Постанова

від 17.05.2022 по справі 925/937/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2022 р. Справа№ 925/937/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Скрипки І.М.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від прокуратури - Биховцева О.А.,

від позивача 1 - не з`явився,

від позивача 2 - не з`явився,

від позивача 3 - не з`явився,

від позивача 4 - не з`явився,

від відповідача - не з`явився,

розглянувши апеляційну скаргу

Керівника Золотоніської окружної прокуратури Черкаської області

на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2021 (повний текст рішення складено 22.11.2021)

у справі № 925/937/21 (суддя Васянович А.В.)

За позовом керівника Золотоніської окружної прокуратури Черкаської області в інтересах держави

в особі:

1. Черкаської обласної державної адміністрації

2. Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства

3. Державного підприємства "Золотоніське лісове господарство"

4. Золотоніської міської ради

до Приватного підприємства "Масив-Л"

про розірвання договору та стягнення 2 680 грн. 85 коп., -

ВСТАНОВИВ:

У 2021 році керівник Золотоніської окружної прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації, Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Золотоніське лісове господарство та Золотоніської міської ради звернувся з позовом до Приватного підприємства "Масив-Л" про розірвання договору та стягнення 2 680 грн. 85 коп.

В обґрунтування позову прокурор вказав на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором від 23.03.2010 року щодо внесення плати за довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою та не використання її за цільовим призначенням для культурно-оздоровчих цілей.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 16.11.2021 року позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Масив-Л" 2 460 грн. 00 коп. боргу, 95 грн. 45 коп. інфляційних втрат та 125 грн. 40 коп. 3% річних на користь Золотоніської міської ради.

Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Масив-Л" на користь Черкаської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 2 270 гри. 00 коп.

Позов керівника Золотоніської окружної прокуратури в інтересах держави в особі державного підприємства Золотоніське лісове господарство залишено без розгляду.

В решті вимог позов керівника Золотоніської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації, Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства, Золотоніської міської ради про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісами від 23.03.2010 року відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено, що відповідач свого обов`язку щодо своєчасної плати за використання лісової ділянки не виконує. Також місцевий господарський суд дійшов висновку, що звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі державного підприємства "Золотоніське лісове господарство", прокурором порушено приписи абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до яких не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а тому позов в цій частині залишено без розгляду. Щодо позовної вимоги про розірвання договору, суд першої інстанції зазначив, що згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Отже, саме державне підприємство "Золотоніське лісове господарство", як сторона договору має право на звернення до суду для захисту своїх прав з вимогами про його розірвання, а тому з урахуванням положень ч. 2 ст. 651 ЦК України позовні вимоги прокурора про розірвання договору, що заявлені в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації, Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства, а також Золотоніської міської ради відхилені місцевим господарським судом.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Керівник Золотоніської окружної прокуратури Черкаської області звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2021 року в частині залишення без розгляду позову та прийняти нове рішення в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийнято внаслідок порушення норм процесуального права, неправильного застосування норм матеріального права та невідповідністю висновків, викладених в рішенні, встановленим обставинам справи. Зокрема прокурор вважає, що лісову ділянку передано на підставі договору, але її використання можливе на умовах, визначених її власником в особі Черкаської обласної державної адміністрації у відповідності до приписів законодавства України. Також прокурор зазначає, що в оскаржуваному рішенні взагалі не обґрунтовано з яких правових підстав ДП «Золотоніське лісове господарство» віднесено до державних компаній, представництво яких органом прокуратури заборонено.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2021 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Скрипка І.М., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 року апеляційну скаргу Керівника Золотоніської окружної прокуратури Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2021 року у справі №925/937/21 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Керівника Золотоніської окружної прокуратури Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2021 року у справі №925/937/21, витребувано з Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/937/21 за позовом керівника Золотоніської окружної прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації, Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Золотоніське лісове господарство, Золотоніської міської ради до Приватного підприємства "Масив-Л" про розірвання договору та стягнення 2 680 грн. 85 коп. та призначено розгляд справи на 26.01.2022 року.

04.01.2022 року від Господарського суду Черкаської області надійшли матеріали справи №925/937/21 за позовом керівника Золотоніської окружної прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації, Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Золотоніське лісове господарство, Золотоніської міської ради до Приватного підприємства "Масив-Л" про розірвання договору та стягнення 2 680 грн. 85 коп.

04.01.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Черкаської обласної державної адміністрації надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 року розгляд справи відкладено на 02.03.2022 року.

22.02.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від заступника керівника Черкаської обласної прокуратури, апелянта у справі, надійшли письмові пояснення по справі.

Судове засідання, призначене на 02.03.2022 року не відбулось у зв`язку з запровадження та території України воєнного стану.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2022 року розгляд справи призначено на 18.05.2022 року.

В судовому засіданні 18.05.2022 року з`явився прокурор. Представники позивача 1, позивача 2, позивача 3, позивача 4 та відповідача не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином. Прокурор не заперечував щодо розгляду справи по суті без участі представників позивача 1, позивача 2, позивача 3, позивача 4 та відповідача та надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників позивача 1, позивача 2, позивача 3, позивача 4 та відповідача.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 18 березня 2010 року за №59 "Про виділення в довгострокове тимчасове користування лісової ділянки ПП "Масив - Л" виділено приватному підприємству "Масив-Л" у платне довгострокове тимчасове користування (без вилучення) лісову ділянку площею 2,4 га (інші ліси, що мають важливе значення для захисту природного середовища), що знаходиться в постійному користуванні державною підприємства "Золотоніське лісове господарство" в адміністративних межах Чапаєвської сільської ради Золотоніського району, за межами населеного пункту, для використання в культурно-оздоровчих цілях терміном на 49 років. (а.с. 26).

23.03.2010 року між державним підприємством "Золотоніське лісове господарство" (постійний лісокористувач) та приватним підприємством "Масив -Л" (тимчасовий лісокористувач) було укладено договір на право довгострокового тимчасового користування лісами. (а.с. 29-30).

Відповідно до п. 1. договору постійний лісокористувач, на підставі розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 18 березня 2010 року за №59 зобов`язався виділити, а тимчасовий лісокористувач - прийняти в стокове користування лісову ділянку, яка розташована в адміністративних межах Чапаєвської сільської ради Золотоніського району, Черкаської області, за межами населеного пункту, для використання в культурно-оздоровчих цілях, в кварталі 108, виділ 15,17, Деньгівського лісництва.

Згідно з п. 2. договору в тимчасове користування виділяється лісова ділянка загальною площею 2,40 га.

Пунктом 6. договору передбачено, що договір укладено на 49 років.

Відповідно до п. 7. договору плата за довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою становить 984 грн. 00 коп. на рік і вноситься тимчасовим лісокористувачем у грошовій формі на рахунок Чапаєвської сільської ради Золотоніського району Черкаської області.

Обчислення розміру плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції (п. 8. договору).

Згідно з п. 9. договору плата вноситься за півріччя не пізніше 20 числа наступного календарного місяця.

Відповідно до п. 24. договору лісокористувач зобов`язаний зокрема, своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів.

В матеріалах справи наявний лист державного підприємства "Золотоніське лісове господарство" від 26.04.2021 року №247/03 відповідно до якого за 2020 рік рента плата за довгострокове використання лісових ресурсів ПП «Масив-Л» не сплачена. (а.с. 28).

Також в матеріалах справи наявний лист виконавчого комітету Золотоніської міської ради від 25.05.2021 року №1095 в якому зазначено, що ПП «Масив-Л» рентної плати за використання лісових ресурсів з початку 2021 року не вносив. (а.с. 32).

Відповідно до листа державного підприємства "Золотоніське лісове господарство" від 25.05.2021 року №305/03 ПП «Масив-Л» з початку дії договору довгострокового тимчасового користування лісами не приступив до використання наданої йому лісової ділянки, тож не здійснював на ній будь-яку культурно-оздоровчу та рекреаційну діяльність. (а.с. 37-38).

Також відповідно до листа фінансового управління Золотоніської районної державної адміністрації від 02.06.2021 року №132/03-05 відповідно до ПП «Масив-Л» протягом останніх трьох років рентної плати за використання лісових ресурсів до сільської ради не вносив. (а.с. 34).

Прокурором надано до позовної заяви таблицю стану заборгованості по сплаті рентної плати ПП «Масив-Л» відповідно до якої заборгованість виникла починаючи з 2018 року (а.с. 53), а саме:

- станом на 20.12.2018 року борг складає 492 грн.,

- станом на 20.07.2019 року борг складає 984 грн.;

- станом на 20.02.2020 року борг складає 1 476 грн.;

- станом на 20.09.2020 року борг складає 1 968 грн.;

- станом на 21.04.2021 року борг складає 2 460 грн.

Отже спір у даній справі на думку прокурора виник у зв`язку з тим, що відповідач неналежно виконує свої зобов`язання за договором від 23.03.2010 року щодо внесення плати за довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою та не використання її за цільовим призначенням для культурно-оздоровчих цілей.

Колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення оскаржується прокурором в частині залишення позову без розгляду та щодо відмови у задоволенні вимоги про розірвання договору.

Отже, колегія суддів зазначає, що оскільки із тексту та прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується прокурором лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди та в частині залишення позову без розгляду, а в іншій частині зазначене судове рішення не оскаржується, то згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України колегія суддів здійснює розгляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі державного підприємства "Золотоніське лісове господарство", прокурором порушено приписи абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до яких не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а тому позов в цій частині залишено без розгляду.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно із частинами третьою, п`ятою статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч.1 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань (ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").

Вказаним законом прямо заборонено здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

Згідно з ч.4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Нормами абз.2 ч.4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

Як вже було зазначено вище, прокурор у даній справі подав позов в інтересах держави в особі зокрема державного підприємства "Золотоніське лісове господарство".

В той же час, ч. 3, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

У постанові від 25.09.2020 року у справі № 911/551/19, Верховний Суд зазначив, що, звертаючись до суду в інтересах держави в особі державного підприємства, яке не є органом державної влади або іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належить захист інтересів держави, зокрема, в галузі реалізації принципів регулювання земельних відносин або захисту природних ресурсів, прокурор порушив норми частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», згідно з якою здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній не допускається.

При цьому порушення прокурором встановленої Законом України «Про прокуратуру» прямої заборони на звернення до суду в інтересах державної компанії виключає необхідність з`ясування питання щодо невиконання або неналежного виконання таким позивачем дій, спрямованих на захист власних прав та інтересів або інтересів держави.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 906/853/17, від 04.01.2021 року у справі № 911/1150/20.

Велика Палата Верховного Суду у справі №911/2169/20 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі України «Про прокуратуру» інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що визначений прокурором третій позивач - державне підприємство "Золотоніське лісове господарство" згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є державним підприємством, самостійною юридичною особою, з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді.

Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.1, ч.4, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п.1, ч. 2, ст. 45 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вінчіч та інші проти Сербії», заява № 44698/06).Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов`язане з вимогами єдиного застосування закону. Розбіжності в тлумаченні правових норм можуть сприйматися як невід`ємна риса судової системи, що складається з певної мережі судів. Тобто різні суди можуть дійти неоднакових, але водночас раціональних та обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання, з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення національних судів, особливо найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції. У цьому контексті треба проаналізувати: чи глибинні та довготривалі розбіжності в судовій практиці національних судів, чи національне право пропонує засоби для подолання таких розбіжностей, чи ці засоби застосовуються, і якщо застосовуються, то якими є наслідки (рішення ЄСПЛ у справі «Томіч та інші проти Чорногорії», заява № 18650/09, у справі «Шахін і Шахін проти Туреччини», заява № 13279/05).

Державне підприємства "Золотоніське лісове господарство" є державним підприємством і не є органом державної влади або іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належить захист інтересів держави, зокрема, в галузі реалізації принципів регулювання земельних відносин або захисту природних ресурсів.

На підстав вищенаведеного, з метою дотримання принципу юридичної визначеності та забезпечення єдності судової практики, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі державного підприємства "Золотоніське лісове господарство", прокурором порушено приписи абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до яких не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

Якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України. Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необхідність залишення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі державного підприємства, без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Щодо вимоги про розірвання договору суд першої інстанції зазначив, що згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

В той же час, як зазначив місцевий господарський суд саме державне підприємство "Золотоніське лісове господарство", як сторона договору має право на звернення до суду для захисту своїх прав з вимогами про його розірвання, а тому з урахуванням положень ч. 2 ст. 651 ЦК України позовні вимоги прокурора про розірвання договору, що заявлені в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації, Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства, а також Золотоніської міської ради відхилені місцевим господарським судом.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи погоджується з даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Використання земель лісогосподарського призначення для культурно-оздоровчих цілей врегульоване Земельним кодексом України, вимогами Лісового кодексу України та наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 14.08.2012 № 502 "Про затвердження Правил використання корисних властивостей лісів" (далі також Правила від 14.08.2012 №502).

Згідно з ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Статтею 57 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Відповідно до ст. 16 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Згідно з ст. 18 Лісового кодексу України об`єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п`ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року. Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Статтею 20 Лісового кодексу України передбачено, що тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право: 1) здійснювати господарську діяльність у лісах з дотриманням умов договору; 2) за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності; 3) отримувати продукцію і доходи від її реалізації. Тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування зобов`язані: 1) приступати до використання лісів у строки, встановлені договором; 2) виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; 3) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 4) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі; 5) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; 6) не порушувати прав інших лісокористувачів.

Згідно з ч. 1, ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 27 договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірванням за:

- взаємною згодою сторін;

- рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження лісової ділянки, що істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи із системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що під час вирішення судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини 2 статті 651 ЦК України.

З огляду на положення статті 651 Цивільного кодексу України правом ініціювати питання про розірвання договору в судовому порядку наділені лише сторони такого правочину, а оскільки Черкаська обласна державна адміністрація, Черкаське обласне управління лісового та мисливського господарства та Золотоніська міська рада не є сторонами договору від 23.03.2010 року, то вони й не мають права ініціювати розірвання цього договору.

При цьому посилання скаржника на те, що спірна лісова ділянка передана відповідачу на підставі договору, якому передувало рішення її розпорядника колегія суддів відхиляє оскільки розпорядник не є стороною спірного договору, однак в межах своїх повноважень щодо розпорядження землями, зокрема лісовими ділянками має право прийняти розпорядження щодо розірвання такого договору з підстав не дотримання відповідачем вимог чинного законодавства.

Більше того, колегія суддів критично ставиться до доводів скаржника, що єдиним належним способом захисту порушеного державного інтересу є припинення права користування лісовою ділянкою, яке у даному випадку можливе лише шляхом розірвання договору виходячи з наступного.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Втім, колегія суддів вважає, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про розірвання договору не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення лісової ділянки у володіння або користування його власника.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2021 року прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Керівника Золотоніської окружної прокуратури Черкаської області задоволенню не підлягає.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Керівника Золотоніської окружної прокуратури Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2021 року у справі №925/937/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2021 року у справі №925/937/21 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/937/21.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 18.05.2022 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

І.М. Скрипка