Постанова

від 09.05.2022 по справі 172/319/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 травня 2022 року

м. Київ

справа № 172/319/20

провадження № 61-15197св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А.І., Литвиненко І. В.

учасники справи:

позивач - фермерське господарство «Агрофірма «Віктор»,

відповідачі: ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «Садове»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Агрофірма «Віктор» на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року в складі судді: Битяка І. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю., у справі за позовом фермерського господарства «Агрофірма «Віктор» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Садове» про визнання недійсним договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року фермерське господарство «Агрофірма «Віктор» (далі - ФГ «Агрофірма «Віктор») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Садове» (далі - ТОВ «Садове») про визнання недійсним договору оренди землі.

На обґрунтування своїх вимог зазначало, що 01 серпня 2014 року між ТОВ «Садове» та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 1220755100:02:003:0094) строком на 5 років.

Зазначає, що сторони договору вступили у змову та уклали вищевказаний договір без наміру створення правових наслідків, які обумовлені договором оренди землі. Фіктивність вказаного договору підтверджується наступними обставинами, а саме: фактично земельна ділянка не була передана в оренду, а постійно перебувала в користуванні/оренді ФГ «Агрофірма «Віктор», ТОВ «Садове» не обробляло земельну ділянку, не сплачувало орендну плату, передбачену договором та не сплачувало обов`язкові платежі (податки), передбачені законодавством України.

Також вказує, що позивач звертався до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди землі від 01 серпня 2014 року (справа № 172/764/17), але з інших підстав ніж вказані в цьому позові, оскільки у судовій справі № 172/764/17 ФГ «Агрофірма «Віктор» просило суд визнати недійсним договір оренди землі від 01 серпня 2014 року на підставі статті 203 ЦК України як договір, що явно суперечить нормам та принципам цивільного законодавства. В даному ж позові позивач посилається як на правову підставу визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01 серпня 2014 року на статтю 234 ЦК України щодо фіктивності договору.

Тому просить суд визнати недійсним з моменту його вчинення договір оренди землі від 01 серпня 2014 року площею 4,726 га кадастровий номер 1220755100:02:003:0094, укладений між ТОВ «Садове» та ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року відмовлено ФГ «Агрофірма «Віктор» у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ФГ «Агрофірма «Віктор» про визнання недійсним договору оренди землі від 01 серпня 2014 року з підстав його фіктивності є необґрунтованими, оскільки позивач перешкоджав ТОВ «Садове» у здійсненні своїх прав та обов`язків як орендаря за договором оренди земельної ділянки від 01 серпня 2014 року, що підтверджується тим, що ТОВ «Садове» неодноразово зверталося до суду за захистом своїх порушених прав, зокрема, з позовами до ФГ «Агрофірма «Віктор».

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року апеляційну скаргу ФГ «Агрофірма «Віктор» залишено без задоволення, а рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ФГ «Агрофірма «Віктор», оскільки, твердження позивача щодо фіктивності оскаржуваного договору оренди земельної ділянки спростовуються на підставі достовірних, належних та допустимих доказів, наявних в матеріалах справи.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

09 вересня 2021 року ФГ «Агрофірма «Віктор» засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що ТОВ «Садове» уклало оспорюваний договір в 2014 році та з цього моменту воно не обробляло земельну ділянку, не сплачувало орендну плату і необхідні податки та не зверталося до суду за захистом своїх прав стосовно цієї ділянки. Вперше до суду ТОВ «Садове» звернулося лише в 2017 році, тільки після того як ФГ «Агрофірма «Віктор» ініціювало судовий процес. Оскаржуваний договір було укладено на 5 років і перші 3 роки після укладання оспорюваного договору ТОВ «Садове» не зверталось до суду з позовом щодо усунення перешкод в користуванні спірною земельною ділянкою.

В свою чергу ОСОБА_1 не отримувала орендну плату від ТОВ «Садове» та не порушувала питання про стягнення заборгованості по сплаті орендної плати. ОСОБА_1 з 2011 року до 2019 року отримувала орендну плату від ФГ «Агрофірма «Віктор». Таким чином ОСОБА_1 та ТОВ «Садове» не мали намірів створення правових наслідків під час укладання договору оренди землі.

Укладання оскаржуваного договору було вчинено для фіксування права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ «Садове» та для позбавлення ФГ «Агрофірма «Віктор» можливості пролонгувати/продовжити користування спірною земельною ділянкою, а також для позбавлення ФГ «Агрофірма «Віктор» першочергового права на купівлю земельної ділянки.

Суди попередніх інстанцій не досліджували факт виконання договору іншою стороною - ОСОБА_1 . Не дослідили існування перешкод у ТОВ «Садове» і яким чином після державної реєстрації права оренди сторони договору не вчинили жодної дії для виконання договору, а при наявності перешкод у фактичному виконанні договору, які дії сторони вчинили для їх усунення.

Оскаржуваний договір не перевірявся на ознаки фіктивності правочину.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2021 року ТОВ «Садове», в особі представника адвоката Атаманюка І. Л., подало відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій - законними та обґрунтованими. Тому просить залишити касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Васильківського районного суду Дніпропетровської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у листопаді 2021 року.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2 , на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії 1-ДП № 081272, був власником земельної ділянки площею 4,726 га, розміщеної на території Васильківської селищної ради, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

01 липня 2007 року між ОСОБА_2 та ФГ «Агрофірма «Віктор» укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 5 років, який зареєстровано у Васильківському відділі Дніпропетровської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 27 березня 2008 року (т. 1 а. с. 129, 130).

19 червня 2012 року між вказаними сторонами укладено додаткову угоду до зазначеного договору оренди земельної ділянки, державну реєстрацію якої здійснено у відділі Держкомзему у Васильківському районі 21 грудня 2012 року за № 122075514002986. Додатковою угодою строк дії договору збільшувався до 10 років, а також цією угодою внесено зміни до деяких інших розділів у зв`язку зі змінами законодавства (т. 1 а. с. 132-134).

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим управлінням РАГС адміністрації Старооскольського міського округу Білогородської області Російської Федерації.

Після смерті ОСОБА_2 спірну земельну ділянку успадкував її син ОСОБА_3 , який не встиг оформити спадщину та ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.

Спірну земельну ділянку після смерті ОСОБА_3 успадкувала його дружина ОСОБА_1 , яка 11 червня 2014 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом.

01 серпня 2014 року ОСОБА_1 уклала договір оренди спірної земельної ділянки з ТОВ «Садове», строком на 5 років. Право оренди за ТОВ «Садове» зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень 26 серпня 2014 року.

11 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ФГ «Агрофірма «Віктор» укладено договір оренди землі площею 4,726 га кадастровий номер 1220755100:02:003:0094, який зареєстрований приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницьким С. І. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 липня 2018 року. Строк дії вказаного договору до 31 грудня 2027 року з правом пролонгації (т. 1 а. с. 135, 136).

20 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Садове» укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01 серпня 2014 року, відповідно до якого сторони досягли згоди викласти пункт 1.2 у наступній редакції: «В оренду передається земельна ділянка № НОМЕР_2 загальною площею 4,726 га, у тому числі: рілля 4,726 га. Кадастровий номер земельної ділянки - 1220755100:02:003:0094».

Позивачем до суду було надано також документи (накладні, видаткові касові ордери, відомості) про виплату орендодавцям ОСОБА_2 , ОСОБА_1 орендної плати за період з 2008 по 2019 роки, а також податкові розрахунки ФГ «Агрофірма «Віктор» сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за період з 2011 по 2019 роки.

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2018 року в справі № 172/764/17, яке залишено без змін постановами Апеляційного суду Дніпропетровської області та Верховного Суду від 21 серпня 2019 року, у задоволенні позову ФГ «Агрофірма «Віктор» до ОСОБА_1 , ТОВ «Садове» про визнання недійсним договору оренди землі від 01 серпня 2014 року та застосування наслідків недійсності правочину відмовлено, зустрічний позов ТОВ «Садове» до ОСОБА_1 , ФГ «Агрофірма «Віктор», третя особа - Васильківська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною задоволено, додаткову угоду від 19 червня 2012 року з реєстраційним номером 122075514002986 від 21 грудня 2012 року до договору оренди землі від 01 липня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Агрофірма «Віктор», визнано недійсною.

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року в справі № 172/1195/19, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 серпня 2020 року, позов ТОВ «Садове» до ФГ «Агрофірма «Віктор», ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницький С. І., Васильківська районна державна адміністрація Дніпропетровської області про визнання недійсним договору оренди землі та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 4,726 га, кадастровий номер 1220755100:02:003:0094, укладений 11 червня 2017 року між ФГ «Агрофірма «Віктор» та ОСОБА_1 , скасовано рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницького С. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42473474 від 09 серпня 2018 року щодо реєстрації права оренди земельної ділянки площею 4,726 га, кадастровий номер 1220755100:02:003:0094, в іншій частині позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору оренди землі.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору оренди землі від 01 серпня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Садове», спірна земельна ділянка надається в оренду строком на 5 років. Цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації оренди земельної ділянки.

Звертаючись до суду з позовом, ФГ «Агрофірма «Віктор» посилалося на те, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки є фіктивний, оскільки спірна земельна ділянка постійно перебувала в користуванні/оренді позивача, а ТОВ «Садове» фактично так і не почало користуватися земельною ділянкою, не обробляло її, не сплачувало орендну плату, передбачену договором, та обов`язкові платежі (податки), тобто, фактично відповідачі не вчинили жодних дій на виконання оскаржуваного правочину.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законом.

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року в справі № 6-1873цс16 викладено правову позицію, відповідно до якої для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Однак, як встановлено судами, рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2018 року в справі № 172/764/17, яке залишено без змін постановами Апеляційного суду Дніпропетровської області та Верховного Суду від 21 серпня 2019 року, у задоволенні позову ФГ «Агрофірма «Віктор» до ОСОБА_1 , ТОВ «Садове» про визнання недійсним договору оренди землі від 01 серпня 2014 року та застосування наслідків недійсності правочину відмовлено, зустрічний позов ТОВ «Садове» до ОСОБА_1 , ФГ «Агрофірма «Віктор», третя особа - Васильківська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною задоволено, додаткову угоду від 19 червня 2012 року з реєстраційним номером 122075514002986 від 21 грудня 2012 року до договору оренди землі від 01 липня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Агрофірма «Віктор» визнано недійсною.

Також судами встановлено, що рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року в справі № 172/1195/19, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року, позов ТОВ «Садове» до ФГ «Агрофірма «Віктор», ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницький С. І., Васильківська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, про визнання недійсним договору оренди землі та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 4,726 га, кадастровий номер 1220755100:02:003:0094, укладений 11 червня 2017 року між ФГ «Агрофірма «Віктор» та ОСОБА_1 , скасовано рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницького С. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42473474 від 09 серпня 2018 року щодо реєстрації права оренди земельної ділянки площею 4,726 га, кадастровий номер 1220755100:02:003:0094, в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Виходячи з зазначеного, встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ФГ «Агрофірма «Віктор», оскільки, твердження позивача щодо фіктивності оскаржуваного договору оренди земельної ділянки спростовуються на підставі достовірних, належних та допустимих доказів, наявних в матеріалах справи.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач перешкоджав товариству у здійсненні своїх прав та обов`язків як орендаря за договором оренди земельної ділянки від 01 серпня 2014 року, що підтверджується тим, що ТОВ «Садове» неодноразово зверталося до суду за захистом своїх порушених прав, зокрема, з позовами до ФГ «Агрофірма «Віктор» про визнання договору оренди землі та додаткової угоди до договору оренди землі недійсними.

Зазначене виключає фіктивність правочину, оскільки відсутній умисел відповідачів, а посилання позивача на невиконання оспорюваного правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин, оскільки у ТОВ «Садове» існували перешкоди у виконанні договору оренди.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та з судових рішень у справах № 172/1195/19 та № 172/764/17, договір оренди земельної ділянки від 01 липня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ФГ «Агрофірма «Віктор» припинив свою дію, у зв`язку із спливом строку на який його було укладено.

Таким чином, з урахуванням того, що строк дії договору оренди земельної ділянки, який укладений з позивачем закінчився, то договір оренди землі, який є предметом спору у цій справі, не порушує права позивача.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

З огляду на зазначене, позовні вимоги ФГ «Агрофірма «Віктор» не підлягають задоволенню, оскільки укладання договору оренди земельної ділянки, який є предметом розгляду у цій справі, не порушує права позивача, а тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого та правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи правові підстави відмови в задоволенні позову, викладені у цій постанові, посилання касаційної скарги на неврахування та не дослідження апеляційним судом доказів у справі є безпідставними, оскільки факт укладання спірного договору оренди земельної ділянки між відповідачами не порушує законні права та інтереси позивача.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах оскаржених судових рішень, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів щодо їх оцінки, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повнота об`єктивно надано оцінку зібраним у справі доказам в цілому, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Агрофірма «Віктор» залишити без задоволення.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А.І. Грушицький

І. В. Литвиненко