земельної ділянки підлягав погодженню з управлінням екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації, колегія суддів не вважає беззаперечним для того, щоб позбавити користувача права користування земельною ділянкою, виходячи з вищевикладених норм Конвенції, оскільки прокурором не надано доказів, що таке б погодження не відбулося, тому що на спірній земельній ділянці об`єкт торгівлі не може бути побудований, бо його будівництво порушує певні природоохоронні норми.

Виходячи ж з норм, виписаних у пункті 3.3. Положення про Регіональний ландшафтний парк Кінбурнська коса та пунктах 14.2.5 ДБН Б.2.2-12:2018 Планування і забудова територій та ДБН Б.2.2-12:2019 Планування і забудова територій землі населених пунктів, розташованих на території парку, перебувають у його господарській зоні, будівництво на території якої будівельними нормами не заборонено. Вказані державні будівельні норми забороняють будівництво тільки в заповідній зоні, зоні регульованої рекреації та зоні стаціонарної рекреації регіональних ландшафтних парків.

За такого, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Оскільки рішення суду скасоване, то відповідно до вимог ч.13 ст.141 ЦПК України Прокуратура Миколаївської області має відшкодувати відповідачу ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 12 612 грн.

Керуючись ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана через його представника ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави до Очаківської міської ради Миколаївського району Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним протоколу земельних торгів, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки відмовити.

Стягнути з Прокуратури Миколаївської області на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 12 612 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді С. Ю. Колосовський

О. О. Ямкова

Повний текст постанови складено 22 липня 2021 року.