Постанова

від 09.05.2022 по справі 759/2075/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 травня 2022 року

м. Київ

справа № 759/2075/16-ц

провадження № 61-20797св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Приватне акціонерне товариство «ТММ-Енергобуд»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Ляшком Олександром Віталійовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк України») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Приватне акціонерне товариство «ТММ-Енергобуд» (далі - ПрАТ «ТММ-Енергобуд»), про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що ПАТ «ТММ Енергобуд» належно не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитними договорами, внаслідок чого утворилася заборгованість за Генеральним кредитним договором, яка на 21 січня 2016 року становить 605 374 240,60 грн.

Позивач зазначав, що в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами, зокрема, але не виключно, було укладено договори:

- договір поруки № 289/31/6-4 від 30 липня 2009 року, уклалений між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 ;

- договір поруки № 289/31/6-3 від 30 липня 2009 року, уклалений між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 .

Пунктами 1.1 договорів поруки визначено, що поручитель зобов`язується перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язання за Генеральним кредитним договором № 289/31/6 від 30 липня 2009 року, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Ураховуючи наведене, АТ «Державний ощадний банк України» просило суд:

- стягнути з ОСОБА_1 на його користь 10 000 000 грн в рахунок часткового погашення заборгованості за Генеральним кредитним договором № 289/31/6 від 30 липня 2009 року;

- стягнути з ОСОБА_2 на його користь 10 000 000 грн в рахунок часткового погашення заборгованості за Генеральним кредитним договором № 289/31/6 від 30 липня 2009 року;

- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28 вересня 2021 року провадження у справі за позовом АТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа -ПрАТ «ТММ-Енергобуд», про стягнення заборгованості закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Роз`яснено позивачу, що розгляд вказаного спору віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвала районного суду мотивована тим, що спір у цій справі між позивачем та відповідачами виник з правовідносин, що стосуються правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

При цьому суд першої інстанції посилався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 червня 2020 року у справі № 635/1964/14-ц (провадження № 61-35274св18).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року апеляційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» задоволено.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 28 вересня 2021 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги кредитора до поручителів, які не мають солідарного обов`язку, та до боржника за основним зобов`язанням щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, подані до суду до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що провадження у справі за позовом АТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відкрито Святошинським районним судом м. Києва 29 лютого 2016 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.

Відтак, на час пред`явлення АТ «Державний ощадний банк України» вищезазначеного позову, останнім були дотримані правила підсудності та юрисдикції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року скасувати та залишити в силі ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 28 вересня 2021 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що АТ «Державний ощадний банк України», як кредитор, звернулося до суду з позовом у порядку цивільного судочинства до фізичних осіб, як поручителів за договорами поруки, які укладені для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Тобто, між позивачем та відповідачами наявний спір щодо правочинів, укладених для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) та постанові Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 635/1964/14-ц (провадження № 61-35274св18), які не були враховані апеляційним судом.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неповне з`ясування апеляційним судом фактичних обставин справи, неповне дослідження та надання правової оцінки наявним у справі доказам, а також те, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають обставинам справи. Вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України та скасував ухвалу районного суду про закриття провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 травня 2022 року справу призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає установленим принципам і завданням цивільного судочинства, а також вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Встановлено, що ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 10 лютого 2016 року. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 29 лютого 2016 року відкрито провадження у справі.

Скасовуючи ухвалу районного суду про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що висновки суду першої інстанції про закриття провадження у справі є передчасними, оскільки на час пред`явлення АТ «Державний ощадний банк України» позову, останнім було дотримано правила підсудності та юрисдикції.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час пред`явлення позову), у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Статтею 1 ГПК України, (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарським судам, згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, яка діяла на час пред`явлення позову), підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, яким чинні Господарський процесуальний кодекс України та Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

За змістом пункту 1 частини першої цієї статті, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

З огляду на наведений вище пункт законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року чітко розмежував юрисдикцію судів за правилами цивільного та господарського судочинства щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, встановивши у пункті 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, що критерієм розмежування юрисдикції у таких спорах є суб`єктний склад основного зобов`язання.

До 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року існували інші правила щодо юрисдикції господарських судів.

З огляду на зазначене, звернувшись 10 лютого 2016 року до суду ПАТ «Державний ощадний банк України» дотрималося правил юрисдикції та підсудності справи, оскільки на момент постановлення районним судом ухвали про відкриття провадження у справі, були відсутні правила, що відносили подібні спори до господарської юрисдикції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Постановлення ухвали про відкриття провадження у справі здійснено на підставі норм ЦПК України (в редакції, чинній на час вчинення цієї процесуальної дії). Процесуальна дія вирішення питання про відкриття провадження у справі закінчилася постановленням відповідної ухвали.

Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України та закрив провадження у справі після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, оскільки застосуванню підлягає закон, який діє на час вчинення процесуальної дії, а саме - відкриття провадження у справі.

Отже, суд не може вирішувати питання наявності підстав для закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, у разі зміни законодавства після відкриття провадження у справі. Тобто зміна юрисдикції розгляду справи після відкриття провадження у справі не є підставою для закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Посилання заявника на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц не заслуговують на увагу, оскільки у зазначеній справі встановлені інші фактичні обставини, відмінні від справи, що є предметом касаційного перегляду. Крім того, правовідносини у справі № 607/6254/15-ц є трудовими, а стороною (відповідачем) є боржник у справі про банкрутство. Зазначене виключає можливість застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц до спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги про незастосування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) колегія суддів відхиляє з огляду на те, що висновки Верховного Суду у зазначеній справі стосуються дії закону в часі щодо процесуальної дії - відкриття апеляційного провадження, тоді як у справі, що є предметом касаційного провадження, розглядалося питання закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Посилання заявника на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 червня 2020 року у справі № 635/1964/14-ц (провадження № 61-35274св18) не заслуговують на увагу, оскільки у зазначеній справі встановлені інші фактичні обставини, відмінні від справи, що є предметом касаційного перегляду.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк