Постанова

від 18.05.2022 по справі 420/1096/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/1096/19Головуючий в 1 інстанції: Цховребова М.Г.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Кравця О.О.судді Домусчі С.Д.судді Коваля М.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року по справі № 420/1096/19, прийнятого у порядку загального позовного провадження у складі судді Цховребової М.Г., за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

I. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ:

05 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив:

визнати протиправними дії відповідача, що виразилися у пересиланні звернень позивача від 07.08.2018 року, 17.10.2018 року, 18.10.2018 року та 12.11.2018 року;

зобов`язати відповідача:

- розглянути звернення позивача від 07.08.2018 року, 17.10.2018 року та 12.11.2018 року відповідно до ЗУ «Про звернення громадян»;

- надати відповідь по суті звернення позивача від 18.10.2018 року;

визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виразилася у ненаданні відповіді на звернення позивача від 23.11.2018 року;

зобов`язати відповідача надати відповідь на звернення позивача від 23.11.2018 року;

стягнути з відповідача на користь позивача 250000,00 грн. у якості компенсації моральної шкоди.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року позов був задоволений частково: визнані протиправними дії Генеральної прокуратури України, що виразилися у пересиланні звернень ОСОБА_1 від 07.08.2018 року, 17.10.2018 року, 18.10.2018 року та 12.11.2018 року, Офіс Генерального прокурора був зобов`язаний повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 07.08.2018 року, 17.10.2018 року, 18.10.2018 року та 12.11.2018 року, з урахуванням правової оцінки питань, щодо яких звернувся позивач, наданої судом у рішенні; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2270,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

II.КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ, УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року в частині задоволення позовних вимог Офіс Генерального прокурора подав апеляційну скаргу, та просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що всі звернення та запити, що надійшли до органів прокуратури, підлягають попередньому розгляду. Попередній розгляд передбачає ознайомлення зі змістом звернень та запитів, перевірку правильності оформлення та належності порушених у них питань до компетенції прокуратури. Попередній розгляд звернень і запитів після їх реєстрації здійснюється в Генеральній прокуратурі України та регіональних прокуратурах - підрозділами з організації особистого прийому громадян, розгляду звернень та запитів (далі -відповідальні підрозділи), у місцевих прокуратурах - керівниками місцевих прокуратур, їх першими заступниками та заступниками, керівниками структурних підрозділів місцевих прокуратур.

Апелянт вказує на те, що звернення ОСОБА_1 від 07.08.2018, 17.10.2018 та 12.11.2018 на підставі вимог cт.3 Закону України «Про прокуратуру», cm. 16 Закону України «Про звернення громадян», п. 6 розділу І Інструкції направлені у порядку підлеглості для розгляду вищою посадовою особою прокуратур міста Києва та Одеської області, оскільки рішення керівниками цих прокуратур за його зверненнями не приймались. Враховуючи, що порядок розгляду звернень ОСОБА_1 від 07.08.2018, 17.10.2018 та 12.11.2018, визначений ст. 16 Закону України «Про звернення громадян», не порушено, оскільки рішення за цими зверненнями не приймались керівниками регіональних прокуратур, посилання у рішенні Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/1096/19 на порушення вимог ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» щодо направлення звернень позивача тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються, є недоречним з урахуванням норм ст. 7 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої зазначені звернення ОСОБА_1 направлені в межах системи прокуратури України у порядку підлеглості для розгляду вищою посадовою особою (керівником) цих прокуратур.

Апелянт також зазначив, що безпідставними є висновки суду першої інстанції щодо стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 2 270,00 грн, оскільки Одеський окружний адміністративний суд під час ухвалення оскаржуваного рішення від 06.12.2021 залишив поза увагою факт відсутності у матеріалах справи належних і допустимих доказів заподіяння ОСОБА_1 моральних страждань, які б перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку саме з фактом пересилання звернень ОСОБА_1 від 07.08.2018, від 17.10.2018, від 18.10.2018 та від 12.11.2018.

III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2022 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав:

IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора України із заявою від 07.08.2018 року (т.1 а.с.103), якою:

- довів адресата до відома, що 26.07.2018 позивач направив повідомлення про вчинення кримінального правопорушення до прокуратури Одеської області; всупереч вимогам КПК України, посадові особи прокуратури не внесли відомості до ЄРДР;

- з огляду на вищенаведене та зважаючи на додане, просив притягнути винних посадових осіб до відповідальності.

Додатком до вказаної заяви зазначено фотокопію листа від 27.07.18 № 15-3995-18.

Разом із листом від 08.08.2018 р. № 19-р звернення ОСОБА_1 надіслано відповідачем за належністю до прокуратури Одеської області для організації перевірки та прийняття рішення відповідно до вимог чинного законодавства, про що цим листом повідомлено позивача. (т.1 а.с.99, т.2 а.с.5)

Позивач звернувся до Генерального прокурора України із заявою від 17.10.2018 року (т.1 а.с.104), згідно зі змістом якої:

- з огляду на зміст листа з прокуратури міста Києва від 08.10.18 № 19-р-18 та зважаючи на порушення вищезгаданою прокуратурою норм Закону України «Про звернення громадян» у частині пересилання звернення до установи, на дії якої надійшла скарга, просив вжити невідкладних заходів для притягнення до відповідальності прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів;

- просив, також, вжити заходів для опрацювання звернення позивача до прокуратури міста Києва від 05.10.2018 згідно із Законом України «Про звернення громадян».

Додатком до вказаної заяви зазначено фотокопію листа від 08.10.18.

Разом із листом від 18.10.2018 р. № 19-р заяву ОСОБА_1 надіслано відповідачем до прокуратури міста Києва для організації розгляду та прийняття рішення відповідно до вимог чинного законодавства, про що цим листом повідомлено позивача. (т.1 а.с.97, т.2 а.с.6)

Позивач звернувся до Генерального прокурора України із заявою від 18.10.2018 року (т.1 а.с.101), якою:

- довів адресата до відома, що під час тримання позивача під вартою 20.01.17 прокурор військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України Д.А. Радзілевич вживав нецензурну лексику, звертаючись до позивача;

- з огляду на вищенаведене, просив підтвердити, що вживання нецензурної лексики прокурором під час здійснення процесуальних дій передбачене КПК України, а також зазначити якими саме статтями.

Разом із листом від 22.10.2018 р. № 1011/3-р скаргу ОСОБА_1 на дії прокурора військової прокуратури Одеського гарнізону Радзілевич Д.А. направлено до військової прокуратури Південного регіону України для організації розгляду, про що цим листом повідомлено позивача. (т.1 а.с.96)

Позивач звернувся до Генерального прокурора України із заявою від 12.11.2018 року (т.1 а.с.105), згідно зі змістом якої:

- з огляду на зміст листа з прокуратури міста Києва від 01.11.18 № 09-98-18 та зважаючи на порушення вищезгаданою прокуратурою норм Закону України «Про звернення громадян» у частині пересилання звернення до установи, на дії якої надійшла скарга, а також зважаючи на попереднє звернення позивача до ГПУ від 17.10.18, позивач наполягав на вжитті невідкладних заходів для притягнення до відповідальності винних у вищезгаданому порушенні посадових осіб;

- наполягав, також, на вжитті заходів для опрацювання звернення позивача до прокуратури міста Києва від 05.10.18 згідно із Законом України «Про звернення громадян».

Разом із листом від 13.11.2018 р. № 19/2-146964вих-18 звернення ОСОБА_1 надіслано відповідачем за належністю до прокуратури міста Києва для організації перевірки та прийняття рішення відповідно до вимог чинного законодавства, про що цим листом повідомлено позивача. (т.1 а.с.98, т.2 а.с.7)

На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача стосовно заяви позивача від 23.11.2018 року, до суду подано копію заяви позивача від 23.11.18 до Генерального прокурора України (т.1 а.с.102), в якій:

- з огляду на відсутність відповіді по суті на звернення позивача від 18.10.18 - та зважаючи на невдалу другу спробу Військової прокуратури Південного регіону України відписатися - наполягав на вжитті невідкладних заходів щодо надання відповіді по суті вищезгаданого звернення.

Не погоджуючись з діями відповідача, що виразилися у пересиланні звернень позивача від 07.08.2018 року, 17.10.2018 року, 18.10.2018 року та 12.11.2018 року, та бездіяльністю відповідача, що виразилася у ненаданні відповіді на звернення позивача від 23.11.2018 року, позивач звернувся до суду із вищенаведеними позовними вимогами.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем також надано копію, зокрема листа прокуратури міста Києва від 08.10.18 № 19-р-18, адресованого ТОВ «Розетка.УА» та позивачу. (т.1 а.с.100)

V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ОЦІНКА СУДУ :

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (діла - Закон № 393/96-ВР), Інструкцією про порядок розгляду звернень і запитів та особистого прийому громадян в органах прокуратури України, затвердженою Наказом Генеральної прокуратури України 20.12.2017 № 357, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 січня 2018 р. за № 65/31517 (далі - Інструкція).

Відповідно до ст. 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Згідно зі ст. 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Відповідно до ст. 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону № 393/96-ВР скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Відповідно до п. 1 Інструкції ця Інструкція визначає порядок розгляду звернень громадян, запитів і звернень народних депутатів України, комітетів Верховної Ради України, депутатів місцевих рад (далі - звернення і запити), строки їх розгляду, а також основні вимоги до організації і проведення особистого прийому громадян у Генеральній прокуратурі України, у тому числі у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі, регіональних, місцевих та військових прокуратурах (далі - органи прокуратури).

Відповідно до п. 6 розділу І Інструкції за ознакою надходження звернення громадян визнаються первинними, повторними, дублетними, неодноразовими та масовими.

Первинні - звернення, що надійшли від окремої особи (групи осіб), яка (які) звернулася(ися):

до органу прокуратури з порушених питань вперше;

до органу прокуратури не вперше, але попередні звернення з порушених питань не розглядалися по суті;

до органу прокуратури не вперше, але порушене у зверненні питання жодним чином не стосується попередніх звернень;

до Генеральної прокуратури України, але за результатами розгляду порушених у зверненні питань рішення керівником регіональної прокуратури, якщо викладені у зверненні питання належать до повноважень регіональної прокуратури, не приймалося;

до регіональної прокуратури, але за результатами розгляду порушених у зверненні питань рішення керівником місцевої прокуратури, якщо викладені у зверненні питання належать до повноважень місцевої прокуратури, не приймалося.

Повторні - звернення, які надійшли від того самого громадянина (тієї самої групи осіб) з того самого питання до тієї самої прокуратури, у яких:

оскаржується прийняте рішення чи повідомляється про незгоду з рішенням, прийнятим за попереднім зверненням, яке вирішено по суті цією самою прокуратурою;

викладається звернення від того самого громадянина (групи осіб) з того самого питання до тієї самої прокуратури, якщо перше вирішено по суті;

повідомляється про неотримання відповіді або несвоєчасний розгляд попереднього звернення, якщо з часу його надходження минув установлений законодавством строк розгляду.

Якщо у зверненні громадянин разом з питаннями, які вже розглядалися і на які надано вичерпну відповідь або щодо яких прийнято відповідне рішення, звертається з іншими питаннями, новими фактами, таке звернення не є повторним і розглядається органом прокуратури в установленому законодавством порядку.

Дублетні звернення - звернення тієї самої особи (групи осіб) з того самого питання, що відправлені різним адресатам та надіслані ними на розгляд за належністю до органу прокуратури.

Неодноразові - звернення особи (групи осіб), які надійшли до органу прокуратури з того самого питання, що й попереднє звернення, але попереднє звернення не вирішено по суті, а визначений законодавством строк розгляду ще не закінчився.

Масові - звернення, що надходять у великій кількості від різних громадян з однаковим змістом або суттю питання.

Відповідно до п. 9 розділу ІІІ Інструкції попередній розгляд звернень і запитів після їх реєстрації здійснюється в Генеральній прокуратурі України та регіональних прокуратурах - підрозділами з організації особистого прийому громадян, розгляду звернень та запитів (далі - відповідальні підрозділи), у місцевих прокуратурах - керівниками місцевих прокуратур, їх першими заступниками та заступниками, керівниками структурних підрозділів місцевих прокуратур.

Згідно з п. 10 розділу ІІІ Інструкції за результатами попереднього розгляду щодо кожного звернення і запиту визначеними у пункті 9 цього розділу особами у межах повноважень приймається одне з таких рішень:

передання для розгляду керівнику органу прокуратури або його заступнику відповідно до розподілу обов`язків;

передання для розгляду відповідному структурному підрозділу Генеральної прокуратури України або регіональної чи місцевої прокуратури, прокурору органу прокуратури;

направлення за територіальністю та/або належністю;

повернення заявнику з наданням відповідних роз`яснень;

залишення без розгляду за наявності підстав, визначених статтею 8 Закону України «Про звернення громадян».

Відповідно до п. 20 розділу ІІІ Інструкції звернення громадян, у яких порушені питання не належать до повноважень органів прокуратури, відповідно до статті 7 Закону України «Про звернення громадян» відповідальними підрозділами, керівниками місцевих прокуратур або їх першими заступниками та заступниками, керівниками структурних підрозділів цих прокуратур у термін не більше п`яти днів надсилаються за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянин, який подав звернення. Якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення, воно в той самий строк повертається громадянину з відповідним роз`ясненням.

Відповідно до п. 21 розділу ІІІ Інструкції звернення громадян, за результатами розгляду яких не приймалися рішення керівниками регіональних (місцевих) прокуратур і у яких не оскаржуються дії чи рішення працівників Генеральної прокуратури України (регіональної прокуратури), відповідальні підрозділи у термін не більше п`яти днів надсилають до регіональної (місцевої) прокуратури, якщо вирішення порушених у них питань належить до компетенції цієї прокуратури.

На підставі ч.1 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

(1)Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права(ч.1-2 ст.308 КАС України , в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії).

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Апеляційний суд зазначає, що змісту звернень позивача до Генерального прокурора України вбачається, що заяви позивача від 07.08.2018 року, від 17.10.2018 року та від 12.11.2018 року, по суті, - є скаргами в розумінні ст. 3 Закону № 393/96-ВР на дії посадових осіб прокуратури Одеської області (заява від 07.08.2018 року) та прокуратури міста Києва (заяви від 17.10.2018 року та від 12.11.2018 року).

З наведеного змісту листів Генеральної прокуратури України вбачається, що заяви позивача:

- від 07.08.2018 року на дії посадових осіб прокуратури Одеської області - надіслано за належністю до прокуратури Одеської області для організації перевірки та прийняття рішення відповідно до вимог чинного законодавства;

- від 17.10.2018 року на дії посадової особи прокуратури міста Києва - надіслано до прокуратури міста Києва для організації розгляду та прийняття рішення відповідно до вимог чинного законодавства;

- від 12.11.2018 року на дії посадових осіб прокуратури міста Києва - надіслано за належністю до прокуратури міста Києва для організації перевірки та прийняття рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Щодо звернень позивача від 07.08.2018 року, від 17.10.2018 року та від 12.11.2018 року апелянтом зазначено, зокрема що, керуючись п. 6 розділу І Інструкції кожне з вказаних звернень визнано первинним та таким, за яким не приймалося рішення керівником регіональної прокуратури, та обґрунтовано направлено до відповідної прокуратури для вирішення по суті.

Однак, апеляційний суд зауважує, що згідно з ч. 4 ст. 7 Закону № 393/96-ВР забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Також, відповідно до п. 21 розділу ІІІ Інструкції звернення громадян, за результатами розгляду яких не приймалися рішення керівниками регіональних (місцевих) прокуратур і у яких не оскаржуються дії чи рішення працівників Генеральної прокуратури України (регіональної прокуратури), відповідальні підрозділи у термін не більше п`яти днів надсилають до регіональної (місцевої) прокуратури, якщо вирішення порушених у них питань належить до компетенції цієї прокуратури.

Отже, надіслання Генеральною прокуратурою України заяв позивача від 07.08.2018 року, від 17.10.2018 року та від 12.11.2018 року до прокуратури Одеської області та прокуратури міста Києва, відповідно, - не відповідає встановленим судом обставинам щодо змісту зазначених звернень позивача та наведених положень законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Окрім того, з наведеного змісту листа Генеральної прокуратури України від 22.10.2018 р. № 1011/3-р вбачається, що заяву позивача від 18.10.2018 року з проханням підтвердити, що вживання нецензурної лексики прокурором під час здійснення процесуальних дій передбачене КПК України, а також зазначити якими саме статтями, - направлено відповідачем до військової прокуратури Південного регіону України для організації розгляду, як скаргу ОСОБА_1 на дії прокурора військової прокуратури Одеського гарнізону Радзілевича Д.А.

Стосовно заяви позивача від 18.10.2018 року апелянтом зазначено, зокрема що, керуючись п. 6 розділу І Інструкції вказане звернення визнано первинним та таким, за яким не приймалося рішення керівником регіональної прокуратури, та обґрунтовано направлено до відповідної прокуратури для вирішення по суті.

Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що з наведеного змісту звернення позивача від 18.10.2018 року до Генерального прокурора України вбачається, що воно, по суті, - є заявою в розумінні ст. 3 Закону № 393/96-ВР.

Отже, позиція відповідача щодо заяви позивача від 18.10.2018 року - є помилковою, такою, що не відповідає змісту цієї заяви та ст. 3 Закону № 393/96-ВР щодо розуміння звернень.

При цьому, згідно з ч. 7 ст. 7 Закону № 393/96-ВР відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Також, відповідно до п. 20 розділу ІІІ Інструкції звернення громадян, у яких порушені питання не належать до повноважень органів прокуратури, відповідно до статті 7 Закону України «Про звернення громадян» відповідальними підрозділами, керівниками місцевих прокуратур або їх першими заступниками та заступниками, керівниками структурних підрозділів цих прокуратур у термін не більше п`яти днів надсилаються за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянин, який подав звернення. Якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення, воно в той самий строк повертається громадянину з відповідним роз`ясненням.

При цьому, ні у листі Генеральної прокуратури України від 22.10.2018 р. № 1011/3-р, ні у відзиві на позовну заяву не зазначено про відсутність компетенції (повноважень) Генеральної прокуратури України щодо вирішення порушених позивачем у заяві від 18.10.2018 року питань.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, надіслання Генеральною прокуратурою України заяви позивача від 18.10.2018 року до військової прокуратури Південного регіону України для організації розгляду - не відповідає встановленим судом обставинам щодо змісту зазначеного звернення позивача та наведених положень законодавства, яке регулює спірні правовідносини, є необґрунтованим та безпідставним.

Апеляційний суд також відхиляє доводи апелянта щодо відсутності у матеріалах справи належних і допустимих доказів заподіяння ОСОБА_1 моральних страждань, які б перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку саме з фактом пересилання звернень ОСОБА_1 , оскільки відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.( Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від від 29 квітня 2020 року у справі №818/1371/17)

При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року по справі №750/6330/17.

У справі, що розглядається, відповідач не довів, що його протиправні дії та бездіяльність не викликали у позивача психічне напруження у зв`язку з очікуванням отримання відповідей за результатами розгляду поданих ним звернень (скарг), розчарування у результаті такої триваючої ситуації невизначеності.

Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду 1-ї інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.

(2) Висновки апеляційного суду:

Судом 1-ої інстанції повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права, справу розглянуто повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, судове рішення прийнятне та підписано суддею, який зазначений у судовому рішенні.

Апеляційний суд доходить до висновку, щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги , та зміни чи скасування рішення суду 1-ої інстанції, а також вважає, що відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись ст.8,19,55 Конституції України, ст. 6 та ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7, 242, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів.

Повне судове рішення складене та підписане 19 травня 2022 року.

Головуючий суддя Кравець О.О.Судді Домусчі С.Д. Коваль М.П.