Постанова

від 03.05.2022 по справі 570/2296/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 травня 2022 року

м. Київ

справа № 570/2296/21

провадження № 61-89св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Городоцька сільська рада Рівненського району Рівненської області, Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Дяденчука Анатолія Івановича на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 08 червня 2021 року у складі судді Остапчук Л. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області, Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у праві користування та розпорядження земельними ділянками, посилаючись на те, що вона є власником двох земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_1 , а саме: ділянки площею 0,17 га, кадастровий номер 5624683300:07:033:0102, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та ділянки площею 0,55 га, кадастровий номер 5624683300:07:033:0002, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства. На початку березня 2020 року вона виявила, що ОСОБА_3 , якому на праві власності належить земельна ділянка площею 0,08 га, кадастровий номер 5624683300:07:033:0101, розпочав встановлювати дерев`яні кілки на її земельній ділянці з кадастровим номером 5624683300:07:033:0102, мотивуючи свої протиправні дії тим, що це є продовженням його ділянки. Водночас інший її сусід - ОСОБА_4 , якому на підставі укладеного з ОСОБА_2 договору купівлі-продажу від 26 серпня 2015 року належить земельна ділянка площею 0,2028 га, кадастровий номер 5624683300:06:032:0661, самовільно зрізав кущі, які умовно розмежовували її ділянку з кадастровим номером 5624683300:07:033:0002. З метою підтвердження факту порушення відповідачами її права користування земельними ділянками вона звернулася до землевпорядної організації. Висновком спеціаліста від 14 квітня 2021 року було підтверджено невідповідність реєстрації земельних ділянок у публічній кадастровій карті та їх фактичного розташування в натурі (на місцевості) згідно з правовстановлюючими документами на об`єкти нерухомого майна та документацією із землеустрою (кадастрового плану), тобто виявлено факт накладення належних ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельних ділянок на її ділянки. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: скасувати рішення Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області від 10 липня 2013 року № 565 про зміну цільового призначення земельних ділянок, які перебували у власності ОСОБА_2 ; визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ; скасувати державний акт серії ЯД № 988803 на право власності на земельну ділянку площею 0,08 га, кадастровий номер 5624683300:07:033:0101, виданий на ім`я ОСОБА_3 ; усунути їй перешкоди у праві користування та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 5624683300:07:033:0002 і 5624683300:07:033:0102 шляхом зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області привести відомості Публічної кадастрової карти у відповідність до фактичного розташування земельних ділянок в натурі (на місцевості), правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна та документації із землеустрою (кадастрового плану).

Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила: накласти арешт на земельну ділянку площею 0,2028 га, кадастровий номер 5624683300:06:032:0661, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4 ; накласти арешт на земельну ділянку площею 0,08 га, кадастровий номер 5624683300:07:033:0101, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 ; заборонити ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, зокрема встановлювати паркан та насаджувати багаторічні насадження на вищезгаданих земельних ділянках.Заява мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 можуть відчужити належні їм земельні ділянки на користь інших осіб.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 08 червня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Вжито заходів забезпечення позову в цій справі шляхом накладення арешту, із забороною змінювати будь-що, на: земельну ділянку, кадастровий номер 5624683300:06:032:0661, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4 ; земельну ділянку, кадастровий номер 5624683300:07:033:0101, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що між сторонами дійсно існує спір, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 можуть відчужити належні їм земельні ділянки, вид забезпечення позову в частині накладення арешту відповідає позовним вимогам, а невжиття заходів забезпечення позову зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду в майбутньому в разі його ухвалення на користь позивача.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Дяденчука А. І. залишено без задоволення, а ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 08 червня 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що предметом позову є скасування рішення сільської ради про зміну цільового призначення, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, усунення перешкод у праві користування та розпорядження земельними ділянками. Оскільки відповідачі можуть відчужити належні їм земельні ділянки до вирішення справи по суті, що утруднить чи зробить неможливим виконання майбутнього судового рішення, то місцевий суд обґрунтовано забезпечив позов шляхом накладення арешту на вказане майно. Обраний позивачем захід забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами та не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_4 і ОСОБА_3 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У грудні 2021 року представник ОСОБА_4 - адвокат Дяденчук А. І. подавдо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 08 червня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказав, що суди попередніх інстанцій безпідставно наклали арешт на належну ОСОБА_4 земельну ділянку, оскільки спір в цій справі є немайновим і не носить зобов`язального характеру, а тому у випадку задоволення позову таке рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню. Зазначене свідчить про те, що застосовані судами попередніх інстанцій заходи забезпечення позову є неспівмірними з позовними вимогами ОСОБА_1 та не впливають на можливість безперешкодного виконання рішення суду в цій справі.

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Можливе відчуження відповідачами земельних ділянок, які накладаються на її ділянки, до вирішення справи по суті може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього судового рішення. Обраний нею захід забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами, а тому суди обґрунтовано наклали арешт на вказане майно.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Рівненського районного суду Рівненської області.

08 квітня 2022 року справа № 570/2296/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 3 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині вирішення питання про накладення арешту на належну на праві приватної власності ОСОБА_4 земельну ділянку, кадастровий номер 5624683300:06:032:0661, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядається Верховним Судом тільки в означеній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила: скасувати рішення Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області від 10 липня 2013 року № 565 про зміну цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності ОСОБА_2 ; визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ; скасувати державний акт серії ЯД № 988803 на право власності на земельну ділянку площею 0,08 га, кадастровий номер 5624683300:07:033:0101, виданий на ім`я ОСОБА_3 ; усунути їй перешкоди у праві користування та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 5624683300:07:033:0002 і 5624683300:07:033:0102 шляхом зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області привести відомості Публічної кадастрової карти у відповідність до фактичного розташування земельних ділянок в натурі (на місцевості), правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна та документації із землеустрою (кадастрового плану).

Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила, зокрема накласти арешт на земельну ділянку площею 0,2028 га, кадастровий номер 5624683300:06:032:0661, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки названий відповідач може відчужити згадану земельну ділянку на користь інших осіб.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої, частиною третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) вказано, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

В постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) зазначено, що при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсними договорів. В разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду. Отже, такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі. За таких обставин рішення судів про накладення арешту на нерухоме майно підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні вимог заяви про забезпечення позову.

В постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 рокуу справі № 361/6799/14-ц (провадження № 61-16714св21) вказано, що у справі, яка переглядається, суди застосували такий захід забезпечення позову як арешт земельної ділянки; при задоволенні заяви про забезпечення позову суди вважали, що даний захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами і забезпечить їх виконання та ефективне поновлення прав позивача. Вживаючи заходи забезпечення позову, суд вважав обґрунтованими доводи позивача про можливе відчуження відповідачем нерухомого майна, яке може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Разом з тим, суди не звернули увагу на те, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. Позивачем заявлено вимоги про скасування державного акта про право власності на землю та визнання недійсним договору купівлі-продажу. Рішення суду за наслідками розгляду цих вимог не підлягає примусовому виконанню. Тому захід забезпечення позову у вигляді арешту земельної ділянки не є співмірним із заявленими позивачем вимогами; за таких обставин, судові рішення належить скасувати та в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту, із забороною змінювати будь-що, на належну ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,2028 га з кадастровим номером 5624683300:06:032:0661, суди попередніх інстанцій виходили з того, що названий відповідач може відчужити згадану ділянку іншим особам до вирішення справи по суті, що утруднить чи зробить неможливим виконання майбутнього судового рішення, а тому обраний позивачем захід забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами.

Однак при вирішенні заяви про забезпечення позову суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 заявлено до відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги немайнового характеру і у випадку задоволення позову в цій частині таке рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, оскільки не матиме зобов`язального характеру, а тому запропонований позивачем вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно названого відповідача є неспівмірним із заявленими вимогами та неналежним засобом задля усунення ризику невиконання рішення суду в цій справі. При цьому, накладаючи арешт, із забороною відповідачеві змінювати будь-що, місцевий суд повинен був точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти.

З огляду на викладене, висновки судів про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення її позову шляхом накладення арешту, із забороною змінювати будь-що, на належну ОСОБА_4 земельну ділянку є помилковими та такими, що суперечать вимогам статей 149, 150 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено порушення норм процесуального права, оскаржувані судові рішення в частині вирішення заяви ОСОБА_1 про забезпечення її позову до ОСОБА_4 шляхом накладення арешту, із забороною змінювати будь-що,на земельну ділянку площею 0,2028 га з кадастровим номером 5624683300:06:032:0661 підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частиніпро відмову в задоволенні заявлених вимог.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За змістом наведених правових норм, а також статті 142 ЦПК України (якою врегульовано питання розподілу судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду), судові витрати підлягають розподілу між сторонами під час ухвалення судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті. Якщо судом касаційної інстанції скасоване судове рішення і ухвалене нове, яким не закінчено розгляд справи по суті, то цей суд не може вирішувати питання про розподіл судових витрат, в тому числі пов`язаних з розглядом апеляційної та/або касаційної скарги, а розподіл таких витрат здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи по суті згідно із загальними правилами статті 141 ЦПК України, тобто в залежності від задоволення чи відмови в задоволенні позову.

Судовим рішенням щодо забезпечення позову розгляд справи по суті не закінчується, а тому в даному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом апеляційної та касаційної скаргмають бути розподілені судом першої інстанції за загальними правилами розподілу судових витрат в залежності від задоволення чи відмови в задоволенні позову.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Дяденчука Анатолія Івановича задовольнити частково.

Ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 08 червня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року в частині вирішення питання про накладення арешту, із забороною змінювати будь-що,на належну на праві приватної власності ОСОБА_4 земельну ділянку скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення її позову до ОСОБА_4 шляхом накладення арешту, із забороною змінювати будь-що, на земельну ділянку площею 0,2028 га з кадастровим номером 5624683300:06:032:0661.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук