Рішення

від 26.07.2021 по справі 357/5206/21

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/5206/21

2/357/2965/21

Категорія 79

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 липня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Орєхова О.І.,

за участю секретаря - Сокур О.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Куряченка Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Р-Пласт про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

В травні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю Р-Пласт про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки при звільненні, мотивуючи тим, що вона 01.09.2016 року була прийнятою на посаду головного бухгалтера товариства з обмеженою відповідальністю Р-Пласт . В свою чергу, 28.02.2021 року її було звільнено з роботи за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. Перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, починаючи з січня 2021 року позивачу не виплачувалася заробітна плата. В день звільнення позивача з роботи, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, відповідач не виплатив заборгованість по заробітній платі та не провів повний розрахунок. Внаслідок чого, заборгованість по заробітній платі складає 68331,82 гривень. Пізніше, 22.03.2021 року та 06.04.2021 року відповідачем було виплачена частина заборгованості по заробітній платі в розмірі 20000,00 грн., оскільки відповідач не розрахувався з позивачем при звільненні, то у відповідності до вимог статті 117 КЗпП України у позивача виникло право на отримання з відповідача середнього заробітку за весь час затримки. Тому, просила суд стягнути з відповідача ТОВ Р-Пласт суму заборгованості з виплати заробітної плати в розмірі 48331,82 гривень, середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення та стягнути з відповідача понесені судові витрати (а.с. 1-4).

Ухвалою судді від 25 травня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 22-23).

Розгляд справи було призначено в судове засідання на 14 годину 00 хвилин 23 червня 2021 року.

В зв`язку з неявкою сторін в судове засідання, розгляд справи було відкладено на 26 липня 2021 року (а.с. 26).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала вимоги, надала пояснення аналогічні викладеним в позові, просила вимоги задовольнити. Однак, пояснила, що станом на день розгляду справи, відповідач виплатив заборгованість по заробітній платі. Але, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача суму заборгованості з виплати заробітної плати в розмірі 48331,82 гривень з будь-якими заявами чи клопотаннями не зверталася (про залишення без розгляду, відмови від позову в цій частині тощо).

Представник відповідача Куряченко Ю.М. , який діє на підставі довіреності в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в позові. Пояснив, що на сьогодні заборгованості відповідач перед позивачем не має. Сума заборгованості була сплачена частково та остання сплата здійснена 29.06.2021 року. Погодився, що дійсно мала місце затримка при звільненні у виплаті позивачу усіх сум, які належали при звільненні.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 01.09.2016 року була прийнята на посаду головного бухгалтера товариства з обмеженою відповідальністю Р-Пласт та звільнена з вказаного товариства 28.02.2021 року за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією трудової книжки (а.с. 5).

Згідно Довідки від 26.02.2021 року, виданої ТОВ Р-Пласт ОСОБА_1 вбачається, що станом на 01.03.2021 року заборгованість по заробітній платі становить 68331,32 гривень (а.с. 6).

Встановлено, що ще до подачі до суду позовної заяви відповідачем було частково здійснено сплату заборгованості по заробітній платі у розмірі 20000,00 гривень, що не спростовано, а навпаки підтверджено позивачем, про що останньою зазначено у позовній заяві, а також підтверджується наданою з боку позивача до матеріалів справи випискою по рахунку (а.с. 7-10).

Отже, заборгованість по заробітній платі відповідача перед позивачем станом на час звернення до суду становить у розмірі 48331,82 гривень.

Звертаючись до суду з вищевказаними вимогами позивач зазначала на тому, що оскільки при звільненні відповідач не здійснив з нею розрахунок, в подальшому частково сплатив заборгованість, то залишок суми заборгованості повинен бути стягнутий з відповідача в судовому порядку, а також середній заробіток за весь час затримки при розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

В судовому засіданні встановлено та не спростовано сторонами, що при звільненні позивача, відповідач у відповідності до вимог діючого законодавства не провів з позивачем повний розрахунок, такий розрахунок було здійснено частинами і лише 29 червня 2021 року відповідач повністю виплатив позивачу заборгованість у загальному розмірі 68331,82 гривень, що підтверджується доданими з боку відповідача довідкою про відсутність заборгованості від 26.07.2021 року, платіжними дорученнями та реєстрами перерахування на рахунки отримувачів згідно угоди № 284185232 серед яких є і позивач ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Тому, враховуючи встановлене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованість по сплаті заробітної плати при звільненні є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки після подачі позовної заяви позивача та під час перебування справи на розгляді в суді, відповідач добровільно перерахував позивачу зазначені суми.

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, то суд приходить до наступного.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Пункт 21 зазначеної постанови передбачає, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Судом встановлено, що середньоденний заробіток позивача ОСОБА_1 на день звільнення становив 902,04 грн., що підтверджується довідкою ТОВ Р-Пласт від 26.02.2021 року (а.с. 11) і не оспорюється сторонами.

Крім того, в судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що дійсно при звільненні позивача не було розраховано з останньою.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Таким чином, під час проведення розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки розрахунку при звільненні з використанням даних про середній заробіток позивача.

Позивачем не визначена сума стягнення середнього заробітку за весь час розрахунку в зв`язку з звільненням з роботи, але позивач просив суд стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Оскільки розрахунок з позивачем мав бути здійснений відповідачем не пізніше наступного дня після звільнення, тобто 01.03.2021 року, а заборгованість по заробітній платі в сумі 68331,82 грн. сплачена позивачу частками в повному обсязі (останній платіж здійснений 29.06.2021 року), то розрахунок відшкодування, відповідно до ст. 117 КЗпП України, слід виконати за період з 01.03.2021 року по день фактичного розрахунку, тобто по 29.06.2021 року.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік № 3501-06/219 від 12.08.2020 року кількість робочих днів, за які має бути оплачений середній заробіток ОСОБА_1 , з 01.03.2021 року до 29.06.2021 року, включно, становить 82 дні.

Таким чином, розмір компенсації середнього заробітку за період, коли з вини відповідача з позивачем не було здійснено розрахунок при звільненні, а саме з 01.03.2021 року до 29.09.2021 року, включно, який підлягає відшкодуванню позивачеві ТОВ Р-Пласт становить 73967,28 гривень (82 робочих дні х 902,04 грн. = 73967,28 грн.).

Представник відповідача в судовому засіданні просив зменшити розмір середнього заробітку за час затримки при звільненні та наголошував на тому, що підприємство погоджується сплатити середній заробіток у розмірі 20000,00 гривень.

Представник відповідача зазначав, що така затримка мала місце у зв`язку з труднощами, які виникли на підприємстві, запровадженням в березні 2020 року на території України карантину, а також блокуванням з квітня 2021 року рахунки товариства.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, суд враховує, що на ТОВ Р-Пласт борги утворилися через запроваджений карантин на території України, а також блокуванням рахунків товариства.

Слід зазначити, що визначальним для доведення позову є такі юридично значимі обставини - невиплата належних працівникові сум при звільненні, та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд враховує, що розмір належних до виплати позивачу сум за трудовим договором на день звільнення був істотним, а саме становив 68331,82 грн. Також судом враховується, що на день подачі позивачем до суду позову про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку існував спір між сторонами щодо стягнення заборгованості по заробітній платі. На день постановлення рішення суду нараховані кошти були виплачені позивачу повністю, а саме заборгованість по заробітній платі у розмірі 68331,82 грн. Істотним є і період затримки (прострочення) виплати зазначеної заборгованості, який становив чотири місяці.

Враховуючи викладене, а також висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд вважає за можливе зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, на 50% та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 36983,64 грн., що буде в повній мірі дотримано балансу та принципу розумності, справедливості та пропорційності між розміром невиплаченої при звільненні заробітної плати та стягуваної з підприємства компенсації.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).

При зверненні до суду з вказаними вимогами, позивач ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України Про судовий збір .

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, в частині середнього заробітку за час затримки при звільненні, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 гривень.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 23 ЦК України, ст. ст. 47, 115, 116, 117 КЗпП України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 19, 76, 77, 81, 82, 89, 133, 141, 263-265, 273, 353, 354 ЦПК України, п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, Законом України Про судовий збір , суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Р-Пласт про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки при звільненні, - задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Р-Пласт на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні у розмірі 36983,64 гривень (тридцять шість тисяч дев`ятсот вісімдесят три гривні шістдесят чотири копійки).

В іншій частині вимог, - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Р-Пласт на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий МВ № 1 ГУ МВС України в Київській області 02.12.1997 року, РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Р-Пласт (адреса місцезнаходження: 09133, Київська область, Білоцерківський район, смт. Терезине, вул. Шкільна, буд. 1, кв. 6, ЄДРПОУ: 37917739).

Повне судове рішення складено 30 липня 2021 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. І. Орєхов