Рішення

від 25.04.2022 по справі 918/940/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2022 р. м. РівнеСправа № 918/940/21

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали справи

за позовом: Виконувача обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області

до відповідача 1: Дослідної станції епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк"

про: визнання договору недійсним та повернення земельних ділянок

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні позивача: Національна академія аграрних наук України

секретар судового засідання: С.Коваль;

представники:

від органу прокуратури: І. Гіліс;

від позивача: Є.Накопалов;

від відповідача 1: А.Цепух;

від відповідача 2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

СУТЬ СПОРУ

Виконуючий обов`язки керівника Рівненської окружної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача 1 - Дослідної станції епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України та відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк" з позовом про визнання договору №06/05/21 від 06.05.2021 року недійсним та повернення земельних ділянок.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги аргументовані тим, що між ТОВ "Гоща-Мілк" та Дослідною станцією епізоотології Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України укладено договір контрактації сільськогосподарської продукції № 06/05/21 від 06 травня 2021 року, згідно з умовами якого Дослідна станція зобов`язується виростити і передати у власність приватному товариству сільськогосподарську продукцію, визначену в додатках до договору. В свою чергу ТОВ "Гоща-Мілк" зобов`язується сприяти виробнику у вирощуванні продукції шляхом передачі йому товарно-матеріальних цінностей (насіння, засобів захисту рослин, мінеральних добрив тощо), які виробник використовує при виробництві продукції, шляхом виконання робіт та надання послуг.

Прокурор вказує, що з аналізу положень пунктів 1.2, 3.4, 4.2.4, 4.2.7, 4.3.1, 7.4 договору слідує, що весь обсяг робіт по вирощенню та зібранню продукції, а саме: роботи з оранки, боронування, культивації, внесення добрив, комбайнування, посіву та обробітку посівів здійснює ТОВ "Гоща-Мілк". З положень спірного договору вбачається, що за своєю правовою природою він містить ознаки договору оренди землі, а також про спільну діяльність.

Зауважує, що відповідно до статті 73-2 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296 "Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном", правочини укладені в 2020 та 2021 на суму понад 825 260,4 грн., що становить 10 % вартості активів Дослідної станції епізоотології Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України, підлягали погодженню органом управління державним майном, тобто Національною академією аграрних наук України.

Натомість, між сторонами укладено договір згідно з умовами якого сторонами попередньо погоджено, окрім іншого, виконання робіт та оплату товарно-матеріальних цінностей на суму 1 577 763,2 грн., що значно перевищує 10 % вартості активів Дослідної станції епізоотології Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України.

А тому, на переконання органу прокуратури, Дослідна станція не може розпоряджатися землями, що перебувають у постійному користуванні, шляхом передачі землі як вклад у спільну діяльність чи надання у користування іншій особі. Крім того, укладення договору про спільну діяльність потребувало б відповідного погодження Національної академії аграрних наук України.

Прокурор також вважає, що спірний договір за своєю правовою природою містить ознаки прихованої оренди державної земельної ділянки, тобто він є удаваним. Правовий статус постійних землекористувачів визначений статтями 92, 95, 96 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), не передбачає права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування.

Таким чином, вважає прокурор, договір контрактації сільськогосподарської продукції № 06/05/21 від 06 травня 2021 року суперечить вимогам законодавства, а саме: статтям 92, 116, 122, 152 ЗК України, статтям 4, 13, 15 Закону України "Про оренду землі", статті 713 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 73-2 ГК України та постанові Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296.

З огляду на викладене, на думку прокурора, наявні підстави для визнання спірного договору недійсним.

У відзиві на позов ТОВ "Гоща-Мілк" вказує про відсутність підстав для представництва в даному випадку інтересів держави органом прокуратури.

Крім того відповідач 2 вказує, що чинним законодавством не заборонено укладення такого виду договорів.

Відповідач 2 зазначає, що земельні ділянки не передавалися відповідачу 2, а власність на сільськогосподарські культури протягом усього часу належала відповідачу 1 та перейшла до відповідача 2 після продажу.

З врахуванням наведеного відповідач 2 просить суд відмовити в задоволенні позову.

У своїх запереченнях на відповідь на відзив відповідач 2 вказує, що факт продажу відповідачем1 відповідачу 2 насіння соняшнику не вказує на те, що відповідач 1 передав у користування відповідачу 2 земельні ділянки на яких вирощено таке насіння. В матеріалах справи відсутні будь-які докази передання земельних ділянок, що вказані в договорі для відповідача 2 на будь-яких підставах.

У відзиві на позов Дослідна станція епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України вказує, що спірний договір укладено з метою проведення науково - дослідних робіт які пов`язані з сільськогосподарським рослинництвом, за результатами виконання спірного договору відповідач 1 зміг отримати відповідні результати , що були викладені у звіті про науково - дослідну роботу.

Відповідач 1 вказує, що без залучення третіх осіб Дослідна станція не має змоги самостійно виконувати науково-дослідні роботи з огляду на відсутність фінансування та відсутність необхідної техніки для обробки земельних ділянок.

Відповідач 1 зазначає, що в ході виконання спірного договору передавання у користування третіх осіб земельних ділянок не відбулося.

Щодо підписанта спірного договору зі сторони відповідача 1 останній вказує, що вказаний договір підписано директором який приступив до виконання своїх обов`язків на відповідній посаді.

За наслідками вищевикладеного відповідач 1 просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 01 листопада 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30 листопада 2021 року.

30 листопада 2021 року відповідачем 2 подано відзив на позов.

В судовому засіданні 30 листопада 2021 року оголошено перерву до 16 грудня 2021 року.

13 грудня 2021 року органом прокуратури подано відповідь на відзив.

В судовому засіданні 16 грудня 2021 року оголошено перерву до 11 січня 2022 року.

05 січня 2022 року відповідачем 2 подано заперечення на відповідь на відзив.

10 січня 2022 року відповідачем1 подано відзив на позов.

11 січня 2022 року в судовому засіданні оголошено перерву до 20 січня 2022 року.

Ухвалою суду від 20 січня 2022 року закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 31 січня 2022 року.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді А.Качура, судове засідання призначене на 31 січня 2022 року не відбулося. Сторони, що з`явились у судове засідання, повідомлені про неможливість проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 09 лютого 2022 року призначено наступне судове засідання на 24 лютого 2022 року.

В судовому засіданні 24 лютого 2022 року оголошено перерву до 16 березня 2022 року.

Ухвалою суд від 16 березня 2022 року розгляд справи відкладено на 26 квітня 2022 року.

25 квітня 2022 року відповідачем 2 подано заяву про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Щодо вказаної заяви суд відзначає наступне.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Під предметом спору розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Господарський суд закриває провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, якщо наявними в матеріалах справи доказами підтверджується відсутність предмета спору, зокрема, у випадку припинення його існування (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 та постановах Касаційного господарського суду від 25 липня 2019 року у справі № 916/144/18, від 15 січня 2020 року у справі № 911/3197/17, від 14 травня 2020 року у справі № 907/737/18.

Водночас закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору можливе лише у випадку коли між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

У своїй постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 911/3416/17 Верховний Суд вказує, що враховуючи, що сторона у справі заперечила відсутність предмета спору, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що предмет спору не припинив свого існування, оскільки між позивачем та відповідачем залишилися неврегульовані питання щодо предмета спору. За таких умов підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України - відсутні.

А отже, суд не знаходить підстав для закриття провадження у справі, оскільки позивач продовжує підтримувати такі вимоги та вважає, що між позивачем та відповідачем залишилися неврегульовані питання щодо предмету спору.

В судовому засіданні представник органу прокуратури та позивача підтримали позов.

В судовому засіданні представник відповідача 1 позовні вимоги не визнав.

В судове засідання представник відповідача 2 не з`явився, про місце дату та час розгляду справи відповідач 2 був повідомлений належним чином.

В судове засідання представник третьої особи не з`явився, про місце дату та час розгляду справи відповідач 2 був повідомлений належним чином.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Як видно зі статуту Дослідної станції епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України, станція підпорядкована Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України та перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України як органу управління державним майном (пункт 5 статуту).

Дослідна станція є державною бюджетною, неприбутковою, науковою установою (пункт 1 статуту).

Станцію створено з метою проведення фундаментальних та прикладних досліджень в галузі ветеринарної медицини направлених на забезпечення ветеринарного благополуччя тваринництва України розробки наукових концепцій нових методичних підходів і рішень, які забезпечують прогрес ветеринарної науки та практики, збереження навколишнього середовища отримання екологічно чистої сільськогосподарської продукції.

Предметом діяльності станції є проведення випробувань і доопрацювання наукових розробок інституту, їх виробнича перевірка і впровадження у виробництво, розробка та впровадження високоефективних діагностичних, лікувальних та профілактичних препаратів і засобів, технологій їх виробництва, дослідження питань економіки ветеринарних заходів надання науково-методичних послуг тваринництву України, впровадження в сільське господарство наукової продукції і розроблених практичних пропозицій, проведення виробничої та господарської діяльності відповідно до профілю станції (пункт 7 статуту).

До основних напрямків діяльності станції відносить зокрема вирощування, переробка, закуп і реалізація сільськогосподарської продукції, лікарських рослин (пункт 8 статуту).

Станція заснована на державній власності. На балансі станції знаходиться майно, закріплене за нею академією на праві оперативного управління, придбане за рахунок коштів, загального або спеціального фондів державною бюджету. За станцією закріплені земельні ділянки, які використовуються для забезпечення наукової діяльності установи та надані їй на праві постійного користування, що посвідчується у встановленому законом порядку.

Вилучення земельних ділянок за припинення права постійного користування ними може здійснюватися лише за згодою Президії академії відповідно до Земельною кодексу України (пункт 10 статуту).

Державне майно, яке закріплене за станцією академією, належить їй на праві оперативного управління. Здійснюючи це право, станція може використовувати це майно для участі в цивільних відносинах, у тому числі для провадження некомерційної фінансово-господарської діяльності відповідно до статутних цілей та в межах своєї цивільної правоздатності (пункт 20 статуту).

Як слідує з матеріалів справи, 06 травня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк" (відповідач 2, контрактант) та Дослідною станцією епізоотології Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України (відповідач 1, виробник) було укладено договір контрактації сільськогосподарської продукції №06/05/21 (надалі договір), відповідно до предмету якого договір складено з метою підтримки науково-дослідних робіт, отримання продукції шляхом сприяння у проведенні виробником випробувань "Стимулятору росту рослин зі знезаражуючими властивостями" шляхом порівняння дослідних та контрольних посівів, результати яких спрямовані на розвиток виробництва та забезпечення ефективного використання земель.

Інноваційною продукцією в розумінні цього договору є наукові результати випробувань у польових умовах протективних та ростостимулюючих властивостей солей полігексаметиленгуанідіну за передпосівної обробки соняшника, та сільськогосподарська (рослинницька) продукція створена в результаті цих випробувань.

У порядку і на умовах, визначених цим договором, виробник приймає на себе обов`язок щодо організації і виконання наукових робіт, а також зобов`язується виростити і передати у власність контрактанта сільськогосподарську продукцію (надалі - продукція), визначену у додатках до цього договору, а контрактант зобов`язується сприяти виробнику у отриманні наукових результатів польових випробувань, вирощуванні зазначеної продукції прийняти і провести розрахунки за продукцію на умовах, передбачених цим договором.

Право на інтелектуальну власність та результати наукових випробувань "Стимулятору росту зі знезаражуючими властивостями" шляхом порівняння дослідних та контрольних посівів залишаються за виробником.

Виробник зобов`язується здійснювати вирощування сільськогосподарської продукції на земельних ділянках, загальною площею 78,2 га, що розташовані на території Городищенської сільської ради Рівненського району Рівненської області, а саме земельних ділянках наступними кадастровими номерами: 5624683000:01:005:1137 - 50.0 га (в межах, доступних для обробітку); 5624683000:01:001:0992 - 16.29 га (в межах, доступних для обробітку); 5624683000:01:001:1392 - 11.91 га (в межах, доступних для обробітку).

Площа може коригуватися за згодою сторін, шляхом внесення змін до даного договору та до додатків до даного договору.

Наведені земельні ділянки належать виробнику на праві постійного користування землею, що підтверджується витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно доданими до цього договору.

Кількість, асортимент, одиниці виміру, ціна за одиницю, місце поставки продукті узгоджуються сторонами в додатках до цього договору.

Виробник цим гарантує, що продукція нікому іншому не буде продана та зобов`язується не вчиняти жодних дій, які б могли призвести до виникнення обтяжень продукції без попереднього письмового погодження з контрактантом.

Виробник надає контрактанту виключне право на виконання робіт, надання послуг та поставку товарно - матеріальних цінностей (насіння, засобів захисту рослин, мінеральних добрив, тощо), а також виключне право залучати третіх осіб в якості субпідрядника на виконання робіт та/або надання послуг, після попереднього погоджених з виробником.

Строк дії договору до 31 грудня 2021 року (п.9.2 договору).

Згідно з умовами пункту 3.4. договору, право власності на продукцію переходить до контрактанта з моменту оплати за продукцію. Після фактичного отримання продукції сторони мають підписати акти приймання - передачі продукції контрактантом.

Відповідно до пунктів 4.2.1. - 4.2.4. договору, виробник зобов`язаний: забезпечити методологію проведення науково-дослідних робіт та обробку експериментальної частини посівного матеріалу розчинами "Стимулятора росту зі знезаражуючими властивостями" згідно із власною схемою досліду; виростити, зібрати і реалізувати контрактанту продукцію, а також передати необхідну документацію на неї в місці та у встановлений цим договором строк; вирощувати продукцію на земельних ділянках, що визначені в цьому договорі, з використанням власних засобів (у тому числі сільськогосподарської техніки), а також залученням для виконання сільськогосподарських робіт (послуг) виключно контрактанта; забезпечити безперешкодний доступ представників та/або працівників, техніки контрактанта до земельних ділянок та/або місць вирощування і зберігання продукції.

Згідно з умовами пункту 4.2.7. договору, виробник зобов`язаний зарахувати вартість поставлених контрактантом матеріально-технічних наданих послуг, виконаних робіт та інших виробничих затрат у вартість вирощеної виробником сільськогосподарської продукції, тим самим зменшуючи загальну суму грошового зобов`язання контрактанта перед виробником, згідно із п. 2.1. договору.

Згідно з умовами пункту 4.3.1. договору, контрактант зобов`язується сприяти виробнику у отриманні наукових результатів та вирощуванні продукції шляхом передачі виробнику товарно-матеріальних цінностей (насіння, засобів захисту рослин, мінеральних добрив тощо), які виробник використовує при виробництві продукції, шляхом виконання робіт та надання послуг, у контексті положень даного договору. Найменування, кількість, ціна та загальна вартість товарно-матеріальних цінностей, переданих контрактантом виробнику, вказується у накладних, які підписуються уповноваженими представниками сторін на підтвердження факту передачі; найменування, об`єми, кількість, ціна та загальна вартість виконаних робіт та/або наданих послуг, наданих/виконаних контрактантом по умовам даного договору, вказуються у актах виконаних робіт та/або актах наданих послуг, які підписуються уповноваженими представниками сторін на підтвердження факту надання послуг та/або виконання робіт та/або вказуються (закріплюються) в окремих договорах на надання таких послуг та/або виконання таких робіт, в контексті даного договору.

Згідно з умовами пункту 7.4. договору, у випадку порушення виробником вимог пунктів 1.5, 1.6, 4.2, 9.10 даного договору що потягнуло за собою неотримання контрактантом обумовленого обсягу продукції, зобов`язаний відшкодувати контрактанту вартість переданих контрактантом товарно - матеріальних цінностей, та/або виконаних робіт, та/або наданих послуг, що буди передані для виробництва продукції на умовах цього договору а також сплатити штраф в розмірі 50 (п`ятдесяти) відсотків вартості таких робіт/послуг.

У пунктах 2.1.-2.2. договору сторони визначили, що загальна орієнтовна вартість сільськогосподарської продукції, що буде вирощуватися протягом відповідного бюджетного року закріплена в додатку до цього договору. Ціна та орієнтовна кількість продукції, що постачається згідно із договором визначається в додатках до цього договору. Ціна та кількість продукції будуть скориговні на дату поставки продукції шляхом внесення змін до даного договору. Коригування ціни має бути здійснено виходячи із середніх ринкових цін на продукцію з поля (до сушення, очищення тощо) з урахуванням якісних характеристик. Зміна ціни відображається у відповідних додатках до договору. Остаточна вартість вирощеної сільськогосподарської продукції буде визначена сторонами додатково. При здійсненні розрахунків за продукцію, зобов`язання контрактанта з оплати продукції зменшуються на вартість переданих контрактантом виробнику товарно-матеріальних цінностей, та/або наданих послуг, для виробництва продукції на умовах цього договору.

Відповідно до додатку № 1 до договору № 06/05/21 від 06 червня 2021 року, вартість робіт з оранки, боронування, культивації, внесення добрив, комбайнування, посіву та обробітку посівів з використанням власного насіння, засобів захисту рослин, мінеральних добрив тощо визначено в розмірі 1 577 763,2 грн., з яких 1 146 724,8 грн. - вартість насіння, засобів захисту рослин, мінеральних добрив, 431 038,4 грн. - вартість робіт з оранки, боронування, культивації, внесення добрив, комбайнування, посіву та обробітку посівів.

Згідно із актом здачі - приймання робіт №4 від 01 червня 2021 року вартість наданих виконавцем робіт складає 272 450,00 грн.

Згідно із видатковою накладною №8 від 01 червня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк" передало Дослідній станції епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України насіння, засоби захисту рослин, мінеральні добрива на суму 1 283 307,30 грн.

У матеріалах справи наявні видаткові накладні, відповідно до яких Дослідна станція передала Товариству з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк" продукцію (насіння соняшника). Так, за накладною №1/10 від 07 жовтня 2021 року передано 17,93 т. на суму 251 020 грн.; за накладною №2/10 від 07 жовтня 2021 року передано 21,12 т. на суму 295 680 грн.; за накладною №3/10 від 07 жовтня 2021 року передано 19,13 т. на суму 267 820 грн.; за накладною №4/10 від 07 жовтня 2021 року передано 20,93 т. на суму 293 020 грн.; за накладною №5/10 від 08 жовтня 2021 року передано 18,34 т. на суму 256 760 грн.; за накладною №6/10 від 08 жовтня 2021 року передано 19,37 т. на суму 271 180 грн.; за накладною №7/10 від 08 жовтня 2021 року передано 18,96 т. на суму 265 440 грн. Усього за вказаними накладними Дослідна станція передала Товариству з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк" продукцію на суму 1 900 920 грн.

Суд також встановив, що вказані в договорі земельні ділянки загальною площею 78,2 га (з кадастровими номерами: 5624683000:01:005:1137 - 50.0 га; 5624683000:01:001:0992 - 16.29 га; 5624683000:01:001:1392 - 11.91 га) перебувають на праві постійного користуванні Дослідної станції. Цільове призначення земельних ділянок: для ведення підсобного сільського господарства.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

З наведених обставин встановлено, що спірні правовідносини за своїм змістом стосуються умов договору, який просить визнати недійсним прокурор в особі позивача з тих підстав, що цей договір за своєю правовою природою не є договором контрактації сільськогосподарської продукції, а є договором оренди землі, укладеним з порушенням законодавства. Спірні правовідносини у даній справі також стосуються питань використання земельних ділянок переданих державній установі на праві постійного користування.

Спірний характер правовідносин базується на тому, що прокурор вважає, що договір контрактації сільськогосподарської продукції № 06/05/21 від 06 травня 2021 року суперечить вимогам законодавства щодо неможливості передачі у користування іншій особі земельної ділянки котра перебуває у постійному користуванні державної установи. Водночас відповідачі вважають, що укладений договір відповідає вимогам чинного на момент його укладення законодавства України.

Згідно з нормами статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з чинним законодавством, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

За вимогами частин 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться в формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

За умовами статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 4 статті 174 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Нормами статті 215, частини 1 статті 216 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, установлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст. 235 ЦК України).

Удаваний правочин може бути визнаний недійсним на підставі частини 1 статті 215, частини 3 статті 203 ЦК України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею. Обов`язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин, ніж ті, щодо яких було оформлено відносини.

Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням ЦК України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, у залежності від того, наскільки він відповідає вимогам до правочинів, що містяться в статті 203 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 925/1199/18.

Тобто, удаваний правочин вчинюється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого в наявності два правочини - прихований і удаваний - такий, що прикриває перший правочин. Удаваний правочин, на відміну від прихованого, сторонами не виконується. Відповідні права і обов`язки сторонами не реалізуються. Сторони правочину виконують тільки ті обов`язки та реалізують ті права, що випливають із прихованого правочину. З учиненням удаваного правочину сторони навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Удавані правочини - це правочини з дефектами волі такого правочину та мети.

Кінцевою метою позивача в такому спорі є доведення перед судом справжнього волевиявлення сторін, мети вчинення фактичного правочину та невідповідності такого правочину вимогам законодавства.

Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Суд зауважує, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним.

Тобто, факт виконання договору не може впливати на можливість визнання договору недійсним за умови наявності відповідних на те правових підстав.

Як встановлено судом із матеріалів справи, загальна сума договору становить 1 577 763,20 грн., тобто суму понад 10% від вартості активів Дослідної станції епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України та передбачає необхідність погодження його з органом управління - НААН України.

Обґрунтовуючи свій позов, прокурор вказує, що на порушення відповідачами 1 та 2 вимог статті 73-2 ГК України, а саме вчиненням державним унітарним підприємством значного господарського зобов`язання, за відсутності погодження з органом, до сфери управління якого належить останній.

Відповідно до статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, установлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами частин 1, 2 статті 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, для вчинення правочину орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, повинна мати необхідний обсяг цивільної правоздатності та дієздатності, і зобов`язана не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з приписами статті 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядову раду такого підприємства (в разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (в разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші. Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) установлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГК України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Згідно зі статутом Дослідна станція епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України засноване на основі державної власності, перебуває в віданні НААН України, як органу управління державним майном.

Водночас за частиною 1 статті 73-2 ГК України значним господарським зобов`язанням державного унітарного підприємства визнається господарське зобов`язання, що вчиняється державним унітарним підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності. Статутом державного унітарного підприємства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення господарського зобов`язання до значного господарського зобов`язання.

Значне господарське зобов`язання підлягає погодженню наглядовою радою державного унітарного підприємства або, в випадках, передбачених законом, органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство, в порядку, передбаченому цією статтею.

Частиною 2 наведеної норми передбачено, що рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається наглядовою радою (у разі її утворення) або органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство.

Забороняється ділити предмет господарського зобов`язання з метою ухилення від передбаченого цією статтею порядку прийняття рішень про вчинення значного господарського зобов`язання (ч. 4 ст. 73-2 ГК України).

Згідно з річною фінансовою звітністю станом на 01 січня 2021 рік вартість активів Дослідної станції епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України становить 8 252 604 грн.

Згідно з вимогами частини 2 статті 73-2 ГК України укладення договору потребувало погодження НААН України як органу, до сфери управління якого належить відповідач-1.

З урахуванням установлених обставин, суд дійшов висновку, що при укладанні оспорюваних договорів було порушено вимоги статті 73-2 ГК України.

Відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" в Україні діють наукові установи державної, комунальної та приватної форм власності, які мають рівні права у здійсненні наукової, науково-технічної та інших видів діяльності. Наукова установа діє на підставі статуту (положення) чи іншого установчого документа, що затверджуються в установленому порядку. Наукова установа є юридичною особою та може мати статус неприбуткової організації.

Згідно з положеннями частини 1 статті 8 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" державними науковими установами є наукові установи, засновані на державній власності. Майно, що становить матеріально-технічну базу державної наукової установи, закріплюється за такою установою на основі права оперативного управління або господарського відання відповідно до організаційно-правової форми.

Відповідно до положень частин 4-5 статті 7 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" складовими матеріально-технічної бази наукових установ є будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності, нематеріальні активи. Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми наукової установи з метою забезпечення провадження її статутної діяльності засновником закріплюються за нею на основі права оперативного управління чи господарського відання або передаються їй у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно. Землекористування здійснюються науковими установами відповідно до земельного законодавства.

Як визначено нормами статті 3 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", Національна академія наук України, здійснюючи повноваження з управління об`єктами майнового комплексу Національної академії наук України, забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, пов`язаних з ефективним їх використанням та розпорядженням у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Національна академія наук України, серед іншого, надає дозвіл організаціям, що віднесені до відання Національної академії наук України, на укладення договорів оренди майна, у тому числі нерухомого, що обліковується на балансах їх організацій.

Таким чином використання земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні Дослідної станції повинно здійснюватися відповідно до норм земельного законодавства. Передача в оренду будь-якого майна, що обліковується за Дослідною станцією повинна здійснюватися за дозволом Національної академії наук України.

Водночас суд зауважує, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Відповідно до статті 713 ЦК України за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов`язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов`язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору (частина 1). До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 2). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції (частина 3).

Такі особливості договору певною мірою відображені у статтях 272-274 ГКУкраїни.

Так, визначення договору контрактації сільськогосподарської продукції, наведено у частині 2 статті 272 ГК України, за змістом якої за договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (далі виробник) зобов`язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов`язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

У першому визначенні за нормами ЦК передбачено, що сільськогосподарська продукція передається виробником у власність контрактантові або визначеному ним іншому одержувачеві, а в другому за нормами ГК, акцентується увага на обов`язку контрактанта сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, що є однією з ознак договору контрактації.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 272 ГК України у договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов`язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, предметом зазначеного договору виступає сільськогосподарська продукція, яка за замовленням контрактанта (заготівельника) буде вирощена виробником продукції (продавцем) і поставлена контрактанту, який зобов`язується прийняти і оплатити товар.

Характерною ознакою контрактації сільськогосподарської продукції є те, що виробник бере на себе зобов`язання виростити (виробити) продукцію, а не передає земельну ділянку контрактанту для вирощування продукції. Зобов`язанню виробника виростити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність контрактанту відповідає зобов`язання прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

Виробництво сільськогосподарської продукції лише силами та коштом контрактанта на земельній ділянці виробника суперечить природі договору контрактації.

Суд також зауважує, що обов`язковою умовою договору контрактації сільськогосподарської продукції має бути асортимент, обсяг, якість сільськогосподарської продукції, її вартість та строки поставки. Специфіка сільськогосподарської продукції створює передумови виокремлення спеціального предмету договору, продукції, яка має відповідати таким означенням: має бути отримана в сільському господарстві; має бути плодом рослинництва або тваринництва. Тобто предметом даного договору може бути лише первинна сільськогосподарська сировина. Таким чином результати наукових досліджень не можуть бути предметом договору контрактації.

У своєму відзиві Дослідна станція зазначала, що не має змоги самостійно виконувати науково-дослідні роботии з огляду на відсутність фінансування та відсутність техніки для обробки земельних ділянок. У листі Дослідної станції Рівненській окружній прокуратурі № 103 від 6 жовтня 2021 року відповідач-1 зазначив, що дозволи на укладення договорів щодо передачі користування земель та майна, закріплених за Дослідною станцією не отримувалися; працюючих у період з квітня по жовтень 2021 року - 13 чоловік, з них 1 сумісник; техніка для обробітку земель відсутня. В судовому засіданні 26 квітня 2022 року представник Дослідної станції підтвердив, що обробка земельних ділянок за спірним договором та збір врожаю (комбайнування) здійснювався лише силами ТОВ "Гоща-Мілк".

З огляду на наведене, на підставі власної оцінки умов спірного договору суд встановив, що сторони спірного правочину не мали мети вчинити договір контрактації, однак домовилися про здійснення відповідачем-2 господарської діяльності з сільськогосподарського товаровиробництва на земельній ділянці, що перебуває в постійному користуванні відповідача-1.

За таких обставин суд повинен встановити чи відповідає правочин, який сторони вчинили насправді, вимогам законодавства, що регулює такі правовідносини.

На відміну від договору контрактації сільськогосподарської продукції договір оренди землі укладається на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) використання майна (земельної ділянки).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі", оренда це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 15 цього закону визначені істотні договору оренди землі: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунку строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Проаналізувавши умови спірного договору, суд установив, що умови цих договорів містять всі істотні умови оренди земельної ділянки, а саме: об`єкт оренди - земельні ділянки державної форми власності перебувають на праві постійного користування в Дослідної станції епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України, дата укладення та строк дії договору - з 06.05.2021 по 31.12.2021, умови оплати - контрактант сплачує виробнику грошові кошти в погодженому розмірі.

Суд вважає, що зазначене в умовах договору зобов`язання контрактанта провести розрахунки за продукцію на умовах, передбачених цим договором є прихованими зобов`язаннями щодо плати за користування земельними ділянками віповідача-1. Зокрема положення пункту 2.2. договору передбачають що при здійсненні розрахунків за продукцію, зобов`язання контрактанта з оплати продукції зменшуються на вартість переданих контрактантом виробнику товарно-матеріальних цінностей, та/або наданих послуг, для виробництва продукції на умовах цього договору.

Аналізуючи умови спірного договору та дії сторін, суд враховує, що Дослідна станція не несла жодних витрат на виконання зобов`язань за договором, не здійснювала робіт по обробці, вирощуванню та збору врожаю, не має техніки та працівників для вирощування сільськогосподарської продукції власними силами.

ТОВ "Гоща-Мілк" виконало робіт та передало цінностей (насіння, добрива, засоби захисту рослин) за даним договором на суму 1 577 763,20 грн. Натомість Дослідна станція передала за видатковими накладними сільськогосподарську продукцію (насіння соняшника) на суму 1 900 920 грн. Різниця між цими сумами, на думку суду, становить приховану плату за користування земельними ділянками відповідача-1.

Таким чином, з огляду на зміст спірного договору та фактичні правовідносини, що мали місце між сторонами, суд робить висновок, що прихованою метою сторін було отримання відповідачем-2 на платній основі можливості користуватися земельними ділянками відповідача-1 з використанням їх корисних властивостей. Отже такий правочин є удаваним з метою приховати орендні правовідносини, що насправді мали місце між сторонами. Відповідач-1 фактично передав у користування відповідачу-2 на платній основі земельні ділянки, що перебувають у його постійному користуванні, а тому положення даного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.

Отже, оспорюваний договір за змістом фактичних відносин може вважатися договором оренди земельної ділянки, а неналежне оформлення в даному випадку відносин оренди й є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.

Згідно з приписами статті 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про оренду землі", статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статті 122 ЗК України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з пунктом 5.6 рішення Конституційного Суду України у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України від 22.09.2005 справі №1-17/2005, суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (оренді частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.

Традиційно право володіння розуміється як належність об`єкта певному суб`єкту, фактичне панування суб`єкта над об`єктом, право користування як процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об`єкта, а також створених за його допомогою благ.

Будучи специфічним правом, право постійного користування характеризується обмеженим суб`єктно - об`єктними складом, об`єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної форми власності, суб`єктами - лише юридичні особи, визначені законом.

Право постійного користування є одним з двох можливих титулів, що надає право користуватися землею, глава 15 ЗК України передбачає право користування землею на праві постійного користування та на праві оренди землі.

Права землекористувачів визначені статтею 95 ЗК України, відповідно до якої землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Таким чином, саме Дослідна станція епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України наділена правом постійного користування земельними ділянками.

Законодавець не передбачає винятків щодо можливості реалізації права землекористувача на праві постійного користування, зокрема і в частині самостійного господарювання на землі.

Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені оскільки відповідне право не може виникати на договірних підставах.

Формулювання законодавця "право самостійного господарювання" підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість права господарювання іншою особою, або передачі такого права, підкреслюючи, що таке господарювання має відбуватися самостійно.

Землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки (ч.1 ст. 96 ЗК України).

Отже, правовий статус постійних землекористувачів визначається статтями 92, 95, 96 ЗК України, якими передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 червня 2019 року у справі № 910/22880/17, від 1 жовтня 2020 року у справі № 910/21935/17.

Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею у тому числі шляхом надання в оренду чи у спільну діяльність оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення цих функцій.

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 915/166/17, від 17 січня 2019 року у справі № 923/241/18, від 21 травня 2019 року у справі № 925/550/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 916/1424/18, від 07 липня 2021 року у справі № 903/601/20.

Відтак, наукові установи та державні підприємства дослідного господарства Академії не можуть передавати в оренду земельні ділянки, які перебувають у їх постійному користуванні, оскільки це заборонено законодавством України.

Таким чином, приховування надання в оренду державних земельних ділянок площею 78,2 га, котрі перебувають на праві постійного користування у Дослідної станції епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України здійснювалось тому, що передача державної земельної ділянки в оренду землекористувачем є незаконною.

Проте, в порушення вимог норм закону, сторони під час укладення спірного договору не дотримали визначеного правовими нормами порядку передачі земельних ділянок в оренду. Такі обставини дозволяють суду зробити висновок про укладання удаваного договору із порушенням вимог Закону України "Про оренду землі", що має наслідком необхідність визнання такого договору недійсним.

Визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи наведені положення діючого законодавства, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для визнання недійсними договору контрактації сільськогосподарської продукції № 06/05/21 від 6 травня 2021 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк" та Дослідною станцією епізоотології Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України.

Щодо позивних вимог про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк" повернути Дослідній станції епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України земельної ділянки площею 78,2 га суд відзначає наступне.

Згідно з положеннями статті 17 Закону України "Про оренду землі", об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим суд зазначає, що оренда земельних ділянок в даному випадку здійснювалася приховано, за допомогою удаваного правочину - договору контрактації сільськогосподарської продукції. Суд відзначає, що матеріали справи не містять доказів державної реєстрації права оренди за відповідачем-2, а також доказів передачі земельних ділянок за актами приймання - передачі. Сторони не дотримувалися визначеного законом порядку щодо оформлення передачі земельних ділянок орендарю та реєстрації права оренди.

Суд відзначає, що поряд з користуванням, однією з правомочностей права оренди поряд з користуванням є також володіння. Володіння - це фактична влада, панування над річчю, а право володіння, як складова права оренди, це - забезпечена законом можливість мати у себе певну річ, утримувати її у своєму господарському підпорядкуванні (фактично тримати річ, зараховувати на баланс тощо). Володіння є відкритим якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Добросовісний володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту володіння. Володіння без будь-яких правових підстав вважається незаконним. Незаконне володіння має місце коли особа фактично володіє майном без правових підстав.

Отже позов про повернення майна в даному випадку може бути задоволено якщо доведено фактичне володіння майном, яке полягає в утриманні цього майна особою яка здійснює фізичне панування над ним (фактично тримає майно, зараховує на баланс тощо).

Разом з тим, під час вирішення спору, суд не встановив обставин щодо фактичного володіння відповідачем-2 земельними ділянками відповідача-1. Матеріали справи не містять жодних доказів стосовно утримання відповідачем-2 земельних ділянок на час прийняття рішення у даній справі. Натомість представник відповідача-1 в судовому засіданні підтвердив, що земельні ділянки на час розгляду справи перебувають у фактичному володінні Дослідної станції.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (висновок викладений у пункті 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

А тому, суд не знаходить підстав для задоволення вказаної вимоги, оскільки задоволення такої вимоги є необґрунтованим та неефективним для захисту порушеного права позивача.

Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Крім того суд вважає за необхідне зазначити правовий висновок щодо участі органу прокуратури у даній справі.

Наявність правових підстав участі прокурора у судовому процесі була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2385/18 (постанова від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України №1697-VII "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч. 4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч. 7).

Тобто, за приписами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Водночас, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Як наголосив Верховний Суд України у рішенні по справі № 6-2510цс15 від 16.12.2015, прийняття рішення про передачу земель державної чи комунальної власність позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей володільця землі в тому обсязі, який дозволяє її статус. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з користуванням землями державної чи комунальної власності, а також із передачею їх у користування із порушенням порядку та вимог встановлених законом становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

"Суспільним", "публічним" інтересом звернення місцевої прокуратури до суду з вимогою про визнання недійсним договору контрактації є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - захисту суспільних інтересів загалом та права власності на землю Українського народу зокрема.

Важливим обов`язком фізичних та юридичних осіб, органів влади, що здійснюють діяльність на території України, є обов`язок додержуватися Конституції України та законів України. Даний обов`язок можна вважати основоположним для всіх інших юридичних обов`язків, який являє собою встановлену державою міру і спосіб необхідної поведінки, що закріплена в нормативно-правовому порядку відповідно до індивідуальних і суспільних інтересів. Він є формою вираження відповідальності перед державою та суспільством.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Статтею 80 ЗК України, суб`єктами права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Відповідно до статті 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 248 від 21 травня 2021 року, головне управління здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотримання вимог земельного законодавства в процесі укладення цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в т.ч, в оренду, вилучення (викуп) земельних ділянок.

Посадові особи Головного управління в межах своїх повноважень мають право, окрім іншого, звертатись до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк використання яких закінчився.

Згідно правової позиції Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, положення вказаних нормативно-правових актів не можуть визначати конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутися до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпеченні здійснення судового захисту інтересів держави.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі 925/929/19, суд вказав, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами про визнання недійним правочинів.

Власником земельних ділянок, на яких здійснюється вирощування сільськогосподарської продукції по вищевказаному договору є Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області.

У жовтні 2021 року виконуючий обов`язки керівника Рівненської окружної прокуратури звернувся до відповідача 1 з листом в якому, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, просив надати відомості згідно переліку.

В подальшому виконуючий обов`язки керівника Рівненської окружної прокуратури звернувся до Головного управління держгеокадастру у Рівненській області з листом в якому просив надати у строк до 11 жовтня 2021 року відомості про вжиті заходи та інформацію щодо того, чи заплановані заходи щодо виявлених правопорушення за договором №06/05/21 від 06 травня 2021 року.

У відповідь на даний лист ГУ Держгеокадастру у Рівненській області зазначено, що відповідно до наказу № 456-Дк від 03 червня 2021 року спеціалістами Головного управління проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства стосовно земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, які перебувають в користуванні Дослідної станції епізоотології Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України. Спірний договір контрактації містить ознаки удаваного правочину, який фактично мав на меті передачу права користування земельними ділянками поза обмеженнями та порядком, визначеним чинним законодавством.

Разом з тим, орган прокуратури вказує, що Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області, як власником вищевказаних земельних ділянок, будь-яких заходів щодо визнання договору контрактації № 06/05/21 від 06 травня 2021 року недійсним в судовому порядку не вжито.

У зв`язку з наведеним листом від 26 жовтня 2021 року Виконувачем обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури повідомлено Головне управлінням Держгеокадастру у Рівненській області про подання відповідного позову до суду.

Відповідно до приписів частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Висновки суду

За висновком суду були встановлені обставини щодо обґрунтованості позовних вимог про визнання недійсним договору контрактації сільськогосподарської продукції № 06/05/21 від 6 травня 2021 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк" та Дослідною станцією епізоотології Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України.

Водночас суд не вбачає підстав для задоволення вимог про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк" повернути Дослідній станції епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України земельної ділянки площею 78,2 га.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволено частково, судові витрати в розмірі 2 270,00 грн. пок4ладаються на відповідачів в рівних частинах по 1 135,00 грн., водночас судовий збір в розмірі 2 270,00 грн. покладається на орган прокуратури з у зв`язку з частковою відмовою в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Визнати недійсним договір контрактації сільськогосподарської продукції № 06/05/21 від 6 травня 2021 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк" та Дослідною станцією епізоотології Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України.

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк" (35424, Рівненська область, Гощанський район, с.Краснопілля, вул. Шевченка 2-ж, код ЄДРПОУ 35631063) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 Липня , будинок 52, код ЄДРПОУ 02910077) судовий збір в сумі 1 135 (одну тисячу сто тридцять п`ять) грн.

5. Стягнути з Дослідної станції епізоотології Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України (33028, м. Рівне, вул. Князя Володимира 16/18, код ЄДРПОУ 39121449) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 Липня , будинок 52, код ЄДРПОУ 02910077) судовий збір в сумі 1 135 (одну тисячу сто тридцять п`ять) грн.

6. Судовий збір в сумі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. покласти на Рівненську обласну прокуратуру.

Стягувач: Рівненська обласна прокуратура (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 Липня , будинок 52, код ЄДРПОУ 02910077).

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк" (35424, Рівненська область, Гощанський район, с.Краснопілля, вул. Шевченка 2-ж, код ЄДРПОУ 35631063).

Боржник: Дослідна станція епізоотології Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України (33028, м. Рівне, вул. Князя Володимира 16/18, код ЄДРПОУ 39121449).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 05 травня 2022 року.

Суддя А.Качур