Рішення

від 27.04.2022 по справі 918/777/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2022 р. м. Рівне Справа № 918/777/21

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участі секретаря судового засідання Ткачук І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Колективного підприємства "ОЗОН" (77600, Івано-Франківська обл., Рожнятівський р-н, смт.Рожнятів, площа Єдності, 7, код ЄДРПОУ 32936516)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" (33028, м.Рівне, вул.Соборна, 38, кв.34, код ЄДРПОУ 40808188)

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнеагробуд" (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 Липня, будинок 10, код ЄДРПОУ 41031941)

про стягнення 1 160 953, 25 грн

за участі представників:

від позивача - Грабовський В.А.

від відповідача - Тимошенко О.В.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року Колективне підприємство "ОЗОН" (далі Підприємство, позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" (далі Товариство, відповідач) про стягнення 1 160 953,25 грн заборгованості, з яких: 1) за Договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23.07.2018 - 82 820,00 грн - сума боргу, 59 140,35 грн - пеня, 33 128,00 грн - штраф, 909 363,60 грн - 365% річних, 19 048,60 грн - інфляційні втрати; 2) за Договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 03.04.2017 - 4 312,00 грн - сума боргу, 3 079,18 грн - пеня, 1 724,00 грн - штраф, 47 345,76 грн - 365% річних, 991,76 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Товариством взятих на себе зобов`язань за Договорами позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23.07.2018 на суму 82 820,00 грн. та від 03.04.2017 на суму 4 312,00 грн укладених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнеагробуд", боржником за якими в подальшому (21.08.2018) став відповідач за договорами про переведення боргу (заміни боржника).

Водночас відповідач на момент звернення до суду з позовом не здійснив жодних платежів на рахунок Підприємства щодо погашення заборгованості у розмірі 87 132,00 грн (82 820,00 грн+4 312,00 грн).

На підставі пунктів 7.2-7.5 Розділу 7 Договорів позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23.07.2018 року та від 03.04.2017, у зв`язку з неповерненням сум позики, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 62 219,53 грн (59 140,35 грн+3 079,18 грн), штраф 34 852,00 грн (33 128,00 грн+1 724,00 грн), 365 % річних у розмірі 956 709,36 грн (909 363,60 грн+47 345,76 грн) та інфляційні втрати в розмірі 20 040,36 грн (19 048,60 грн+991,76 грн).

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 09.09.2021, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 05 жовтня 2021 року.

Судом, після відкриття провадження у справі, було встановлено, що позовна заява містить недоліки, у зв`язку з чим, ухвалою суду від 10.09.2021 було залишено вказану позовну заяву без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 21.09.2021, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, продовжено розгляд справи №918/777/21.

У судовому засіданні 05.10.2021, судом оголошено перерву до 21.10.2021.

18 жовтня 2021 року до суду надійшла зустрічна позовна заява Товариства до відповідача 1 Колективного підприємства "ОЗОН" та відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнеагробуд" відповідно до якої позивач просив визнати відповідача 1 таким, що не набув права вимоги за договорами про переведення боргу. Крім того, до зустрічної позовної заяви заявником додано клопотання про призначення експертизи.

Дослідивши матеріали зустрічної позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд", суд дійшов висновку про повернення останньої, про що винесено ухвалу від 20.10.2021.

У судовому засіданні 21.10.2021 судом було оголошено перерву до 03.11.2021.

01 листопада 2021 відповідачем через відділ канцелярії суду подано клопотання про витребування доказів судом.

01 листопада 2021 відповідачем через відділ канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, із заявою про поновлення строку на подачу відзиву, відповідно до якого останнє просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Заперечення проти позову ґрунтуються на наступному: Товариство ніколи не укладало договорів про переведення боргу (заміни боржника) з Підприємством та ТОВ "Рівнеагробуд" та не брало на себе зобов`язань повернути борги останнього. У Товариства не обліковується борг перед Підприємством. Про наявність даних договорів стало відомо лише під час ознайомлення з матеріалами справи № 918/777/21 01.10.2021. Відповідно, відповідач вважає, що представник по довіреності Немеш Василь Михайлович вступив у зловмисну домовленість з іншими учасниками відносин, виготовив копію печатки товариства з обмеженою відповідальністю та здійснив підробку документів. У зв`язку з вказаним Товариство звернулося з відповідною позовною заявою щодо оскарження договорів до Господарського суду Рівненської області (справа № 918/925/21). Відповідач дійсно надавав довіреність для Немеш В.М. Проте Товариство ніколи не укладало договорів про заміну боржника та не брало на себе зобов`язань про повернення боргів інших товариств з надзвичайно великими штрафними санкціями, збільшеними строками нарахування санкцій та збільшеними строками позовної давності. Товариство не погоджувало даних договорів жодним чином. Згідно усталеної практики та звичаїв ділового обороту договори про переведення боргу укладаються підприємствами для взаємозаліку зобов`язань і зазвичай містять інформацію у зв`язку з чим відбувається заміна первісного боржника (наприклад у зв`язку з цим новому боржнику прощено борг перед первісним боржником, але новий боржник взамін виконує зобов`язання первісного боржника перед кредитором). Товариство не може взяти на себе зобов`язанні іншого товариства тим більше на надзвичайно невигідних умовах (борг за рахунок штрафних санкцій зріс у 13 разів) та довести себе до банкрутства без жодних на те юридичних підстав. У відповідача не було жодних боргових зобов`язаннях перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнеагробуд" та не було потреби укладати договір щоб виплачувати за нього борг перед третіми особами.

Відповідач також заперечив щодо нарахованих санкцій, та вказав на те, що: розрахунок наданий позивачем штрафних санкцій суперечить нормам чинного законодавства; зі змісту позовної заяви вбачається, що період нарахування пені та штрафу однаковий з 01.09.2018 по момент подання позовної заяви, сума однакова, а також порушення одне й теж - не виконання зобов`язань, а саме не повернення позики, тому стягнення і пені і штрафу в даному випадку суперечить ст. 61 Конституції України та не підлягає до задоволення; розмір штрафних санкції обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ та не може бути шляхом збагачення кредитора; розрахунок пені та штрафу, які у своїй сукупності становлять 110 % розміру заборгованості є надмірно великим та підлягають зменшенню, а також підлягає застосуванню ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України; позивачем невірно здійснено розрахунки по інфляційних втратах, та за розрахунком відповідача правомірним є нарахування по договору про переведення боргу (заміну боржника) від 21.08.2018 на суму 82 820,00 грн. - 18 402,60 грн інфляційних втрат, а за договором про переведення боргу (заміну боржника) від 21.08.2018 на суму 4 312,00 грн інфляційні збитки за вказані позивачем періоди складають 958,13 грн.; 365 % річних не підлягають до стягнення, враховуючи норму статті 625 ЦК України, відтак за розрахунком відповідача, в межах 3% річних правомірним є нарахування за період з 01.09.2018 по 03.09.2021 в сумі 7 863,36 грн.

Ухвалою суду від 03.11.2021, зокрема, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" про поновлення строку на подачу відзиву на позов задоволено. Поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" строк для подання відзиву на позов. Долучено до матеріалів справи відзив на позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд". Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнеагробуд" (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 Липня, будинок 10, код ЄДРПОУ 41031941). Продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Оголошено перерву у судовому засіданні на 16.11.2021.

08 листопада 2021 року представником позивача через відділ канцелярії суду подано відповідь на відзив із запереченнями щодо наведеного відповідачем у відзиві. Так, позивач наполягає на тому, що штраф та пеня не є окремими та самостійними видами відповідальності, а є формами неустойки, відтак у межах одного виду відповідальності може застосовуватись різний набір санкцій. Підприємство заперечує щодо зменшення розміру штрафних санкцій, у зв`язку з відсутністю обставин, передбачених нормами чинного законодавства. Висновки відповідача про те, що позивачем здійснено невірний розрахунок інфляційних втрат, на переконання позивача, не відповідають дійсності, що вбачається із позовної заяви та розрахунків Підприємства. Вважає, що визначення сторонами в договорі та застосування іншого розміру відсотків річних відповідає нормам чинного законодавства та принципу свободи договору.

16 листопада 2021 року від відповідача до суду надійшло клопотання про витребування доказів та клопотання про призначення у справі судової технічної експертизи.

Ухвалою від 16.11.2021 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" про витребування доказів задоволено частково. Витребувано у Головного управління ДПС у Рівненській області: належним чином засвідчені копії податкових декларацій платника єдиного податку та фінансову звітність поданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнеагробуд" (код ЄДРПОУ 41031941, адреса: 33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 Липня, будинок 10) у 2018 та 2019 роках. Розгляд справи у підготовчому судовому засіданні відкладено на 30.11.2021.

29 листопада 2021 року від ГУ ДПС у Рівненській області надійшли витребувані ухвалою від 16.11.2021 документи.

30 листопада 2021 року у судовому засіданні представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання судовим рішенням у справі №918/925/21 законної сили.

У судовому засіданні 30.11.2021 суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" про призначення судової технічної експертизи. У судовому засіданні 30.11.2021 судом було оголошено перерву до 09.12.2021.

Ухвалою від 09.12.2021, зокрема, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено провадження у справі № 918/777/21 до набрання судовим рішенням законної сили у справі №918/925/21.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2022, апеляційну скаргу Колективного підприємства "ОЗОН" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 09.12.2021 у справі №918/777/21 - задоволено. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 09.12.2021 у справі №918/777/21 - скасовано. Справу №918/777/21 направлено для продовження розгляду до Господарського суду Рівненської області.

Ухвалою від 24.02.2022, продовжено розгляд справи №918/777/21. Призначено підготовче судове засідання на 15.03.2022.

Ухвалою від 15.03.2022, підготовче судове засідання відкладено на 29.03.2022.

Ухвалою від 29.03.2022, зокрема, закрито підготовче провадження у справі № 918/777/21. Призначено справу до судового розгляду по суті на 19.04.2022.

У судовому засіданні 19.04.2022 судом на стадії з`ясування обставин справи та дослідження доказів протокольною ухвалою оголошено перерву до 28.04.2022, про що представники позивача та відповідача були повідомлені під розписку. Третя особа про дату, час та місце наступного розгляду справи повідомлялась шляхом направлення ухвали суду на поштову адресу останньої зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, поштовий конверт з ухвалою суду від 19.04.2022 повернувся на адресу суду не врученим третій особі із зазначенням причини повернення "за закінченням терміну зберігання".

Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також у відповідності до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

Оскільки третя особа не повідомила про зміну свого місцезнаходження під час розгляду справи, та в матеріалах справи відсутні інші відомості про можливе місцезнаходження останньої, суд вважає, що за змістом пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, вказана вище ухвала вручена третій особі та остання була належним чином повідомлена про розгляд справи.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У судове засідання 28.04.2022 представник третьої особи не з`явився, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Присутній у судовому засіданні 28.04.2022 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві та відповіді на відзив, а представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог повністю з підстав наведених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступне.

23 липня 2018 року між Колективним підприємством "ОЗОН" (Позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнеагробуд" (Позичальник) було укладено договір позики на умовах поворотної фінансової допомоги (том І, а.с. 9-11), відповідно до умов якого кредитор зобов`язався надати позичальнику безпроцентну позику в сумі 82 820,00 грн, в безготівковій формі платіжним дорученням, шляхом перерахування відповідних коштів на розрахунковий рахунок позичальника, на умовах поворотної фінансової допомоги, а останній зобов`язався в свою чергу повернути позику у визначений даним договором строк. Позика є безпроцентною та надається позичальнику для використання за цільовим призначенням: розвиток господарської діяльності шляхом поповнення обігових коштів (п. п. 1.1-1.3, 2.1, 3.2 договору).

Додатковою угодою №1 від 20.08.2018 до договору позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23.07.2018 позикодавець та позичальник погодили викласти пункт 4.1 та пункт 4.2 Розділу 4 Договору в наступній редакції: позика за цим договором надається позичальнику на строк до 31 серпня 2018 року. Остаточною датою повернення позики є 31 серпня 2018 року.

Відповідно до п. 5.1 договору позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23.07.2018 позичальник зобов`язався повернути позику шляхом перерахування суми коштів на розрахунковий рахунок кредитора одним або кількома платежами в строк, вказаний в п. 4.1 та 4.2 цього договору.

23 липня 2018 року та 24 липня 2018 року Підприємство виконало умови договору позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23.07.2018 та перерахувало на рахунок позичальника ТОВ "Рівнеагробуд" суму позики 82 820,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №382 та №383 (том І, а.с. 15, 16).

21 серпня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно- будівельна компанія "Градобуд" (новий боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнеагробуд" (первісний боржник) та Колективним підприємством "ОЗОН" (кредитор) було укладено договір про переведення боргу (заміни боржника), відповідно до умов якого Товариство стало боржником за договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23.07.2018 (том І, а.с. 13-14).

Відповідно до пункту 1 Договору про переведення боргу (заміни боржника) від 21.08.2018 Первісний боржник переводить на Нового боржника свій борг у розмірі 82 820,00 грн, який виник у Первісного боржника перед Кредитором за договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23 липня 2018 року, укладеним між Первісним боржником та Кредитором (надалі - Основний договір), а Новий боржник приймає на себе борг Первісного боржника у цьому зобов`язанні та замінює Первісного боржника у зобов`язанні.

Пунктом 2 Договору про переведення боргу (заміни боржника) від 21.08.2018 передбачено, що Новий боржник повинен у повному обсязі повернути борг за Основним договором у розмірі 82 820,00 грн. до 31 серпня 2018 року, який виник у Первісного боржника перед Кредитором на підставі Основного договору, а також сплати неустойку, відсотки річних від простроченої суми та інфляційні втрати за прострочення повернення коштів.

Відповідно до пунктів 3, 4 Договору про переведення боргу (заміни боржника) від 21.08.2018 переведення боргу Первісного боржника до Нового боржника на суму боргу розмірі 82 820,00 грн, а також неустойку, відсотки річних від простроченої суми та інфляційних втрат у разі прострочення повернення суми боргу за Основним договором підтверджується наступними документами, які є невід`ємною частиною цього Договору і передаються Первісним боржником Новому боржнику в момент підписання Сторонами цього Договору разом з Основним договором: Договір позики на умовах поворотної фінансової допомоги, укладений 23.07.2018 між Колективним підприємством "ОЗОН" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнеагробуд"; додаткова угода №1 до Договору позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23.07.2018, укладена 20.08.2018 між Колективним підприємством "ОЗОН" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнеагробуд". Підписанням цього Договору Сторони підтверджують передачу Первісним боржником Новому боржнику всіх оригіналів документів на підтвердження переведення боргу за Основним договором.

Водночас, позивач стверджує, що відповідач до цього часу не здійснив жодних платежів на рахунок Підприємства щодо погашення заборгованості у розмірі 82 820,00 грн.

Крім того, 03 квітня 2017 року між Колективним підприємством "ОЗОН" (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнеагробуд" (Позичальник) було укладено договір позики на умовах поворотної фінансової допомоги (том І, а.с. 17-19), відповідно до умов якого кредитор зобов`язався надати позичальнику безпроцентну позику в сумі 4 312,00 грн, в безготівковій формі платіжним дорученням, шляхом перерахування відповідних коштів на розрахунковий рахунок позичальника, на умовах поворотної фінансової допомоги, а останній зобов`язався в свою чергу повернути позику у визначений даним договором строк. Позика є безпроцентною та надається позичальнику для використання за цільовим призначенням: розвиток господарської діяльності шляхом поповнення обігових коштів (п. п. 1.1-1.3, 2.1, 3.2 договору).

Відповідно до пункту 4.1 та пункт 4.2 Розділу 4 Договору позика за цим договором надається позичальнику на строк до 31 серпня 2018 року. Остаточною датою повернення позики є 31 серпня 2018 року.

Відповідно до п. 5.1 договору позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 03.04.2017 позичальник зобов`язався повернути позику шляхом перерахування суми коштів на розрахунковий рахунок кредитора одним або кількома платежами в строк, вказаний в п. 4.1 та 4.2 цього договору.

03 квітня 2017 року Підприємство виконало умови договору позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 03.04.2017 та перерахувало на рахунок позичальника ТОВ "Рівнеагробуд" суму позики 4 312,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №122 (том І, а.с. 22).

21 серпня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно- будівельна компанія "Градобуд" (новий боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнеагробуд" (первісний боржник) та Колективним підприємством "ОЗОН" (кредитор) було укладено договір про переведення боргу (заміни боржника), відповідно до умов якого Товариство стало боржником за договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 03.04.2017 (том І, а.с. 20-21).

Так, відповідно до пункту 1 Договору про переведення боргу (заміни боржника) від 21.08.2018 Первісний боржник переводить на Нового боржника свій борг у розмірі 4 312,00 грн, який виник у Первісного боржника перед Кредитором за договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 03 квітня 2017 року, укладеним між Первісним боржником та Кредитором (надалі - Основний договір), а Новий боржник приймає на себе борг Первісного боржника у цьому зобов`язанні та замінює Первісного боржника у зобов`язанні.

Пунктом 2 Договору про переведення боргу (заміни боржника) від 21.08.2018 передбачено, що Новий боржник повинен у повному обсязі повернути борг за Основним договором у розмірі 4 312,00грн. до 31 серпня 2018 року, який виник у Первісного боржника перед Кредитором на підставі Основного договору, а також сплати неустойку, відсотки річних від простроченої суми та інфляційні втрати за прострочення повернення коштів.

Відповідно до пунктів 3, 4 Договору про переведення боргу (заміни боржника) від 21.08.2018 переведення боргу Первісного боржника до Нового боржника на суму боргу розмірі 4 312,00 грн, а також неустойку, відсотки річних від простроченої суми та інфляційних втрат у разі прострочення повернення суми боргу за Основним договором підтверджується наступними документами, які є невід`ємною частиною цього Договору і передаються Первісним боржником Новому боржнику в момент підписання Сторонами цього Договору разом з Основним договором: Договір позики на умовах поворотної фінансової допомоги, укладений 03.04.2017 між Колективним підприємством "ОЗОН" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнеагробуд". Підписанням цього Договору Сторони підтверджують передачу Первісним боржником Новому боржнику всіх оригіналів документів на підтвердження переведення боргу за Основним договором.

Водночас, позивач стверджує, що відповідач до цього часу не здійснив жодних платежів на рахунок Підприємства щодо погашення заборгованості у розмірі 4 312,00 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно із статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідач у відзиві вказує, що Товариство ніколи не укладало договорів про переведення боргу (заміни боржника) з Підприємством та ТОВ "Рівнеагробуд" та не брало на себе зобов`язань повернути борги останнього. У Товариства не обліковується борг перед Підприємством. Про наявність даних договорів стало відомо лише під час ознайомлення з матеріалами справи № 918/777/21 01.10.2021. Відповідно, відповідач вважає, що представник по довіреності Немеш Василь Михайлович вступив у зловмисну домовленість з іншими учасниками відносин, виготовив копію печатки товариства з обмеженою відповідальністю та здійснив підробку документів.

Поряд з цим, відповідач сам зазначає, що дійсно надавав довіреність для Немеша В.М., проте заперечує, що Товариство укладало договори про заміну боржника.

Із змісту статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 238 ЦК України визначено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Із змісту статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

З матеріалів справи вбачається, що 05.05.2018 директор Товариства Плисюк Михайло Миколайович видав довіреність на ім`я, зокрема, Немеша Василя Михайловича, що посвідчена нотаріально та зареєстрована в реєстрі за №1350, якою уповноважив останнього укладати і підписувати будь які правочини і договори (угоди), пов`язані з комерційною та господарською діяльністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" (том ІІ, а.с. 21-25).

Згідно зі скороченого витягу з Єдиного реєстру довіреностей (том ІІ, а.с. 26-27) дія вищевказаної довіреності була припинена 03.09.2018 о 13:58:30.

В матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена заява Плисюка Михайла Миколайовича (том ІІ, а.с. 36), колишнього директора та засновника Товариства, відповідно до якої останній повідомив, що 05.05.2018 як директор підписав довіреність (реєстровий номер 1350) від імені ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" на уповноваження, зокрема, Немеша Василя Михайловича, представлення інтересів товариства з широким спектром прав; вказаним особам було передано печатку товариства. У заяві Плисюк М.М. також вказав, що він, як директор, не надавав доручення особам уповноваженим довіреністю вчиняти дії щодо укладення договорів про переведення боргу (заміну боржника) від 21.08.2018, про укладення даних договорів останньому довірені особи не повідомляли.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що Договір про переведення боргу (заміни боржника) від 21.08.2018, за яким ТОВ "ІБК "Градобуд" став боржником за договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23.07.2018 та Договір про переведення боргу (заміни боржника) від 21.08.2018, за яким ТОВ "ІБК "Градобуд" став боржником за договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 03.04.2017 був підписаний від імені ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд", представником Немешем Василем Михайловичем, повноваження якого підтверджувались чинною на той час нотаріально посвідченою довіреністю №1350 від 05.05.2018. Слід зазначити, що вказана довіреність не містить обмежень щодо укладення договорів про переведення боргу (заміну боржника).

Отже, доводи відповідача про непогодження директором таких договорів та їх неукладення спростовуються вищенаведеним та не приймаються судом до уваги. Доводам відповідача з приводу того, що представник по довіреності Немеш Василь Михайлович вступив у зловмисну домовленість з іншими учасниками відносин, виготовив копію печатки товариства з обмеженою відповідальністю та здійснив підробку документів не може бути надана оцінка в межах господарського судочинства, адже такі обставини повинні бути підтверджені належними доказами, які в матеріалах справи не містяться. Обставини доведення такими діями фізичних осіб юридичної особи (відповідача) до банкрутства також не входять до предмету доказування в межах спору про стягнення заборгованості.

Суд наголошує на тому, що договори про переведення боргу, які є підставою позову у даній справи, не визнано судом недійсними, про існування судових спорів з цього питання суду відомості не надавались, відтак, судом застосовується також презумпція правомірності правочину передбачена статтею 204 Цивільного кодексу України.

Судом також відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи, яке було мотивоване підписанням договорів, які є предметом спору неуповноваженими особами, з використанням підробленої печатки та не у зазначений в договорах час, з огляду на те, що предметом спору є вимога про стягнення заборгованості за договорами, які є чинними та приймаються судом з огляду на презумпцію правомірності правочину. Питання недійсності зазначених правочинів не є предметом судових спорів, докази протилежного до матеріалів справи не надані.

Враховуючи вищевикладені встановлені судом обставини, наявні у справі підписані повноважним представником відповідача Договори про переведення боргу (заміни боржника) від 21.08.2018, є правовою підставою виникнення господарсько-правових відносини між позивачем та відповідачем у даній справі та належним доказом обставин, за якими ТОВ "ІБК "Градобуд" став боржником за договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23.07.2018 та договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 03.04.2017.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом, на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (зазначену правову позиція викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Отже, враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що позивачем надані більш вірогідні докази обставин існування правовідносин між позивачем та відповідачем щодо переведення боргу за договорами позики на умовах поворотної фінансової допомоги, аніж твердження відповідача, що Товариством такі договори не укладались.

Згідно із п.14.1.257 Податкового кодексу України, поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За змістом ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

З приписами статей 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач доказів, які підтверджують оплату ним заборгованості перед позивачем, яка виникла на підставі Договору про переведення боргу (заміни боржника) від 21.08.2018, за яким ТОВ "ІБК "Градобуд" став боржником за договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23.07.2018 та Договору про переведення боргу (заміни боржника) від 21.08.2018, за яким ТОВ "ІБК "Градобуд" став боржником за договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 03.04.2017 року в загальному розмірі 87 132,00 грн суду не надав, доводів позивача не спростував, обставин які б виключили можливість задовольнити позовні вимоги суду не надав. Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договорами позики на умовах поворотної фінансової допомоги в сумі 87 132,00 грн є обґрунтованою, та такою, що підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за. відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а одностороння відмова від зобов`язання або одностороння відмова від його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). При цьому у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Крім того, згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договорами позики нарахував відповідачу станом на 03.09.2021:

- за Договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23.07.2018 року: 59 140,35 грн пені за період з 01.09.2018 по 03.09.2021, 33 128,00 грн штрафу, 365 % річних у розмірі 909 363,60 грн за період з 01.09.2018 по 03.09.2021 та інфляційні втрати 19 048,60 грн за період з 01.09.2018 по 09.09.2021 за прострочення повернення позики;

- за Договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 03.04.2017 року: 3 079,18 грн пені за період з 01.09.2018 по 03.09.2021, 1 724,00 грн штрафу, 365 % річних у розмірі 47 345,76 грн за період з 01.09.2018 по 03.09.2021 та інфляційні втрати 991,76 грн за період з 01.09.2018 по 09.09.2021 за прострочення повернення позики.

Відповідно до пунктів 7.2-7.5 Розділу 7 Договору позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23.07.2018 та Договору позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 03.04.2017 року:

- в разі прострочення повернення позики Позичальник зобов`язується сплатити Кредитору пеню в розмірі 5% (п`яти відсотка) від несплаченої суми за кожен день прострочення та штраф в розмірі 40% (сорок відсотків) від суми позики, зазначеної в п. 2.1. цього Договору;

- в разі прострочення повернення позики, крім штрафних санкцій, визначених п. 7.2. цього Договору, зобов`язується сплатити Кредитору суму боргу з урахуванням встановленого Індексу інфляції за весь час прострочення та 365 % (триста шістдесят п`ять відсотків) річних від простроченої суми у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України;

- нарахування неустойки (пені, штрафу) за кожен випадок порушення зобов`язань передбачених даним Договором здійснюється протягом 5 (п`яти) років із дня, коли відповідне зобов`язання повинно було бути виконане Позичальником;

- термін позовної давності по вимогах про стягнення неповерненої суми позики, процентів річних, інфляційних втрат, неустойки - пені, штрафу за даним договором встановлюється Сторонами тривалістю 10 (десять) років.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

При цьому суд зазначає, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку штрафу, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, та позивачем вірно розраховано штраф в розмірі 33 128,00 грн та 1 724,00 грн відповідно до п. 7.2 Договорів позики на умовах поворотної фінансової допомоги.

Суд зазначає, що розмір пені, передбачений ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань").

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 12.03.2020 по справі №907/65/18.

Поряд з цим, судом із розрахунку пені вбачається, що не зважаючи на встановлений пунктом 7.2 Договорів позики на умовах поворотної фінансової допомоги розмір пені - 5% від несплаченої суми за кожен день прострочення, позивачем здійснено розрахунок пені в межах граничних норм дозволених законом - подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Із умов Договорів позики на умовах поворотної фінансової допомоги вбачається, що строк нарахування пені згідно пункту 7.4 договорів збільшено до 5 років.

Судом перевірено розрахунки пені наведені в позовній заяві та встановлено, що правомірним є нарахування за зазначений позивачем період 59 038,56 грн пені за договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23.07.2018 року та 3 073,83 грн пені за договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 03.04.2017. Розрахунок суду додається до рішення. Відтак, у задоволенні позову в частині стягнення 107,14 грн пені суд відмовляє за безпідставністю.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Негативні наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Відтак, встановлення в договорах позики збільшеного розміру відсотків річних відповідає вимогам частини 2 статті 625 ЦК України.

Судом перевірено розрахунок 365% річних наведений у позовній заяві та встановлено, що останній є арифметично вірним та правомірним є нарахування на підставі пункту 7.3. Договорів позики на умовах поворотної фінансової допомоги 909 363,60 грн та 47 345,76 грн 365% річних.

Також судом здійснено перерахунок інфляційних втрат наведений у позовній заяві та встановлено, що правомірним є нарахування за зазначений позивачем період 19 007,97 грн інфляційних втрат за договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23.07.2018 та 989,64 грн інфляційних втрат за договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 03.04.2017 року. Розрахунок суду додається до рішення. Відтак, у задоволенні позову в частині стягнення 42,75 грн інфляційних втрат суд відмовляє за безпідставністю.

Отже, позовні вимоги заявлені правомірно в таких частинах: 1) за Договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23.07.2018 - 82 820,00 грн - сума боргу, 59 038,56 грн - пеня, 33 128,00 грн - штраф, 909 363,60 грн - 365% річних, 19 007,97 грн - інфляційні втрати; 2) за Договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 03.04.2017 - 4 312,00 грн - сума боргу, 3 073,83 грн - пеня, 1 724,00 грн - штраф, 47 345,76 грн - 365% річних, 989,64 грн - інфляційні втрати.

Судовий збір пропорційно до вищевказаної частини позовних вимог складає 17 412,05 грн.

Поряд з цим, відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, за положенням частини першої статті 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Враховуючи викладене, з огляду на відсутність підстав для висновку про те, що порушення відповідачем зобов`язання за Договорами мало наслідком значні збитки для позивача, враховуючи наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінивши причини невиконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій на 50 %, штрафу до 17 426,00 грн, пені до 31 056,20 грн, що за обставин цієї справи не призводить до нівелювання значення неустойки як відповідальності за порушення виконання зобов`язання.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові №902/417/18 від 18.03.2020 з приводу зменшення розміру 3% річних, зазначила наступне.

За частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас, закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, суд має брати до уваги таке.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних від несплаченої основної суми боргу є відповідальністю сторони за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Суд в даному рішенні вже звертав увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У даному випадку, суд зазначає, що хоч встановлений у договорах позики на умовах поворотної фінансової допомоги розмір відсотків річних і відповідає вимогам статті 625 ЦК України, проте нарахована позивачем сума 365% річних в загальному розмірі 956 709,36 грн є надмірною у порівнянні з сумою основного боргу за договорами - 87 132,00 грн. Відтак, суд з врахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, щодо розумності, справедливості та пропорційності щодо зменшення 3% річних згідно ст. 625 ЦК України (в даному випадку 365% річних) дійшов висновку про необхідність зменшення належного до сплати розміру відсотків річних на 99% до 9 567,09 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України на відповідача покладається сплачена позивачем сума судових витрат в розмірі 17 412,05 грн судового збору, пропорційно до розміру правомірно заявлених позовних вимог, без врахування зменшеного розміру санкцій.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Колективного підприємства "ОЗОН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" про стягнення 1 160 953,25 грн задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" (33028, м.Рівне, вул.Соборна, 38, кв.34, код ЄДРПОУ 40808188) на користь Колективного підприємства "ОЗОН" (77600, Івано-Франківська обл., Рожнятівський р-н, смт.Рожнятів, площа Єдності, 7, код ЄДРПОУ 32936516) 165 178,90 грн з яких: 87 132,00 грн - основна сума заборгованості, 31 056,20 грн - пеня, 9 567,09 грн відсотки річні, 17 426,00 грн штраф, 19 997,61 грн - інфляційні втрати та 17 412,05 грн - судовий збір.

3. У задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 31 163,33 грн, штраф у розмірі 17 426,00 грн, 947 142,27 грн відсотків річних, 42,75 грн інфляційних втрат відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 09.05.2022.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя І.О. Пашкевич