Окрема думка

від 20.06.2023 по справі 362/2707/19

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Ткача І. В.

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22)

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову Київського апеляційного суду від 01.12.2020 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 по частці спірного житлового будинку та земельної ділянки, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15.06.2020 в цій частині змінено, викладено мотивувальну та резолютивну частини в редакції цієї постанови. Витребувано на користь ОСОБА_1 із володіння ОСОБА_2 частку будинку АДРЕСА_1 та частку земельної ділянки площею 0,1735 га з кадастровим номером 3221487002:02:009:0092, що розташована на АДРЕСА_1 .

Частково не погоджуючись із зазначеною постановою Великої Палати Верховного Суду та керуючись частиною третьою статті 35 Цивільного процесуального кодексу України викладаю окрему думку, суть якої полягає у такому.

Стисло про висновки Великої Палати Верховного Суду, відображені у постанові

Велика Палата Верховного Суду переглядала постанову апеляційної інстанції в частині позовних вимог про витребування з володіння ОСОБА_2 по частці спірного житлового будинку та земельної ділянки. Вирішуючи спір, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 виснувала:

- належна ОСОБА_1 частка нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним;

- зазначивши про недобросовісність ОСОБА_2 , суд першої інстанції помилково зробив висновок про застосування до спірних правовідносин пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). До спірних правовідносин застосовуються положення статті 387 ЦК України;

- оскільки у справі, що переглядається, заявлено позов про витребування ідеальної частки спірного будинку та земельної ділянки, наслідком задоволення позову буде внесення записів про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на спірного будинку та земельної ділянки, а за ОСОБА_2 права власності на цих житлового будинку та земельної ділянки;

- виділ частки та поділ майна, що є у спільній частковій власності, уможливлюється після витребування спірного нерухомого майна на користь позивача;

- Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02.09.2015 у справі № 6-1168цс15 та від 16.08.2017 у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21.08.2018 у справі № 757/32440/15-ц, від 05.09.2018 у справі № 723/1983/16-ц та від 20.01.2021 у справі № 2-4440/11 про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.

Щодо висновку Великої Палати Верховного Суду, що частка нерухомого майна, яка перебуває у спільній власності, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним

Київський апеляційний суд постановою від 16.04.2019 у справі № 362/5535/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2020, спірні житловий будинок та земельну ділянку визнав об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та визнав за кожним з них право власності на частку вказаного нерухомого майна в рівних частках.

Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 просила, зокрема, витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 по ідеальній частці спірного будинку та земельної ділянки.

Згідно зі статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт.

Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

З цього слідує, що кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Отже, під ідеальною часткою розуміється абстрактне вираження співвідношення у обсязі прав співвласників спільної власності. У такому випадку кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 зроблено висновок, що «відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна».

Таким чином, лише після поділу або виділу майна, що є у спільній частковій власності, суб`єкт набуває право власності на конкретну, фізично відособлену частину майна.

Після поділу або виділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності кожному із співвласників має бути визначена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Отже, якщо об`єкт належить на праві спільної власності кільком особам, то права кожного із співвласників до поділу або виділу такого майна пов`язуються лише з часткою у праві спільної власності.

Відповідно до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Аналіз статті 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності не тотожне розпорядженню частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Таким чином, частка нерухомого майна, яка перебуває у спільній власності, є майном у розумінні ЦК України. При цьому, у даному випадку таке поняття охоплює виключно майнові права співвласника щодо всього об`єкта, який перебуває у спільній власності, а не володіння його окремою частиною.

Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи цю справу, виснувала, що належна ОСОБА_1 частка нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, є майном.

Погоджуюсь з висновком Великої Палати Верховного Суду, що частка у спільній власності є майном. Вважаю такий висновок обґрунтованим.

ОСОБА_3 відчужив спірне нерухоме майно до визнання його спільною частковою власністю Київським апеляційним судом постановою від 16.04.2019 у справі № 362/5535/17.

Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Аналіз наведених положень, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка не надавала згоду на укладення ОСОБА_3 договорів дарування нерухомого майна ОСОБА_4 , яке є спільною сумісною власністю подружжя. Отже, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України існують підстави для визнання таких договорів недійсними.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій ОСОБА_4 за договорами купівлі-продажу відчужила спірне нерухоме майно ОСОБА_2 .

У пункті 6.43 постанови від 02.07.2019 у справі № 48/340 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна.

Суд першої інстанції вважав ОСОБА_2 недобросовісним набувачем спірного нерухомого майна, бо він як набувач міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину купівлі-продажу нерухомого майна у ОСОБА_5 , у тому числі й те, що продавець не мала права відчужувати це майно. Зазначене твердження ОСОБА_2 не спростовував та не оскаржив.

Відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з пунктом 142 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем (пункт 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Отже, оскільки право володіння майном не втрачається власником внаслідок незаконного заволодіння цим майном іншою особою, то віндикація застосовується законним власником з метою повернення йому володіння майном як матеріальним об`єктом.

Однак частка у праві спільної власності не є частиною матеріального об`єкта й не є правом на частину матеріального об`єкта, а, отже, не є фактичним володінням частиною матеріального об`єкта.

Таким чином, частка нерухомого майна, яке перебуває у спільній власності, не може бути об`єктом віндикації.

Витребування частини майна, набутого подружжям у шлюбі можливе після набуття нею статусу окремого матеріального об`єкта, що забезпечується шляхом поділу такого майна відповідно до статті 367 ЦК України.

Стаття 364 ЦК України передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

У пункті 50 постанови від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.

Отже, витребуванню частини майна, набутого подружжям у шлюбі, має передувати поділ такого майна. У разі неможливості виділу частки в натурі співвласник вправі звернутись до суду з позовом про стягнення компенсації вартості цієї частки.

З огляду на викладене, вважаю правильним висновок, зроблений Київським апеляційним судом за результатами перегляду цієї справи, щодо неможливості задоволення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння за відсутності виділу ідеальних часток співвласників нерухомого майна в натурі.

Вважаю, що за наведених обставин і правового регулювання Велика Палата Верховного Суду не мала підстав для скасування постанови Київського апеляційного суду від 01.12.2020 в частині відмови в задоволення позовних вимог про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 по частці спірного житлового будинку та земельної ділянки.

Щодо належного способу захисту прав на частку нерухомого майна, яка перебуває у спільній власності

Зважаючи на те, що законодавство визначає такий вид майна, як частка у праві спільної власності, у разі порушення права на цей вид майна, його власнику має бути забезпечений захист.

Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння.

Як зазначено вище,частка у праві спільної власності на нерухоме майно не є фактичним володінням частиною матеріального об`єкту, а є часткою права володінняоб`єктом як єдиним цілим, яке не припиняється у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. А, отже, реєстрація права власності за іншою особою, яка не набула права власності на такий об`єкт, не пов`язана з порушенням володіння часткою у праві спільної власності.

Власнику частки у праві спільної часткової власності належить відповідно до статті 358 ЦК України користуватись цим майном, якщо інше не встановлено домовленістю між співвласниками, та відповідно до статті 361 ЦК України розпоряджатись своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Так, власник частки у праві спільної часткової власності на нерухоме майно може звернутись до суду з метою захисту права користування та розпоряджання нею з позовом про припинення дії, яка порушує право користування або розпорядження таким майном, встановлення порядку користування спільним майном або визнання права власності на неї.

Щодо висновку Великої Палати Верховного Суду про відступ від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02.09.2015 у справі № 6-1168цс15 та від 16.08.2017 у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21.08.2018 у справі

№ 757/32440/15-ц, від 05.09.2018 у справі № 723/1983/16-ц та від 20.01.2021 у справі № 2-4440/11 про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.

З огляду на викладене, вважаю відсутніми підстави для відступу від висновків Верховного Суду України та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладених в зазначених вище постановах.

Підсумовуючи, вважаю, що у задоволенні касаційної скарги позивача необхідно було відмовити: постанову Київського апеляційного суду від 01.12.2020 у справі № 362/2707/19 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 по частці спірного житлового будинку та земельної ділянки залишити без змін.

Суддя І. В. Ткач