Постанова

від 17.05.2022 по справі 551/1324/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 травня 2022 року

м. Київ

справа № 551/1324/19-ц

провадження № 61-21254св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка»,

відповідачі: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Кременчуцького нотаріального округу Полтавської області Ганночка Валентина Михайлівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка» на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 07 травня 2021 року у складі судді Вергун Н. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Кривчун Т. О., Пилипчук Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка» (далі - ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Кременчуцького нотаріального округу Полтавської області Ганночки В. М. про визнання недійсною угоди щодо дострокового розірвання договору оренди та скасування рішення про припинення іншого речового права.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 19 серпня 2014 року між ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» та ОСОБА_1 укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_1 передала у оренду строком на десять років належну їй земельну ділянку, кадастровий номер 5325783800:00:015:0024, яка знаходиться на території Шишацького району Полтавської області.

22 квітня 2019 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночкою О. В. на підставі угоди про дострокове розірвання договору оренди землі від 05 грудня 2016 року без відома ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» зареєстровано факт припинення права оренди земельної ділянки. При цьому, ОСОБА_1 будь-яких претензій стосовно неналежного виконання товариством своїх зобов`язань за договором оренди земельної ділянки не висловлювала, з пропозицією про дострокове розірвання правочину, як того вимагає Регламент процесів взаємодії з власниками земельних ділянок, не зверталася, згода на його розірвання не надавалася.

Вважає, що угода про дострокове розірвання договору оренди землі є сфальсифікованою, шляхом поставлення на ній минулої дати - 05 грудня 2016 року та реального проставлення ОСОБА_1 підпису на ній.

Датою укладання угоди вважає квітень 2019 року, яка від імені ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» підписана неповноважною особою ОСОБА_2 , якого рішенням позачергових зборів учасників товариства від 27 грудня 2017 року звільнено з посади генерального директора ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка». Єдиною особою, уповноваженою на підписання договорів, пов`язаних з орендою земельних ділянок, є генеральний директор ТОВ «Агро-фірма «ім. Довженка» - Жилін С. В.

На фальсифікацію угоди вказує й відсутність у ТОВ «Агро-фірма «ім. Довженка» оригіналу примірника оскаржуваної угоди, що, в свою чергу, свідчить про відсутність волевиявлення на її укладання. Дострокове розірвання договору оренди землі всупереч волі орендаря призвело до спричинення ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» матеріальних збитків та упущеної вигоди.

Угода про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та підтвердження нотаріусом такого права є незаконними, так як порушують права ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка», оскільки останнє впродовж 2014-2019 років відкрито користувалося зазначеною земельною ділянкою, здійснюючи її сільськогосподарський обробіток, використовуючи її згідно з цільовим призначенням.

Враховуючи викладене, позивач просив визнати угоду недійсною; скасувати рішення приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночки В. М. про державну реєстрацію припинення іншого речового права (права оренди) ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5325783800:00:015:0024.

Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 07 травня 2021 року у задоволенні позову ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав суду жодного доказу про те, що оспорювана угода, нібито, підписана ОСОБА_2 , як генеральним директором ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка», та ОСОБА_1 у квітні 2019 року, а отже, є сфальсифікована останніми. Не доведено позивачем й відсутність волевиявлення сторін на укладення угоди про дострокове розірвання договору оренди землі, її укладення у інший час чи неукладення такої угоди взагалі.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження своїх доводів про те, що спірна угода укладена не у зазначену у ній дату, а пізніше, коли ОСОБА_2 вже не перебував на посаді генерального директора ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка». Так само не надано позивачем й доказів того, що на час укладання спірної угоди генеральний директор товариства ОСОБА_2 не мав повноважень на укладання таких договорів або того, що вони виконанні всупереч існуючому в товаристві порядку. Сторони добровільно, на власний розсуд, за взаємною згодою прийняли рішення про розірвання договору оренди землі.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У грудні 2021 року ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 07 травня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 915/1145/17, від 18 червня 2019 року у справі № 920/330/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 387/970/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 544/35/18, від 02 листопада 2020 року у справі № 551/410/19.

Також, в уточненій редакції касаційної скарги як на підставу для оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частина третя статті 411 ЦПК України).

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 15 листопада 2012 року приватним нотаріусом Шишацького районного нотаріального округу Плаксіною П. Б., зареєстрованого в реєстрі за № 2833, належить земельна ділянка, площею 4,80 га, кадастровий номер 5325783800:00:015:0024, розташована на території Шишацького району Полтавської області.

19 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» укладений договір оренди землі № 79, відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв у платне, строкове користування на десять років земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,8001 га, кадастровий номер 5325783800:00:015:0024, розташовану на території Шишацького району Полтавської області.

Згідно з актом приймання - передачі земельної ділянки в оренду, що є додатком до договору оренди землі, ОСОБА_1 , як орендодавець, передала орендарю - ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» у строкове платне користування належну їй земельну ділянку.

04 серпня 2015 року право оренди обумовленої земельної ділянки за позивачем зареєстровано державним реєстратором реєстраційної служби Шишацького РУЮ Дерій В. І., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Відповідно до пункту 19.5 Статуту ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка», затвердженого загальними зборами учасників ТОВ « Агрофірма «ім. Довженка» (протокол від 18 травня 2016 року № 05/18/2016), генеральний директор без доручення діє від імені Товариства, у тому числі укладає договори та інші угоди, колективний договір.

05 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» в особі генерального директора ОСОБА_2 укладено угоду про дострокове розірвання договору оренди землі від 19 серпня 2014 року № 79, згідно з якою сторони дійшли взаємної згоди про те, що договір оренди землі буде розірвано після її підписання сторонами, тобто з 05 грудня 2016 року, після чого сторони не вважають себе обтяженими будь-якими правами і обов`язками, що випливали з договору, та не мають одна до одної будь-яких претензій.

17 квітня 2019 року на підставі угоди про дострокове розірвання договору оренди землі від 05 грудня 2016 року б/н, приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночка В. М. підтвердила факт припинення за ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» права на оренду, належної ОСОБА_1 земельної ділянки, про що внесла відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Нормативно-правове обґрунтування

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (стаття 93 ЗК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди укладається в письмовій формі і за бажанням сторін може бути посвідчено нотаріально.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частиною першою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом (частина третя статті 31 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до частин першої-третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, правильно виходили із того, що сторони добровільно, на власний розсуд, за взаємною згодою прийняли рішення про розірвання договору оренди землі. Позивач не довів наявності у спірних правовідносинах підстав недійсності угоди від 05 грудня 2016 року про дострокове розірвання договору оренди землі. Товариство не надало доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення сторін на укладення цієї угоди, її підроблення або підписання неуповноваженою особою.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 02 листопада 2020 року у справі № 551/410/19 (провадження № 61-6092св20); від 10 серпня 2021 року у справі № 551/338/19 (провадження № 61-7342св21); від 10 серпня 2021 року у справі № 529/464/19 (провадження № 61-8600св21), від 24 грудня 2021 року у справі № 551/1325/19 (провадження № 61-10825св21), від 26 листопада 2021 року у справі № 551/1320/19 (провадження № 61-8904св21), від 02 листопада 2020 року у справі № 551/410/19 (провадження № 61-6092св20) ухвалених у справах за ідентичними позовами ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка».

При цьому, надавши оцінку положенням Статуту товариства, суди зробили обґрунтовані висновки про те, що генеральний директор без доручення діє від імені товариства, у тому числі, укладає договори та інші угоди. На час укладення оспорюваної угоди ОСОБА_2 був генеральним директором товариства, доказів обмеження його повноважень матеріали справи не містять, а тому підписання ним угоди про розірвання договору оренди землі свідчить про належне волевиявлення сторони правочину та створює для орендаря правові наслідки - припинення орендних правовідносин з орендодавцем.

Крім того, судами враховано, що ухвалою суду першої інстанції від 25 лютого 2020 року за клопотанням сторони позивача у справі призначено судово-технічну експертизу документів щодо оспорюваної угоди, проте оригінал оспорюваної угоди не було надано у розпорядження експерта жодною зі сторін, а тому матеріали цивільної справи повернуто суду у зв`язку із неможливістю проведення експертизи за її копією.

Отже, встановивши, що за взаємною згодою між ОСОБА_1 та товариством, від імені якого діяв ОСОБА_2 , який в період з березня 2009 року до листопада 2017 року обіймав посаду генерального директора ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка», підписана угода про розірвання раніше укладеного договору оренди землі, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що позивач не довів належними доказами заявлених вимог, зокрема відсутність волевиявлення сторін на укладення угоди про дострокове розірвання договору оренди землі, її укладення у інший час, чи не укладення такої угоди взагалі.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 915/1145/17, від 18 червня 2019 року у справі № 920/330/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 387/970/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 544/35/18, від 02 листопада 2020 року у справі № 551/410/19.

У постанові Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 915/1145/17 сформульовано висновок про те, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Врахувавши розподіл обов`язків доказування, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не спростовано твердження позивача про те, що оспорюваний правочин не було укладено 08.06.2011, як і не доведено обставин його укладення 08.06.2011 (або 16.08.2011, як безпосередньо зазначав відповідач).

Залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій, Верховний Суд у постанові від 18 червня 2019 року у справі № 920/330/18 вказав на те, що суд першої інстанції неодноразово витребував у відповідача оригінал додаткової угоди (у зв`язку з посиланням Позивача на відсутність у нього такого оригіналу), проте відповідач вимог суду не виконав. Встановивши, що для проведення технічної експертизи документа необхідний його оригінал, який на вимогу суду відповідачем не наданий, місцевий господарський суд дійшов висновку про неможливість проведення експертного дослідження (за відсутності об`єкта дослідження). З огляду на викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не спростовано твердження позивача про те, що оспорюваний правочин не було укладено 01.04.2018, як і не доведено обставин його укладення 01.04.2018. Отже, суд правомірно поклав на відповідача обов`язок надання оригіналу додаткової угоди. Оскільки цей обов`язок виконано не було, суд взяв до уваги як доказ відсутність події підписання додаткової угоди відеозапис з відповідними твердженнями відповідача та на підставі частини другої статті 74 ГПК дійшов відповідних висновків.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про порушення судами норм процесуального права щодо розподілу обов`язків доказування, оскільки у наведених справах та у справі, яка переглядається, встановлено різні фактичні обставини, доказування вимог та застосовані до них норми права. У цій справі, відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з недоведеності ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» заявлених вимог. Тобто з урахуванням фактичних обставин цієї справи, встановлених судами попередніх інстанцій, немає підстав вважати, що суди ухвалили рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Крім того, заявник стверджує, що суди не звернули уваги на те, що у спірній угоді відсутні всі істотні умови, а саме - не зазначено кадастровий номер земельної ділянки, що є підставою для відмови у державній реєстрації прав, оскільки саме така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 387/970/17.

Верховний Суд відхиляє такі доводи заявника, оскільки це не впливає на суть вирішення цього спору.

У постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 544/35/18 сформульовано висновок про те, що при вирішенні позовів про визнання правочину, вчиненого керівником юридичної особи внаслідок зловмисної домовленості з іншою стороною договору, положення частини першої статті 232 ЦК України підлягають застосуванню, оскільки орган юридичної особи (уповноважений керівник), який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи, створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва.

Верховний Суд відхиляє доводи ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» про те, що оспорена угода вчинена внаслідок зловмисної домовленості, оскільки факт родинних відносин сторін такої угоди у спірних правовідносинах не свідчить про її недійсність. При цьому позивачем не доведено, що ОСОБА_1 або ОСОБА_3 отримали особисту вигоду від укладення оспорюваної угоди, чи виникнення негативних наслідків для товариства.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення, дали відповіді на кожен аргумент позивача та відповідача, які мають юридично важливе значення. При цьому, порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження.

Щодо клопотання ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду

У касаційній скарзі ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» заявило клопотання про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа містить виключну правову проблему, а тому передача справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати (частина третя статті 403 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

У справі, яка переглядається, заявник належним чином не мотивував наявність виключної правової проблеми. Навпаки, Верховний Суд у постановах від 02 листопада 2020 року у справі № 551/410/19 (провадження № 61-6092св20); від 10 серпня 2021 року у справі № 551/338/19 (провадження № 61-7342св21); від 10 серпня 2021 року у справі № 529/464/19 (провадження № 61-8600св21); від 12 жовтня 2021 року у справі № 551/1323/19 (провадження № 61-10436св21); від 26 листопада 2021 року у справі № 551/1320/19 (провадження № 61-8904св21) уже викладав висновки в аналогічних справах за позовами ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» до фізичних осіб про визнання недійсним угод про дострокове розірвання договорів оренди землі.

За наведених обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені у клопотанні аргументи не свідчать про наявність виключної правової проблеми і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотанняТовариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка» про передачу справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка» залишити без задоволення.

Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 07 травня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний