Постанова

від 15.05.2022 по справі 904/4814/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2022 року м.Дніпро Справа № 904/4814/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Кандиба Н.В.

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "Експлуатація автомобільних доріг" Дніпропетровської обласної ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021 (суддя Ліпинський О.В.)

у справі № 904/4814/21

за позовом Департаменту капітального будівництва облдержадміністрації, м. Дніпро

до Комунального підприємства "Експлуатація автомобільних доріг" Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпро

про стягнення 340 343,11 грн.

за зустрічним позовом Комунального підприємства "Експлуатація автомобільних доріг" Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпро

до Департаменту капітального будівництва облдержадміністрації, м. Дніпро

про визнання недійсним договору

за участю представників сторін:

від позивача: представник за довіреністю Машталер Д.В.

від відповідача: адвокат Іванов В.О.

ВСТАНОВИВ:

Департамент капітального будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства "Експлуатація автомобільних доріг" Дніпропетровської обласної ради про стягнення суми 340 343, 11 грн., з яких 333 996, 65 грн. - заборгованість з орендної плати, 6 346, 46 грн. - пеня.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Експлуатація автомобільних доріг" Дніпропетровської обласної ради на користь Департаменту капітального будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації 333 996,65 грн. вартості користування майном, 5 009,95 грн. витрат зі сплати судового збору. В решті первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди нерухомого майна № 1 від 15.10.2020 року укладений між Департаментом капітального будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Комунальним підприємством "Експлуатація автомобільних доріг" Дніпропетровської обласної ради. Стягнуто з Департаменту капітального будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації на користь Комунального підприємства "Експлуатація автомобільних доріг" Дніпропетровської обласної ради 2 270,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Комунальним підприємством "Експлуатація автомобільних доріг" подано апеляційну скаргу, згідно якої апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021 у справі №904/4814/21 в частині стягнення з Комунального підприємства "Експлуатація автомобільних доріг" Дніпропетровської обласної ради на користь Департаменту капітального будівництва облдержадміністрації 333 996,65 грн. вартості користування майном, 5 009,95 грн. витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення первісного позову прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

За твердженням скаржника, предмет і підстави позову формує лише позивач, який підставою позову визначив одночасно декілька статей, що регулюють різні правовідносини (ст.ст. 22, 610-611, 1166 ЦК України) і судом, всупереч положенням ст. 236 ГПК України не надано належну оцінку вказаним доводам Позивача за первісним позовом.

Зауважує, що нарахування департаментом орендної плати за жовтень 2020 року, як за повний місяць, є порушенням порядку, визначеного Методикою та положеннями Договору оренди.

Апелянт наголошує, що розмір заборгованості, визначений позивачем за первісним позовом, не є достовірною ціною, яка існує на момент відшкодування, в розумінні ст. 216 ЦК України, а відтак ним не доведено належними та допустимими доказами, в тому числі розрахунками, розмір грошової суми, яка підлягає відшкодуванню.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.11.2021 апеляційну скаргу Комунального підприємства "Експлуатація автомобільних доріг" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021 у справі №904/4814/21 залишено без руху та надано скаржнику строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору у сумі 4 109,92 грн.

На виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 30.11.2021 у справі №904/4814/21 апелянтом до матеріалів справи надано супровідний лист з доданим до нього оригіналом платіжного доручення про сплату судового збору.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Експлуатація автомобільних доріг" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021 у справі №904/4814/21, розгляд апеляційної скарги призначити у судовому засіданні з викликом сторін на 07.02.2022р. о 14 год. 00 хв.

17.01.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від Департаменту капітального будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Від представника Комунального підприємства "Експлуатація автомобільних доріг" Дніпропетровської обласної ради надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.01.2022 ухвалено судове засідання у справі, призначене на 07.02.2022 о 14:00 год. провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника Комунального підприємства "Експлуатація автомобільних доріг" Дніпропетровської обласної ради з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).

