Ухвала

від 17.05.2022 по справі 363/3573/13-к

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

"17" травня 2022 р. Справа № 363/3573/13-к

УХВАЛА

Іменем України

17 травня 2022 року суддя Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , заявника ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Вишгороді заяву ОСОБА_3 про зняття арешту,

встановив:

ОСОБА_3 звернулася до Вишгородського районного суду Київської області з завою про зняття арешту, яке вмотивовано таким, що на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , постановою 78-1233 від 26.03.2010року слідчим прокуратури Вишгородського району Київської області ОСОБА_4 накладено арешт, реєстраційний номер обтяження 9664245 від 26.03.2010 року.

Заявник у судовому засіданні заяву підтримав у повному обсязі.

Слідчий чи прокурор у судове засідання не з`явилися.

Заслухавши заявника та дослідивши матеріали справи суд прийшов до наступного.

26 березня 2010 року постановою 78-1233 слідчим прокуратури Вишгородського району Київської області ОСОБА_4 накладено арешт на майно ОСОБА_3 .

Вироком Вишгородського районного суду Київської області від 24 червня 2014 року ОСОБА_3 виправдано за ч.ч. 1, 3 ст. 358 КК України у зв`язку з відсутністю в її діях складу злочину. ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27 ч.ч.2, 4 ст.190 КК України та призначено їй покарання: за ч.2 ст.27 ч.2 ст.190 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч.2 ст.27 ч.4 ст.190 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років, з конфіскацією майна, яке є її особистою власністю. На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна, яке є її особистою власністю.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 07 жовтня 2014 року вирок Вишгородського районного суду Київської області від 24 червня 2014 року в частині призначеного покарання ОСОБА_3 змінено, пом`якшивши покарання. ОСОБА_3 засудженою за ч.2 ст.27, ч.2 ст.190КК України на два роки позбавлення волі, за ч.2 ст.27, ч.4 ст.190КК України із застосуванням ст.69цього жКК на три роки позбавлення волі, з конфіскацією всього належного їй майна. На підставі ст.70КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з конфіскацією всього належного їй майна. Обвинувачену ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання на підставі ст.2 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08 квітня 2014 року. Запобіжний захід щодо ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою скасовано, звільнивши її з-під варти негайно в залі суду. В решті вирок суду залишити без змін.

Відповідно до п.9 розділу 11 Перехідних положень КПК України 2012 року, арешт майна, застосований під час досудового слідства до дня набрання чинності КПК 2012 року, продовжує свою дію до моменту його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності КПК України 2012 року.

Постанова про накладення арешту на майно ухвалена органом досудового слідства, до набрання чинності новим КПК України.

Отже, виходячи із п.9 розділу 11 Перехідних положеньКПК України 2012 року, постанова про арешт майна продовжує свою дію до цього часу.

Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України1960року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті253, пункту восьмого частини першої статті324, частини тринадцятої статті335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Відповідно до ст.174 КПК України (2012року) підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому у застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Проте слідчий суддя, суд, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час кримінального провадження, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому КПК України 2012 року. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження КПК України не передбачає.

Окрім цього, суд під час розгляду справ, враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі -КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №372/2904/17-ц) або КПК України2012року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Відповідно до висновку Великої палати Верховного Суду викладеного у справі №911/1247/18 від 21.08.2019 року, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції.

Така правова позиція відповідає висновкам, викладеним раніше Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі №372/2904/17-ц та Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року №6-26цс13.

Крім цього, до вказаної заяви особою не надано будь-яких підтверджуючих відомостей, про накладення арешту на майно як то постанова слідчого, не надані засвідчені копії документів, які підтверджують право власності особи на майно.

Враховуючи вище викладене суд дійшов до висновку, що заява про зняття арешту не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст.3,9,22,170-174,376 КПК України, слідчий суддя,-

ухвалив:

У задоволенні заяви ОСОБА_3 про зняття арешту відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п`яти діб з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1