Ухвала

від 12.04.2022 по справі 362/2707/19

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

13 квітня 2022 року

м. Київ

Справа № 362/2707/19

Провадження № 14-21цс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Сімоненко В. М.,

суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В.,

Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М.,

Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М.,

Ткача І. В.

перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Тернюк Єлизавета Володимирівна, про визнання недійсними договорів дарування, скасування їх державної реєстрації та витребування майна з чужого незаконного володіння

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року,

ВСТАНОВИЛА:

1. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Тернюк Є. В., з позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просила визнати недійсними та скасувати державну реєстрацію договорів дарування будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,1735 га, кадастровий номер 3221487002:02:009:0092, що знаходиться за вказаною адресою, укладених

2. 21 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , посвідчених приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу

Тернюк Є. О., а також витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 по Ѕ ідеальній частці спірного будинку та земельної ділянки.

3. Позовна заява мотивована тим, що з 22 квітня 1972 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_2 , який розірвано заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області

від 04 жовтня 2017 року.

4. Під часу перебування у шлюбі ними було набуте майно, яке є їх спільною сумісною власністю, зокрема: будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1735 га, кадастровий номер 3221487002:02:009:0092, що знаходиться за вказаною адресою.

5. 21 серпня 2018 року ОСОБА_2 без згоди позивача подарував зазначене нерухоме майно своїй онуці - ОСОБА_5 , зазначивши про відсутність прав будь-яких третіх осіб на таке майно. У подальшому позивач дізналась, що ОСОБА_5 за договорами купівлі-продажу відчужила спірне нерухоме майно

ОСОБА_4 . Посилаючись на те, що відчуження ОСОБА_2 спірного майна відбулось з порушенням частини третьої статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України), керуючись статтями 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просила позов задовольнити.

6. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області

від 15 червня 2020 року в складі судді Марчука О. Л. позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним, укладений 21 серпня 2018 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , договір дарування будинку АДРЕСА_1 . Визнано недійсним, укладений 21 серпня 2018 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , договір дарування земельної ділянки площею 0,1735 га, кадастровий номер 3221487002:02:009:0092, розташованої на АДРЕСА_1 . Витребувано від ОСОБА_4 Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 . Витребувано від ОСОБА_4 Ѕ частину земельної ділянки площею 0,1735 га, кадастровий номер 3221487002:02:009:0092, що розташована на АДРЕСА_1 . Стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 2 065,80 грн на відшкодування судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

7. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, оскільки позивач не надавала згоди на укладення відповідачем ОСОБА_2 спірних договорів дарування нерухомого майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, зміст оспорюваних позивачем правочинів суперечить положенням статті 65 СК України та є порушенням частини першої статті 203 ЦК України, а тому відповідно до частини першої статті 215 ЦК України існують підстави визнання їх недійсними.

8. Місцевий суд дійшов висновку, що на підставі пункту 3 частини першої

статті 388 ЦК України спірне нерухоме майно, яке вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом, підлягає витребуванню з його володіння на користь позивача, оскільки ОСОБА_4 як набувач міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину купівлі-продажу нерухомого майна у ОСОБА_3 , в тому числі й те, що продавець не мала права відчужувати це майно.

9. Суд першої інстанції також указав, що з урахуванням часток ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у спільному майні подружжя від ОСОБА_4 слід витребувати Ѕ частину спірного майна, що відповідає частці позивача у спільній сумісній власності подружжя.

10. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації спірних договорів дарування мотивоване тим, що ці вимоги є передчасними, оскільки рішення суду, яким задоволено позов про витребування майна із чужого незаконного володіння, є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV 1952-15 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).

11. Постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року, з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року про виправлення описки, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2020 року в частині витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

12. Постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання правочинів недійсними мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсними договорів дарування від 21 серпня 2018 року, укладених між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , як таких, що укладені щодо спільного сумісного майна подружжя без згоди одного з подружжя.

13. Постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння мотивована тим, що оскільки позивач заявила вимоги про витребування на свою користь з чужого незаконного володіння Ѕ частини спірного нерухомого майна, в той час як договори дарування такого майна визнані судом недійсними в цілому, за відсутності виділу ідеальних часток співвласників нерухомого майна в натурі та за відсутності судового рішення про встановлення порядку спільного користування майном, то позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволенню не підлягають.

14. У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, в цій частині залишити в силі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

15. В іншій частині постанова Київського апеляційного суду від 01 грудня

2020 року в касаційному порядку не оскаржується, тому не перевіряється судом касаційної інстанції.

16. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня

2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) і від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 128/2526/16-ц (провадження № 61-19974св18) та постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14.

17. Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції, відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про зупиннння виконання постанови апеляційного суду в частині накладення арешту на спірне майно до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

18. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року справу передано для розгляду Великою Палатою Верховного Суду керуючись підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

19. Згідно з підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

20. Обґрунтовуючи зазначені підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає, що при застосуванні статті 388 ЦК України у подібних правовідносинах витребувати можна лише індивідуально визначене майно, або майно яке виділено в натурі.

21. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.

22. Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.

23. Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб?єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

24. Виникнення права власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

25. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

26. Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

27. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає, що у постанові від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 Верховний Суд України дійшов висновку, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно, або майно, яке виділено в натурі, проте Верховний Суд України у постанові від 16 серпня 2017 року у справі

№ 2608/12111/12 (провадження № 6-54цс17), від висновку якої відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі

№ 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) щодо недійсності договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого, визначивши, що можливість визнання недійсним договору про розпорядження майном, яке перебуває у спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої

особи - контрагента, та не відступила від інших зроблених висновків, зазначив, що на підставі статті 388 ЦК України можна витребувати лише індивідуально визначене майно.

28. Водночас при вирішенні справи № 6-1203цс15, Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року зазначив про наявність підстав для витребування у відповідача на користь фізичних осіб 54/100 частини спірного нерухомого майназгідно зі статтею 388 ЦК України. При цьому, витребовуючи частку у майні, Верховний Суд України не з`ясовував, чи є це майно індивідуально визначеним або виділеним у натурі.

29. Отже, Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що при застосуванні статті 388 ЦК України у подібних правовідносинах витребувати можна лише індивідуально визначене майно, або майно яке виділено в натурі, а тому вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та у постанові від 16 серпня 2017 року у справі

№ 2608/12111/12 (провадження № 6-54цс17) оскільки Велика Палата Верховного Суду ще чітко не висловлювала правову позицію з цього питання та не надавала правовий аналіз можливості такого способу захисту порушеного права за відсутності виділення належної позивачу частки у майні без виділення цієї частки в натурі.

30. Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2022 року, такими що містять обґрунтування необхідності тлумачення зазначених норм матеріального права, а тому вважає за необхідне прийняти справу до розгляду.

31. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

32. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

33. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

34. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

35. У відповідності до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VII тачастини четвертої статті. 263 ЦПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду і зокрема Великої Палати Верховного Суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, і у суддів відсутні права для не застосування таких висновків.

36. Наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2011 року у справі «Брезовець проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07).

37. У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

38. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

39. Виходячи з викладеного справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).

40. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України)

Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною четвертою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Тернюк Єлизавета Володимирівна, про визнання недійсними договорів дарування, скасування їх державної реєстрації та витребування майна з чужого незаконного володіння.

2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 11 травня 2022 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 8.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. СімоненкоСудді:В. В. БританчукЛ. М. Лобойко Ю. Л. ВласовК. М. Пільков Ж. М. ЄленінаО. Б. Прокопенко І. В. ЖелєзнийВ. В. Пророк О. С. ЗолотніковЛ. І. Рогач Л. Й. КатеринчукО. М. Ситнік В. С. КнязєвІ. В. Ткач Г. Р. Крет