У зв`язку з перебуванням судді-члена колегії Чередка А.Є. на лікарняному, судове засідання, призначене на 07.02.2022 не відбулося.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.02.2022 розгляд справи №904/4814/21 призначено на 14.03.2022 о 16:30 год.; ухвалено судове засідання у справі, призначене на 14.03.2022 о 16:30 год. провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для Комунального підприємства "Експлуатація автомобільних доріг" з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).

Судове засідання 14.03.2022 не відбулося.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2022 розгляд справи №904/4814/21 призначено на 16.05.2022 о 15:00 год.

Від представника Комунального підприємства "Експлуатація автомобільних доріг" Дніпропетровської обласної ради надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.04.2022 ухвалено судове засідання у справі, призначене на 16.05.2022 о 15:00 год. провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника Комунального підприємства "Експлуатація автомобільних доріг" Дніпропетровської обласної ради з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).

Апеляційним судом було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та забезпечення процесуальної можливості для висловлення учасниками справи своєї позиції щодо вимог апеляційної скарги.

В судове засідання 16.05.2022 року з`явився представник позивача. Представник апелянта (відповідача) приймав участь в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.05.2022 року підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати рішення в оскаржуваній частині та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, просив суд рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 15.10.2020 року між Департаментом капітального будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації (Орендодавцем) та Комунальним підприємством «Експлуатація автомобільних доріг» Дніпропетровської обласної ради (Орендарем) укладено договір оренди нерухомого майна № 1 (надалі - Договір) (т. 1 а.с. 16-23).

Згідно п. 1.1. Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов`язується передати, а Орендар приймає в строкове платне володіння і користування нежитлову будівлю площею 2607,4 кв.м., та територію площею 15 666 кв.м. розташовані за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Верещагіна, 107 б, (надалі - Об`єкт оренди).

Відповідно до п. 1.2. Договору первісна (переоцінена) вартість об`єкту становить 5485909,31 гривень.

Об`єкт оренди надається Орендарю для використання з метою здійснення господарської діяльності відповідно до Статуту. Загальний стан Об`єкту оренди на момент його передачі в оренду задовільний (п.п. 1.2., 1.3. Договору).

Пунктами 3.1., 3.2. Договору сторони визначили, що строк оренди складає з 26.10.2020 року по 25.09.2023 року. Якщо жодна зі Сторін за 1 (один) місяць до закінчення строку оренди за цим Договором не заявить про намір припинити дію Договору, цей Договір та строк оренди автоматично продовжуються на той самий строк та на тих самих умовах.

Відповідно до умов п. 4.1. Договору, розмір орендної плати становить 68 505,15 грн. (шістдесят вісім тисяч п`ятсот п`ять гривень, 15 копійок ) в місяць, на підставі Постанови KM України № 786 від 04.10.1995 року відповідно до «Розрахунку орендної плати» (додаток № 1 до Договору).

За змістом п. 4.2. Договору орендна плата сплачується в безготівковому порядку на поточний рахунок Орендодавця не пізніш 20-го числа наступного місяця на підставі наданого Орендодавцем рахунку з урахуванням щомісячного індексу інфляції.

Орендар відшкодовує Орендодавцю витрати на комунальні та експлуатаційні послуги, відповідно наданих Орендодавцем рахунків в термін 5-ти банківських днів (4.3. Договору).

16.10.2020 року сторонами договору підписано акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що знаходиться у володінні Департаменту капітального будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації, за адресою м. Дніпро, вул. Верещагіна, 107Б (т. 1 а.с. 24).

За змістом наведеного акту Позивач передав, а Відповідач прийняв в оренду державне нерухоме майно: будівлю складу - 2 607,34 кв.м., площу території 15 666 кв.м., первісною (переоціненою) вартістю 5 485 909,31 грн.

04.01.2021 року сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до оренди нерухомого майна № 1 від 15.10.2020 року (т. 1 а.с. 12).

