Постанова

від 18.05.2022 по справі 753/8125/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/8135/20 Головуючий 1 інстанція- Сирбул О.Ф.

Провадження № 22-ц/824/4610/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

19 травня 2022 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 02 листопада 2021 року у справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник-9» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги,-

в с т а н о в и в:

У травні 2020 року Житлово-будівельний кооператив«Автотранспортник-9» звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 .

ЖБК «Автотранпортник-9» є обслуговуючим кооперативом, який відповідно до покладених функцій здійснює утримання та обслуговування багатоповерхового будинку по АДРЕСА_2 . Відповідач неналежним чином сплачує за спожиті житлово-комунальні послуги у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість за період з вересня 2006 року по листопад 2019 року у розмірі 18531,24 грн. Несплатою вартості наданих послуг відповідач порушує права позивача, а тому борг має бути стягнутий в судовому порядку на підставі ч.2 ст.625 ЦК України з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних. У зв`язку з наведеним просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за період з вересня 2006 року по листопад 2019 року у розмірі 18531,24 грн. основного боргу, 4545,57 грн. інфляційних втрат та три відсотки річних у розмірі 1603,69 грн., а всього 24680,50 грн., та судові витрати.

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 02 листопада 2021 рокупозов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ЖБК «Автотранспортник-9» 18531,24 грн. основного боргу, 4545,57 грн. інфляційних втрат та три відсотки річних у розмірі 1603,69 грн., а всього 24680,50 грн., судовий збір у розмірі 2102 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Не погоджуючись із рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Скарга мотивована недоведеністю суми боргу 18531,24 грн., який розрахований із площі квартири 81,82 кв.м., що не відповідає дійсності, бо згідно технічного паспорта площа

- 2 -

квартири становить 77,2 кв.м., а з урахуванням балкону (4,7 кв.м. Х 0,3) - 78,61 кв.м. Він вчасно за період із січня 2017 року по жовтень 2019 року сплачував амортизацію в сумі 5,12 грн., що не відображено у розрахунку. До його боргу доданий борг за іншим рахунком. Вважає, що позивач протиправно зараховував сплачені ним суми за поточними платежами в рахунок погашення боргу. Позивач безпідставно із 01 жовтня 2019 року вказує у квитанціях 3-х проживаючих і здійснює на них нарахування, хоча у квартирі зареєстрований лише один відповідач. Суд залишив поза увагою безпідставне зазначення в розрахунку суму боргу 10706,80 грн. станом на вересень 2006 року, яка не містить обрахунку і нічим не підтверджена. Він до квітня 2018 року отримував субсидію, яка не врахована за січень-жовтень 2017 року, а з січня 2018 року враховано 137,50 грн. замість 137,99 грн. Вимагаючи сплатити борг, позивач не довів надання ним послуг з утримання будинку та прибудинкової території. Суд необгрунтовано не застосував до позовних вимог строк позовної давності, про що він просив у відзиві на позов. А висновки суду про переривання позовної давності безпідставні, бо у січні 2018 року, червні, серпні та листопаді 2019 року він здійснював платежі лише за поточними нарахуваннями і сплачена сума є меншою за вказану у рішенні суду. Витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. є завищеними і не підлягають до задоволення.

Позивач ЖБК «Автотранспортник-9» правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки в даній справі ціна позову становить 24680,50 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справиздійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

- 3 -

ЖБК «Автотранпортник-9» є обслуговуючим кооперативом, який відповідно до покладених функцій здійснює утримання та обслуговування багатоповерхового будинку по АДРЕСА_2 .

Згідно п.1.1 Статуту ЖБК «Автотранспортник-9», затвердженого протоколом № 12 від 10 грудня 2016 року загальних зборів членів ЖБК, кооператив був створений при Київському ТПО «Автотранспорту» згідно постанови виконкому Київської міської Ради профспілок від 10 лютого 1992 року за № 125, є самостійною організацією яка створена з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва 15-ти поверхового багатоквартирного жилого будинку АППС К-134 на 227 квартир на житловому масиві « Позняки », Х мікрорайон, будівельний № 27 з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до п.1.3 Статуту метою діяльності ЖБК «Автотранспортник-9» є зокрема, утримання та управління багатоквартирним будинком кооперативу і прибудинковою територією, обслуговування та ремонт майна, що забезпечує функціонування всього багатоквартирного будинку в цілому.

Згідно п.2.7 Статуту член кооперативу зобов`язаний, зокрема, виконувати вимоги Статуту та чинного законодавства щодо використання своєї власності та майна, що забезпечує функціонування будинків в цілому, а також своєчасно сплачувати внески в розмірах і строки, які визначаються Загальними зборами або правлінням кооперативу.

Згідно Статуту ЖБК «Автотранспортник-9» власник квартири і особового рахунку житлової площі повинен своєчасно сплачувати платежі у рахунок витрат на експлуатацію та ремонт будинку, прибудинкової території та плату за спожиті комунальні послуги.

Загальними зборами ЖБК «Автотранспортник-9» від 29 червня 2017 року затверджено розміри внесків на утримання будинку та прибудинкової території в сумі 2,42 грн./м.кв. (для квартир 1-го поверху) та 3 грн. (для квартир з 2-го по 15-й поверхи).

Загальними збораим ЖБК «Автотранспортник-9» від 15 березня 2019 року з 01 березня 2019 року затверджено внески на управлінням багатоквартирним будинком для перших поверхів 4,40 грн./м.кв., для других поверхів 5 грн./м.кв.

Також, судом встановлено, що згідно наданого ЖБК «Автотранспортник-9» розрахунку у відповідача ОСОБА_1 наявна заборгованість по оплаті за комунальні послуги за період з вересня 2006 року по листопад 2019 року включно у розмірі 18531,24 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідач ОСОБА_1 як власник квартири у багатоквартирному будинку не проводить оплату за надані послуги з утримання будинку і прибудинкової території, має заборгованість за період з вересня 2006 року по листопад 2019 року, що у свою чергу порушує права позивача як надавача послуг та є підставою для стягнення боргу в судовому порядку.

При цьому суд виходив з того, що відповідач не надав суду доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості, а підстави для застосування позовної давності відсутні з огляду на переривання її перебігу, внаслідок сплати окремих платежів, які перевищують місячний платіж.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду, які не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Вирішуючи спір, суд прийшов до помилкових висновків про відсутність підстав для застосування позовної давності з огляду на її переривання у зв`язку із сплатою відповідачем окремих платежів, які перевищують місячне нарахування, зокрема усічні 2018 року сплачено 592,38 грн., у червні 2019 року - 775,50 грн., у серпні 2019 - 586,68 грн., у листопаді 2019 року - 586,68 грн., що на думку суду свідчить про визнання боргу відповідачем.

Суд допустив неправильне застосування норм матеріального права, а саме положень

- 4 -

ст.264 ЦК України, яка вказує, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу, а після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Аналіз змісту частин 1 та 3 ст.264 ЦК України дає підстави для висновку, що переривання перебігу строку позовної давності є можливим виключно в його межах (загальний строк 3 роки), а не після спливу позовної давності чи поза її межами. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №914/2026/17, Верховний Суд зазначив, що оскільки при дослідженні обставин, пов`язаних з вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може відбутися лише в межах строку давності. Така позиція Верховного Суду сформована у цілому ряді постанов і є сталою.

Із наданого позивачем розрахунку боргу, вбачається, що станом на вересень 2006 року у відповідача вже існував борг по сплаті за послуги у розмірі 10706,80 грн., який вказаний загальною сумою і не містить ні обрахунку, ні відомостей за який період він нарахований і як і відсутні складові цього боргу. Отже, як мінімум позовна давність за вимогами про повернення цього боргу спливла через три роки, тобто у вересні 2009 року, а відтак сплата відповідачем окремих платежів, які перевищують розмір місячного платежу у 2018 чи 2019 роках, тобто поза межами трирічного строку позовної давності не перериває його перебігу. Це ж стосується інших частин боргу.

Це по-перше.

По-друге, суд не врахував, що зогляду на приписи ст.264 ЦК України сплата відповідачем окремих платежів може свідчити про визнання ним свого боргу виключно по кожному з таких окремих зобов`язань, і як наслідок переривання перебігу строку позовної давності за окремим платежем, а не за боргом вцілому.

Аналогічний правовий висновок сформульовано Верховним Судом України у ряді постанов: від 09 листопада 2016 року у справі № 6-1457цс16, від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2170цс16 та від 22 березня 2017 року у справі № 6-43цс17, предметом яких був спір про стягнення кредитного боргу, визначеного окремими платежами (зобов`язаннями). При розгляді цих справ Верховний Суд України вказав, що якщо виконання зобов`язання передбачено у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Такі висновки кореспондуються із схожим за змістом правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12у спорі про стягнення боргу за кредитним договором, де Велика Палата, аналізуючи перебіг позовної давності за вимогами, що складаються із сукупності прострочених щомісячних зобов`язань, зазначила, що початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення, що унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості.

Окрім того, задовольняючи позов у повному обсязі, суд дав невірну оцінку доводам відповідача щодо неправильного обрахунку боргу з огляду на неправильне визначення площі його квартири.

Оцінюючи такі аргументи відповідача, суд виходив із правильного обчислення площі квартири 77,2 кв.м. до якої враховано площу балкону 4,7 кв.м., а відтак загальна площа квартири відповідача становитиме 81,9 кв.м., яка використана плозивачем при здійсненні розрахунків. При цьому, пославшись у рішенні на Інструкцію про порядок проведення

- 5 -

технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджену наказом Державного комітета будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24 травня 2001 року, яка передбачає врахування до загальної площі квартири площі балкону із застосуванням коефіцієнту 0,3, суд вочевидь безпідставно не врахував вимоги цієї Інструкціїта не застосував знижувальний коефіцієнт для площі балкону.

Необхідність застосування коефіцієнта 0,3 до площі балкона при визначенні загальної площі квартири містить не тільки Інструкція про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна (п.25 в редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 186 від 26 липня 2019 року), а й ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» та прийняті на їх заміну ДБН В.2.2-15:2019, затверджені наказом Мінрегіонбуду № 87 від 26 березня 2019 року.

Також, пославшись у рішенні на те, що наданий відповідачем технічний паспорт є застарілим та не відображає об`єктивних даних з приводу загальної площі його квартири, суд допустив порушення норм процесуального права щодо змагальності сторін, оскільки наданий відповідачем доказ площі його квартири у вигляді технічного паспорта позивачем не спростований, а відтак підстав не брати його до уваги у суду не було. Зокрема позивачем не надано доказів, що квартира відповідача має іншу площу.

Суд наведеного не врахував, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення боргу за надані послуги з утримання та обслуговування будинків та прибудинкової території за період, коли був чинним як Закон України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року, так і Закон України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ від 09 листопада 2017 року, який уведений в дію з 01 травня 2019 року і стосується позовних вимог про стягнення боргу за утримання будинку і прибудинкової території за період із 01 травня по 01 грудня 2019 року.

Відповідно ч.1 ст.13 Закону № 1875-IV до житлово-комунальних послуг відносяться комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, опалення, вивезення побутових відходів) та послуги із утримання будинків і прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової

- 6 -

території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

Згідно положень ч.3 ст.20 Закону № 1875-IV споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.32 Закону № 1875-IV плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містять п.1 ст.5 та ч.1 ст.9 Закону № 2189-VІІІ (уведений в дію з 01 травня 2019 року), згідно яких до житлово-комунальних послуг належить житлова послуга з управління багатоквартирним будинком. А оплату за спожиті житлово-комунальні послуги споживач здійснює щомісяця та не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Серед обов`язків співвласників багатоквартирного будинку, визначених у ст.7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», є в тому числі своєчасна оплата за спожиті житлово-комунальні послуги.

Судом встановлено, що ЖБК «Автотранпортник-9» є обслуговуючим кооперативом, який відповідно до покладених функцій здійснює утримання та обслуговування багатоповерхового будинку по АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_1 як власник квартири АДРЕСА_1 не в повному обсязі оплачує надані послуги, що у свою чергу порушує права позивача як надавача цих послуг, які підлягають до захисту шляхом стягнення вартості послуг.

Водночас, відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п.43 рішення від 29 січня 2013 року за заявою № 66610/09 у справі «Золотас проти Греції»).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). За зобов`язаннями із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У разі неналежного виконання споживачем зобов`язань по сплаті комунальних послуг, які визначені періодичними платежами, позовна давність за вимогами надавача таких послуг

- 7 -

має обчислюватися з моменту несплати кожного окремого платежу.

З матеріалів справи вбачається, що сплата відповідачем послуг мала здійснюватися шляхом внесення щомісячних платежів, які відповідач сплачував нерегулярно та не в повному обсязі.

Даний позов пред`явлено ЖБК «Автотранпортник-9» до суду у травні 2020 року, що стверджується датою реєстрації позову в суді, тобто з пропуском загального трирічного строку позовної давності. Клопотання про його поновлення до суду першої інстанції позивач не подавав.

Відповідачем ОСОБА_1 у відзиві на позов зазначено про необхідність застосування строку позовної давності.

За таких обставин з огляду на те, що позивачем пропущено строк позовної давності за вимогою про стягнення вартості послуг, поновити який позивач не просить, а також враховуючи позицію відповідача про застосування строку позовної давності, суд застосовує позовну давність і стягує борг у межах строку позовної давності, а саме з травня 2017 року по листопад 2019 року відповідно до позовних вимог.

При визначенні розміру боргу, який підлягає стягненню колегія суддів виходить із загальної площі квартири відповідача 78,61 кв.м., яка обрахована з урахуванням коефіцієнта 0,3 до площі балкону 4,7 кв.м.

За таких обставин за період із травня 2017 року по листопад 2019 року включно (31 місяць) з урахуванням встановлених загальними зборами ЖБК тарифів відповідач мав сплатити за утримання будинку 8662,82 грн. та 158,72 грн. інших платежів (5,12 грн. х 31), а всього 8821,54 грн.

В той же час згідно розрахунку позивача за вказаний період відповідачу врахована субсидія у розмірі 1539,06 грн., а також сплачено останнім 6359,37 грн. за утримання будинку.

Отже, сума боргу за утримання будинку складає 923,11 грн.

Також суд стягує із відповідача на користь позивача у межах строку позовної давності відповідно до положень ст.625 ЦК України інфляційні втрати у розмірі 230,75 грн. та 3 % річних у розмірі 76,90 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 вчасно за період із січня 2017 року по жовтень 2019 року сплачував амортизацію в сумі 5,12 грн., що не відображено у розрахунку колегія суддів відхиляє як бездоказові, посилаючись на вказані обставини, відповідач всупереч положенням ч.3 ст.12 ЦПК ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних, допустимих та достатніх доказів, у розумінні ст.77-80 ЦПК України, які б підтверджували сплату ним вказаних коштів.

Це ж стосується посилань відповідача на те, що до його боргу доданий борг за іншим рахунком, які є бездоказовими. відхиляючи даний довід колегія суддів враховує, що апеляційним судом здійснено самостійний розрахунок боргу.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач протиправно зараховував сплачені ним суми за поточними платежами в рахунок погашення боргу, колегія суддів відхиляє як такі, що не мають правового значення, оскільки апеляційним судом застосовано позовну давність до вимог позивача.

Це ж стосується посилань у апеляційній скарзі на те, що позивач безпідставно із 01 жовтня 2019 року вказує у квитанціях 3-х проживаючих і здійснює на них нарахування, хоча у квартирі зареєстрований лише один відповідач, які не мають правового значення. оскільки розрахунок боргу за утирмання будинку здійснюється не від кількості проживаючих, а з урахуванням загальної площі квартири.

- 8 -

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 до квітня 2018 року отримував субсидію, яка не врахована за січень-жовтень 2017 року, а з січня 2018 року враховано 137,50 грн. замість 137,99 грн. колегія суддів відхиляє як бездоказові та такі, що носять загальний характер. Посилаючись на вказані обставини відповідач всуперечположенням ч.3 ст.12 ЦПК ст.81 ЦПК України, не надав свого розрахунку, який би спростовував розрахунок позивача з цього приводу і в якому б було чітко вказано яка субсидія в якому розмірі і коли йому призначена і чи подавав він про це документи позивачу та як вони мають бути враховані.

Доводи апеляційної скарги про те, що, вимагаючи сплатити борг, позивач не довів надання ним послуг з утримання будинку та прибудинкової території, безпідставні з наступних підстав.

Відповідно до приписів цивільного процесуального закону докази у процесі мають відповідати певним критеріям. Зокрема докази мають бути належними, тобто такими, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.77 ЦПК), допустимими, тобто такими, що підтверджують певні обставини справи, які за законом не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.79 ЦПК), достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи(ст.79 ЦПК) та достатніми, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування(ст.80 ЦПК).

Порядок оформлення претензій споживачів передбачено Законом України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема, за результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком).

Відповідно до частини шостої статті 27 вказаного Закону України, у разі неприбуття виконавця комунальної послуги або управителя (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) в установлений строк або необґрунтованої відмови підписати акт-претензію такий акт підписується споживачем, а також не менш як двома споживачами відповідної послуги, які проживають (розташовані) в сусідніх будівлях (у приміщеннях - якщо послуга надається у багатоквартирному будинку), і надсилається виконавцю комунальної послуги або управителю (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) рекомендованим листом.

Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) протягом п`яти робочих днів вирішує питання щодо задоволення вимог, викладених в акті-претензії, або видає (надсилає) споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії. У разі ненадання виконавцем (управителем) відповіді в установлений строк претензії споживача вважаються визнаними таким виконавцем (управителем), як передбачено частиною сьомою Закону.

Отже за змістом даних норм належними належними та допустимими, тобто такими, що підтверджують певні обставини справи, які за законом не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, доказами щодо ненадання (неналежного надання) послуг має бути відповідна претензія та відповіднй акт-претензія, які у справі відсутні.

Решта доводів апеляційної скарги враховані апеляційним судом при скасванні рішення і ухваленні нового.

Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, з огляду на низку тверджень відповідача, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не

- 9 -

можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідача судові витрати позивача (судовий збір та правнича допомога) пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Окрім того, відповідно до ст.141, п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України, суд покладає на позивача витрати відповідача по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 02 листопада 2021 року скасувати і ухвалити нове, яким позов задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 (мешкає: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник-9» (місцезнаходження: 02095, м. Київ, вул. Срібнокільська 4, код ЄДРПОУ 22906103) заборгованість у розмірі 1230 гривень 76 коп., яка включає 923,11 грн. основного боргу, 230,75 грн. інфляційні втрати, 76,90 грн. 3 % річних, а також стягнути судовий збір у розмірі 96,05 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 150 грн.

Стягнути із Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник-9» (місцезнаходження: 02095, м. Київ, вул. Срібнокільська 4, код ЄДРПОУ 22906103) на користь ОСОБА_1 (мешкає: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 2995,35 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: