Постанова

від 09.05.2022 по справі 280/8090/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 травня 2022 року м. Дніпросправа № 280/8090/21

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),

суддів: Баранник Н.П., Прокопчук Т.С.,

за участю секретаря судового засідання Ліненко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.11.2021 року, (суддя суду першої інстанції Батрак І.В.), прийняту в порядку письмового провадження в м. Запоріжжя, в адміністративній справі №280/8090/21 за позовом приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Ассоль» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06 вересня 2021 року приватне мале підприємство «Ассоль» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило:

визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 17.08.2021:

№00114910722 форми «С» щодо збільшення грошового зобов`язання за порушення термінів розрахунку у сфері ЗЕД у розмірі 200098,00 грн. штрафних санкцій за період з 07.02.2018 по 27.06.2018;

№00114840722 форми «П» про зменшення суми розміру від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 197337,00 грн.;

№00114860722 форми «Р» щодо збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 247770,00 грн., з яких податкові зобов`язання 241274,00 грн. та 6496,00 грн. штрафних санкцій;

№00114870722 форми «Р» щодо збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 34006,25 грн., з яких податкові зобов`язання 27205,00 грн. та 6801,25 грн. штрафних санкцій;

№00114930722 форми «С» щодо збільшення грошового зобов`язання за неподання декларації на суму штрафних санкцій у розмірі 680,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення винесені на підставі акту перевірки, в якому контролюючим органом використано необґрунтовані дані, а також припущення, які не мають підтверджуючих доказів та належного обґрунтування. Також, позивач вказав, що всі господарські операції здійснені позивачем відповідно до чинного законодавства України, витрати, сформовані в результаті цієї діяльності є витратами від закупки товарів та послуг та не можуть відноситись до інших доходів, як зазначено в акті перевірки. Зазначив, що платник податків (покупець товарів) не має обов`язку, повноважень та можливості здійснювати контроль за дотриманням продавцем вимог законодавства щодо створення підприємства, ведення його господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за вчинені продавцем або його посадовими особами порушення. Зазначив також, що жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів, а також джерело походження поставленого товару, при цьому, контрагенти-постачальники не звітують перед позивачем про ланцюг придбання товарів, не визначають період, в який даний товар був ними придбаний і який час перебував на складському зберіганні до моменту продажу товарів підприємству позивача. На думку позивача, фінансово-господарські операції між ПМВКП «АССОЛЬ» та вказаними контрагентами-постачальниками документально оформлені відповідно до вимог діючого законодавства України. Всі первинні документи відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, податкові накладні своєчасно зареєстровані постачальниками в ЄРПН, суми ПДВ своєчасно відображені і в повному обсязі в декларації з ПДВ позивача у податковому кредиті, а у постачальників - в декларації з ПДВ в податковому зобов`язанні. Таким чином, вважає, що викладені в Акті перевірки висновки не узгоджуються з судовою практикою та нормами чинного законодавства України, є хибними в результаті неврахування всіх об`єктивних даних і первинних документів як доказів здійснення належної господарської діяльності та є такими, що не можуть бути достатньою підставою для засвідчення відсутності між господарюючими суб`єктами реальності операцій та фактичних відносин. Також звернув увагу суду, що висновки контролюючого органу про те, що строк позовної давності на суму заборгованості 138100 грн., що виникла у ТОВ «Авалон Груп ЛТД» перед ПМВКП «АССОЛЬ» не сплив, оскільки в Україні був введений карантин та зупинені строки позовної давності, відтак були відсутні підстави для віднесення цієї заборгованості до безнадійної. Стосовно фінансової допомоги, особам, що не є платниками податку в сумі 66548 грн., які підлягають відображенню у бухгалтерському обліку, зазначає, що ПМВКП «АССОЛЬ» не було перевищено 4 відсотків оподатковуваного прибутку при безоплатних перерахування грошових коштів неприбутковим організаціям, що б дало підстави для необхідності у збільшені різниці фінансового результату. Окрім цього, всупереч приписам податкового кодексу, в акті проведеної перевірки, була нарахована різниця за: штрафні санкції по акту перевірки ДПС, митниці, реєстрації податкових накладних, а також сплати штрафних санкцій на користь платників податків на прибуток, хоча такі приписи законодавства було введено в дію після виникнення спірних правовідносин. Вказав що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань та посилається на висновки проведеного експертного дослідження, яким доведено не застосування відповідачем зменшення фінансового результату до оподаткування на суму 993 617,27 грн. у періоді 2019 року за рахунок помилкового витрат 2019 року до витрат 1-го кварталу 2020 року. Щодо визначених відповідачем санкцій щодо збільшення грошового зобов`язання за порушення термінів розрахунку у сфері ЗЕД, позивач зазначає що відповідно до інформації зазначеній у акті перевірки, звернення до суду із позовом до ТОВ «ТЕКОС» відбулось в межах встановленого строку, окрім того, строк притягнення до відповідальності за таке правопорушення сплив, що виключає можливість відповідальності ПМВКП «АССОЛЬ» в цій частині.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.11.2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 17.08.2021: №00114910722 форми «С» щодо збільшення грошового зобов`язання за порушення термінів розрахунку у сфері ЗЕД у розмірі 200098,00 грн. штрафних санкцій за період з 07.02.2018 по 27.06.2018; №00114840722 форми «П» про зменшення суми розміру від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 197337,00 грн.; №00114860722 форми «Р» щодо збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 247770,00 грн., з яких податкові зобов`язання 241274,00 грн. та 6496,00 грн. штрафних санкцій; №00114870722 форми «Р» щодо збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 34006,25 грн., з яких податкові зобов`язання 27205,00 грн. та 6801,25 грн. штрафних санкцій; №00114930722 форми «С» щодо збільшення грошового зобов`язання за неподання декларації на суму штрафних санкцій у розмірі 680,00 грн. Стягнуто на користь Приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Ассоль» судовий збір у розмірі 10198,38 грн. (десять тисяч сто дев`яносто вісім гривень тридцять вісім копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області

Не погодившись з рішенням суду першої відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що перевіркою було встановлено заниження задекларованих показників, не відображення в складі інших операційних доходах суми кредиторських заборгованостей за якими сплинув строк позовної давності. Окрім цього, не було встановлено законності та реальності отримання запасних частин та комплектуючи по оформленим документам від компанії ТОВ «ЮТКА». Також пояснює, що згідно з Єдинимм реєстром податкових накладних та іншим, встановлено відсутність придбання товарів, що були реалізовані контрагентами ТОВ «КРЕТА ЛЮКС», «ТРИІРТА». У вищезазначених підприємств згідно з податкової звітності відсутні трудові, матеріальні ресурси, виробничі потужності, складські приміщення, кількість працюючих, транспортні засоби, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб`єктом господарювання господарської діяльності. Отже, на думку відповідача, слід врахувати, що у зазначених підприємств відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, які передбачають наявність основних засобів, необхідних для такої операції, наприклад, складських приміщень, необхідних виробничих потужностей та транспорту, зокрема, вантажного та іншого спеціального призначення, обсяги фізичного руху товару в обмежені проміжки часу. Стверджує, що в ході проведення перевірки ПМВКП «АССОЛЬ» не надано товарно-транспортні накладні, підтверджуючі транспортування товарів від постачальників на адресу позивача. Також, відповідач зазначає, що було порушено строки декларування валютних цінностей доходів та майна, що належить резиденту України і перебувають за її межами по зовнішньо економічному контракту з ТОВ «ТЕКОС».

Від позивача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що На підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 та п.77.4 ст.77 ГУ ДПС у Запорізької області було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 31.03.2021, за результатами якої складено відповідний акт перевірки №6361/08-01-07-22/20470908 від 16.07.2021.

Як зазначено у висновках Акту перевірки, перевіркою ПМВКП «АССОЛЬ» встановлено порушення податкового законодавства, зокрема:

1. п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 140.4.4 п. 140.4, пп. 140.5.9, пп. 140.5.10, пп. 140.5.11 п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 241274,00 грн., в т.ч. за 2018 рік у сумі 25984,00 грн. (IV квартал 25984,00 грн.); за 2019 рік в сумі 40137,00 грн. (IV квартал 40137,00 грн.); за 2020 рік в сумі 175153,00 грн. (І квартал 178851,00 грн., IV квартал 31922,00 грн.);

2. . 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 140.4.4 п. 140.4, пп. 140.5.9, пп. 140.5.10, пп. 140.5.11 п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення з податку на прибуток в розмірі 197337,00 грн., в т.ч. за 2020 рік (IV квартал 2020 року);

3. п.44.1 ст.44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 27204,00 грн., в т.ч.: за грудень 2018 року в сумі 20805,00 грн., за березень 2019 року в сумі 6400,00 грн.;

6. ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23.09.1994 зі змінами та доповненнями п. 1 та 2 ст. 13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VІІІ «Про валюту і валютні операції», а саме: поставка товару в сумі 985674,00 руб. по експортному контракту №10.05/17 від 10.05.2017, укладеному з нерезидентом компанією ТОВ «ТЕКОС» (Російська Федерація), не надійшла в законодавчо встановлений 180-денний строк (у період з 07.02.2018 по 27.06.2018);

п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 1 Указу Президента України від 18.06.1997 №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» зі змінами та доповненнями, внесеними Указом Президента України від 06.11.1997 №1246/97, а саме порушення строків декларування станом на 01.01.2018.

На підставі Акту та вказаних порушень відповідачем 17 серпня 2021 року були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

№00114910722 форми «С» щодо збільшення грошового зобов`язання за порушення термінів розрахунку у сфері ЗЕД у розмірі 200098,00 грн. штрафних санкцій за період з 07.02.2018 по 27.06.2018;

№00114840722 форми «П» про зменшення суми розміру від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 197337,00 грн.;

№00114860722 форми «Р» щодо збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 247770,00 грн., з яких податкові зобов`язання 241274,00 грн. та 6496,00 грн. штрафних санкцій;

№00114870722 форми «Р» щодо збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 34006,25 грн., з яких податкові зобов`язання 27205,00 грн. та 6801,25 грн. штрафних санкцій;

№00114930722 форми «С» щодо збільшення грошового зобов`язання за неподання декларації на суму штрафних санкцій у розмірі 680,00 грн.

Вважаючи прийняті відповідачем рішення протиправними позивач звернувся до суду із даним позовом про їх скасування.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення рішення прийняті відповідачем не в порядку та не в межах повноважень, визначених законом.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

-придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

-ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності з п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Стаття 200 Податкового кодексу України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п. 200.1 цієї статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2 цієї статті при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Згідно п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то: а)бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б)залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, від`ємне значення як категорія Кодексу - це також математична (об`єктивна) категорія; різниця між зменшуваним (податкове зобов`язання) та від`ємником (податковим кредитом). Від`ємне (позитивне) значення є результатом математичної дії - віднімання, і в силу дії об`єктивних законів не може бути змінено будь-чиєю волею.

Встановлені обставини справи свідчать, що 31.05.2021 між ПМВКП «АССОЛЬ» та ТОВ «ЮТКА» укладено договір поставки №31/05. В підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано до матеріалів справи: накладні №2 від 04.06.2018, №20 від 22.02.2019, №7 від 07.03.2019, рахунки №8 від 13.08.2018, №7 від 06.03.2019, №8 від 22.02.2019, № 16 від 30.05.2018, акт прийому-передачі виконаних робіт №8 від 13.08.2018 тощо.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, він не містить жодних посилань податкового органу про те, що податкові накладні, на підставі яких позивачем здійснено формування податкового кредиту та витрат, не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим суд вважає, що позивачем суду були надані докази, що підтверджують реальний зміст господарських операцій, що в свою чергу підтверджує правомірність формування платником податку податкового кредиту за такими операціями.

Реалізацію продукції та послуг, придбаних у вищевказаного контрагента підтверджують документи з реалізації них іншим суб`єктам господарювання, які позивачем також долучено до матеріалів справи та надано відповідні письмові пояснення з цього приводу.

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до ч.2 ст.9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

Надані позивачем для підтвердження реальності здійснення господарських операцій, первинні документи відображають зміст та обсяг укладених договорів, містять всі необхідні реквізити, та обов`язкові посвідчення, що вказує на безпідставність висновків податкового органу про заниження позивачем ПДВ, сплачених в ціні товару, поставленого на адресу позивача.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що під час проведення перевірки, податковим органом зазначено про порушення позивачем вимог податкового законодавства з огляду на аналіз податкової інформації про відсутність у контрагентів позивача трудових та матеріальних ресурсів.

Суд апеляційної інстанції вважає такі висновки відповідача необґрунтованими з огляду на наступне.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов`язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов`язаннями.

Так, Рішенням Європейського суду з прав людини у справах І Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Аналогічна правова позиція викладена і у п.38 рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), а саме: … коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Відтак, наявність у податкового органу інформації, яка може свідчити про порушення третіми особами податкової дисципліни, не може вказувати на відсутність у позивача права на формування податкового кредиту, за відсутності у податкового органу доказів участі платника в таких зловживаннях.

Фіктивність господарських операцій може бути встановлена лише судом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання операцій з надання послуг позивачеві, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтвердили несумлінність позивача як платника податків.

Верховним Судом по справі №К/990/4256/17 від 27.02.2018 року зроблено висновок, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договором цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту у зв`язку з придбанням товарів та робіт у випадку, коли останній має необхідні документальні підтвердження розміру таких витрат і податкового кредиту, про що також зазначено в рішенні Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції відповідачем не доведено факту порушення позивачем вимог податкового законодавства при проведенні господарських взаємовідносин з його контрагентами.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.08.2021р. № 00114870722 форми «Р» щодо збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 34006,25 грн., з яких податкові зобов`язання 27205 грн. та 6801,25 грн. штрафних санкцій.

Стосовно висновків відповідача про невіднесення позивачем до суми фінансової допомоги не платникам податку, а саме футбольному клубу та релігійним установам, суд виходить з того, що ПМВКП «АССОЛЬ» було перераховано в якості благодійних внесків за 2018 рік 29200,00 грн, за 2019 рік 18900,00 грн. та за 2020 рік 18448,00 грн. Одночасно, оподаткований прибуток ПМВКП «АССОЛЬ» склав: за 2017 рік - 14864794,00 грн, за 2018 рік - 19135956,00 грн., за 2019 рік - 3002109,00 грн.

Відповідно до підпункту 140.5.9 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму коштів або вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, безоплатно перерахованих (переданих) протягом звітного (податкового) року неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг (крім неприбуткової організації, яка є об`єднанням страховиків, якщо участь страховика у такому об`єднанні є умовою проведення діяльності такого страховика відповідно до закону, та неприбуткових організацій, до яких застосовуються положення підпункту 140.5.14 цього пункту), у розмірі, що перевищує 4 відсотки оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.

А відтак, висновки відповідача про необхідність збільшення різниці фінансового результату внаслідок перерахування благодійних внесків є необґрунтованими, оскільки підприємством позивача не було перевищено 4 відсотків оподатковуваного прибутку при безоплатних перерахування грошових коштів неприбутковим організаціям, що б дало підстави для необхідності у збільшені різниці фінансового результату.

Щодо доводів ГУ ДПС у Запорізькій області про віднесення ПМВКП «АССОЛЬ» до складу суми витрат від визнаних штрафів в розмірі 64507,00 грн. за 2018-2020 роки, суд зазначає, що податковим органам було застосовано до правовідносин положення законодавства, які не були чинні на момент їх виникнення.

Зокрема, у акті податкової перевірки міститься посилання на підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України у чинній редакції, відповідно до якої фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат від визнаних штрафів, пені, неустойок, відшкодування збитків, компенсації неодержаного доходу (упущеної вигоди), нарахованих відповідно до цивільного законодавства та цивільно-правових договорів, у тому числі у сфері зовнішньоекономічної діяльності, на користь осіб, які не є платниками податку (крім фізичних осіб, які є платниками податку на доходи фізичних осіб), та на користь платників податку, які оподатковуються за ставкою 0 відсотків відповідно до пункту 44 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу, а також на суму штрафів, пені, нарахованих контролюючими органами та іншими органами державної влади за порушення вимог законодавств.

Однак, відповідно до підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) вказано, що фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат від визнаних штрафів, пені, неустойок, нарахованих відповідно до цивільного законодавства та цивільно-правових договорів на користь осіб, що не є платниками податку (крім фізичних осіб).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.03.2020 у справі № 686/7590/18 (провадження № 61-698св19) вказано, що «за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності».

Враховуючи це, суд приходить до висновку про необґрунтованість висновків перевірки в частині віднесення ПМВКП «АССОЛЬ» до складу суми витрат від визнаних штрафів в розмірі 64507,00 грн. за 2018-2020 роки.

Аналіз наведених норм у своїй сукупності у контексті спірних правовідносин дає суду підстави для висновку, для застосування положень підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 Кодексу необхідною умовою є відсутність у особи статусу платника податків, однак, акту проведеної перевірки не містить найменування контрагента, та наявності або відсутності у нього статусу платника податків.

Стосовно доводв відповідача про неправомірне віднесення валових витрат 2019 року в період 1-го кварталу 2020 року, суд зазначає, що силу імперативних приписів податкового кодексу, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, та якщо було встановлено завищення певного періоду за рахунок помилкового віднесення витрат іншого періоду, що перевіряється, також встановити заниження у інший період.

Відповідно до пункту 86.10 статті 86 Податкового кодексу України в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов`язань платника.

Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, або завищення суми податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків затвердженого наказом Міністерства фінансів України 28.12.2015 № 1204, для податкових повідомлень-рішень форми «Р» передбачено, що воно формується у разі виявлення за результатами перевірок завищення або заниження податкових зобов`язань платника податків та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та застосування за наслідками таких перевірок передбачених Кодексом штрафних (фінансових) санкцій, пов`язаних з таким заниженням (завищенням) податкових та/або інших зобов`язань (крім грошових зобов`язань та/або штрафних (фінансових) санкцій, визначених іншими формами податкових повідомлень-рішень) та пені (крім пені відповідно до статті 129 Кодексу).

У своїй постанові від 05.03.2021 по справі №821/516/16 Верховний Суд дійшов висновку, що контролюючим органом у акту проведеної перевірки не враховано вимоги підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, відповідно до якого контролюючий орган при визначенні сум грошового зобов`язання повинен враховувати не тільки заниження податкових зобов`язань, але й факт їх завищення. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.06.2019 по справі №826/6506/15.

До матеріалів справи позивачем додано висновок судово-економічної експертизи, за висновками якого в акті перевірки державної податкової служби ГУ ДПС України у Запорізькій області №6361/08-01-07-22/20470908 від 16.07.2021 не вказано факту зменшення фінансового результату до оподаткування на суму 993617,27 грн. у періоді 2019 року за рахунок помилкового заниження фінансового результату 1-го кварталу 2020 року.

Відповідно, податкове повідомлення-рішення винесено на підставі акту перевірки проведеної без належного дослідження фінансових результатів оподаткування, що виключає можливість притягнення підприємства позивача до відповідальності.

З огляду на це, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.08.2021 №00114860722 форми «Р» щодо збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 247770,00 грн., з яких податкові зобов`язання 241274,00 грн. та 6496,00 грн. штрафних санкцій.

Аналізуючи наявність підстав для притягнення підприємства ПМВКП «АССОЛЬ» до відповідальності за порушення термінів розрахунку у сфері ЗЕД, суд виходить з наступного.

10.05.2017 між ПМВКП «АССОЛЬ» та ТОВ «ТЕКОС» (Російська федерація) було укладено контракт №10/05/2017, за умовами якого ТОВ «ТЕКОС» зобов`язувалось поставити позивачу продукцію, яку було придбано на умовах передоплати. ТОВ «ТЕКОС» свої зобов`язання виконало частково, у зв`язку з чим, у нього виникла заборгованість перед ПМВКП «АССОЛЬ».

У відповідності до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Як слідує з матеріалів справи, господарська операція по придбанню товару позивачем у контрагента мала місце 10.05.2017, а граничний строк поставки товару закінчувався 06.02.2018, відтак строк на притягнення до відповідальності сплив на 1096 день з граничного строку, тобто 06.02.2021. Відповідно, застосування до позивача відповідальності у вигляді штрафу відбулося поза законодавчо встановленого строку.

Окрім того, в акті перевірки зазначено, що у ПМВКП «АССОЛЬ» не подано декларації з декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і перебувають за її межами, по зовнішньоекономічному імпортному контракту з ТОВ «ТЕКОС» від 10.05.2017 №10/05/17.

Разом із цим, суд вважає, що у податкових органів відсутні повноваження щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» з огляду на таке.

Так, пунктом 1 статті 9 Декрету №15-93 визначено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов`язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Вимогами абзацу 8 пункту 2 статті 16 Декрету № 15-93 визначено, що до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції) за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

Статтею 16 Декрету № 15-93 встановлено, що санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами.

Положення Указу Президента України від 27.06.1999 №734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету №15-93, не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України від 18.11.1992 №2796-XII «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання», Указ суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні відносин.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24.01.2019 по справі №820/3659/16 та постанові від 19.02.2019 по справі №2а-0770/2579/11.

З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення від 17.08.2021 № 00114910722 форми «С» щодо збільшення грошового зобов`язання за порушення термінів розрахунку у сфері ЗЕД у розмірі 200098,00 грн. штрафних санкцій за період з 07.02.2018 по 27.06.2018 та від 17.08.2021 № 00114930722 форми «С» щодо збільшення грошового зобов`язання за неподання декларації на суму штрафних санкцій у розмірі 680,00грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для зміни або скасування рішення суду в межах доводів скарги відсутні.

Керуючись ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.11.2021 року в адміністративній справі №280/8090/21 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.

Постанова в повному обсязі складена 10.05.2022 року.

Головуючий - суддяО.О. Круговий

суддяТ.С. Прокопчук

суддяН.П. Баранник