Постанова

від 10.05.2022 по справі 904/651/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2022 року м.Дніпро Справа № 904/651/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Кузнецова В.О., Коваль Л.А.

секретар судового засідання Кандиба Н.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2020 (суддя Золотарьова Я.С.)

у справі № 904/651/20

за позовом Колективного підприємства "Меркурій" (смт. Петриківка, Петриківського району, Дніпропетровської області)

до відповідача: Петриківської селищної ради (смт. Петриківка, Петриківського району, Дніпропетровської області)

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 (м. Підгородне, Дніпропетровської області)

третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 (смт. Петриківка, Петриківського району, Дніпропетровської області)

третьої особи - 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 (с. Мала Петриківка, Петриківського району, Дніпропетровської області)

про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування

за участю представників сторін:

від позивача: адвокат Глущенко О.О.

від відповідача: не з`явився

від третьої особи-1: не з`явився

від третьої особи-2: не з`явився

від третьої особи-3 (апелянта): не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2020 у справі №904/651/20 позов Колективного підприємства "Меркурій", з урахуванням заяв про уточнення та про часткову відмову від позовних вимог, задоволено, визнано недійсним рішення Петриківської селищної ради "Про передачу земельної ділянки у власність" №811-19/VII від 26.02.2019;

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить це рішення скасувати та провадження у справі закрити.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Наголошує, що господарський суд повинен був закрити провадження у справі, оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

За твердженням скаржника, господарським судом було необґрунтовано відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо компенсації витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Апелянт вважає безпідставними твердження позивача стосовно відведення земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , за рахунок земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні підприємства, оскільки відповідно до довідки з держаної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель №32-4-0.191-5189/182-8 від 12.12.2018, виданої міськрайонним управлінням у Петриківському районі та у м.Кам`янське Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області земельна ділянка орієнтовною площею 0.0500га, відноситься до земель комунальної власності за цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення, користувачем не зазначено жодної особи, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у власність був погоджений позитивними висновками Відділу архітектури та містобудування Петриківської районної державної адміністрації та експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, згідно з цими висновками вказаний проект відповідає законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

Крім того, акцентує увагу на тому, що згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 10.01.2019 №НВ-1207077072019 опис меж цієї земельної ділянки визначено таким чином: від А до Б, від Б до В, від В до Г Петриківська селищна рада, від Г до А ОСОБА_4 , у зв`язку з чим, земельна ділянка ОСОБА_1 не межує з земельною ділянкою, яка перебуває у постійному користуванні КП "Меркурій", і внаслідок того, що проект землеустрою по відведенню земельної ділянки ОСОБА_1 відповідає законодавству, державним кадастровим реєстратором було правомірно прийнято рішення про державну реєстрацію останньої з визначенням її кадастрового номеру, адже у разі наявності будь-яких накладок та суперечностей система АС ДЗК не дозволяє провести будь-які реєстраційні дії.

Окремо вказує про те, що висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №1255-04 від 25.06.2019 складений на замовлення директора КП "Меркурій" в порядку ст.106 Цивільного процесуального кодексу України у справі №187/686/19, яка перебуває у провадженні Петриківського районного суду, є неналежним доказом, оскільки в додатках до висновку експертом відображена план-схема фактичного користування земельними ділянками, однак співставленням вказаної схеми до плану зовнішніх меж, які зазначено у Державному акті на постійне користування землею серії І-ДП №007758 встановлено невідповідність розмірам та конфігурації плану-схеми експерта відомостям Державного акта, і відповідно до відомостей Державного акта розмір земельної ділянки становить від А до Б 83.5м, розмір цієї ж сторони земельної ділянки відповідно до висновку експерта становить 78.83м, від Б до В згідно з державним актом становить 42,6м, розмір цієї ж сторони відповідно до висновку експерта - 42,92м, від В до Г згідно з державним актом становить 79,2м, розмір цієї ж сторони відповідно до висновку експерта - 70,13м, від Г до А згідно з державним актом становить 42,0м, розмір цієї ж сторони відповідно до висновку експерта - 42,02м.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №904/651/20 визначено колегію у складі головуючого судді Кузнецової І.Л., суддів Чус О.В., Кощеєва І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.11.2020 відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2020 у справі №904/651/20, розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 12.01.2021 на 11год.00хв.

11.01.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

У судове засідання 12.01.2021 представники відповідача та третіх осіб-1,2,3 не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 26.01.2021 до 14год.30хв..

У судове засідання 26.01.2021 представники відповідача та третьої особи-2 не з`явились.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 02.02.2021 до 16 год. 00 хв.

02.02.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли пояснення щодо призначення експертизи.

У судове засідання 02.02.2021 третя особа-2 ОСОБА_3 не з`явилася, на адресу апеляційного суду третьою особою-2 направлено клопотання про розгляд справи без її участі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.02.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 09.02.2021 до 16год.00хв.; сторонам та третім особам запропоновано в строк до 05.02.2021 надати перелік питань, роз`яснення яких потребує спеціальних знань, а також пропозиції щодо визначення установи, якою має бути проведена експертиза.

04.02.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від представника апелянта надійшло клопотання, в якому він просив суд не призначати проведення судової експертизи в Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз.

08.02.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли заява про виклик експерта для надання пояснень щодо його висновку, клопотання про призначення додаткової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи та перелік питань, роз`яснення яких потребує спеціальних знань.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.02.2021 призначено по справі Господарського суду Дніпропетровської області №904/651/20 судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На вирішення експертизи поставлено наступні питання:

1) чи накладається земельна ділянка, яка передана у власність громадянці ОСОБА_1 у власність на підставі рішення Петриківської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області №811-19/VII від 26.02.2019 загальною площею 0.0488 з них 0.0488га (01.03) для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 1223755100:03:045:0156 та розташована у АДРЕСА_1 на земельну ділянку загальною площею 0.3329га, яка надана у постійне користування Комунальному підприємству "Меркурій" на підставі рішення Петриківської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області №18/23 від 04.12.2001 №164, про що 29.12.2001 видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ДП №007758, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №39 та розташована у АДРЕСА_1 ;

2) чи накладаються земельні ділянки, а саме:

площею 0.0122га кадастровий номер 1223755100:03:045:0164,

площею 0.0122га кадастровий номер 1223755100:03:045:0165,

площею 0.0122га кадастровий номер 1223755100:03:045:0166,

площею 0.0122га кадастровий номер 1223755100:03:045:0167,

які перебувають у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та розташовані по проспекту Петра Калнишевського смт.Петриківка, Петриківського району Дніпропетровської області на земельну ділянку загальною площею 0.3329га, яка надана у постійне користування Комунальному підприємству "Меркурій" на підставі рішення Петриківської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області №18/23 від 04.12.2001 №164, про що 29.12.2001 видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ДП №007758, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №39 та розташована у АДРЕСА_1 .

Оплату вартості експертизи покладено на Комунальне підприємство "Меркурій" та ОСОБА_1 порівну.

Матеріали справи №904/651/20 для проведення експертизи направлено до Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз (49000, м. Дніпро, Січеславська Набережна, 17, офіс 361).

Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

11.02.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи електронного документу обмінного XML файлу на земельну ділянку.

17.02.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових матеріалів, необхідних для проведення судової земельно-технічної експертизи.

25.03.2021 на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання судових експертів від 16.03.2021 про те, що для вирішення питань земельно-технічної експертизи необхідно надати оригінали або завірені якісні копії відповідної правовстановлюючої та технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, про те, що у разі неможливості експертом самостійно виконати топографо-геодезичні роботи результати таких робіт мають бути надані на дослідження органом, який призначив експертизу, а також про те, що, у даному випадку, для проведення судової експертизи з питань землеустрою у зв`язку з поставленими питаннями та відповідно до п.2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 необхідно надати додаткові документи .

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.03.2022 провадження у справі № 904/651/20 поновлено, розгляд клопотання експертів призначено у судовому засіданні на 20.04.2021 на 14год.30хв..

Зобов`язано сторони надати наступні документи:

1) якісний план зовнішніх меж землекористування, що міститься у Державному акті на право постійного користування землею І-ДП №007758, виданому Колективному підприємству "Меркурій" загальною площею 0,3329га для обслуговування будинку побуту відповідно до рішення Петриківської селищної Ради народних депутатів від 04.12.2001 №164 та зареєстрованому у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №39;

2) документацію із землеустрою, що стала підставою для видачі Державного акта на право постійного користування землею І-ДП №007758 загальною площею 0,3329га для обслуговування будинку побуту відповідно до рішення Петриківської селищної Ради народних депутатів від 04.12.2001 №164 та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №39;

3) документацію із землеустрою на земельні ділянки з кадастровими номерами: 1223755100:03:045:0156 1223755100:03:045:0164, 1223755100:03:045:0165, 1223755100:03:045:0166, 1223755100:03:045:0167;

4) правовстановлюючі документи на земельні ділянки з кадастровими номерами: 1223755100:03:045:0164, 1223755100:03:045:0165, 1223755100:03:045:0166, 1223755100:03:045:0167;

5) за результатами проведення топографо-геодезичних робіт надати якісний кольоровий кадастровий (і) план земельної (их) ділянок (збірний кадастровий план земельних ділянок) в масштабі, який забезпечить відображення всіх елементів і написів, виконаний особами, передбаченими відповідно до Закону України "Про землеустрій" та Закону України "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність", на якому (яких) відобразити:

площі, розміри, межі земельних ділянок за кадастровими номерами 1223755100:03:045:0156, 1223755100:03:045:0164, 1223755100:03:045:0165, 1223755100:03:045:0166, 1223755100:03:045:0167 та Державного акта на право постійного користування землею І-ДП №007758, виданого Колективному підприємству "Меркурій" загальною площею 0,3329га для обслуговування будинку побуту відповідно до рішення Петриківської селищної Ради народних депутатів від 04.12.2001 №164 та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №39 згідно з фактичним користуванням (зазначити координати поворотних точок);

площі, розміри, межі земельних ділянок за кадастровими номерами 1223755100:03:045:0156 1223755100:03:045:0164, 1223755100:03:045:0165, 1223755100:03:045:0166, 1223755100:03:045:0167 згідно з даними Державного земельного кадастру, документації із землеустрою та правовстановлювальних документів (зазначити координати поворотних точок) та площі, розміри , межі земельної ділянки згідно з вказаним вище Державним актом на право постійного користування землею І-ДП №007758, документації із землеустрою та даних Державного земельного кадастру (у разі якщо відомості внесені до Державного земельного кадастру), зазначити координати поворотних точок;

розміри та площі накладання (перетину) зазначених земельних ділянок згідно з фактичним користуванням та згідно з даними Державного земельного кадастру, документації із землеустрою та правовстановлювальних документів (у разі наявності) (зазначити координати поворотних точок при накладанні) по кожній земельній ділянці;

6) електронну версію кадастрового плану (збірного кадастрового плану) в форматі *. dxf та *.dwg.

20.04.2021 на виконання вимог ухвали суду від 29.03.2021 позивачем подано заяву, до якої додані наступні документи:

копія Державного акта на право постійного користування землею І-ДП №007758, виданого КП "Меркурій" загальною площею 0,3329га для обслуговування будинку побуту відповідно до рішення Петриківської селищної ради народних депутатів №165 від 04.12.2001, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №39 з якісним планом зовнішніх меж землекористування на 2 аркушах;

копія технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування КП "Меркурій" за адресою: Дніпропетровськ область, Петриківський район, смт.Петриківка, просп.Петра Калнишевського,59 на 55 аркушах;

оригінал кольорового плану земельних ділянок у районі АДРЕСА_1 на 2 аркушах;

копія кваліфікаційного сертифікату інженера-геодезиста №011181 на 1 аркуші;

копія свідоцтва про підвищення кваліфікації інженера-геодезиста серія ГД №0001 від 11.04.2017;

електронна версія кадастрового плану (збірного кадастрового плану) в форматі *.dxf та *.dwg земельної ділянки, розташованої за вказаною вище адресою, на матеріальному носії USB-флеш накопичувачі.

20.04.2021 до Центрального апеляційного господарського суду представником ОСОБА_1 подано клопотання, до якого додані:

технічна документація із землеустрою на земельні ділянки 1223755100:03:045:0156 в електронному вигляді у форматі *PDF на CD R диску;

технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (поділ земельної ділянки 1223755100:03:045:0156) на 60 аркушах;

оригінал договору дарування земельної ділянки від 05.04.2019 на 2 аркушах;

оригінали витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №№162964059, 162963566 від 10.04.2019 на 2 аркушах;

завірена копія державного акта на право постійного користування землею на 6 аркушах;

завірена копія платіжного доручення №Р242197788J7B2F6B241 від 20.04.2021 про оплату частини витрат на проведення експертизи в сумі 4530грн51коп. на 1 аркуші.

У зв`язку з незапланованою відпусткою судді Кощеєва І.М. члена колегії суддів, визначеного протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2020, розгляд вказаного клопотання призначений на 20.04.2021 не відбувся.

Враховуючи усунення обставин, внаслідок яких судове засідання не відбулося, а саме вихід на роботу судді Кощеєва І.М., ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2022 розгляд клопотання експертів призначено у судовому засіданні на 29.04.2021 на 11год.00хв.

В судове засідання 29.04.2021 з`явилися представники позивача та третьої особи Миронової Н.О. Представники Петриківської селищної ради та третьої особи-2 не з`явилися, проте на адресу апеляційного суду 20.04.2021 Петриківською селищною радою направлено клопотання про розгляд справи без участі її представника.

29.04.2021 представником Миронової Н.О. заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи наступних документів:

копії листа фізичної особи-підприємця Костюкової О.С. від 28.04.2021 вих. №1628 - на 2 аркушах;

копії кадастрових планів на земельні ділянки №№1223755100:03:045:0156, 1223755100:03: 045:0164, 1223755100:03:045:0165, 1223755100:03:045:0166, 1223755100:03:045:0167 - на 7 аркушах;

копії кваліфікаційного сертифікату інженера-землевпорядника №0013717 від 10.03.2017 на 1 аркуші;

копії кваліфікаційного сертифікату інженера-геодезиста серія №011866 від 1212.2014

копії виписки на фізичну особу-підприємця Костюкову О.С. на 2 аркушах;

електронної версії кадастрових планів на 1 CD R диску.

В судовому засіданні 29.04.2021 представники позивача та третьої особи Миронової Н.О. надали пояснення з приводу представлених документів.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.04.2021 провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2020 у справі №904/651/20 зупинено на час проведення Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз судової земельно-технічної експертизи.

Матеріали справи №904/651/20, у тому числі, документи, представлені позивачем та третьою особою за переліком, наведеним в описовій частині ухвали від 29.04.2022 (у 5 томі справи), направлено до Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз (49000, м.Дніпро, Січеславська Набережна,17, оф.361).

Зобов`язано Колективне підприємство "Меркурій" та ОСОБА_1 оплатити вартість експертизи.

02.07.2021 на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання судових експертів від 17.06.2021 про забезпечення їх прибуття та надання безперешкодного доступу до об`єкта дослідження 14.07.2021 за адресою: АДРЕСА_1 та земельних ділянок з кадастровими номерами: №№1223755100: 03:045:0164, 1223755100:03:045:0165, 1223755100:03:045:0166, 1223755100:03:045:0167, а також про забезпечення присутності при дослідженні зацікавлених сторін у справі: позивача КП "Меркурій", відповідача Петриківської селищної ради та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2021 поновлено провадження у справі №904/651/20 для розгляду клопотання судових експертів Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз про надання об`єктів для дослідження.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2021 клопотання судових експертів Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз про надання об`єктів для дослідження у справі №904/651/20 задоволено.

Ухвалено Комунальному підприємству "Меркурій", Петриківській селищній раді, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 забезпечити прибуття судових експертів та безперешкодний доступ до об"єкта дослідження 14.07.2021 за адресою: АДРЕСА_1 та до земельних ділянок з кадастровими номерами: №№1223755100:03:045:0164, 1223755100:03:045:0165, 1223755100:03:045:0166, 1223755100:03:045:0167; Комунальному підприємству "Меркурій", Петриківській селищній раді, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 забезпечити присутність 14.07.2021 при дослідженні об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 та земельних ділянок з кадастровими номерами: №№1223755100:03:045:0164, 1223755100:03:045:0165, 1223755100:03:045:0166, 1223755100:03: 045:0167;

Провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2020 у справі №904/651/20 зупинено до закінчення проведення Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз судової земельно-технічної експертизи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2021 у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_5 з посади судді, справу №904/651/20 передано на розгляд колегії у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Коваль Л.А., Кузнецова В.О.

На адресу Центрального апеляційного господарського суду повернулась справа №904/651/20 без висновку за результатами проведення судової експертизи.

Листом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз судової земельно-технічних експертиз було повідомлено, що станом на 23.07.2021 кошти до інституту по рахунку на оплату №262 від 16.03.2021 надійшли частково в розмірі 4 530,51 грн., не оплачена сума складає 4 530,50 грн. Висновок за результатами проведення судової комісійної земельно-технічної експертизи №1005/1006/1007/1008/1009-21 буде направлений до суду після надходження до інституту коштів в повному обсязі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2021 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2020 у справі №904/651/20.

Зобов`язано сторін виконати вимоги ухвали суду від 09.02.2021 та оплатити суму залишку вартості судової експертизи за рахунком №262 від 16.03.2021 у розмірі 4 530,50 грн.

03.11.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про покладення недоплаченої суми вартості проведеного експертного дослідження у розмірі 4 530,50 грн. за рахунком №262 від 16.03.3021 на КП "Меркурій" з подальшим врахуванням зазначеної суми при розподілі судових витрат.

В обґрунтування поданого клопотання останній зазначає, що у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань щодо оплати суми вартості проведення експертного дослідження, у розмірі визначеному ухвалою суду від 09.02.2021, для запобігання затягування розгляду справи, позивачем було перераховано на рахунок Дніпропетровського НДІСЕ суму залишку вартості експертизи у розмірі 4 530,50 грн., про що надано копію платіжного доручення №221 від 27.10.2021. Разом з тим Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз надано відповідь, що вказані кошти, будуть зараховані на рахунок при оплаті рахунка ОСОБА_1 або при наявності ухвали суду щодо оплати суми залишку вартості судової експертизи іншою стороною та проведенням її оплати.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.11.2021 поновлено провадження у справі №904/651/20 для розгляду клопотання КП "Меркурій".

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.11.2021 клопотання КП "Меркурій задоволено.

Ухвалено КП "Меркурій" оплатити суму залишку вартості судової експертизи у розмірі 4 530,50 грн. за рахунком №262 від 16.03.3021.

Зупинено апеляційне провадження у справі №904/651/20.

На адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшов висновок експертів Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової комісійної земельно-технічної експертизи у справі №904/651/20.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.12.2021 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2020 у справі № 904/651/20, розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні з викликом сторін на 31.01.2022р. о 15 год. 30 хв.

У зв`язку з перебуванням судді-члена колегії Кузнецова В.О. на лікарняному, судове засідання, призначене на 31.01.2022 не відбулося.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.02.2022 розгляд справи №904/651/20 призначено на 28.02.2022 о 16:00 год.

Судове засідання, призначене на 28.02.2022 не відбулося.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.04.2022 розгляд справи №904/651/20 призначено на 18.04.2022 о 14:30 год.

У судове засідання 18.04.2022 з`явився представник позивача.

Представником апелянта до суду подано клопотання про перенесення розгляду справи.

Відповідачем до суду також подано клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату.

Третя особа-2 не забезпечила явку у судове засідання.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.04.2022 розгляд апеляційної скарги відкладено в судове засідання на 11.05.2022р. о 15:30 год.

11.05.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від Петриківської селищної ради надійшло клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з дефіцитом палива в країні, відміною маршрутів автобусів та як наслідок неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника в судове засідання.

В судове засідання 11.05.2022 року з`явився представник позивача. Відповідач та треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання уповноважених представників не направили.

Колегія суддів зауважує, що згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 у справі «Пономаренко проти України»).

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02) , «Карнаушенко проти України»(Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 року у справі № 910/12842/17 Відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі № 361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинні створюватися в зайвий раз передумови для порушення процесуальних строків розгляду справи.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та поданні процесуальних документів, забезпечення їх права приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, яке здійснюється ними на їх власний розсуд і яким відповідач не скористався, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників третіх осіб та відповідача, одночасно відхиляючи клопотання останнього про відкладення розгляду справи.

Апеляційним судом було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та забезпечення процесуальної можливості для висловлення учасниками справи своєї позиції щодо вимог апеляційної скарги.

Представник позивача у судовому засіданні 11.05.2022 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, наголосив на її необґрунтованості та наполягав на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 29.12.2001 Петриківська селищна рада видала позивачу Державний акт на право постійного користування землею серія І-ДП № 007758 (т. 1 а.с. 49), зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 39, згідно якого КП «Меркурій» надано у постійне користування земельну ділянку площею 0, 3329 га., місце розташування: АДРЕСА_1 .

На цій земельній ділянці розташоване майно КП «Меркурій», а саме: будівля - будинок побуту А1 - 166, 8 кв.м. будівля - Котельня Б1, загальна площа 11,1 кв.м.; будівля - Склад Г1, загальна площа 19,7кв.м.; будівля - Пилорама Д1, загальна площа 39,7 кв.м, що підтверджується свідоцтвом про право власності на будинок побуту від 24.05.2001 (т. 1 а.с. 52).

Позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Петриківської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області і просив:

- визнати недійсним рішення Петриківської селищної ради Дніпропетровської області № 531-23/УІ від 14 червня 2013 року «Про розробку детального плану території частини смт. Петриківка для внесення змін до Генерального плану забудови по вул. Леніна, 59А»;

- визнати недійсним рішення Петриківської селищної ради Дніпропетровської області № 545-25/УІ від 10 липня 2013 року «Про дозвіл на розробку проекту землеустрою відведення земельної ділянки»;

- визнати недійсним рішення Петриківської селищної ради Дніпропетровської області № 1020-47/УІ від 21 серпня 2015 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки».

Вказаними рішеннями було дозволено ОСОБА_6 здійснити розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка була частиною земельної ділянки, наданої у постійне користування позивача.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2017 по справі № 904/10242/16 позов задоволено повністю. Рішення набрало законної сили.

14.02.2017 Петриківська селищна рада прийняла рішення № 399-17/УІІ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою», яким припинила КП «Меркурій» право постійного користування земельною ділянкою, вилучила із постійного користування КП «Меркурій» земельну ділянку, припинила (анулювала) дію Державного акта на постійне користування землею, яким було надано КП «Меркурій» право постійного користування земельною ділянкою.

Колективне підприємство "Меркурій" звернулось з позовом до Господарського суду Дніпропетровської області та просило визнати недійсним рішення Петриківської селищної ради №399-17/УІІ від 14 лютого 2017 року "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою".

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2017 по справі № 904/2219/17 позов задоволено повністю. Рішення набрало законної сили.

04.04.2017 Петриківською селищною радою прийнято рішення №440-20/УІ Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в оренду. Відповідно до цього рішення Петриківською селищною радою було вирішено відмінити рішення № 1020-47/УІ від 21 серпня 2015 року. Надати громадянину ОСОБА_7 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в оренду з кадастровим номером 1223755100:03:045:0139 площею 0,0630 га (03.07) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Колективне підприємство "МЕРКУРІЙ" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Петриківської селищної ради про визнання недійсним рішення Петриківської селищної ради № 440-20/УІ "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в оренду", яке прийняте на двадцятій сесії сього скликання 04.04.2017.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2017 по справі № 904/5455/17 позов задоволено повністю. Рішення набрало законної сили.

Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2017 по справі № 904/5455/17 встановлено таке.

« 19.03.2002 між позивачем та громадянином ОСОБА_8 , було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу АЕР №494028 (зареєстровано у реєстрі за №956), відповідно до якого ОСОБА_8 купив, а КП Меркурій продав В-1 мозаїчний цех шлакоблоковий, розмір нежилої площі 75,9 кв.м., що складає 3/20 частин будинку побуту, розташований в АДРЕСА_2 .

Згідно умов договору купівлі-продажу від 19.03.2002, земельна ділянка, під будівлею мозаїчного цеху, ОСОБА_8 не передавалась.

26.04.2007 виконавчий комітет Петріківської селищної ради розглянувши заяву ОСОБА_8 прийняв рішення №79 "Про присвоєння номерного знака", яким було вирішено присвоїти будівлі мозаїчного цеху, яка розташована в АДРЕСА_2 .

У 2008 році ОСОБА_8 звернувся до Петриківського районного суду з позовом до КП "Меркурій" про виділення в натурі належного позивачу 3/20 частки із спільного нерухомого майна і земельної ділянки для його обслуговування та про визнання права власності.

Ухвалою Петриківського районного суду від 13.03.2008, було визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_8 та КП Меркурій за якою ОСОБА_8 зобов`язується на рівних умовах брати участь в обслуговуванні під`їзду до споруди, що знаходиться в спільному використанні, а відповідач КП "Меркурій" зобов`язується надати земельну ділянку в розмірі 6,5 кв.м. попереду будівлі та 4 кв.м. за будівлею, що розміщена по АДРЕСА_2 .

11.04.2008 ОСОБА_8 звернувся з позовом до КП Меркурій про виділення земельної ділянки для обслуговування мозаїчного цеху та визнання права власності на цю земельну ділянку.

Рішенням Петриківського районного суду у справі №2-205-2008 від 21.04.2008 виділено ОСОБА_8 будівлю мозаїчного цеху розміром 75,9 кв.м. та земельну ділянку, на якій розміщений мозаїчний цех та навкруги мозаїчного цеху розміром 6,5 м. попереду будови цеху та 4 м. за його приміщенням, розташованих за адресою; АДРЕСА_2 у окремий самостійний об`єкт його власності.

Судом встановлено, що громадянин ОСОБА_8 не реалізував своє право та не здійснив державну реєстрацію права власності земельної ділянки, в межах розмірів встановлених в ухвалі Петриківського районного суду від 13.03.2008 та рішенні Петриківського районного суду від 21.04.2008.

04.04.2017 Петриківською селищною радою прийнято рішення №440-20/УІ Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в оренду. Відповідно до цього рішення Петриківською селищною радою було вирішено відмінити рішення № 1020-47/УІ від 21 серпня 2015 року. Надати громадянину ОСОБА_7 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в оренду з кадастровим номером 1223755100:03:045:0139 площею 0,0630 га (03.07) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Громадянину ОСОБА_7 замовити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення і меж земельних ділянок в оренду у суб`єктів господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом. Громадянину ОСОБА_7 замовити технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в оренду погодити у встановленому законом порядку. Громадянину ОСОБА_7 після виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в оренду подати до селищної ради на затвердження. Зобов`язати громадянина ОСОБА_7 використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, суворо дотримуватися вимог земельного законодавства України.

В матеріалах справи відсутня будь-яка технічна документація з землеустрою щодо поділу земельної ділянки та/або рішення Петриківської селищної ради з цього приводу.

У травні 2016 ОСОБА_7 звернувся з позовом до Петриківського районного суду Дніпропетровської області до Петриківської селищної ради, колективного підприємства ''Меркурій'' про визнання права користування земельною ділянкою, припинення права постійного користування. ОСОБА_7 вимагав визнати за ним право на користування земельною ділянкою у розмірі 0,0630 га. за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03.08.2016 в задоволенні позову про визнання права користування земельною ділянкою, припинення права постійного користування відмовлено повністю. Вказане рішення було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.11.2016.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог ОСОБА_7 , Петриківський районний суд Дніпропетровської області дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_7 є безпідставними та необґрунтованими, враховуючи відсутність підстав примусового припинення прав на земельну ділянку та відсутність доказів про наявності рішень про вилучення у Колективного підприємства ''Меркурій'' земельної ділянки.

Отже, Державний акт на постійне користування землею КП "Меркурій", який підтверджує право позивача користуватись землею є чинним.».

Вказані обставини вважаються доведеними в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

26.02.2019 Петриківською селищною радою прийнято рішення №811-19/УІІ, яким затверджено проект відведення із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 1223755100:03:045:0156 загальною площею 0,0488 га. для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а.с. 138).

05.04.2019 позивач направив на адресу відповідача лист № 13 (т. 1 а.с. 142), в якому просив пояснити у зв`язку з чим та на якій підставі Петриківська селищна рада передала у приватну власність ОСОБА_1 частину земельної ділянки площею 0,03-0,04 га, яка знаходиться в користуванні КП «Меркурій» та на якій розміщено на праві власності майно КП «Меркурій», а саме будівля пилорами Д-1.

10.04.2019 відповідач надав відповідь № 987 (т. 1 а.с. 144), в якій зазначено, що згідно пункту 2 частини 9 статті 55 Закону України «Про землеустрій» КП «Меркурій» необхідно відновити межі земельної ділянки згідно Державного акту на право постійного користування землею від 29.12.2001 року серія І-ДП № 007758, зареєстрованого в книзі записів Державних актів на право постійного користування землею за № 39, а якщо буде встановлено, що земельна ділянка площею 0,0448 га розташована в межах земельної ділянки площею 0, 3329 га, то необхідно буде звернутися до Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, яка здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства або до суду.

Крім того, 06.03.2019 позивач звертався до Петриківської селищної ради щодо надання згоди на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) наданої в постійне користування КП «Меркурій» загальною площею 0,3329 га для обслуговування будинку побуту, відповідно до Державного акту на право постійного користування від 29.12.2001 року, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

18.04.2019 Петриківською селищною радою було прийнято рішення №854-20/УП «Про надання згоди на встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості, яка перебуває в постійному користуванні КП «Меркурій», яким було надано згоду на відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) наданої в постійне користування КП «Меркурій» загальною площею 0,3329 га, яка розташована за адресою: проспект Петра Калнишевського (вул. Леніна), 59, смт. Петриківка, Петриківський район, Дніпропетровська область, 51800 (т. 1 а.с. 152).

КП «Меркурій» замовило та виготовило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування КП «Меркурій» відповідно до статті 55 Закону України «Про землеустрій» на земельну ділянку площею 0,3329 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно чинного законодавства «Акти прийомки-передачі межових знаків на зберігання», які є складовою технічної документації із землеустрою, були підписані користувачем суміжної земельної ділянки та представником Петриківської селищної ради Строценко О.М.

02.07.2019 позивач звернувся до відповідача, як до власника та розпорядника земель комунальної власності, щодо підписання Акта прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який є складовою технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування КП «Меркурій» яка виготовлена відповідно до статті 55 Закону України «Про землеустрій» на земельну ділянку площею 0,3329 га, що розташована за адресою: Петриківський район, смт. Петриківка, проспект Петра Калнишевського (бувша Леніна), 59 та є підставою для проведення державної реєстрації земельної ділянки.

Виконавчий комітет Петриківської селищної ради 26.07.2019 на зазначене звернення КП «Меркурій» повідомив, що «... в межах земельної ділянки Колективного підприємства «Меркурій» (при умові що межі встановлені вірно) знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 1223755100:03:045:0156. Тому, щоб підписати Акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, необхідно вирішити вищезазначене питання у відділі у Петриківському районі Міськрайонного управління у Петриківському районі та у м. Кам`янське Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, або згідно пункту 5 статті 158 Земельного кодексу України необхідно буде звернутися до суду» (т. 1 а.с. 154).

В межах справи № 187/686/19 (т. 1 а.с. 156), яка була відкрита у Петриківському районному суді Дніпропетровської області було проведено судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу.

На розгляд експерта було поставлено такі питання:

1. Чи відповідає фактичне розташування будівлі пилорами літ. «Д-1» колективного підприємства «Меркурій» відносно меж земельної ділянки, яка 29.12.2001 виділена вказаному підприємству Петриківською селищною радою та Державному акту на право постійного користування землею серія І-ДП № 007758, згідно якого у постійне користування надано земельну ділянку площею 0,3392 га, місце розташування: проспект Петра Калнишевського, 59, смт. Петриківка, Петриківський район, Дніпропетровська область та свідоцтву про право власності та будівлі та споруди будинку побуту колективного підприємства «Меркурій», виданого Виконкомом Петриківської селищної Ради народних депутатів Петриківського району Дніпропетровської області від 24.05.2001, зареєстрованого Дніпродзержинським інвентарбюро 24.05.2001 в реєстровій книзі № 1 за реєстровим № 28?

2. Чи є накладання земельної ділянки площею 0.0488 га кадастровий № 1223755100:03:045:0156, місце розташування: смт. Петриківка, Петриківський район, Дніпропетровська область, проспект Петра Калнишевського на земельну ділянку площею 0,3392 га за адресою: смт. Петриківка, Петриківський район, Дніпропетровська область, проспект Петра Калнишевського, 59, якою фактично користується колективне підприємство «Меркурій» відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серія І-ДП № 007758?

Відповідно до висновків судової будівельно-технічної та земельної технічної експертизи № 1255-04 від 25.06.2019: Будівля пілорами Д-1, яка розташовувалась на земельній ділянці КП «Меркурій» і яка вказана у свідоцтві про право власності на будівлі та споруди будинку побуту Колективного підприємства «Меркурій», виданого Виконкомом Петриківської селищної Ради народних депутатів Петриківського району Дніпропетровської області від 24.05.2001 року, зареєстрованого Дніпродзержинським інвентарбюро 24.05.2001 року в реєстраційній книзі № 1 за реєстровим № 28, відсутня (знесена).

Встановлено накладання земельної ділянки площею 0,0488 га кадастровий № 1223755100:03:045:0156, місце розташування: Дніпропетровська область, Петриківський район, смт. Петриківка, проспект Петра Калнишевського на земельну ділянку площею 0,3392 га за адресою: проспект Петра Калнишевського, 59, смт. Петриківка, Петриківський район. Дніпропетровська область, якою фактично користується Колективне підприємство «Меркурій» відповідно Державного акту на право постійного користування землею серія І-ДП № 007758. Межі накладення становлять 23, 78 м, 19, 64 м., 8, 44 м., 4, 58 м., 8, 82 м., 11, 31 м., а площа накладання становить 379, 25 кв.м.

В дослідницькій частині цієї експертизи зазначено, що «... за рішенням Петриківської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 26.02.2019 № 811-19/УІІ гр. ОСОБА_1 виділена земельна ділянка площею 0,0488 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення у центральній частині смт. Петриківка по просп. Петра Калнишевського, яка спираючись на відомості про суб`єктів права власності на земельну ділянку (інформація про власника (землекористувачів) є довідковою, актуальна інформація міститься у Державному реєстрі), станом на вказану дату - 05.04.2019 року мала або має власників: гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_2 ».

Вивчивши надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що докази позивача у їх сукупності є більш вірогідними, а тому, накладання земельної ділянки кадастровий номер 1223755100:03:045:0156, яка була спірним рішенням надана у власність ОСОБА_1 , на земельну ділянку площею 0,3392 га за адресою: АДРЕСА_2 , яка на час прийняття спірного рішення перебувала на праві постійного користування у позивача, є доведеним і позовні вимоги підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Згідно з частиною 1 статті 10 вищевказаного Закону, сільські, селищні міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Земельний кодекс України, прийнятий 25.10.2001, визначає у ст. 2 земельні відносини як суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право постійного користування земельною ділянкою - право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 ЗК України). Підстави припинення права користування земельними ділянками наведено у статті 141 цього Кодексу.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому положення про обов`язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).

Так, своєму рішенні Конституційний Суд України вказав на наступне:

- пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення;

- встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку;

- громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

За приписами статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до пунктів а), г) частини 5 статті 83 Земельного кодексу України територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель державної власності, виникнення інших підстав, передбачених законом.

Частиною 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на нерухоме майно, землю.

Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Колегія суддів зауважує, що згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України Про судоустрій України є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Згідно з положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Статтею 16 ЦК України передбачений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, за допомогою яких кожна особа може захистити свої права та інтереси, водночас приписи даної норми кореспондуються із ст. 20 ГК України, якою також закріплені способи захисту суб`єктом господарювання та споживачем своїх прав і законних інтересів. Перелік способів не є вичерпним, адже вказаними нормами встановлено, що сторони можуть захистити свої права іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) суд зазначає, що засіб захисту, котрий вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до ч. 2 та п. г) ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов`язки тільки у того суб`єкта (чи визначеного ними певного кола суб`єктів), якому вони адресовані.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.

Отже, індивідуальні акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені. У зв`язку з цим при вирішенні справи суду належить з`ясувати, які конкретно права та охоронювані законом інтереси позивача порушені оспорюваним актом.

Звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у зв`язку з прийняттям оспорюваного акту не порушено.

Згідно із ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

Згідно із ч. 10 ст. 59 наведеного Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 1 ст. 155 Земельного кодексу України визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем неодноразово порушувались права позивача щодо спірної земельної ділянки, що підтверджується:

- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2017 по справі № 904/10242/16, яким визнано недійсним рішення Петриківської селищної ради Дніпропетровської області № 531-23/УІ від 14 червня 2013 року Про розробку детального плану території частини смт. Петриківка для внесення змін до Генерального плану забудови по вул. Леніна, 59 А". Визнано недійсним рішення Петриківської селищної ради Дніпропетровської області № 545-25/УІ від 10 липня 2013 "Про дозвіл на розробку проекту землеустрою відведення земельної ділянки". Визнано недійсним рішення Петриківської селищної ради Дніпропетровської області №1020-47/УІ від 21 серпня 2015 року Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2017 по справі № 904/2219/17, яким визнано недійним рішення Петриківської селищної ради №399-17/УІІ від 14.02.2017 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою".

- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2017 по справі № 904/5455/17, яким визнано недійсним рішення Петриківської селищної ради № 440-20/УІ від 04 квітня 2017 Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в оренду".

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, не підлягають доказуванню у цій справі обставини, встановлені рішеннями Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2017 по справі № 904/10242/16, від 04.04.2017 по справі № 904/2219/17, від 15.08.2017 по справі № 904/5455/17, зокрема щодо Колективного підприємства «Меркурій» та Петриківської селищної ради.

В свою чергу, згідно ч. 10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України Про Державний земельний кадастр № 3613-VI від 07.07.2011 (який набрав чинності з 01.01.2013, в редакції станом на 01.01.2013) документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Суд звертається до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, а також від 10.10.2018 у справі № 907/916/17, про те, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Таким чином, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача.

Зазначену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 914/1104/18, від 15.01.2020 у справі № 925/361/19; від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18.

Отже, Державний акт на право постійного користування землею І-ДП № 007758 з 29.12.2001 року наданий КП «Меркурій» є дійсним.

Відтак, доводи відповідача про те, що на момент прийняття відповідачем спірного рішення, позивач втратив право постійного користування земельною ділянкою, зокрема через те, що Петриківським районним судом було затверджено мирову угоду між КП «Меркурій» та громадянином ОСОБА_8 , є безпідставними та спростовуються вищенаведеним.

Апеляційний суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази вилучення у позивача земельної ділянки (або її частини), припинення його права постійного користування на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Так, на підтвердження тієї обставини, що земельна ділянка, яка спірним рішенням була надана у власність ОСОБА_1 накладається на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні позивача, позивачем надано:

лист Петриківської селищної ради № 256/б/219 від 26.07.2019, у якому відповідач фактично підтвердив накладання земельних ділянок, вказавши: «... в межах земельної ділянки Колективного підприємства «Меркурій» (при умові що межі встановлені вірно) знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 1223755100:03:045:0156.»;

- Акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який було підписано представником Петриківської селищної ради Строценком О.М. було підписано без заперечень;

- Висновок судової будівельно-технічної та земельної технічної експертизи № 1255-04 від 25.06.2019.

В свою чергу, відповідач вказував про те, що у нього була відсутня інформація, що земельна ділянка, яку спірним рішенням було передано у власність ОСОБА_1 , накладалась на земельну ділянку, що перебуває у користуванні позивача. При цьому при прийнятті спірного рішення відповідач керувався довідкою № 32-40191/74/182-17 від 06.04.2017, з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами. Ця довідка була видана відділом у Петриківському районі міськрайонного управління у Петриківському районі та у м. Кам`янське Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. Відповідно до неї земельна ділянка, яку було передано у власність третій особі раніше у власність або постійне користування не передавалась.

З даного приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи відсутня довідка № 32-40191/74/182-17від 06.04.2017, на яку посилається відповідач, а отже твердження апелянта про те, що земельна ділянка орієнтовною площею 0,0500 га, відноситься до земель комунальної власності за цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення, користувачем не зазначено жодної особи, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у власність був погоджений позитивними висновками Відділу архітектури та містобудування Петриківської районної державної адміністрації та експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, згідно з цими висновками вказаний проект відповідає законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам, відхиляються судом як безпідставні.

Щодо доводів апелянта про те, що висновок судової будівельно-технічної та земельної технічної експертизи № 1255-04 від 25.06.2019 є неналежним доказом, слід звернути увагу на таке.

Як вже було зазначено, в межах справи № 187/686/19 (т. 1 а.с. 156), яка розглядається у Петриківському районному суді Дніпропетровської області, було проведено судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу.

На розгляд експерта було поставлено, у тому числі, питання: чи є накладання земельної ділянки площею 0.0488 га кадастровий № 1223755100:03:045:0156, місце розташування: АДРЕСА_1 на земельну ділянку площею 0,3392 га за адресою: АДРЕСА_2 , якою фактично користується колективне підприємство Меркурій відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії І-ДП № 007758.

Висновком судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №1255-04 від 25.06.2019 встановлено накладання земельної ділянки площею 0,0488га кадастровий №1223755100:03:045:0156, місце розташування: АДРЕСА_1 на земельну ділянку площею 0,3392 га за адресою: АДРЕСА_2 , якою фактично користується Колективне підприємство Меркурій відповідно Державного акту на право постійного користування землею серія І-ДП № 007758. Межі накладення становлять 23,78м, 19,64м, 8,44 м, 4,58м, 8,82м, 11,31м, а площа накладання становить 379, 25 кв.м.

В дослідницькій частині висновку цієї експертизи зазначено, що ... за рішенням Петриківської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області Про передачу земельної ділянки у власність від 26.02.2019 № 811-19/УІІ гр. ОСОБА_1 виділена земельна ділянка площею 0,0488 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення у центральній частині АДРЕСА_1 , яка спираючись на відомості про суб`єктів права власності на земельну ділянку (інформація про власника (землекористувачів) є довідковою, актуальна інформація міститься у Державному реєстрі), станом на вказану дату 05.04.2019 року мала або має власників: гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_2 .

Матеріали справи свідчать також і про те, що земельна ділянка площею 0.0488га з кадастровим номером 1223755100:03:045:0156 поділена на 4 земельні ділянки: 1223755100:03:045:0167 площею 0,0122га, 1223755100:03:045:0166 площею 0,0122га, 1223755100:03:045:0165 площею 0,0122га, 1223755100:03:045:0164 площею 0,0122га.

Враховуючи, що до предмета доказування у даній справі входять обставини накладення земельної ділянки, наданої ОСОБА_1 згідно з рішенням Петриківської селищної ради від 26.02.2019 №811-19/VII на земельну ділянку, надану в постійне користування КП "Меркурій" на підставі Державного акта серії І-ДП №007758 від 29.12.2001, встановлення цих обставин потребує спеціальних знань, а представлений в матеріалах справи висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №1255-04 від 28.06.2019 викликає сумніви щодо його правильності внаслідок відсутності в ньому посилань на дослідження правовстановлюючих документів, зокрема, по земельній ділянці, наданій у власність ОСОБА_1 , а також те, що доводи сторін є суперечливими, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.02.2021 було призначено по справі земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На вирішення експертизи поставлено наступні питання:

1) чи накладається земельна ділянка, яка передана у власність громадянці ОСОБА_1 у власність на підставі рішення Петриківської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області №811-19/VII від 26.02.2019 загальною площею 0.0488 з них 0.0488га (01.03) для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 1223755100:03:045:0156 та розташована у АДРЕСА_1 на земельну ділянку загальною площею 0.3329га, яка надана у постійне користування Комунальному підприємству "Меркурій" на підставі рішення Петриківської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області №18/23 від 04.12.2001 №164, про що 29.12.2001 видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ДП №007758, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №39 та розташована у АДРЕСА_1 ;

2) чи накладаються земельні ділянки, а саме:

площею 0.0122га кадастровий номер 1223755100:03:045:0164,

площею 0.0122га кадастровий номер 1223755100:03:045:0165,

площею 0.0122га кадастровий номер 1223755100:03:045:0166,

площею 0.0122га кадастровий номер 1223755100:03:045:0167,

які перебувають у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та розташовані по проспекту Петра Калнишевського смт.Петриківка, Петриківського району Дніпропетровської області на земельну ділянку загальною площею 0.3329га, яка надана у постійне користування Комунальному підприємству "Меркурій" на підставі рішення Петриківської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області №18/23 від 04.12.2001 №164, про що 29.12.2001 видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ДП №007758, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №39 та розташована у АДРЕСА_1 .

29.11.2021 Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз було складено висновок експертів за результатами проведення судової комісійної земельно-технічної експертизи № 1005/1006/1007/1008/1009-21 по справі № 904/651/20 (т. 6 а.с. 54-78).

Згідно даного висновку:

« 1. Земельна ділянка, яка передана у власність громадянці ОСОБА_1 на підставі рішення Петриківської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області №811-19/VII від 26.02.2019 загальною площею 0,0488 з них 0,0488 га (01.03) для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 1223755100:03:045:0156 та розташована у АДРЕСА_1 накладається площею 0,0379 га на земельну ділянку загальною площею 0,3329га, яка надана у постійне користування Комунальному підприємству "Меркурій" на підставі рішення Петриківської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області №18/23 від 04.12.2001 №164, про що 29.12.2001 видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ДП №007758, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №39 та розташована у АДРЕСА_1 .

2. Земельні ділянки, а саме:

площею 0,0122 га кадастровий номер 1223755100:03:045:0165,

площею 0,0122 га кадастровий номер 1223755100:03:045:0166,

площею 0,0122 га кадастровий номер 1223755100:03:045:0167,

які перебувають у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та розташовані по АДРЕСА_1 накладаються на земельну ділянку загальною площею 0,3329 га, яка надана у постійне користування Комунальному підприємству "Меркурій" на підставі рішення Петриківської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області №18/23 від 04.12.2001 №164, про що 29.12.2001 видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ДП №007758, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №39 та розташована у АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка площею 0,0013 га кадастровий номер 1223755100:03:045:0164, яка перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та розташована по проспекту Петра Калнишевського смт.Петриківка, Петриківського району Дніпропетровської області накладається на земельну ділянку загальною площею 0,3329 га, яка надана у постійне користування Комунальному підприємству "Меркурій" на підставі рішення Петриківської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області №18/23 від 04.12.2001 №164, про що 29.12.2001 видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ДП №007758, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №39 та розташована у АДРЕСА_1 ».

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності сторін, закріплений у частині 3 статті 13 та частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії», від 23 червня 1993 року, заява № 12952/87, п. 63).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи висновок експертів за результатами проведення судової комісійної земельно-технічної експертизи № 1005/1006/1007/1008/1009-21 по справі № 904/651/20, колегія суддів зауважує, що експертами надано вичерпну однозначну відповідь на поставлені питання, які стосуються обставин спору та входять до предмету доказування, а отже є доведеним накладання земельної ділянки кадастровий номер 1223755100:03:045:0156, яка була спірним рішенням надана у власність ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,3392 га за адресою: АДРЕСА_2 , яка на час прийняття спірного рішення перебувала на праві постійного користування у позивача.

Відтак, вищенаведеним спростовуються доводи апелянта про те, що згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 10.01.2019 №НВ-1207077072019 опис меж цієї земельної ділянки визначено таким чином: від А до Б, від Б до В, від В до Г Петриківська селищна рада, від Г до А ОСОБА_4 , у зв`язку з чим, земельна ділянка ОСОБА_1 не межує з земельною ділянкою, яка перебуває у постійному користуванні КП "Меркурій", і внаслідок того, що проект землеустрою по відведенню земельної ділянки ОСОБА_1 відповідає законодавству, державним кадастровим реєстратором було правомірно прийнято рішення про державну реєстрацію останньої з визначенням її кадастрового номеру, адже у разі наявності будь-яких накладок та суперечностей система АС ДЗК не дозволяє провести будь-які реєстраційні дії.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).

Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. BULGARIA»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проте, приймаючи оспорюване рішення, Петриківська селищна рада не діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18.

Згідно з положеннями статей 2, 4, 5 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу). А також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду наведена в постанові від 09.10.2018р. у справі № 910/2062/18).

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 року у справі № 525/505/16-ц).

Оскільки позивач довів суду належними доказами факт порушення своїх прав прийнятим Петриківською селищною радою рішенням "Про передачу земельної ділянки у власність" № 811-19/VII від 26.02.2019, то позовні вимоги Колективного підприємства "Меркурій" є обґрунтованими та правомірно задоволені судом першої інстанції.

Щодо аргументів скаржника про юрисдикцію спору, апеляційний суд звертається до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року у справі N 1-2/2002 N 15-рп/2002, який зазначив, що положення частини другої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР) треба розглядати у системному зв`язку з іншими положеннями Основного Закону України (254к/96-ВР), які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п`ята статті 55 Конституції України (254к/96-ВР). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР) щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб`єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб`єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб`єкти цих правовідносин.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України (254к/96-ВР). Так, відповідно до статті 8 Конституції України (254к/96-ВР) звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР), норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України (254к/96-ВР) встановлює обов`язок держави забезпечити захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку.

Право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Водночас, у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання (див. рішення Суду у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України, no. 20347/03, від 12.03.2009). Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року, Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

У рішенні ЄСПЛ від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може підлягати обмеженням, що допускаються, оскільки право на доступ за своєю природою вимагає регулювання державою. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, що саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (див. рішення Суду у справі Наталія Михайленко проти України, no. 49069/11, від 30.05.2013).

Таким чином, прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 19.02.2020 у справі № 629/4590/17, від 23.06.2020 у справі № 689/1220/17 та від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19, неодноразово наголошувала на тому, що під час визначення предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а).

Необхідно зазначити, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, і господарських чи цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин.

Звертаючись до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 526/138/17, від 04.09.2019 у справі № 599/567/17 та підтриманих у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 916/3066/19, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.01.2019 у справі № 808/703/18 «…при визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого особа звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі органу місцевого самоврядування.

При цьому визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані майнові або права та інтереси підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення такого права або інтересу призвели дії чи бездіяльність органу місцевого самоврядування».

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частинами 1-2 статті 4 ГПКУ встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Юрисдикція господарських справ визначена статтею 20 ГПК України, відповідно до п. 6 якої господарські суди розглядають інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 для віднесення справи до господарської юрисдикції суду необхідно визначити, чи правовідносини та спір є господарськими. Зокрема, господарський суд підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Згідно зі статтею 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Отже, сама по собі участь органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах не дає підстав для віднесення такого спору до категорії публічно-правових, оскільки визначальною ознакою для встановлення юрисдикції, до якої має бути віднесено спір, є суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

Згідно з частиною четвертою статті 60 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Відповідно до частини восьмої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Також пунктом 2 частини дев`ятої цієї ж статті визначено, що сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об`єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад.

Відповідно до статті 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Апеляційний суд зауважує, що предметом спору у цій справі (№ 904/651/20) є законність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого інший суб`єкт відносин власності набула у власність земельну ділянку, при цьому як вбачається із позовної заяви, фактичною метою звернення позивача із позовом є захист своїх речових прав щодо спірної земельної ділянки, з огляду на чинність його правовстановлюючих документів (державного акту на право постійного користування землею І-ДП № 007758 з 29.12.2001), накладення земельної ділянки, яку оскаржуваним рішенням відповідача було передано у власність ОСОБА_1 , на земельну ділянку, що перебуває у користуванні позивача, та законодавчу заборону існування подвійної правосуб`єктності щодо землекористування на один і той самий об`єкт.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (правовий висновок викладений в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 826/4954/18).

Та обставина, що відповідачем у справі позивач визначив орган місцевого самоврядування як суб`єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічноправовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічноправових відносин. Участь органу місцевого самоврядування в якості відповідача (якого позивач вважає винним у порушенні його прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Питання щодо юрисдикції даного спору було вирішено ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 14.11.2019 у справі № 187/686/19, якою:

- роз`єднано позовні вимоги за позовною заявою Колективного підприємства «Меркурій» до Петриківської селищної ради, Відділу у Петриківському районі Міськрайонного управління у Петриківському районі та м. Кам`янське Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОЛЕНД 2000» про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасування рішень про державну реєстрацію речових прав, скасування державної реєстрації земельної ділянки та відшкодування матеріальних збитків;

- провадження у справі позовом Колективного підприємства «Меркурій» до Петриківської селищної ради, Відділу у Петриківському районі Міськрайонного управління у Петриківському районі та м. Кам`янське Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОЛЕНД 2000» в частині позовних вимог про: 1) визнання недійсним рішення Петриківської селищної ради № 811-19/УІІ «Про передачу земельної ділянки у власність» від 26 лютого 2019 року; 2) скасування рішення державного реєстратора Чаплинської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області Єрмолаєва Ростислава Володимировича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45882128 від 11.03.2019, яким було зареєстровано на підставі рішення Петриківської селищної ради Петриківського району «Про передачу земельної ділянки у власність» № 811-19/УІІ від 26.02.2019 право власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1782474012237: земельна ділянка за кадастровим номером 1223755100:03:045:0156 площею 0,0488 га.; 3) скасування державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 1223755100:03:045:0156, площею 0,0488 га,

закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України, так як дані позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Також, цією ухвалою було роз`яснено позивачу його право на звернення з вищевказаними позовними вимогами до суду господарської юрисдикції, що є повноважним судом для розгляду таких вимог.

При розгляді апеляційної скарги колегія суддів враховує приписи ч. 6 ст. 31 ГПК України, якими визначено, що спори між судами щодо підсудності не допускаються, та практику ЄСПЛ щодо недопустимості юрисдикційних конфліктів (зокрема, рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України», від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України», від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України»).

Таким чином, зважаючи на суб`єктний склад учасників та характер правовідносин у цій справі, виходячи з того, що звернення до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту майнових прав позивача, колегія суддів доходить висновку, що справа має вирішуватися в порядку господарського судочинства за правилами, встановленими ГПК України.

За таких умов доводи скаржника в цій частині апеляційної скарги визнаються судом необґрунтованими.

Що стосується аргументів апелянта про необґрунтовану відмову суду першої інстанції у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо компенсації витрат, пов`язаних з розглядом справи, слід наголосити на такому.

З матеріалів справи вбачається, що 26.08.2020 представник ОСОБА_1 подав заяву про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи, надавши докази, які підтверджують понесені учасником справи витрати.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що 30.07.2020 представник позивача подав до суду заяву, в якій просив прийняти відмову позивача від частини позовних вимог, а саме відмовляється від вимоги про:

- скасування запису про право власності номер 30625278 за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1782474012237: земельна ділянка за кадастровим номером 1223755100:03:045:0156 площею 0,0488 га, який виник на підставі рішення державного реєстратора Чаплинської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області Єрмолаєва Ростислава Володимировича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45882128 від 11.03.2019, що було прийнято на підставі рішення Петриківської селищної ради Петриківського району "Про передачу земельної ділянки у власність" № 811-19/VII від 26.02.2019;

- скасування державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 1223755100:03:045:0156, площею 0,0488 га, місце розташування: АДРЕСА_1 шляхом закриття поземельної книги.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2020 було закрито провадження у справі в частині цих позовних вимог. У зв`язку з такою відмовою відповідача-3 було залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Посилаючись на частину 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України зазначив, що саме внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач 3 ОСОБА_1 понесла витрати у розмірі 15 883,80 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2020 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи було відмовлено.

Колегія суддів зауважує, що за змістом ГПК України: статті 129 (розподіл судових витрат) та статті 130 (розподіл судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду); при вирішенні питання про розподіл судових витрат у разі закриття провадження у справі суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною по відношенню до загальних правил розподілу судових витрат, встановлених статтею 129 ГПК України.

У цьому висновку апеляційний суд звертається до сталої позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 25.07.2019 у справі № 910/11310/18, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17.

Частиною п`ятою статті 130 ГПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

За змістом цієї норми однією із умов для компенсації особі (одній стороні) здійснених нею витрат, пов`язаних з розглядом справи, мають бути необґрунтовані дії іншої сторони, що і зумовили відповідні витрати під час розгляду справи та пов`язані з цим розглядом.

Тобто стягнення (з позивача) компенсації понесених (відповідачем) витрат, зокрема і витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

В силу положень статті 74 ГПК України обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

А тому, стороні/особі, що заявляє про компенсацію здійснених нею витрат, внаслідок необґрунтованих дій іншої сторони необхідно довести, які саме необґрунтовані дії іншої сторони були ним вчинені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяла ця сторона недобросовісно; чи недобросовісна сторона мала на меті протиправну мету ущемлення прав та інтересів іншої сторони; чи були дії недобросовісної сторони умисні та який ступінь її вини й чим це підтверджується тощо.

У цьому висновку апеляційний суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17.

Поряд з цим у визначенні критеріїв необґрунтованості дій сторони у розумінні частини п`ятої статті 130 ГПК України, вчинених стороною (учасником, особою, яка не брала участь у справі, якщо суд вирішив про їхні права, інтереси та (або) обов`язки) при розгляді справи, що призвели до пов`язаних з розглядом справи витрат протилежної сторони, Суд звертається до викладеної в постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 820/4347/17 (адміністративне провадження № К/9901/39893/18) правової позиції щодо застосування положень частини третьої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), яка за своїм змістом є тотожною з положеннями частини п`ятої статті 130 чинної редакції ГПК України. Відповідно до цієї правової позиції необхідною умовою для застосування частини третьої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України (у наведеній редакції) у разі закриття провадження у справі є доведення факту вчинення позивачем необґрунтованих дій. Під такими діями слід розуміти завідомо безпідставне та/або штучне ініціювання судового провадження тощо. При цьому відповідач у такому випадку повинен надати суду вмотивоване та підтверджене доказами клопотання про компенсацію відповідних витрат із зазначенням, у чому саме полягають відповідні необґрунтовані дії позивача.

У цьому ж висновку Верховний Суд зазначив, що саме по собі пред`явлення позову до суду з порушенням правил юрисдикції та, як наслідок, закриття судом провадження у справі, не можуть бути достатнім свідченням необґрунтованості дій позивача.

З матеріалів справи вбачається, що позов до суду був поданий 04.02.2020 і тільки після отримання певної інформації від учасників справи позивач відмовився від двох позовних вимог.

Так, вимога позивача до відповідача 3 ґрунтувалась на тому, що відповідачу 3 належить право власності на земельну ділянку, яка накладається на земельну ділянку, що належить позивачу на праві постійного користування.

Під час розгляду справи відповідач-3 - ОСОБА_1 у відзиві від 11.03.2020 на позовну заяву зазначила, що спірна земельна ділянка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

В свою чергу, відповідач-1 - Петриківська селищна рада, повідомила 12.03.2020 позивача про те, що земельна ділянка площею 0,0488 га з кадастровим номером 1223755100:03:045:0156 поділена на 4 земельні ділянки:

- 1223755100:03:045:0167 площею 0,0122 га

- 1223755100:03:045:0166 площею 0,0122 га

- 1223755100:03:045:0165 площею 0,0122 га

- 1223755100:03:045:0164 площею 0,0122 га.

Таку ж саму інформацію надав 10.03.2020 № 278/422-20-0.191 позивачу і Відділ у Петриківському районі міськрайонного управління у Петриківському районі та у м. Кам`янське Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Таким чином, позивачу стало відомо про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 1223755100:03:045:0156 площею 0,0488 га перестала існувати в результаті поділу на 4 земельні ділянки, кожна з яких має свій кадастровий номер, що стало підставою для того, щоб позивач, користуючись своїм правом, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України відмовився від декількох позовних вимог.

Тому посилання заявника на частину 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими, а заява ОСОБА_1 про компенсацію витрат внаслідок необґрунтованих дій позивача є безпідставною.

У зв`язку із викладеним та враховуючи, що закрито провадження у справі було не через необґрунтовані або будь-які інші недобросовісні дії КП "Меркурій", за відсутності встановлених апеляційним судом щодо позивача обставин зловживання процесуальними правами, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на КП "Меркурій" та стягнення з нього як компенсації ОСОБА_1 понесених витрат на правничу допомогу внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Такі висновки узгоджуються з позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 16.06.2021 у справі № 904/9024/16.

Крім того, колегія суддів зазначає, що комплект документів, якими обґрунтовуються витрати ОСОБА_1 на правничу допомогу, є неповним, зокрема заявником не було надано суду прибуткових касових ордерів, на які міститься посилання в квитанціях, а додаткова угода № 1 до договору № 20 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 21.02.2020 була подана лише на етапі апеляційного перегляду справи без обґрунтування поважності причин неможливості її подання до суду першої інстанції. Також, акти про надані послуги містять відомості, які не дозволяють пов`язати надані послуги та понесені витрати із розглядом даної справи: в акті про надані послуги № 1 від 31.05.2020 послуга № 1 аналіз документів та інформації Клієнта була здійснена 20.02.2018, послуга № 4 - 25.09.2018; в акті про надані послуги № 2 від 14.08.2020 послуги № 1 та № 2 були здійснені 01.07.2018, тобто ще задовго до відкриття провадження у справі № 904/651/20.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли та не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2020 у справі № 904/651/20.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника.

Керуючись статтями 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2020 у справі № 904/651/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2020 у справі №904/651/20 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишити за ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 17.05.2022

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя В.О. Кузнецов

Суддя Л.А. Коваль