Постанова

від 26.04.2022 по справі 372/2183/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 372/2183/15-ц

провадження № 61-2444св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

стягувач- Акціонерне товариство Український будівельно-інвестиційний банк,

особа, дії якої оскаржуються - приватний виконавець виконавчого округу

м. Києва Телявський Анатолій Миколайович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 16 вересня 2020 року у складі судді Проць Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року в складі колегії суддів: Олійника В. І., Кулікової С. В., Желепи О. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст скарги

31 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. (далі - приватний виконавець).

Вимоги за скаргою мотивовані тим, що оскаржувані документи винесені

з порушеннями вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, порушують права та інтереси скаржника ОСОБА_1 , стягувача та особи співвласника майна ОСОБА_3 .

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив:

- визнати дії приватного виконавця у частині винесення постанови про арешт майна боржника від 19 серпня 2020 року у виконавчому провадженні

№ 60726077 незаконними та скасувати постанову;

- визнати дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. у частині винесення постанови від 20 серпня 2020 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № 60726077 незаконними та скасувати постанову;

- скасувати аукціон, оголошений державним підприємством СЕТАМ з продажу арештованого приватним виконавцем майна - чотирьох кімнатної квартири

АДРЕСА_1 , оголошений ДП «Сетам», номер лоту 440905;

- на час розгляду скарги зупинити реалізацію арештованого майна - чотирьох кімнатної квартири АДРЕСА_1 , з аукціону оголошеному ДП «Сетам», номер лоту 440905.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 16 вересня

2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року, у задоволенні скарги відмовлено.

Суди виходили з того, що позиція скаржника про те, що з вказаних ним підстав дії приватного виконавця не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» є недоведеним та безпідставним. Дії приватного виконавця не можуть бути визнані протиправними лише

з формальних міркувань скаржника, а будь-які докази, які вказували б на порушення приватним виконавцем чинного законодавства, прав боржника, як сторони виконавчого провадження щодо виконання рішення суду, не встановлено.

Аукціон призначений ДП Сетам, а не приватним виконавцем, дії якого оскаржуються, і який лише подав заявку на реалізацію арештованого майна, яка боржником не оскаржувалась, а тому відсутні підстави для задоволення вимоги скаржника про скасування аукціону з продажу арештованого майна.

Боржник не виконав вимогу приватного виконавця та не надав приватному виконавцю декларацію про доходита майно боржника згідно з пунктом

3 частини п?ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами. Факт звернення ОСОБА_3 до Дніпровського районного суду міста Києва з позовною заявою про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину квартири не є належним підтвердженням того, що спірна квартира перебуває у спільній сумісній власності подружжя. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Отже, статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та коштів, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя,

а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна

в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. З огляду на наведене, скаржником не доведено того факту, що зазначена квартира перебуває

у спільній сумісній власності подружжя.

Приватним виконавцем в повному обсязі виконано вимоги статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» та зазначено всі необхідні відомості про описаний об`єкт в постанові про опис та арешт майна боржника.

Щодо вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, то на адресу приватного виконавця Телявського А. М. надійшло клопотання про призначення суб`єкта оціночної діяльності від AT «Український будівельно-інвестиційний банк» і в даному клопотанні стягувач зазначає, що банк неодноразово звертався до боржника з пропозицією досягти згоди щодо вартості описаної квартири, проте досягти згоди банк та боржник не змогли та не зможуть у майбутньому.

Щодо права вимоги боржника про скасування аукціону та зупинення реалізації арештованого майна, то дані вимоги за своєю суттю є заходами забезпечення позову, передбаченим статтею 150 ЦПК України, а предметом судового розгляду є скарга ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М.

Аргументи учасників справи

Позиція особи, яка подала касаційну скаргу

У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,в якій просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким її скаргу задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 була зареєстрована на праві власності не за ним, а за ОСОБА_4 , тому у ОСОБА_1 не було правових підстав вказувати дану квартиру у переліку належного йому майна при поданні декларації.

Той факт, що квартира не була зареєстрована на праві власності за боржником підтверджено також тим, що в червні 2020 року приватний виконавець Телявський А. М. звертався до Обухівського районного суду Київської області з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку. Боржник не приховував це майно, на нього неодноразово накладалась заборона відчуження в тому числі ОСОБА_5 . Проте оскільки ця квартира, перебуває під забороною відчуження, накладеною ухвалою Шевченківського районного суду від 22 лютого 2018 року у справі

№ 761/5925/18, провадження 1-кс/761/4171/2018, особа в інтересах якої встановлено обтяження СВ Шевченківського УП ГУ НП в м. Києві, а тому розглядати її як актив для погашення боргу не уявлялось можливим.

Після того, як приватний виконавець Телявський А. М. розпочав дії по зверненню стягнення на квартиру АДРЕСА_1 ,

а ним було подано до Обухівського районного суду Київської області подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, 30 червня 2020 року ОСОБА_3 подала до Обухівського районного суду Київської області заяву про залучення її до участі у справі у якості заінтересованої особи, так як вона є співвласницею вказаної квартири. 01 липня 2020 року

ОСОБА_1 також подавав свої заперечення на подання приватного виконавця до Обухівського районного суду Київської області, в яких у тому числі заперечував проти звернення стягнення на всю квартиру, оскільки вона належить не йому особисто, а є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. В задоволенні подання приватного виконавця Обухівський районний суд Київської області відмовив ухвалою від 19 серпня 2020 року

№ 372/21283/15-ц.

Але в цей день приватний виконавець вже здійснює опис та арешт цієї квартири, яка дивним чином була перереєстрована на боржника у реєстрі, незважаючи на обмеження, та заборону вчинення будь-яких дій, накладеною ухвалою Шевченківського районного суду від 22 лютого 2018 року у справі

№ 761/5925/18, особа в інтересах якої встановлено обтяження СВ Шевченківського УП ГУ НП в м. Києві.

Про проведення опису та арешту квартири, приватний виконавець Телявський А. М. не повідомив боржника. З тексту постанови від 19 серпня 2020 року вбачається, що вона виносилась без участі боржника. Ні боржник, ні його дружина не знали про проведення приватним виконавцем даної виконавчої дії бо їх ніхто про це не повідомляв.

На момент винесення оскаржуваної постанови про опис та арешт майна боржника приватний виконавець знав, що вказана квартира була придбана за час шлюбу та є спільною сумісною власністю боржника та

ОСОБА_3 але в порушення вимог частини шостої статті 48, та частини третьої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» незаконно допустив опис та арешт всієї квартири АДРЕСА_2 . З огляду на презумпцію спільної сумісної власності подружжя, наводити докази на її спростування повинен той, хто її заперечує. Позивачу достатньо підтвердити, що спірний об`єкт набутий під час шлюбу. І тоді вже тягар доказування покладається на відповідача, який повинен доводити, що цей об`єкт не є спільною сумісною власністю подружжя. Як приклад, застосування такого підходу наведені у постанові Верховного Суду від

07 квітня 2020 року у справі № 199/3645/17, від 27 червня 2018 року у справі № 757/45050/15 та від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17.

Відповідно до постанови про опис та арешт майна боржника від 19 серпня 2020 року приватним виконавцем зазначено лише, що проведено «опис та арешт майна боржника: квартиру АДРЕСА_3 , що належить боржнику: ОСОБА_1 ». Кількість кімнат, їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх на якому розташована квартира, інформація про підсобні приміщення - відсутні. А отже, постанова приватного виконавця Телявського А. М. про опис та арешт майна боржника від 19 серпня 2020 року не відповідає вимогам статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 10 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки, виключно у випадках, коли сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна протягом певного строку - 10 днів. Однак, постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні винесено на наступний день після винесення постанови про опис та арешт майна боржника 20 серпня 2020 року.

Якщо в судовому порядку визнано, що зазначені постанови є незаконними та підлягають скасуванню, то має бути скасований і аукціон призначений на виконання таких постанов, так як лише у такий спосіб можливо поновити порушене право.

Позиція інших учасників справи

У квітні 2021 року приватний виконавець Телявський А. М. подав до суду відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення без змін.

Відзив мотивовано тим, що боржник знехтував вимогою приватного виконавця та приписами пункту 3 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» та не надав приватному виконавцю декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, таким чином боржник самостійно допускає ситуацію із зверненням стягнення на квартиру, що нібито перебуває у спільній сумісній власності подружжя.

Факт звернення ОСОБА_3 до суду з позовною заявою про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на Ѕ частину квартири не є належним підтвердженням того, що квартира

АДРЕСА_1 перебуває у спільній сумісній власності подружжя. Відповідне судове рішення про визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя - відсутнє. Таким чином, автоматично спільне майно подружжя навпіл не поділяється: суду завжди необхідно встановити за які кошти таке майно було набуте: спільні або особисті (постанова Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17). Скаржником не доведено того факту, що квартира АДРЕСА_3 перебуває у спільній сумісній власності подружжя, суд першої інстанції законно та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність порушень з боку приватного виконавця Телявського А. М. щодо винесення постанови про арешт майна боржника від 19 серпня 2020 року

у виконавчому провадженні № 60726077.

Постанова про опис та арешт майна боржника від 19 серпня 2020 року містить наступні відомості про об`єкт: «житлова квартира АДРЕСА_1 . Загальна площа: 125,8 кв. м., житлова площа: 65, 4 кв. м. Квартира складається з 4-х житлових кімнат, квартира знаходиться на 2-му поверсі 16-ти поверхового будинку. Матеріали стін: силікатна цегла, монолітний каркас, штукатурка, з/б перегородка, цемент. Комунікації: частково».

Таким чином, приватним виконавцем в повному обсязі виконано вимоги статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» та зазначено всі необхідні відомості про описаний об`єкт в постанові про опис та арешт майна боржника.

Приватним виконавцем Телявським А. М. не було порушено норм чинного законодавства, що регулює діяльність приватного виконавця щодо винесення постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 20 серпня

2020 року, оскаржена постанова винесена на підставі письмового повідомлення стягувана про недосягнення згоди сторонами виконавчого провадження щодо визначення вартості майна боржника, а тому суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відсутність підстав для визнання такої постанови протиправною та її скасування.

Вимоги боржника про скасування аукціону та зупинення реалізації арештованого майна не можуть розглядатись судом в рамках скарг на дії приватного виконавця, оскільки в такому випадку подається позов в порядку передбаченому статтею 393 ЦК України - «визнання незаконним правового акта, що порушує право власності». Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у справі № 6-1804цс16 від 14 червня 2017 року. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16.

У травні 2021 року АТ «Український будівельно-інвестиційний банк» подало до суду відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення без змін.

Відзив мотивовано тим, що скаржником не наведено доказів того, що квартира АДРЕСА_1 була придбана в інтересах подружжя за спільні кошти і є спільною власністю скаржника та його дружини. Як вбачається з договору купівлі-продажу нерухомого майна, який міститься в матеріалах справи, квартира була придбана скаржником як нежитлові приміщення призначені для ведення господарської діяльності,

а згодом переведені у житловий фонд шляхом реконструкції та перебудови. Скаржником вчинялися дії по ухиленню від виконання судового рішення - приховування власного майна шляхом дарування спірної квартири власній матері.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у справі №755/8137/17, визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Биченком О. О. 05 травня 2017 року, зареєстрований

в реєстрі за № 83, скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте на підставі договору дарування квартири.

Скаржник був зобов`язаний повідомити приватному виконавцю про наявне

у його власності майно - квартири АДРЕСА_1 . Однак скаржник вчинив незаконні дії по відчуженню належного йому майна. При розгляді скарги ОСОБА_1 приватним виконавцем

Телявським А. М. подано до суду ґрунтовні пояснення щодо неправомірності вимог ОСОБА_1 в тому числі і щодо удаваності позову про поділ майна подружжя, оскільки раніше при здійсненні виконавчих дій

ОСОБА_1 не повідомляв про те, що квартира АДРЕСА_1 перебуває у спільній сумісній власності у порядку передбаченому пунктом 3 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження.

Дії приватного виконавця щодо поданого до Обухівського районного суду Київської області подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, зумовлено виключно діями самого боржника який незаконно продав належну йому квартиру своїй матері, а відтак в реєстрі права власності був відсутній запис про реєстрацію квартири за скаржником.

Щодо опису та арешту квартири приватним виконавцем слід зазначити, що ці дії вчинені вже після набрання законної сили рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року, на виконання якого було поновлено запис про реєстрацію квартири за скаржником, що не суперечить чинному законодавству.

ОСОБА_1 є боржником перед АТ «УКРБУДІНВЕСТБАНК». Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 грудня 2015 року

у справі № 372/2183/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк» заборгованість за договором факторингу № БУ/11/05-0006 від 25 червня 2014 року в розмірі 5 116 454,47 грн, а також судові витрати в розмірі 3 654,00 грн, всього 5 120 108,47 грн. Рішення набрало законної сили та 02 серпня 2016 року на його виконання видано виконавчий лист № 372/2183/15-ц який наразі пред`явлений до виконання, та відкрито виконавче провадження № 60726077.

Постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника ВП №60726077 від 19 серпня 2020 року описано та накладено арешт на майно боржника - спірну квартиру та здійснюються виконавчі дії щодо звернення стягнення на майно боржника.

Єдиним майном, яким офіційно володіє ОСОБА_1 , та яке було виявлено при здійсненні виконавчих дій у ВП №60726077, є зазначена квартира і його поділ як спільного майна подружжя у цій справі використовується учасниками справи для уникнення виконання судового рішення про стягнення боргу.

Банк вважає, що правочини, вчинені ОСОБА_1 , його права та обов`язки, в тому числі і боргові зобов`язання є спільним боргом подружжя, оскільки беручи на себе зобов`язання перед банком, ОСОБА_1 діяв

в інтересах сім`ї та з метою отримання матеріальних благ.

Наведені скаржником посилання на правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 199/3645/17, від 27 червня 2018 року у справі № 757/45050/15 не можуть застосовуватися тому що не подібними до правовідносин які склалися між сторонами у цій справі.

У наведених правових позиціях розглядаються спори про поділ спільного майна подружжя між подружжям при розлученні, коли один з подружжя доводить або спростовує факт того, що майно придбане за особисті кошти одного з них. У цій справі скаржник наполягає на поділі майна подружжя

у виконавчому провадженні при виконанні рішення суду про стягнення заборгованості, отже статус сторін у цій справі не є тотожним наведеним скаржником справам. У цій справі слід застосувати правову позицію викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі

№ 317/3272/16-ц та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17 який полягає в наступному: «поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора

і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом».

Жодних порушень статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» зі сторони приватного виконавця не має, натомість наявне зловживання процесуальними правами зі сторони боржника.

Суд абсолютно правильно дійшов висновку, що аукціон проводить ДП «СЕТАМ», а не виконавець, тому в процесі розгляду скарги на дії виконавця немає підстав для задоволення такої вимоги.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі Верховного Суду зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що на виконанні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. перебуває виконавче провадження

з примусового виконання виконавчого листа № 372/2183/15-ц виданого

02 серпня 2016 року Обухівським районним судом Київської області на підставі рішення цього ж суду, яке набуло чинності, про стягнення

з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк» заборгованості за договором факторингу № FV/U/05-0006 від 25 червня 2014 року у розмірі 5 116 454,47 грн, а також судових витрат у розмірі 3 654,00 грн, всього 5 120 108 грн.

Постанова про відкриття виконавчого провадження винесена приватним виконавцем 26 листопада 2019 року. Боржника зобов`язано подати приватному виконавцю декларацію про доходи та майно і попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

26 листопада 2019 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника № АСВП 60726077.

В межах проведення виконавчих дій відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» постановою приватного виконавця від 19 серпня 2020 року описано та накладено арешт на належне ОСОБА_6 майно,

а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Вказане майно належить боржнику згідно актуального витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Оскаржена постанова містить реквізити, визначені абзацом 3 частини п`ятої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою приватного виконавця Телявського А. М. від 20 серпня 2020 року призначено суб`єкта оціночної діяльності - ТОВ «Приватна експортна служба» в особі директора Кирилюка П. В., який має сертифікат суб`єкта оціночної діяльності, виданий 23 березня 2020 року за № 218/20, виданого Фондом державного майна України, зі строком дії до 23 лютого 2023 року, для надання письмового висновку про оцінку описаного та арештованого майна

в порядку проведення зазначених виконавчих дій, а саме щодо спірної квартири.

26 серпня 2020 року за № 5100 приватним виконавцем Телявським А. М.

26 серпня 2020 року до ДП «СЕТАМ» подана заявка про реалізацію арештованого майна - чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У частинах другій, третій статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця»

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний

і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті

6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91,

§ 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Щодо визнання незаконними дії приватного виконавця вчастині винесення постанови про арешт майна боржника та її скасування

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (пункт 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з частинами другою, четвертою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону. Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

Суди встановили, що квартира належить боржнику згідно актуального витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який не надав приватному виконавцю інформацію про вказане майно, як таке, що належить йому на праві спільної власності з іншими особами, оскаржена постанова містить реквізити, визначені абзацом 3 частини п`ятої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження».

За таких обставин суди правильно відхилили доводи скаржника про те, що квартира не належить йому особисто. При цьому висновки судів в частині вирішення питання правового режиму арештованого майна є помилковими, оскільки предметом дослідження у справі, що переглядається, за скаргою боржника на дії приватного виконавця є правомірність дій виконавця щодо проведеного 19 серпня 2020 року арешту майна боржника, в межах якої питання поділу майна, виділення частки зі спільного майна, яка належить боржнику, або зняття арешту з майна за позовом власника не вирішуються.

Тому судові рішення в цій частині слід змінити в мотивувальній частині.

Щодо визнання незаконними дії приватного виконавця в частині винесення постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності та її скасування

Згідно з частиною першою статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання.

Визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання(частини перша-третя статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»).

Суди зробили висновок про те, що вказана постанова винесена приватним виконавцем з недотриманням максимально визначеного десятиденного строку, наданого законом для досягнення сторін виконавчого провадження згоди щодо вартості майна. Разом з тим встановивши, що сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна боржника, враховуючи клопотання стягувача від 20 серпня 2020 року про відсутність такої згоди, суди правильно вказали, що дії приватного виконавця щодо винесення оскаржуваної постанови саме 20 серпня 2020 року не порушують прав боржника, тому обґрунтовано відмовили у задоволенні скарги в цій частині.

Щодо скасування продажу арештованого майна

У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження

і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом статті 10 цього Закону заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. За загальним правилом (частина перша статті 61 Закону України «Про виконавче провадження») реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на електронних торгах.

У постанові Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі

№ 6-1804цс16 зазначено, що «правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Тому відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України. Разом з тим Закон

№ 606-XIV допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина шоста статті 62 Закону № 606-XIV). Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 62 Закону № 606-XIV). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу

в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев`ята статті 62 цього Закону). Разом з тим частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права

у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов`язків суду. Оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника могло б стати пред`явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від

16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16. Згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника. Оскільки предметом розгляду за скаргою ОСОБА_1 були дії державного виконавця, пов`язані з реалізацією арештованого майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків інших осіб (не сторін виконавчого провадження), то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред`явлення цими особами позову, у зв`язку з чим у цій частині скаргу на дії державного виконавця суд мав залишити без розгляду і роз`яснити заявниці можливість вирішення спору в позовному провадженні».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі № 727/2176/20 (провадження № 61-2503св21) вказано, що «у справі, що переглядається, предметом скарги є дії та рішення державного виконавця щодо винесення постанови та складання акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Враховуючи, що вимоги скарги на дії державного виконавця щодо винесення постанови та складання акту про передачу майна стягувачу

в рахунок погашення боргу спрямовані на втрату чинності цих документів, які пов`язані з реалізацією арештованого майна боржника, що є підставою для виникнення прав та обов`язків інших осіб, до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав. При цьому, ефективним способом захисту прав стягувача є пред`явлення до суду позову із залученням до участі у справі інших стягувачів, боржника та державного виконавця як відповідачів, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень. Тому зазначені вимоги скарги мають вирішуватися в порядку позовного провадження, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень, у зв`язку із цим скаргу в цій частині належить залишити без розгляду».

За таких обставин вимоги скарги в частині оскарження дій державного виконавця, пов`язаних з реалізацією арештованого майна, підлягають вирішенню в порядку позовного провадження, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень, у зв`язку з цим скаргу в цій частині судам необхідно було залишити без розгляду.

Щодо зупинення реалізації арештованого майна на час розгляду скарги

Встановивши, що вимоги боржника про зупинення реалізації арештованого майна на час розгляду скарги по суті є заявою про вжиття заходів забезпечення позову, а предметом судового розгляду є скарга

ОСОБА_1 на дії приватного виконавця, суди зробили висновок про неможливість застосування таких заходів при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця, у зв`язку з чим відмовили

у задоволенні такої вимоги.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 752/26606/18(провадження № 61-21640сво19) зроблено висновок, що «суд не наділений повноваженнями вирішувати питання щодо вжиття заходів таких як забезпечення скарги на дії, рішення виконавця шляхом зупинення реалізації майна, оскільки згідно з положеннями норм матеріального і процесуального права вирішення питання про зупинення вчинення виконавчих дій відноситься виключно до компетенції виконавця. У касаційному порядку підлягає оскарженню ухвала суду першої інстанції, після її перегляду

в апеляційному порядку, та судове рішення апеляційного суду, якими вирішено питання щодо забезпечення скарги на дії державного/приватного виконавців, якщо таке клопотання розглянуто судами по суті як забезпечення позову».

У пункті 17 постановиВеликої Палати Верховного Суду від 15 вересня

2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) вказано, що «з огляду на відсутність у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України серед ухвал суду першої інстанції, які підлягають касаційному оскарженню, ухвали цього суду про відмову у забезпеченні позову (пункт 4 частини першої статті 353 ЦПК України), неможливим є як касаційне оскарження такої ухвали, так і касаційне оскарження постанови апеляційного суду, згідно

з якою така ухвала залишена без змін». Велика Палата Верховного Суду

у постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження

№ 12-90гс20) зазначила, що підстави для відступу від наведених вище висновків відсутні (пункт 7.4.).

З урахуванням наведеного, оскільки Верховним Судом відкрито касаційне провадження на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, касаційне провадження у справі в частині вимог про зупинення реалізації арештованого майна на час розгляду скарги підлягає закриттю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення

частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині оскарження дій державного виконавця щодо реалізації арештованого майна скасувати, скаргу в цій частині залишити без розгляду, в частині визнання незаконними дій приватного виконавця щодо винесення постанови про арешт майна

боржника - змінити в мотивувальній частині, в частині визнання незаконними дії приватного виконавця щодо винесення постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності та її скасування - залишити без змін, а в частині вимог про зупинення реалізації арештованого майна на час розгляду скарги касаційне провадження у справі закрити.

Оскільки Верховний Суд лише часткового змінює судові рішення

в мотивувальній частині та скаргу в частині залишає без розгляду, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 389, 400, 402, 410, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження у справі № 372/2183/15-ц за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 16 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року в частині вимог про зупинення реалізації арештованого майна на час розгляду скарги закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 16 вересня

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року

в частині відмови в задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича про скасуванняпродажу арештованого майна скасувати, а скаргу ОСОБА_1 в цій частині залишити без розгляду.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 16 вересня

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року

в частині відмови в задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 на діїприватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича щодо винесення постанови про арешт майна боржника та її скасування змінити, виклавши їх мотивувальні частини

у редакції цієї постанови.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 16 вересня

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року

в частині відмови в задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 на діїприватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича щодо визнання незаконними дії приватного виконавця в частині винесення постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності та її скасування залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Обухівського районного суду Київської області від 16 вересня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 рокув скасованій та зміненій частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук