Постанова

від 17.05.2022 по справі 759/10401/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 травня2022 року

м. Київ

справа № 759/10401/15-ц

провадження № 61-11939св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючої - Ступак О. В., суддів:Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк»,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕД НОУЗ», ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕД НОУЗ»та ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Літвінов Олексій Віталійович, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 липня 2020 року у складі судді Миколаєць І.Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Сержанюка А. С., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (далі - ПАТ «ПУМБ», банк) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕД НОУЗ» (далі - ТОВ «РЕД НОУЗ», товариство), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 04 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (далі - ЗАТ «ПУМБ»), правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», і ТОВ «РЕД НОУЗ»укладений кредитний договір № 52-09/КР-SEL з додатковими угодами від 03 квітня 2009 року № 1, від 30 червня 2009 року № 2, від 31 серпня 2009 року № 3, від 08 квітня 2010 року № 4, від 23 липня 2010 року № 5, від 06 січня 2011 року № 6, від 30 березня 2011 року № 7, від 07 липня 2011 року № 8, від 20 липня 2012 року № 9, від 31 січня 2013 року № 10, від 15 лютого 2013 року № 11, від 01 липня 2013 року № 12, від 19 грудня 2013 року № 13 та від 28 лютого 2014 року № 13, за умовами яких ТОВ «РЕД НОУЗ» отримало кредит у розмірі 5 720 000,00 грн та зобов`язалося повернути його в порядку та у строки, визначені кредитним договором.

На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладений договір поруки від 04 квітня 2008 року № 52-09/П-SEL з додатковими угодами від 03 квітня 2009 року № 1, від 30 червня 2009 року № 2, від 31 серпня 2009 року № 3, від 08 квітня 2010 року № 4, від 23 липня 2010 року № 5, від 06 січня 2011 року № 6, від 30 березня 2011 року № 7, від 07 липня 2011 року № 8, від 20 липня 2012 року № 9, від 01 липня 2013 року № 10, від 28 лютого 2014 року № 11.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, станом на 16 червня 2015 року у ТОВ «РЕД НОУЗ» виникла заборгованість у розмірі 5 657 429,43 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 582 039,23 грн; заборгованість за непогашеними відсотками - 945 462,65 грн; пеня за порушення строків сплати кредиту та відсотків за користування ним, за період з 17 липня 2014 року по 16 червня 2015 року, - 1 129 927,55 грн, яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ «ПУМБ» до ТОВ «РЕД НОУЗ»про стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки такий спір має розглядатися у порядку господарського судочинства.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «ПУМБ» відхилено, ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року в частині закриття провадження у справі залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року касаційну скаргу ПАТ «ПУМБ» задоволено частково. Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року скасовано, справу у частині вимог ПАТ «ПУМБ» до ТОВ «РЕД НОУЗ» направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Направляючи справу в частині вимог ПАТ «ПУМБ» до ТОВ «РЕД НОУЗ»до суду першої інстанції для продовження розгляду, суд касаційної інстанції виходив з того, що вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, що випливає зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності. Тим більше, що ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб`єктного складу учасників процесу.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року позовні вимоги ПАТ «ПУМБ» задоволено.

Стягнуто солідарно з ТОВ «РЕД НОУЗ»та ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 657 429,43 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 582 039,23 грн; заборгованість за непогашеними відсотками - 945 462,65 грн; пеню - 1 129 927,55 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю позивачем існування між ним та відповідачами зобов`язальних правовідносин, що виникли з кредитного договору від 04 квітня 2008 року № 52-09/КР-SEL та договору поруки договір поруки від 04 квітня 2008 року № 52-09/П-SEL. Зазначеного висновку суд дійшов на підставі наданих ПАТ «ПУМБ» оригіналів додаткової угоди від 28 лютого 2014 року № 13 до кредитного договору та додаткової угоди від 28 лютого 2014 року № 11 до договору поруки. Неможливість надання банком оригіналу кредитного договору від 04 квітня 2008 року № 52-09/КР-SEL з додатковими угодами до нього, а також оригіналу чи належним чином засвідченої з нього копії договору поруки від 04 квітня 2008 року № 52-09/П-SEL, викликано об`єктивними причинами, а саме вилученням їх із кредитної справи на підставі ухвали слідчого судді Ленінського районного суду міста Севастополя від 19 листопада 2013 року, проведеного у рамках кримінального провадження № 32013140000000066 від 23 серпня 2013 року. Натомість, відповідачі не виконали ухвалу суду про витребування доказів, зокрема оригіналів або копій кредитного договору з додатковими угодами до нього та оригіналів або копій договору поруки. Суд визнав необґрунтованими пояснення представника ТОВ «РЕД ХОУЗ» про неможливість надання зазначених доказів з посиланням на те, що їх було вилучено у результаті проведеного обшуку за місцезнаходженням товариства на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Севастополя від 06 вересня 2013 року, оскільки згідно з протоколом обшуку від 10 вересня 2013 року за місцезнаходженням ТОВ «РЕД НОУЗ»не здійснювалося вилучення документів щодо отриманого позичальником кредиту чи договорів, укладених на його забезпечення, що, на думку суду, свідчить про перешкоджання ТОВ «РЕД НОУЗ» та ОСОБА_1 , який є директором товариства, у встановленні обставин справи.

Установивши, що позичальник належним чином не виконав зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої станом на 16 червня 2015 року становить 5 657 429,43 грн, суд дійшов висновку, що вимоги ПАТ «ПУМБ» про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ТОВ «РЕД НОУЗ» задоволено частково, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 липня 2020 року змінено в частині визначення розміру грошових коштів, що підлягають стягненню з відповідачів на користь ПАТ «ПУМБ», резолютивну частину рішення викладено у новій редакції.

Позовні вимоги ПАТ «ПУМБ» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ТОВ «РЕД НОУЗ» та ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 355 660,24 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 582 039,23 грн; заборгованість за непогашеними процентами за користування кредитом - 578 426,29 грн; пеня за порушення боргових зобов`язань - 195 194,72 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнутої з відповідачів заборгованості за непогашеними відсотками за користування кредитом та пенею за порушення боргових зобов`язань, апеляційний суд виходив з того, що вимоги банку про стягнення відсотків та пені, нарахованих після спливу строку кредитування (28 грудня 2014 року) є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню. Оскільки строк виконання основного зобов'язання встановлений до 28 грудня 2014 року, а з позовом до суду кредитор звернувся 27 червня 2015 року, апеляційний суд дійшов висновку, що порука ОСОБА_1 не припинилася.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Літвінов О. В., у якій він просив рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року скасувати, а провадження у справі закрити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилався на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1539цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19 березня 2019 року у справі № 904/2530/18, а також постановах Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 2/2218/3845/11, від 22 березня 2018 року у справі № 910/2774/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Літвінов О. В., у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що вирішуючи спір суди не звернули увагу, що ПАТ «ПУМБ» як кредитор звернувся з позовом до юридичної особи (позичальника) та фізичної особи (поручителя) за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов`язання за кредитним договором, тобто сторонами за основним зобов`язанням є юридичні особи, а отже спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 904/2530/18. Відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі з підстав того, що зазначений спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, суди першої та апеляційної інстанції послалися на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у цій справі, тоді як ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2018 року продовжено розгляд справи, а отже, відповідно до пункту 9 частини першої «Перехідні положення» ЦПК України, суди мали розглядати справу за редакцією ЦПК України, що діяла після 15 грудня 2017 року.

Вирішуючи вимоги банку до поручителя, суди залишили поза недоведеність позивачем факту правовідносин між банком та ОСОБА_1 , як поручителем, у зв`язку з відсутністю у матеріалах справи як оригіналу, так і копії договору поруки. Зазначаючи, що банк з поважних причин не зміг надати до суду оригінали кредитного договору та договору поруки, оскільки їх було вилучено з кредитної справи на підставі ухвали слідчого судді Ленінського районного суду міста Севастополя від 19 листопада 2013 року про тимчасовий доступ до речей і документів, суди не звернули увагу на те, що наданих копіях кредитного договору та додаткових угод до нього, додатковій угоді до договору поруки зазначено, що договір укладався у трьох примірниках, з яких два залишалися у банку, а один - у позичальника/поручителя. Суди зазначеного не врахували та не вирішили за власною ініціативою питання про витребування оригіналу кредитного договору та договору поруки, тим самим не усунули сумніви щодо ідентичності наданих копій оригіналам договорів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 2/2218/3845/11. Крім того, прослухавши звукозаписи судових засідань у справі, заявник стверджував, що суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували оригінали додаткової угоди від 28 лютого 2014 року № 13 до кредитного договору та додаткової угоди від 28 лютого 2014 року № 11 до договору поруки.

Зазначав, що з наданих ПАТ «ПУМБ» документів убачається, що погашення заборгованості за кредитним договором мало відбуватися траншами/частинами, відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, починаючи з 31 березня 2014 року позичальник перестав здійснювати погашення кредиту у повному обсязі. За таких обставин, вважав, що порука припинилася, оскільки банк звернувся з позовом до поручителя після спливу шестимісячного строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2018 року у справі № 910/2774/17.

Судами попередніх інстанцій також не врахований правовий висновок, зроблений Верховним Судом України у постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1539цс17 щодо застосування частини першої статті 559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Якщо дослідити зміст копії додаткової угоди від 28 лютого 2014 року № 11 до договору поруки, то відсутні посилання на додаткові угоди № 12 та № 13 до кредитного договору, що дає підстави для висновку, що банк змінив основне зобов`язання без згоди поручителя та збільшив обсяг його відповідальності ще 01 липня 2013 року.

У липні 2021 року до Верховного Суду також надійшла касаційна скарга ТОВ «РЕД НОУЗ», у якій заявник просив скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 липня 2020 року і постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року, та ухвалити нове судове рішення про закриття провадження у справі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень ТОВ «РЕД НОУЗ» посилалося на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 904/2530/18, постанові Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 2/2218/3845/11 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга ТОВ «РЕД НОУЗ»у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована тими ж самими аргументами, що слугували підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Літвінов О. В.

Одночасно з касаційними скаргами ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Літвінов О. В., та ТОВ «РЕД НОУЗ» звернулися до Верховного Суду з клопотаннями про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивували наявністю підстав, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, зокрема з підстав порушення правил юрисдикції, оскільки спір підлягав вирішенню в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Літвінов О. В., на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «РЕД НОУЗ» на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Відзив на касаційні скарги не надійшов.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що04 квітня 2008 року між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та ТОВ «РЕД НОУЗ» укладений кредитний договір № 52-09/KP-SEL з додатковими угодами від 03 квітня 2009 року № 1, від 30 червня 2009 року № 2, від 31 серпня 2009 року № 3, від 08 квітня 2010 року № 4, від 23 липня 2010 року № 5, від 06 січня 2011 року № 6, від 30 березня 2011 року № 7, від 07 липня 2011 року № 8, від 20 липня 2012 року № 9, від 31 січня 2013 року № 10, від 15 лютого 2013 року № 11, від 01 липня 2013 року № 12, від 19 грудня 2013 року № 13 та від 28 лютого 2014 року № 13, за умовами якого кредитор надав позичальнику кредит з лімітом кредитування у розмірі 5 720 000,00 грн, а позичальник зобов`язався повернути його та сплатити відсотки за користування кредитом, в порядку та у строки, визначені кредитним договором, але не пізніше 28 грудня 2014 року.

На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 04 квітня 2008 року між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладений договір поруки від № 52-09/П-SEL з додатковими угодами від 03 квітня 2009 року № 1, від 30 червня 2009 року № 2, від 31 серпня 2009 року № 3, від 08 квітня 2010 року № 4, від 23 липня 2010 року № 5, від 06 січня 2011 року № 6, від 30 березня 2011 року № 7, від 07 липня 2011 року № 8, від 20 липня 2012 року № 9, від 01 липня 2013 року № 10, від 28 лютого 2014 року № 11.

Згідно з наданим ПАТ «ПУМБ» розрахунком заборгованості за кредитним договором від 04 квітня 2008 року № 52-09/KP-SEL, заборгованість ТОВ «РЕД НОУЗ»за кредитним договором станом на 16 червня 2015 року становить 5 657 429,43 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 582 039,23 грн; заборгованість за непогашеними відсотками - 945 462,65 грн; пеня за порушення строків сплати кредиту та відсотків за користування ним, за період з 17 липня 2014 року по 16 червня 2015 року, - 1 129 927,55 грн.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

За змістом частини першої 400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ТОВ «РЕД НОУЗ» та ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Літвінов О. В., не підлягають задоволенню з таких підстав.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права в оцінці наявних у справі доказів, та неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України і постановах Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК Українипередбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або в повному обсязі.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до принципу змагальності, збір і підготовка доказів у справі, покладається законом на сторони.Верховний Суд бере до уваги, що позивач надав до суду першої інстанції докази на підтвердження укладення кредитного договору між ним та ТОВ «РЕД НОУЗ» копії кредитного договору від 04 квітня 2008 року№ 52-09/КР-SEL та додаткових угод до нього від 03 квітня 2009 року № 1, від 30 червня 2009 року № 2, від 31 серпня 2009 року № 3, від 08 квітня 2010 року № 4, від 23 липня 2010 року № 5, від 06 січня 2011 року № 6, від 30 березня 2011 року № 7, від 07 липня 2011 року № 8, від 20 липня 2012 року № 9, від 31 січня 2013 року № 10, від 15 лютого 2013 року № 11, від 01 липня 2013 року № 12, від 19 грудня 2013 року № 13 та від 28 лютого 2014 року № 13,а також надав копію додаткової угоди від 28 лютого 2014 року № 11 до договору поруки.

Суд першої інстанції дослідив два оригінали додаткової угоди від 28 лютого 2014 року № 13 до кредитного договору та додаткової угоди від 28 лютого 2014 року № 11 до договору поруки, про що свідчить підпис судді першої інстанції та напис «з оригіналом згідно», на наявних у матеріалах справи їх копіях. Зазначаючи протилежне, а саме, що вказані вище оригінали додаткових угод не надавалися позивачем у ході судового розгляду в суді першої інстанції, відповідачі не надали доказів на підтвердження звернення до суду з письмовими зауваженнями щодо неповноти або неправильності записів судових засідань.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Надаючи оцінку наданим сторонами доказам, суди повинні оцінювати кожний доказ окремо, а потім надавати оцінку сукупності доказів у їх співвідношенні. При цьому суд має з`ясовувати як належність та допустимість доказів за формою та їх відношенням до правовідносин між сторонами, так і за їх змістом.

Надавши оцінку кожного доказу окремо, а також у їх сукупності суди встановили факт виникнення кредитних зобов`язань ТОВ «РЕД НОУЗ» перед ПАТ «ПУМБ» за кредитним договором від 04 квітня 2008 року № 52-09/КР-SEL та додатковими угодами до нього, а також виникнення у ОСОБА_1 солідарного з позичальником обов`язку на підставі договору поруки від 04 квітня 2008 року № 52-09/П-SEL.

Твердження заявників про те, що суд апеляційної інстанції з метою перевірки належності та допустимості наданих банком доказів за власною ініціативою не вирішив питання про витребування оригіналу кредитного договору та договору поруки, не усунув сумнівів щодо поданих копій зазначених договорів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи є безпідставними, оскільки такі аргументи не відповідають одному із основних принципів цивільного судочинства - змагальності сторін. Верховний Суд ураховує, що позичальник ТОВ «РЕД НОУЗ» не заперечувало як факт укладення кредитного договору з ПАТ «ПУМБ», так і наявності непогашеної заборгованості перед банком, зазначаючи що неможливість своєчасного погашення заборгованості була обумовлена подіями пов`язаними з анексією Автономної Республіки Крим. Крім того, позивач надав докази на підтвердження неможливості надання ним оригіналів кредитного договору та договору поруки, з незалежних від його волі обставин, оскільки їх було вилучено з кредитної справи на підставі ухвали слідчого судді Ленінського районного суду міста Севастополя від 19 листопада 2013 року про тимчасовий доступ до речей і документів.

Не спростовують висновків судів й аргументи заявників про те, що банк мав два примірники кредитного договору та договору поруки з додатковими угодами до них, оскільки такі доводи ґрунтуються на припущеннях.

У цьому аспекті, Верховний Суд також ураховує, що відповідачі не підтвердили об`єктивної неможливість виконання ними ухвали суду про витребування доказів, а саме оригіналів кредитного договору з додатковими угодами до нього та оригіналів договору поруки. Аргументи представника ТОВ «РЕД ХОУЗ» про неможливість надання зазначених доказів з посиланням на те, що їх було вилучено в результаті проведеного обшуку за місцезнаходженням товариства на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Севастополя від 06 вересня 2013 року, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив, оскільки згідно з протоколом обшуку від 10 вересня 2013 року за місцезнаходженням ТОВ «РЕД НОУЗ»не здійснювалося вилучення документів щодо отриманого позичальником кредиту чи договорів, укладених на його забезпечення.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.

У зазначеному контексті, Верховний Суд вважає, що поведінка ТОВ «РЕД НОУЗ» та ОСОБА_1 в частині заперечення факту укладення договору поруки лише з підстав неможливості банку надати оригінал чи копію такого не відповідає стандарту добросовісної поведінки учасника цивільних правовідносин, оскільки самі відповідачі не виконали ухвалу суду про витребування доказів та не підтвердили неможливість надання ними оригіналів кредитного договору та договору поруки.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 2/2218/3845/11, оскільки він зроблений за інших фактичних обставин (зокрема, у зазначеній справі банк на підтвердження укладення договору поруки надав лише документи, які були надані ОСОБА_2 банку перед укладенням договору, зокрема, копії паспорта, довідки про доходи та анкети позичальника), тоді як у справі, яка переглядається банк надав до суду оригінал додаткової угоди до кредитного договору від 28 лютого 2014 року № 13 та оригінал додаткової угоди до договору поруки від 28 лютого 2014 року № 11, та підтвердив неможливість надання оригіналів таких договорів поважними причинами (вилучення їх органами досудового розслідування у рамках кримінального провадження № 32013140000000066від 23 серпня 2013 року).

Не є обгрунтованими також доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про безпідставне незастосування судами до спірних правовідносин частин першої, та четвертої статті 559 ЦК України щодо припинення поруки, а також неврахування висновків, викладених Верховним Судом України у постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1539цс17 та Верховним Судом у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 910/2774/17, оскільки, посилаючись на припинення поруки, ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження строку дії поруки, визначеного умовами кредитного договору, а також обставин зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, що призвело дозбільшення обсягу його відповідальності. Такі доводи заявника ґрунтуються виключно на припущеннях щодо дійсних умов договору поруки, тоді як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Аргументи заявника про те, що сама по собі відсутність у додатковій угоді від 28 лютого 2014 року № 11 до договору поруки посилань на додаткові угоди № 12 та № 13 до кредитного договору свідчить про зміну кредитором основного зобов`язання без згоди поручителя та збільшення обсягу його відповідальності є безпідставними, оскільки збільшення розміру кредитної лінії до максимального її розміру - 5 720 000,00 грн було передбачено додатковою угодою від 01 липня 2013 року № 12 до кредитного договору, в цей же день, як вбачається зі змісту додаткової угоди від 28 лютого 2014 року № 11 до договору поруки, з поручителем ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 10 до договору поруки, яка міститься у переліку додаткових угод укладених з поручителем.

Верховний Суд також вважає необхідним зауважити, що ОСОБА_1 у суді першої інстанції не заперечував проти вимог банку з підстав припинення поруки, а тому зазначені обставин не були і не могли бути предметом перевірки судів попередніх інстанцій.

Щодо доводів заявників про порушення судами юрисдикційності вирішення спору

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

При визначенні юрисдикційності спору слід ураховувати, що критеріями розмежування між цивільною та іншими юрисдикціями є, по-перше, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства), по-друге, однією зі сторін у спорі є, як правило, але не виключно, фізична особа.

Тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є як суб`єктний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин.

У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо вирішення таких справ не віднесено до інших видів судочинства.

Позивачем заявлено вимоги до двох осіб: позичальника за кредитним договором, яким є юридична особа ТОВ «Ред Ноуз» та до поручителя, яким є заявлена фізична особа ОСОБА_1

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати саме по собі.

Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука.

Відповідно до частини першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.

У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителя, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя відповідно до договору поруки збігається з обсягом відповідальності боржника.

При визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов`язані солідарним обов`язком як боржники.

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Аналіз положень частини першої статті 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими частиною першою статті 542 та статтею 543 ЦК України, дає підстави для висновку, що між боржником та поручителем існує солідарний обов`язок, встановлений законом та договором.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

У справі, яка переглядається, з позовом до суду звернулася юридична особа - ПАТ «ПУМБ» про стягнення заборгованості з іншої юридичної особи - ТОВ «Ред Ноуз» за кредитним договором № 52-09/КР-SEL та додатковими угодами до нього, а також до поручителя, яким є фізична особа ОСОБА_1 . Вказані особи є солідарними боржниками, а отже відповідачами у справі.

Вирішуючи питання юрисдикційності спору у частині вимог ПАТ «ПУМБ» до ТОВ «РЕД НОУЗ», Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2018 року у справі, яка переглядається, зазначила, що заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя могла бути предметом розгляду як у порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України в редакції, о діяли на час звернення з позовом до суду не встановлювали відповідної заборони. Водночас вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду у цій справі підтвердила вже неодноразового викладений нею у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18), від 21 березня 2018 року у справі № 2-1390/11 (провадження № 14-41цс18), від 25 квітня 2018 року у справі № 1522/18417/12-ц (провадження № 14-74цс18), а також від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18) висновок про те, що позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Аналогічних правових висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження

№ 14-468цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14 (провадження № 14-23цс19).

Щодо клопотань заявників про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Порядок передачі справи до Великої Палати Верховного Суду визначено у частинах третій - шостій статті 403 ЦПК України.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо:

1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції;

2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;

3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Зважаючи на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі, яка переглядається, вже викладений висновок щодо суб'єктної юрисдикції спору на час звернення з позовом до суду, і такий висновок вже неодноразово викладений Великою Палатою Верховного Суду в інших сравах, зокрема у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18), від 21 березня 2018 року у справі № 2-1390/11 (провадження № 14-41цс18), від 17 квітня 2018 року у справі № 545/1014/15-ц (провадження № 14-54цс18), від 25 квітня 2018 року у справі № 1522/18417/12-ц (провадження № 14-74цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-468цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14 (провадження № 14-23цс19), Верховний Суд вважає відсутніми підстави для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

У зазначеному контексті, Верховний Суд зазначає, що юрисдикція суду визначається на момент подання позову, а тому доводизаявників про те, що у цій справі юрисдикція суду мала визначатися за правилами ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) є необґрунтованими. Передача справи на новий розгляд з підстав порушення предметної чи суб'єктної юрисдикції, крім іншого, не відповідає завданням цивільного судочинства, визначеним статтею 2 ЦПК України

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційних скарг ТОВ «РЕД НОУЗ» та ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Літвінов О. В.

Щодо вирішення питання розподілу судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини другої вказаної статті), у разі відмови в позові - на позивача (пункт 2 частини другої вказаної статті).

Ураховуючи, що за результатами перегляду справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення вимог касаційних скарг ТОВ «РЕД НОУЗ»та ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Літвінов О. В., тому понесені заявниками судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕД НОУЗ»та ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Літвінов Олексій Віталійович, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕД НОУЗ»та ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Літвінов Олексій Віталійович, залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 липня 2020 року у незміненій після його апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко