Постанова

від 18.05.2022 по справі 925/680/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2022 року

м. Київ

cправа № 925/680/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кібенко О. Р., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Черкаської області

у складі судді Спаських Н. М.

від 29 червня 2021 року

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Сітайло Л. Г., Кропивної Л. В., Пашкіної С. А.

від 11 жовтня 2021 року

у справі за позовом ОСОБА_1

до: 1) Закритого акціонерного товариства "АТП-2361", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМ-Арсенал"

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу,

за участю:

позивача: ОСОБА_1 та його представника Музичко Р. В.,

від відповідача-1: Стойко А.Ю.

від відповідача-2: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Закритого акціонерного товариства "АТП-2361" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМ-Арсенал", про визнання недійсним правочину щодо реалізації цілісного майнового комплексу, що належав Закритому акціонерному товариству "АТП-2361" та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1175438671101), предмет якого був неправомірно поділений на частини шляхом укладення дев`яти договорів купівлі-продажу частин цілісного майнового комплексу, а саме: просив визнати недійсними:

- договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1335 від 17 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е. А.;

- договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1338 від 17 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е. А.;

- договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1341 від 17 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е. А.;

- договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1344 від 17 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е. А.;

- договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1347 від 17 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е. А.;

- договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1461 від 21 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е. А.;

- договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1465 від 21 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е. А.;

- договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1469 від 21 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е. А.;

- договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1473 від 21 лютого2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е. А.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні договори у своїй сукупності є єдиним значним правочином, предметом якого є цілісний майновий комплекс, який був протиправно поділений з метою ухилення Закритого акціонерного товариства "АТП-2361" як продавця за договорами від передбаченого Законом порядку прийняття рішень про вчинення значного правочину. Спірні договори, які у своїй сукупності є єдиним значним правочином, суперечать вимогам чинного законодавства, а саме: частинам другій та п`ятій статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства», оскільки предмет договорів був протиправно поділений, а договори були укладені з порушенням встановленого законом порядку укладення значного правочину, зокрема без прийняття загальними зборами Закритого акціонерного товариства "АТП-2361" рішення про надання згоди на вчинення значного правочину.

Також позивач стверджує про те, що спірні договори (спірний значний правочин) порушують його права як акціонера Закритого акціонерного товариства "АТП-2361" на управління Товариством, оскільки він не брав участі у прийнятті рішення про надання згоди на укладення значного правочину (бо такі збори не скликалися), фактично втратив право на частину майна (ліквідних активів), пропорційну його частці у статутному капіталі; вартість частки за результатами продажу майна є істотно знеціненою, чим порушено його майнові і корпоративні права та законний інтерес.

2. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій.

Відповідно до виписки про стан рахунку у цінних паперах станом на 30 травня 2018 року ОСОБА_1 (позивач у справі) є акціонером Приватного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство-2361" (код платника податків згідно з ЄДРПОУ - 03577651) та власником 22 729 штук простих іменних акцій зазначеного акціонерного товариства, що складає 42,3543% статутного капіталу цього товариства (згідно з відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, станом на дату розгляду цієї справи Верховним Судом за зазначеним кодом платника податків 03577651 значиться Закрите акціонерне товариство «АТП-2361»).

Приватне акціонерне товариство "Автотранспортне підприємство-2361" є власником цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У лютому 2017 року між Приватним акціонерним товариством "Автотранспортне підприємство-2361" як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПМ-Арсенал» як покупцем були укладені договори купівлі-продажу, за умовами яких Приватне акціонерне товариство "Автотранспортне підприємство-2361" продало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "ПМ-Арсенал" придбало майно продавця - частину цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та становить 865/1000 (86,5%) його частин, а саме такі договори:

- договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1335 від 17 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е. А.;

- договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1338 від 17 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е. А.;

- договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1341 від 17 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е. А.;

- договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1344 від 17 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е. А.;

- договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1347 від 17 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е. А.;

- договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1461 від 21 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е. А.;

- договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1465 від 21 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е. А.;

- договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1469 від 21 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е. А.;

- договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1473 від 21 лютого2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е. А.

У червні 2018 року Шпак Денис Ростиславович як акціонер Закритого акціонерного товариства "АТП-2361", звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Закритого акціонерного товариства "АТП-2361" (код платника податків згідно з ЄДРПОУ - 03577651) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМ-Арсенал", про визнання недійсним правочину щодо реалізації цілісного майнового комплексу, що належав Закритому акціонерному товариству "АТП-2361" та знаходиться за адресою: вул. Першотравнева, 3, м. Черкаси (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1175438671101), предмет якого був неправомірно поділений на частини шляхом укладення дев`яти зазначених вище договорів купівлі-продажу частин цілісного майнового комплексу, та просив визнати недійсними зазначені вище договори.

Також суди встановили, що 21 серпня 2018 року відбулися позачергові загальні збори акціонерів Закритого акціонерного товариства "АТП-2361", на яких були прийняті рішення, оформлені протоколом без номеру від 21 серпня 2018 року. Зокрема за результатами голосування з питання четвертого порядку денного на зазначених зборах було прийняте рішення про схвалення наведених вище договорів.

Господарський суд Черкаської області рішенням від 17 грудня 2019 року у справі № 925/1224/18, ухваленим за результатом нового розгляду справи, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02 червня 2020 року та постановою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року, визнав недійсним зазначене рішення позачергових загальних зборів акціонерів Закритого акціонерного товариства "АТП-2361" (з питання четвертого порядку денного), оформлене протоколом без номеру від 21 серпня 2018 року.

3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення.

Господарський суд Черкаської області рішенням від 29 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2021 року, у задоволенні позову відмовив повністю.

Суди попередніх інстанцій, врахувавши висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, виходили з того, що позивач не довів наявності у нього порушених корпоративних прав внаслідок укладення спірних договорів. За висновком судів учасник (акціонер) товариства не може звертатися до суду в інтересах господарського товариства з позовом про визнання недійсним договору, укладеного товариством, оскільки договори, укладені товариством без передбаченої статутом згоди загальних зборів учасників товариства і з порушенням заборони поділу об`єкта продажу на частини свідчить про порушення лише прав товариства, а не корпоративних прав його учасників.

Крім того суди дійшли висновку про те, що у даних взаємовідносинах сторін позивач вже не може реалізувати свої права на примусовий викуп акцій, передбачені статтею 68 Закону України «Про акціонерні товариства» та на порушення яких послався позивач, оскільки позивач скасував єдину підставу для такого викупу - рішення загальних зборів від 21 серпня 2018 року про схвалення спірних правочинів і станом на час вирішення спору у цій справі не поставив перед товариством питання про його вихід із товариства за власним бажанням та отримання вартості своєї частки у майні.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - ОСОБА_1 просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 29 червня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункти 1 та 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:

- порушили та неправильно застосували частину четверту статті 236 Господарського процесуального кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду, викладені в ухвалі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16 та від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 03 грудня 2019 року у справі № 372/4583/14-ц, щодо критеріїв подібності правовідносин, з огляду на що дійшли помилкового висновку про те, що правовідносини у справах № 916/2084/17, № 905/2559/17 та № 904/10956/16, є подібними до правовідносин у цій справі та помилково врахували висновки Верховного Суду, зроблені у зазначених справах;

- неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статті 2, 25, 32, 33, 68, 72 Закону України "Про акціонерні товариства", статтю 204, частину першу статті 15, частину першу статті 16, частину третю статті 215 Цивільного кодексу України. У зв`язку з цим скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: за позовом акціонера до акціонерного товариства про визнання недійсними правочинів, вчинених в порушення положень частини другої статті 70, частини п`ятої статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" без обов?язкової згоди загальних зборів, в контексті застосування до спірних правовідносин положень пункту 2 частини першої статті 68, частини першої статті 72 "Про акціонерні товариства" щодо визначення наявності порушених корпоративних прав акціонера.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач-1 - Закрите акціонерне товариство «АТП-2361» у відзиві на касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою позивача в частині підстави, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. При цьому відповідач-1 стверджує про те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність порушених корпоративних прав позивача спірними договорами, правильно застосували при вирішення спору норми матеріального прав, дотрималися норм процесуального права та правильно врахували висновки Верховного Суду. Також відповідач-1 зазначає про те, що станом на дату укладення спірних договорів та станом на дату звернення позивача з позовом у цій справі у Законі України «Про акціонерні товариства» була відсутня норма про можливість визнання судом недійсним значного правочину, укладеного акціонерним товариством.

Відповідач-2 відзиву на касаційну скаргу позивача у встановлений Верховним Судом строк не надав.

Позиція Верховного Суду.

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи, наведені позивачем у касаційній скарзі та відповідачем-1 у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається предметом позову у цій справі № 925/680/18, що переглядається, є визнання недійсними дев`яти договорів купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу, які за твердженням позивача у своїй сукупності є одним значним правочином, укладених між відповідачами у справі: Закритим акціонерним товариством "Автотранспортне підприємство-2361" (код платника податків згідно з ЄДРПОУ - 03577651) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПМ-Арсенал» (код платника податків згідно з ЄДРПОУ - 38447702).

Позивачем у цій справі є особа, яка є акціонером Приватного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство-2361" (Закритого акціонерного товариства «АТП-2361» (продавця за спірними договорами) з часткою у статутному капіталі цього товариства у розмірі 42,3543%, а відповідачами є сторони спірних договорів: продавець - Приватне акціонерне товариство "Автотранспортне підприємство-2361" (код платника податків згідно з ЄДРПОУ - 03577651), тобто господарське товариство, учасником якого є позивач, та покупець - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПМ-Арсенал».

Підставою позову позивач визначив те, що предмет спірних договорів був протиправно поділений, а договори були укладені Приватним акціонерним товариством "Автотранспортне підприємство-2361" з порушенням встановленого законом порядку укладення значного правочину, зокрема без прийняття загальними зборами цього акціонерного товариства рішення про надання згоди на вчинення значного правочину, що порушує права позивача як акціонера цього товариства на управління Товариством, оскільки він не брав участі у прийнятті рішення про надання згоди на укладення значного правочину (бо такі збори не скликалися), фактично втратив право на частину майна (ліквідних активів), пропорційну його частці у статутному капіталі; вартість частки за результатами продажу майна є істотно знеціненою, чим порушено його майнові і корпоративні права та законний інтерес.

Верховний Суд зазначає, що у цій категорії спорів (за позовом учасника господарського товариства про визнання недійсним правочину, укладеного господарським товариством, від імені якого діяв виконавчий орган з перевищенням наданих йому повноважень, зокрема за відсутності згоди загальних зборів учасників товариства на укладення спірного правочину) існує чітка та стала судова практика, що сформувалася на підставі висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, а також з урахуванням ухвал Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 916/1731/18, від 13 січня 2020 року у справі № 910/10734/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 904/920/19.

У зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема висновку про те, що договори, укладені посадовою особою товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів, не порушують прав та інтересів учасників такого товариства оскільки:

- згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають;

- за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється;

- підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди учасників цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника, оскільки директор діяв саме від імені товариства, а не його учасника.

Також за висновком Великої Палати Верховного Суду:

- інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються, тому вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно зборами учасників товариства;

- відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові, тому відсутні підстави надавати оцінку дійсності спірного договору.

Як вбачається суди попередніх інстанцій вирішили спір у цій справі № 925/680/18, що переглядається, з урахуванням зазначених вище висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, та дійшли висновку про те, що укладення Закритим акціонерним товариством «Автотранспортне підприємства-2361» спірних договорів з відповідачем-2 без попередньої згоди загальних зборів акціонерів на їх укладення з порушенням заборони поділу об`єкта продажу на частини свідчить про порушення лише прав зазначеного акціонерного товариства, а не корпоративних прав його акціонерів. За висновком судів позивач, який є акціонером зазначеного акціонерного товариства, не довів наявності у нього порушених корпоративних прав внаслідок укладення спірних договорів, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно врахували зазначені висновки Верховного Суду при вирішенні спору у цій справі та правильно вирішили спір з урахуванням цих висновків.

Однак у касаційній скарзі позивач посилається на те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі помилково врахували зазначені висновки Верховного Суду, зроблені у справах № 916/2084/17, № 905/2559/17 та № 904/10956/16, оскільки правовідносини у зазначених справах є неподібними до правовідносин у цій справі та зазначені висновки стосуються виключно товариств з обмеженою відповідальністю та не поширюються на правовідносини щодо визнання недійсними договорів, укладених акціонерним товариством.

Однак Верховний Суд вважає зазначені твердження скаржника безпідставними та не бере їх до уваги з огляду на таке.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 подібність правовідносин досліджується за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, основним з яких є саме змістовний критерій, а суб`єктний і об`єктний є додатковими критеріями, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про господарські товариства» господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 80 Господарського кодексу України до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов`язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов`язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій, крім випадків, визначених законом.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Відповідно до частини першої статті 167 Господарського кодексу України, в якій викладений зміст корпоративних прав, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами;

За змістом статті 25 Закону України «Про акціонерні товариства» кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.

Акціонери-власники простих акцій товариства можуть мати й інші права, передбачені актами законодавства та статутом акціонерного товариства.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасники товариства мають такі права: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства; 2) отримувати інформацію про господарську діяльність товариства; 3) брати участь у розподілі прибутку товариства; 4) отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартість.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що і товариство з обмеженою відповідальністю, і акціонерне товариство хоча і є різновидами господарських товариств за своєю організаційно-правовою формою, проте перш за все є господарськими товариствами.

Базовий обсяг та безпосередньо сам зміст корпоративних прав учасників товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерів акціонерного товариства є однаковим, про що правильно зазначив місцевий господарський суд.

Для визначення подібності правовідносин у справах, предмет та підстави позову у яких стосуються визнання недійсними договорів, укладених господарським товариством за відсутності згоди вищого органу управління - загальних зборів, зокрема у справах № 916/2084/17, № 905/2559/17 та № 904/10956/16, за суб`єктним складом визначальним є те, що позивачами у цих справах є особи, які є носіями корпоративних прав, є учасниками (акціонерами) господарського товариства. Відмінність справ за видом господарського товариства (за організаційно-правовою формою) не є вирішальним у такому випадку, оскільки у першу чергу метою подання таких позовів є захист порушених корпоративних прав, прав на управління господарським товариством, обсяг та зміст яких, як уже зазначалося, є однаковим для учасників товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерів акціонерних товариств.

Крім того Верховний Суд враховує те, що положення статті 72 Закону України «Про акціонерні товариства» у редакції чинній до 02 березня 2011 року хоча і передбачали право акціонера оскаржити до суду правочин, укладений з порушенням порядку прийняття рішення про його вчинення, проте нова редакція цієї норми, яка була чинною станом на дати укладення спірних у цій справі № 925/680/18 договорів та станом на подання позову у цій справі, не передбачала та редакція, чинна станом на дату прийняття Верховним Судом цієї постанови, не передбачає права акціонерів на оскарження до суду значного правочину.

Зміст статті 72 Закону України «Про акціонерні товариства» у чинній редакції свідчить про те, що значний правочин, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки саме акціонерного товариства (а не акціонера такого товариства), що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, про те, що укладення господарським товариством договорів без попередньої згоди загальних зборів на їх укладення свідчить про порушення прав господарського товариства, а не корпоративних прав його акціонерів.

Крім того висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, як такі, що були зроблені у подібних правовідносинах, були враховані Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 904/9839/16 за позовом акціонера до акціонерного товариства, який вчинив спірні у справі правочини.

Наведеним спростовуються доводи позивача у касаційній скарзі про те, що правовідносини у справах № 916/2084/17, № 905/2559/17 та № 904/10956/16 є неподібними до правовідносин у цій справі № 925/680/18.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій у цій справі № 925/680/18, що переглядається, правильно врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, та дійшли правильного висновку про те, що відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові, з огляду на що правильно та обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Позивач у касаційній скарзі посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо критеріїв подібності правовідносин, викладених в ухвалі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16 та від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 03 грудня 2019 року у справі № 372/4583/14-ц.

Однак Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника за зазначені висновки Верховного Суду, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 сформувала нові висновки щодо критеріїв подібності, якими необхідно керуватися при дослідженні подібності правовідносин у порівнюваних ситуаціях, а відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 суди при вирішенні тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Отже беручі до уваги висновки Верховного Суду про необхідність врахування при вирішенні спорів саме останньої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, а також враховуючи те, що станом на дату подання позивачем касаційної скарги у цій справі № 925/680/18 існує сформована Верховним Судом правова позиція щодо критеріїв подібності правовідносинах, яка змінила попередні висновки Верховного Суду щодо таких критеріїв, Верховний Суд при дослідженні та перевірці доводів касаційної скарги не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду, після яких були сформовані нові.

Крім того як вбачається позивач в обґрунтування наявності порушеного свого права, що підлягає судовому захисту, послався на те, що укладення спірних правочинів з відчуження майна акціонерного товариства без дотримання процедури їх укладення, зокрема за відсутності згоди загальних зборів акціонерів, порушує його права та інтереси на обов`язковий викуп акцій товариством, передбачені статтею 68 Закону України «Про акціонерні товариства».

Щодо зазначених доводів позивача суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що передбачене статтею 68 Закону України «Про акціонерні товариства» право позивача на обов`язковий викуп його акцій товариством не може бути ним реалізоване з огляду на те, що позивач скасував єдину підставу для такого викупу - рішення загальних зборів від 21 серпня 2018 року про схвалення спірних правочинів і станом на час вирішення спору у цій справі не поставив перед товариством питання про його вихід із товариства за власним бажанням та отримання вартості своєї частки у майні. Отже позивач заявленим у цій справі позовом не може захищати своє неможливе для реалізації зазначене право.

Позивач у касаційній скарзі зазначив про те, що ці висновки судів попередніх інстанцій є помилковими та такими, що зроблені з неправильним застосуванням статей пункту 2 частини першої статті 68 та частини першої статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства". При цьому скаржник в обґрунтування неправильно застосування, зокрема пункту 2 частини першої статті 68 Закону України "Про акціонерні товариства" послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми матеріального права у подібних правовідносинах та наголосив на необхідності формування Верховним Судом висновку щодо її застосування.

Однак Верховний Суд вважає зазначені посилання позивача на порушення його прав, передбачених статтею 68 Закону України "Про акціонерні товариства", безпідставними, а наведену ним підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необґрунтованою з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 абзаца 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. (Аналогічна правова позиція Верховного Суду щодо застосування пункту 3 абзаца 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України викладена у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 910/1168/19).

Як уже зазначалося вище по тексту цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду у постановах 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, сформувала висновки про те, що договори, укладені господарським товариством, стосуються прав та обов`язків саме товариства, а не його учасника, не порушують корпоративних прав такого учасника, з огляду на що учасник господарського товариства не є особою, яка може оскаржити такі договори. Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку про те, що відсутність порушення договором, укладеним господарським товариством, прав та інтересів учасника такого товариства, який оскаржує такий договір (є позивачем), є самостійною підставою для відмови у позові, а тому відсутні підстави надавати оцінку дійсності спірного договору.

Враховуючи ці висновки, Верховний Суд зазначає про те, що оскільки спірний у цій справі договір не стосується, не порушує прав та інтересів позивача, зазначений факт виключає необхідність дослідження судом обставин по суті спору, зокрема обставин дійсності спірного договору, дотримання порядку його укладення та, як наслідок і обставин, передбачених статтею 68 Закону України «Про акціонерні товариства», тобто тих, що пов`язані з обов`язковим викупом товариством у акціонера акцій на вимогу акціонера. Позивач заявленим у цій справі позовом не може захищати своє передбачене зазначеною нормою Закону право, яке він вважає порушеним.

Отже ці обставини, а також обставини, що стосуються наявності у позивача можливості реалізації права вимоги на обов`язковий викуп його акцій товариством, передбаченого статтею 68 Закону України «Про акціонерні товариства», не підлягають дослідженню у межах цієї справи, що також виключає необхідність застосування судами при розгляді цієї справи положень статті 68 Закону України «Про акціонерні товариства» та виключає необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування цієї норми матеріального права.

З огляду на викладене у судів попередніх інстанцій були відсутні підстави для застосування статті 68 Закону України «Про акціонерні товариства» при розгляді цієї справи та надання оцінки обставинам відсутності у позивача можливості реалізації передбаченого цієї нормою Закону права на обов`язковий викуп акцій позивача товариством, суди помилково надали оцінку зазначеним обставинам та безпідставно зробили висновки щодо цих обставин.

Однак такі допущені судами попередніх інстанцій порушення не призвели до ухвалення за результатом розгляду заявлених позовних вимог неправильного рішення та не є підставою для скасування оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не знайшли свого підтвердження після відкриття касаційного провадження та є необґрунтованими, а оскаржувані рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів підлягають залишенню без змін з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови, а касаційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на те, що доводи позивача у касаційній скарзі про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, а наведені ним підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1 та 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішення Господарського суду Черкаської області від 29 червня 2021 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 925/680/18.

9. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 29 червня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 925/680/18 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кібенко

В. Студенець