Постанова

від 09.05.2022 по справі 357/5206/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/267/2022

Справа 357/5206/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 травня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, ухвалене у складі судді Орєхова О.І. в м. Біла Церква 26 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Р-Пласт" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки при звільненні,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В травні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки при звільненні.

Заявлені вимоги мотивувала тим, що 01 вересня 2016 року була прийнята на посаду головного бухгалтера ТОВ "Р-Пласт" та 28 лютого 2021 року звільнилася з роботи за згодою сторін на підставі ст. 36 п. 1 КЗпП України. Під час перебування в трудових правовідносинах з відповідачем, починаючи з січня 2021 року позивачу не виплачувалась заробітна плата. В день звільнення позивача в порушення вимог ст. 116 КЗпП України відповідачем не виплачено заборгованості по заробітній платі, не проведено розрахунок, внаслідок чого заборгованість складає 68331,82 грн. Пізніше, 22 березня 2021 року та 06 квітня 2021 року відповідачем було виплачено частину заборгованості з заробітної плати в загальному розмірі 20000 грн.

На підставі вищевикладеного просила стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 48331,82 грн. та середній заробіток за час затримки при звільненні за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2021 року позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Р-Пласт" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 36983,64 грн., в іншій частині вимог відмовлено; стягнуто з ТОВ "Р-Пласт" в дохід держави судовий збір в розмірі 908 грн.

Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині зменшення суми компенсації середнього заробітку на 50 %, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків в цій частині, викладених в рішенні, обставинам справи, просила скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2021 року в частині зменшення виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 36983,64 грн. та в цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази наступних обставин: впливу саме на відповідача негативних наслідків запровадження карантинних обмежень та пов`язану з цим неможливість проведення своєчасної виплати нарахованої заробітної плати; арешту всіх коштів на рахунках відповідача, періоду його дії та недостатності коштів на рахунках відповідача в сумі, більшій за арештовану суму; спірного характеру невиплаченої суми заборгованості по заробітній платі щодо розміру чи наявності підстав для її отримання.

Також суд не врахував, що ОСОБА_1 подано позов в розумний строк в тримісячний термін з дня звільнення без мети штучного затягування із зверненням до суду та відповідного збільшення суми компенсації (добросовісна поведінка) та не надав оцінки обґрунтованості доводів відповідача про поважність причин несвоєчасного розрахунку з позивачем (недобросовісна поведінка); суд не врахував, що позивач є особою з інвалідністю 2 групи, тому несвоєчасна безпідставна затримка у виплатах безспірної суми плати за працю створює для неї не тільки ситуацію правової невизначеності, а й призводить до порушення її звичного життєвого укладу, як особи з інвалідністю, з огляду на обмеження можливості для придбання медикаментів та проведення необхідних заходів для реабілітації, а також призводить до необхідності запозичення коштів (матеріальна та моральна шкода від протиправної бездіяльності відповідача). Таким чином, вважала, що у суду були відсутні підстави для зменшення суми компенсації.

Наводила зміст ст. 43 Конституції України, ст. 115, 47, 116, 117 КЗпП України, правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц.

Заперечуючи проти підстав для зменшення суми компенсації, посилалася на те, що звільнення відбулось за згодою сторін, що передбачає досягнення домовленості сторін трудових відносин щодо умов такого звільнення, в тому числі щодо розміру, терміну та порядку розрахунку. Проте відповідач не довів, що вони з позивачем досягли згоди про реструктуризацію заборгованості по оплаті праці. Відповідач не надав до суду доказів, що на день виникнення заборгованості по заробітній платі перед позивачем така заборгованість була спірною. З наданої до матеріалів справи довідки відповідача про відсутність заборгованості по заробітній платі вбачається, що в ній зазначена саме та сума боргу, про яку зазначала ОСОБА_1 - 68331,82 грн. Також встановлено, що погашення заборгованості проводилось частинами до 29 червня 2021 року із розрахунку наведеної позивачем в позові суми боргу, що свідчить про відсутність ознаки спірності заборгованості.

Зазначала, що суд встановив зв`язок затримки в розрахунку з труднощами, які виникли на підприємстві через запровадження карантину та блокуванням з квітня 2021 року рахунків товариства, в той час як спірні правовідносини виникли 28 лютого 2021 року і позивач вправі була розраховувати на отримання повного розрахунку в день звільнення. Відповідач не надав суду беззаперечних доказів впливу на нього невідворотних обставин, які завадили йому вчасно розрахуватися з позивачем на день виникнення цього обов`язку, так само як і не довів перед судом обставини арешту рахунків. В рішенні суду відсутні посилання на докази, з яких можливо зробити висновок, чи дійсно на рахунках відповідача на день настання обов`язку з розрахунку був накладений арешт взагалі та на яку суму, оскільки законодавство не забороняє проведення видаткових операцій за рахунками підприємства понад залишок обтяжених арештом коштів.

Від відповідача ТОВ "Р-Пласт" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що в скарзі не зазначено фактів недодержання норм процесуального та матеріального права судом під час ухвалення спірного рішення.

Звертав увагу, що в матеріалах справи містяться реєстри № 13 від 19 березня 2021 року та № 15 від 05 квітня 2021 року про перерахування на рахунки отримувачів відповідно угоди, де в якості отримувачів заборгованості з заробітної плати вказані, крім позивачем, ще й 24 працівника товариства, що свідчить про кризу з виплати заробітної плати в товаристві.

Посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц, п. 78 про те, що обсяг відповідальності роботодавця може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. В таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних та несправедливих наслідків.

Вважав, що застосування судом першої інстанції зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, на 50 % є в повній мірі дотриманням балансу та принципу розумності, справедливості та пропорційності між розміром невиплаченої при звільненні заробітної плати та стягуваної з товариства компенсації.

Позивачем ОСОБА_1 направлено пояснення щодо відзиву відповідача, в яких позивач вважала наведені ним доводи юридично неспроможними і такими, що не заслуговують уваги, наводила власні спростування цих доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в повній мірі даним вимогам закону не відповідає.

Відмовляючи в позові в частині стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі при звільненні в розмірі 48331,82 грн., суд першої інстанції виходив із того, що після подачі позовної заяви та під час перебування справи на розгляді в суді відповідач добровільно перерахував позивачу зазначені суми.

В даній частині рішення суду першої інстанції ніким не оскаржується і не є предметом апеляційного перегляду.

Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що ОСОБА_1 перебувала в трудових правовідносинах з відповідачем ТОВ "Р-Пласт" з 01 вересня 2016 року на підставі наказу № 24 від 26 серпня 2016 року, була прийнята на посаду головного бухгалтера, з якої звільнилася 28 лютого 2021 року за угодою сторін згідно ст. 36 п. 1 КЗпП України згідно наказу № 31 від 23 лютого 2021 року (а. с. 5).

На а. с. 6 знаходиться копія довідки, виданої ТОВ "Р-Пласт" 26 лютого 2021 року про те, що ОСОБА_1 працювала в ТОВ "Р-Пласт"з 01 вересня 2016 року по 28 лютого 2021 року на посаді головного бухгалтера, дохід за період з 01 січня 2021 року по 28 лютого 2021 року склав 84884,25 грн., заборгованість по заробітній платі станом на 01 березня 2021 року становить 68331,82 грн.

На а. с. 7 - 10 знаходиться копія виписки з рахунку ОСОБА_1 , згідно якої ТОВ "Р-Пласт" виплатило їй частину заборгованості по заробітній платі: 22 березня 2021 року в розмірі 15000 грн., 06 квітня 2021 року - в розмірі 5000 грн.

На а. с. 11 знаходиться копія довідки, виданої ТОВ "Р-Пласт" від 26 лютого 2021 року, згідно якої середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 902,04 грн.

На а. с. 16 знаходиться копія пенсійного посвідчення ОСОБА_1 , вид пенсії: по інвалідності, термін дії: довічно (а. с. 16).

Під час розгляду справи судом першої інстанції ТОВ "Р-Пласт" виплатило ОСОБА_1 заробітну плату окремими платежами по 38331,82 грн., 10476 грн., 8572 грн., 715 грн., 10000 грн., 187 грн., 2735 грн., 2236 грн. згідно платіжних доручень № 163 - 159 від 29 червня 2021 року, № 131 - 134 від 10 червня 2021 року (а. с. 30 - 31).

Згідно довідки ТОВ "Р-Пласт" від 26 липня 2021 року, заборгованість з заробітної плати ОСОБА_3 відсутня (а. с. 48).

На а. с. 38 - 39, 43 - 44 знаходяться копії реєстрів ТОВ "Р-Пласт" № 13 від 19 березня 2021 року та № 15 від 05 квітня 2021 року перерахування на рахунки отримувачів згідно угоди № 284185232, під назвами відповідно заробітна плата за лютий та березень 2021 року, які містять прізвище, ім`я та по батькові працівників, табельний номер, номери рахунків, в тому числі наведені дані щодо позивача ОСОБА_1 і належні до виплати суми 15000 грн. та 5000 грн. відповідно.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 94, 97 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до ст. 21, 22 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку зі звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), що діяв на час виникнення спірних правовідносин, працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Судом першої інстанції встановлено, а відповідачем під час розгляду справи і у відзиві на апеляційну скаргу не спростовано, що право позивача ОСОБА_1 на заробітну плату є порушеним, на підставі чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з наступного дня після звільнення, тобто 01 березня 2021 року по день фактичного розрахунку, який відбувся 29 червня 2021 року.

Судом першої інстанції на підставі Порядку № 100 здійснено обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі довідки відповідача про розмір середньоденної заробітної плати, що складає 902,04 грн., з урахуванням часу затримки розрахунку при звільненні, який становить 82 дні, відтак середній заробіток в цьому випадку становить 902,04 грн. х 82 робочих дні = 73967,28 грн.

Сторонами під час розгляду справи в суді першої інстанції, в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу правильність зазначеного розрахунку також не заперечувалась та іншого розрахунку не наводилось.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц виклала правовий висновок щодо застосування статті 117 КЗпП України, зокрема в частині обставин, які враховуються при зменшенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, а саме зазначено, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, зменшуючи розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КзПП України, на 50 %, що становить 36983,64 грн., суд першої інстанції виходив із правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц, та врахував наступні обставини: пояснення представника відповідача про те, що затримка в розрахунку мала місце в зв`язку з труднощами, які виникли на підприємстві через запровадженням в березні 2020 року карантину, а також блокуванням з квітня 2021 року рахунків товариства; істотність розміру належних позивачу сум за трудовим договором на день звільнення, що становив 68331,82 грн., наявність спору між сторонами щодо стягнення заборгованості по заробітній платі на день подачі до суду позову про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку; виплату відповідачем на день постановлення рішення суду нарахованих коштів повністю в розмірі 68331,82 грн.; істотність періоду затримки (прострочення) виплати зазначеної заборгованості, який становив чотири місяці.

Апеляційний суд не може погодитися із вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом із тим, всупереч наведених вимог закону відповідач належних та допустимих доказів щодо наявності обставин, якими обумовлено затримку в розрахунку при звільненні позивача, не надав, а суд першої інстанції наявність таких обставин не перевірив, і при встановленні того, що затримка в розрахунку мала місце в зв`язку з труднощами, які виникли на підприємстві через запровадженням в березні 2020 року карантину, а також блокуванням з квітня 2021 року рахунків товариства, фактично погодився з нічим не підтвердженими поясненнями відповідача.

Посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу щодо наявності в матеріалах справи реєстрів на виплату працівникам підприємства заробітної плати за лютий та березень 2021 року, в яких отримувачами заборгованості із заробітної плати вказані, крім позивача, ще 24 працівники товариства, зазначених обставин не доводять, оскільки реєстри заборгованості є внутрішніми обліковими документами відповідача і з них неможливо встановити причини затримки, при цьому докази об`єктивної неможливості вчасної виплати заробітної плати ТОВ "Р-Пласт" надано не було, а сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Зазначені реєстри також не підтверджують обставин накладення арешту органами виконавчої служби на рахунки підприємства в квітні 2021 року, на що посилався відповідач і що також було встановлено судом без посилання в мотивувальній частині на будь-які докази. Обставини арешту рахунків (наявність чи відсутність рахунків, вільних від арешту, період арешту, розмір боргу та залишок на рахунках на момент арешту) відповідачем всупереч ст. 12, 81 ЦПК України надано не було, як і не обґрунтовано, яким чином накладення арешту на рахунки підприємства в квітні 2021 року навіть за умови доведеності цієї обставини могло перешкодити вчасному розрахунку з позивачем при її звільненні в лютому 2021 року.

Вищевикладене надає підстави для висновку щодо необґрунтованого та безпідставного врахування судом першої інстанції обставини накладення арешту на рахунки підприємства при зменшенні розміру компенсації на користь ОСОБА_1 .

Не можна вважати справедливим та обгрунтованим зменшення розміру належного позивачу відшкодування, виходячи з істотності розміру належних позивачу сум за трудовим договором на день звільнення, що становив 68331,82 грн., та періоду затримки (прострочення) виплати зазначеної заборгованості, який становив чотири місяці, з огляду на те, що судом першої інстанції не взято до уваги особливості стану здоров`я позивача, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до п. 2.13.3 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом МОЗ України від 05 червня 2012 року № 420, друга група інвалідності встановлюється при виражених порушеннях функцій організму, що призводять до значного обмеження життєдіяльності за умови збереження здатності до самообслуговування, та відсутності потреби в постійному сторонньому догляді чи допомозі.

Відтак, наведене свідчить про необхідність додавання позивачем додаткових зусиль для організації свого життя, і вчасне одержання заробітної плати як основного засобу до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя, в даному випадку є критично важливим.

Помилковими є висновки суду першої інстанції щодо наявності спору між сторонами щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, з огляду на те, що позивач надала до позову довідку про розмір заборгованості, складену самим відповідачем, і просила стягнути заборгованість в цьому розмірі, що надає підстави для висновку саме про відсутність між сторонами спору про розмір невиплати з вини власника належних звільненому працівникові сум.

При цьому повна виплата відповідачем заборгованості по заробітній платі з урахуванням обставин справи не може вважатися обставиною, яка свідчить про добровільність та добросовісність його дій, оскільки здійснена вже після звернення ОСОБА_1 до суду з відповідним позовом.

Також судом першої інстанції не надано належної оцінки сумлінності дій позивача, яка звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі в загальний строк, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України для вирішення трудових спорів, що свідчить про спрямованість її дій на відновлення порушеного відповідачем права на оплату праці і відсутність на меті незаконного збагачення за рахунок компенсації відповідачем затримки розрахунку при звільненні шляхом штучного збільшення періоду звернення до суду за зверненням суми компенсації.

Крім того, судом першої інстанції не враховано характеру заборгованості по заробітній платі, а саме, що звільнення позивача ОСОБА_1 відбулось за згодою сторін, відтак позивач мала законне право сподіватися на вчасну виплату заробітної плати при розірванні трудових правовідносин з відповідачем, чого ним забезпечено не було.

Натомість відповідачем не доведено, що дійшовши угоди з ОСОБА_1 про її звільнення, він також погодив з нею умови виплати заробітної плати з розстрочкою.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ухвалене за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, із невідповідністю висновків суду, викладених в рішенні, обставинам справи, рішення не може вважатись законним і обґрунтованим, не може залишатись в силі та підлягає скасуванню.

Вирішуючи по суті підставність позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд враховує розмір простроченої заборгованості роботодавця перед позивачем, період затримки (прострочення) такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум та ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та виходить із того, що сторони перебували в трудових правовідносинах по 01 вересня 2016 року по 28 лютого 2021 року і при звільненні позивачу не було виплачено належних до виплати сум заробітної плати за січень та лютий 2021 року в загальному розмірі 68331,82 грн., які були остаточно виплачені відповідачем в червні 2021 року після звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, отже з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середній заробіток за час вимушеного прогулу, як вже було встановлено судом, становить 73967,28 грн., що є співмірним з розміром заборгованості по заробітній платі 68331,82 грн.

Апеляційний суд враховує, що позивач, діючи добросовісно, звернулася до суду з позовом в межах загального тримісячного строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України для вирішення трудового спору.

При цьому відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо наявності обставин, які б унеможливлювали вчасний розрахунок з позивачем при її звільненні.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про наявність вини у тривалості затримки розрахунку при звільненні в діях відповідача та відсутність такої вини в діях позивача.

З огляду на співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку із встановленим розміром заборгованості з оплати праці, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, наявністю у позивача інвалідності, справедливим в даному випадку є стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в повному обсязі в розмірі 73967,28 грн., і підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наведених в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, апеляційний суд не вбачає.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ухвалене за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідністю висновків суду, викладених в рішенні, обставинам справи, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в цій частині, із прийняттям нової постанови про задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 73967,28 грн.

В частині відмови в позові про стягнення заборгованості по заробітній платі рішення суду першої інстанції ніким не оскаржується і не є предметом апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 137, 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує з відповідача в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1362 грн.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2021 року скасувати в частині часткового задоволення позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і прийняти в цій частині нову постанову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Р-Пласт" (Київська область Білоцерківський район смт. Терезине вул. Шкільна 1 кв. 6 код ЄДРПОУ 37917739) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 73967,28 грн. та в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1362 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді : Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.