Пунктом 1 Додаткової угоди сторони погодили зменшити площу користування нежитловою будівлею на 1 121,3 кв.м. та виклали п. 1.1. Договору у наступній редакції:

В порядку та на умовах, визначених цим Договором, орендодавець зобов`язується передати, а Орендар приймає в строкове платне володіння і користування нежитлову будівлю площею 1 486,1 кв.м. розташовану за адресою: м. Дніпро, вул. Верещагіна, 107б.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди, сторони погодили викласти п. 4.1. Договору у наступній редакції: розмір орендної плати за розрахунками (додаток № 1 до додаткової угоди №1) становить 40 302, 33 грн. (Сорок тисяч триста дві гривні 33 копійки) (т. 1 а.с. 13).

Пунктом 7 Додаткової угоди № 1 сторони визначили, що вона набирає чинності з 01.01.2021 року відповідно до ст. 631 ЦК України.

Актом приймання-передачі від 04.01.2021 року нерухомого майна, що знаходиться в користуванні КП «Експлуатація автомобільних доріг», Відповідач передав, а Позивач прийняв нерухоме майно: будівлю складу 1 121,3 кв.м., площу території 14 179,9 кв.м. (т. 1 а.с. 14).

За доводами Позивача, які не спростовані Відповідачем під час розгляду справи, з моменту укладення договору, Відповідачем не було сплачено орендної плати жодного місяця. Відповідно до наданого у справу розрахунку, за період із жовтня 2020 року по 31.03.2021 року, заборгованість з орендної плати становить 333 996,65 грн.

За доводами Позивача, факт невиконання Орендарем зобов`язань щодо внесення плати за користування майном, свідчить про порушення прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, і є підставою для їх захисту в судовому порядку, у зв`язку із чим останній звернувся до суду з відповідним позовом.

Заперечуючи існування підстав для здійснення оплати орендних платежів, Відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом, за змістом якого просить визнати недійсним договір оренди нерухомого майна № 1 від 15.10.2020 року.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані ним, що об`єкт оренди за спірним договором нежитлова будівля площею 2 607,4 кв.м., яка розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Верещагіна, 107б, і перебуває на балансі Департаменту капітального будівництва облдержадміністрації, є об`єктом оренди в розумінні Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у зв`язку із чим, механізм оренди такого об`єкта нерухомого майна з 01 лютого 2020 року має відповідати Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 року №483, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна». При цьому, як зазначає Відповідач (Позивач за зустрічним позовом), при укладанні договору було порушено вимоги ст.ст. 5, 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», в частині дотримання етапності передачі майна в оренду, а також, об`єкт державної власності було передано в оренду не за результатами проведення аукціону.

Крім того, вимога зустрічного позову про визнання недійсним спірного договору оренди, ґрунтується на тому, що в частині передачі в користування території площею 15 666 кв.м., зазначений правочин не відповідає приписам Закону України «Про оренду землі»

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний договір суперечить вимогам Закону України «Про оренду державного та комунального майна», що є достатньою правовою підставою для визнання його недійсним за правилами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Щодо первісного позову Департаменту капітального будівництва облдержадміністрації до Комунального підприємства «Експлуатація автомобільних доріг» про стягнення 333 996,65 грн. заборгованості з орендної плати та 6 346,46 грн. пені, суд дійшов висновку про наявність підстав для його часткового задоволення, виходячи з того, що заявлена до стягнення сума орендної плати, як плати за користування річчю, що нарахована за період її фактичного перебування в користуванні відповідача, підлягає сплаті за правилами ч. 1 ст. 216 ЦК України, як відшкодування вартості користування майном за недійсним договором.

Водночас, суд не знайшов підстав для стягнення з відповідача пені, адже стягнення неустойки, яка передбачена умовами недійсного договору, не відповідає приписам чинного законодавства, тим самим задовольнивши первісні позовні вимоги частково.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апелянт оскаржує рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021 у справі №904/4814/21 лише в частині задоволення первісного позову та стягнення з Комунального підприємства "Експлуатація автомобільних доріг" Дніпропетровської обласної ради на користь Департаменту капітального будівництва облдержадміністрації 333996,65 грн. вартості користування майном, 5 009,95 грн. витрат зі сплати судового збору, відтак апеляційне провадження здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги і апеляційним судом не перевіряється законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов`язаннями; при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (абзац другий ч. 4 ст. 179 ГК України): господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Суд першої інстанції встановив, що спір виник за Договором оренди нерухомого майна № 1 від 15.10.2020 стосовно платежів з орендної плати, які підлягають сплаті відповідачем як орендарем, через неналежне виконання ним обов`язку зі сплати орендних платежів за користування майном належним Позивачу як орендодавцю.

Колегія суддів зазначає, що за змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 ЦК України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 ЦК України).

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 "Найм (оренда)" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України та статей 283- 291 ГК України.

Згідно із частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами першою та шостою статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У частині першій статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За частиною першою статті 773 ЦК України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 ГК України).

Виняток з наведеного правила передбачено частиною першою статті 764 ЦК України, відповідно до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Станом на дату укладення спірного договору оренди, організаційні та майнові відносини, що виникають у зв`язку з орендою державного та комунального майна, врегульовано Законом України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX від 03.10.2019.

Колегія суддів зауважує, що положення цього Закону застосовуються до спірних правовідносин з огляду на встановлені судами обставини оренди відповідачем у позивача майна будівлі складу, яка є об`єктом оренди в розумінні Законом України «Про оренду державного та комунального майна», оскільки належить до державної власності (пункт 4.2), що також не заперечується сторонами.

Відповідно до положень ст. 3 Законом України «Про оренду державного та комунального майна», об`єктами оренди за цим Законом, є в тому числі нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини).

Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини першої статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Таким чином, аналіз вищезгаданих положень законодавства свідчить про те, що Договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами Договору.

Апеляційний суд зауважує, що правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, підставою первісного позову позивач визначив обставини невиконання орендарем зобов`язань щодо сплати орендних платежів за користування майном, переданим йому по договору оренди нерухомого майна № 1 від 15.10.2020 року.

Водночас, обставини, якими відповідач (позивач за зустрічним позовом) обґрунтовував свої вимоги щодо визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № 1 від 15.10.2020 року, є невідповідність зазначеного правочину вимогам Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 року №483, та Закону України «Про оренду землі».

Проаналізувавши доводи сторін та положення законодавства України, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них докази, Господарський суд Дніпропетровської області дійшов висновку про задоволення зустрічних позовних вимог та визнання Договору оренди нерухомого майна № 1 від 15.10.2020 недійсним.

Рішення суду першої інстанції в цій частині сторонами не оскаржується, натомість відповідач (позивач за зустрічним позовом) не погодився із висновком суду про наявність правових підстав для стягнення з нього на користь позивача суми орендної плати, як плати за користування річчю, що нарахована за період її фактичного перебування в користуванні відповідача, як відшкодування вартості користування майном за недійсним договором в порядку ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які в тому числі встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як передбачено ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

За приписами ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Апеляційний суд зазначає, що враховуючи приписи ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 236 ЦК України, за умов визнання судом недійсним договору оренди нерухомого № 1 від 15.10.2020 року, зазначений правочин є недійсним з моменту його вчиненні, і не створює для сторін юридичних наслідків у вигляді обов`язку щодо виконання його умов (включаючи сплату орендних платежів), крім наслідків, що пов`язані з його недійсністю.

Водночас, правовими (юридичними) наслідками недійсності правочину, за яким одержане на виконання цього правочину полягає в тому числі в користуванні майном, є відшкодування вартості того, що одержано стороною, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, недійсність укладеного сторонами договору оренди нерухомого майна № 1 від 15.10.2020 року, виключає правові підстави для стягнення з орендаря орендної плати за користування майном, що надано йому за недійсним правочином, але, створює юридичні наслідки у вигляді обов`язку орендаря відшкодувати вартість такого користування за цінами, що існують на момент відшкодування.

Суд першої інстанції, виконуючи покладений на нього обов`язок щодо надання правової кваліфікації відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, констатував, що до правовідносин сторін в частині плати за користування майном, орендованим за недійсним договором, підлягають застосуванню правові норми ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Поряд з тим, апелянт вважає, що задоволення судом заявленої вимоги про стягнення орендної плати з інших, ніж визначено в позові, правових підстав, призводить до зміни підстав позову, що є виключним правом позивача.

Колегія суддів вважає дані твердження необґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

В Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 916/1764/17 визначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Необхідно зауважити, що 05 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/196/19, а до цього від 30 січня 2020 року у справі № 904/1093/19 та від 20 січня 2020 року у справі № 902/803/17 вказував на принцип «jura novit curia» або «суд знає закони».

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

Суть вищезгаданого принципу полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Активна роль суду в процесі вирішення спору проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18.

Колегія суддів наголошує, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас, визначений згаданою статтею засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом належним способом. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 у справі № 338/180/17, постанова Верховного Суду від 12.02.2020 у справі 761/17142/15-ц).

Відтак, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Отже, застосування судом при вирішенні спору іншої правової норми, ніж та на яку посилався позивач при звернення з позовом до суду, не змінює підстав позову, та не свідчить про вихід суду за межі заявлених позовних вимог.

У справі, що розглядається (№ 904/4814/21), Господарський суд Дніпропетровської області правильно з`ясував характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову) та норми права, які підлягають застосуванню, встановив наявність порушеного права позивача Департаменту капітального будівництва облдержадміністрації та можливість його захисту належним (ефективним) способом.

За таких умов, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що заявлена до стягнення сума орендної плати, як плати за користування річчю, що нарахована за період її фактичного перебування в користуванні відповідача, підлягає сплаті за правилами ч. 1 ст. 216 ЦК України, як відшкодування вартості користування майном за недійсним договором, одночасно відхиляючи доводи апелянта у відповідній частині апеляційної скарги.

В той же час, колегія суддів вважає слушними аргументи скаржника про те, що нарахування департаментом орендної плати за жовтень 2020 року, як за повний місяць, є порушенням порядку, визначеного Методикою та положеннями Договору оренди.

Як вже було зазначено, 15.10.2020 року між Департаментом капітального будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації (Орендодавцем) та Комунальним підприємством «Експлуатація автомобільних доріг» Дніпропетровської обласної ради (Орендарем) укладено договір оренди нерухомого майна № 1 (т. 1 а.с. 16-23).

Пунктами 3.1., 3.2. Договору сторони визначили, що строк оренди складає з 26.10.2020 року по 25.09.2023 року. Якщо жодна зі Сторін за 1 (один) місяць до закінчення строку оренди за цим Договором не заявить про намір припинити дію Договору, цей Договір та строк оренди автоматично продовжуються на той самий строк та на тих самих умовах.

Відповідно до умов п. 4.1. Договору, розмір орендної плати становить 68 505,15 грн. (шістдесят вісім тисяч п`ятсот п`ять гривень, 15 копійок ) в місяць, на підставі Постанови KM України № 786 від 04.10.1995 року відповідно до «Розрахунку орендної плати» (додаток № 1 до Договору).

За змістом п. 4.2. Договору орендна плата сплачується в безготівковому порядку на поточний рахунок Орендодавця не пізніш 20-го числа наступного місяця на підставі наданого Орендодавцем рахунку з урахуванням щомісячного індексу інфляції.

Так, з наданого Департаментом розрахунку суми заборгованості, яким суд керувався при визначення суми, що підлягає відшкодуванню за недійсним договором, вбачається, що позивач за первісним позовом визначив загальний розмір заборгованості за період жовтень 2020 року березень 2021 року на суму 333 996,69 грн (т. 1 а.с. 27).

При цьому орендна плата за жовтень 2020 року склала 69 190,20 грн (базова норма, визначена на підставі розрахунку орендної плати (т. 1 а.с. 21-22), скоригована на індекс 1,01).

Слід зауважити, що згідно п. 4 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786 (яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин та втратила чинність 19.06.2021), орендна плата за цією Методикою розраховується у такій послідовності: визначається розмір річної орендної плати. На основі розміру річної орендної плати встановлюється розмір орендної плати за базовий місяць розрахунку орендної плати - останній місяць, за який визначено індекс інфляції, яка фіксується у договорі оренди. З урахуванням розміру орендної плати за базовий місяць оренди розраховується розмір орендної плати за перший та наступні місяці оренди.

У разі коли термін оренди менший чи більший за одну добу або за один місяць, то на основі розміру місячної орендної плати розраховується добова, а в разі необхідності - на основі розміру добової орендної плати розраховується погодинна орендна плата.

Розрахунок орендної плати за базовий місяць затверджується орендодавцем.

Отже, нарахування Департаментом орендної плати за жовтень 2020 року, як за повний місяць, з огляду на обумовлений сторонами в п. 3.1 Договору строк оренди, який розпочався з 26.10.2020 року, є порушенням, встановленого Методикою та узгодженого сторонами в Договорі, порядку.

До того ж, допущене порушення підтверджує й сам позивач за первісним позовом, який в долученому до відзиву на апеляційну скаргу рахунку за жовтень № 1 від 04.01.2021, вказує на нарахування орендної плати за користування нежитловою будівлею за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Верещагіна, 107 б, за частину жовтня (26.10-31.10) 2020 року в розмірі 13 391,65 грн, а в наданому суду першої інстанції розрахунку, який було враховано судом при задоволенні первісного позову у відповідній частині, обліковував розмір заборгованості з орендної плати за жовтень в сумі 69 190,20 грн.

При цьому апеляційний суд не погоджується з доводами скаржника про те, що розмір заборгованості, визначений позивачем за первісним позовом, не є достовірною ціною, яка існує на момент відшкодування, в розумінні ст. 216 ЦК України, оскільки такий відповідає розміру визначеної сторонами на підставі положень Методики вартості оренди, й доказів сплати КП «Експлуатація автомобільних доріг» орендної плати за користування майном протягом дії Договору, апелянтом не надано і матеріали справи таких не містять.

Колегія суддів зауважує, що згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як передбачено ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Приймаючи оскаржуване рішення, Господарський суд Дніпропетровської області не перевірив належним чином наданий позивачем за первісним позовом розрахунок та не врахував наявні в матеріалах справи докази щодо дійсного розміру заборгованості з орендної плати.

За таких умов, здійснивши перевірку суми відшкодування вартості користування майном за недійсним договором, яка склала 278 198,10 грн, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині та наявності підстав для її задоволення саме в такому розмірі.

Принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки судом першої інстанції було зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи, не було враховано та досліджено всі обставини та докази, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, та порушено норми процесуального права, колегія суддів вбачає підстави для зміни оскаржуваного рішення в частині стягнення з Комунального підприємства "Експлуатація автомобільних доріг" Дніпропетровської обласної ради на користь Департаменту капітального будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації 333 996,65 грн вартості користування майном, зменшивши суму стягнення до 278 198,10 грн.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як апеляційну скаргу частково задоволено, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд відповідно змінює розподіл судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: 4 172,95 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з первісним позовом, а 686,62 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги необхідно стягнути з позивача на користь відповідача за первісним позовом.

Керуючись статтями 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Експлуатація автомобільних доріг" Дніпропетровської обласної ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021 у справі № 904/4814/21 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021 у справі №904/4814/21 в частині стягнення з Комунального підприємства "Експлуатація автомобільних доріг" Дніпропетровської обласної ради (49004, м. Дніпро, пр. О.Поля, 2, код ЄДРПОУ 39616375) на користь Департаменту капітального будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 34, код ЄДРПОУ 04011650) 333996,65 грн вартості користування майном змінити, зменшивши суму стягнення до 278 198,10 грн.

Стягнути з Комунального підприємства "Експлуатація автомобільних доріг" Дніпропетровської обласної ради (49004, м. Дніпро, пр. О.Поля, 2, код ЄДРПОУ 39616375) на користь Департаменту капітального будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 34, код ЄДРПОУ 04011650) 278 198,10 грн вартості користування майном, 4 172,95 грн витрат зі сплати судового збору за подання первісного позову.

Стягнути з Департаменту капітального будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 34, код ЄДРПОУ 04011650) на користь Комунального підприємства "Експлуатація автомобільних доріг" Дніпропетровської обласної ради (49004, м. Дніпро, пр. О.Поля, 2, код ЄДРПОУ 39616375) 686,62 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 24.05.2022

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко