Постанова

від 19.05.2022 по справі 369/11031/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 травня 2022 року

м. Київ

справа № 369/11031/17

провадження № 61-16871св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Управління комфортом», ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду

від 15 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління комфортом» (далі - ТОВ «Управління комфортом»), ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що з 14 червня 2016 року вона працювала на посаді менеджера по роботі з клієнтами у ТОВ «Управління комфортом», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказувала, що 01 серпня 2017 року її переведено до ТОВ «Управління комфортом», яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

11 вересня 2017 року її звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої

статті 40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації праці та реорганізацією підприємства.

Проте таке звільнення відбулось з порушенням вимог статей 42, 49? КЗпП України, оскільки роботодавець не дотримав вимогу закону про попередження працівника про наступне звільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення та не запропонував їй вакантні посади на підприємстві. Крім того, позивачка мала переважне право на залишення на роботі, оскільки вона є матір`ю двох дітей.

Зазначала, що незаконними діями відповідача їй заподіяно моральну шкоду, оскільки вона була змушена вживати додаткових заходів для організації власного життя. Внаслідок незаконних дій відповідача вона втратила душевний спокій, постійно перебувала у роздратованому стані, не мала засобів для забезпечення належного рівня життя своїм дітям.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати незаконним наказ від 11 вересня 2017 року № 16-К про її звільнення з 11 вересня 2017 року

за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, поновити її на посаді менеджера по роботі з клієнтами у ТОВ «Управління комфортом», стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту набрання чинності рішенням суду, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 16 000,00 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що роботодавець при звільненні позивачки дотримався вимог трудового законодавства в частині попередження про наступне звільнення, крім того, вакантні посади за відповідною професією чи спеціальністю, які могли бути запропоновані ОСОБА_1 , на підприємстві відсутні, тому роботодавець мав законні підстави для розірвання трудового договору з позивачкою на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимоги про поновлення на роботі.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині визнання незаконним наказу про звільнення позивачки та поновлення її на роботі, оскільки звільнення позивачки проведено відповідачем на законних підставах з дотриманням встановленого законом порядку, а також в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки ці вимоги є похідними від вимоги про поновлення позивачки на роботі, і їхнє задоволення прямо залежить від встановлення факту незаконності звільнення позивачки.

Постановою Верховного Суду від 02 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня

2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційний суд скасовуючи постанову апеляційного суду, виходив з того, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку доводам апеляційної скарги про те, що позивачці не запропоновано всі вакантні посади, які існували у роботодавця на момент її звільнення. Крім того, не надав оцінку штатному розпису ТОВ «Управління комфортом», що міститься у матеріалах справи, в якому визначено кількість посад,

у тому числі вказані вакантні посади, станом на кінець дня 11 вересня 2017 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_4 , задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано незаконним наказ ТОВ «Управління комфортом» від 11 вересня 2017 року

№ 16-К про звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера по роботі з клієнтами

з 11 вересня 2017 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді менеджера по роботі з клієнтами у ТОВ «Управління комфортом». Стягнуто з ТОВ «Управління комфортом» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 12 вересня 2017 року

по 15 вересня 2021 року в сумі 230 579,67 грн з вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Відшкодовано ОСОБА_1 за рахунок ТОВ «Управління комфортом» моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що на час звільнення позивачки

ТОВ «Управління комфортом» не пропонувало ОСОБА_1 наявні вакантні посади згідно зі штатним розписом станом на 11 вересня 2017 року, тому звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40

КЗпП України, є незаконним.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду

від 15 вересня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 316/969/16-ц (провадження № 61-38003св18), від 27 липня 2021 року у справі № 659/50/20 (провадження № 61-517св21), від 27 вересня 2021 року у справі № 452/2056/18 (провадження № 61-6712св20), Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17. Також, у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України) як на підставу оскарження судового рішення. Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411

ЦПК України).

Інші учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Встановлені судами обставини

27 березня 2017 року рішенням власника ТОВ «Управління комфортом» № 1/3 «Про внесення змін до штатного розпису ТОВ «Управління комфортом» вирішено

з 11 вересня 2017 року скоротити посаду менеджера по роботі з клієнтами у зв`язку з реорганізацією та зміною в організації виробництва ТОВ «Управління комфортом». Директора ТОВ «Управління комфортом» зобов`язано провести зміни у штатному розписі згідно з цим рішенням, повідомити наступних працівників, які будуть прийняті на посаду менеджера по роботі з клієнтами, про зміни в штатному розписі

з 11 вересня 2017 року.

28 березня 2017 року ТОВ «Управління комфортом» видано наказ № 4 «Про зміну в організації праці та реорганізації підприємства ТОВ «Управління комфортом», яким внесено зміни до штатного розпису ТОВ «Управління комфортом» з 11 вересня

2017 року, скорочено одну штатну одиницю менеджера по роботі з клієнтами; зазначено про необхідність не пізніше ніж за два місяці попередити працівників

ТОВ «Управління комфортом» про можливе їх вивільнення та запропонувати працівникам, що підпадають під скорочення штату, переведення за їх згодою на інші вакантні посади. У разі відмови від переведення або браку вільних посад підготувати документи для скорочення відповідних працівників та звільнення їх за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (т. 1, а. с. 73).

28 березня 2017 року ТОВ «Управління комфортом» видано наказ № 4/1 «Про внесення змін до штатного розпису ТОВ «Управління комфортом», яким внесено зміни до штатного розпису ТОВ «Управління комфортом» із 11 вересня 2017 року: скорочено одну штатну одиницю - менеджера по роботі з клієнтами; зазначено про необхідність у разі прийняття інших співробітників на посаду менеджера по роботі з клієнтами, у період із 28 березня 2017 року по 11 вересня 2017 року, повідомляти їх про скорочення штатної одиниці; штатний розпис у новій редакції введено в дію

з 11 вересня 2017 року.

27 липня 2017 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття її на роботу на посаду менеджера по роботі з клієнтами з 01 серпня 2017 року.

27 липня 2017 року ТОВ «Управління комфортом» видано наказ № 11-К, яким

ОСОБА_1 прийнято на посаду менеджера по роботі з клієнтами з 01 серпня

2017 року. У вказаному наказі також зазначено - ознайомлена з наказами

від 28 березня 2017 року № 4 та № 4/1, відповідно до яких підлягатиме звільненню з роботи 11 вересня 2017 року, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40

КЗпП України. Повідомлена, що станом на 27 липня 2017 року у ТОВ «Управління комфортом» відсутні вакантні посади, які могли б бути запропоновані для подальшого працевлаштування. У разі виникнення відповідної за кваліфікацією вакансії до моменту звільнення, така буде запропонована. Вказаний наказ підписано ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 76).

11 вересня 2017 року ТОВ «Управління комфортом» видано довідку, якою повідомлено позивачку, що на цей момент у ТОВ «Управління комфортом» відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані для подальшого працевлаштування, відповідно до критеріїв освіти позивачки (т. 1, а. с. 77).

11 вересня 2017 року ТОВ «Управління комфортом» виданий наказ № 16-К, яким звільнено ОСОБА_1 із займаної посади менеджера по роботі з клієнтами у зв`язку із змінами в організації праці та реорганізацією підприємства з 11 вересня 2017 року, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з виплатою компенсації за два місяці.

11 вересня 2017 року комісією у складі директора ОСОБА_2, головного бухгалтера ОСОБА_7, майстра технічного відділу ОСОБА_5 та прибиральниці ОСОБА_6 складений акт про те, що 11 вересня 2017 року менеджер по роботі з клієнтами ОСОБА_1 відмовилася підписати наказ № 16-К «Про звільнення» у зв`язку зі змінами в організації праці та реорганізації підприємства, відмовилася отримати довідку від 11 вересня 2017 року (т. 1, а. с. 78).

З платіжного доручення від 05 вересня 2017 року № 61 та відомості на виплату грошей № 10 вбачається, що ТОВ «Управління комфортом» здійснено виплату заробітної плати позивачці за серпень 2017 року у розмірі 4 025,00 грн.

З платіжного доручення від 12 вересня 2017 року № 69 та відомості на виплату грошей № 11 вбачається, що ТОВ «Управління комфортом» здійснено виплату грошових коштів для виплати заробітної плати позивачці за вересень 2017 року у розмірі 9 794,18 грн.

10 листопада 2017 року ТОВ «Управління комфортом» на адресу ОСОБА_1 направлений цінний лист з описом вкладення, яким повідомлено про її звільнення з посади менеджера по роботі з клієнтами у зв`язку із реорганізацією підприємства і змінами в організації праці, згідно з наказом від 11 вересня 2017 року № 16-К, який наданий для ознайомлення позивачці, однак нею не підписаний. Також зазначено про надання трудової книжки для внесення відповідних записів (т. 1, а. с. 79-81).

Відповідно до штатного розпису станом на кінець дня 11 вересня 2017 року

у ТОВ «Управління комфортом» була загальна кількість ставок 23, з них: зайнято - 6,5, вакантні - 15,5. Зокрема, за посадою електромеханік ліфтів вакантна ставка - 1, двірник - 1, садівник - 1, сантехнік - 1, черговий диспетчер - 1, двірник інвалід - 1, черговий диспетчер сумісник - 0,5, прибиральник (офіс) - 1, сантехнік 2 - 1, прибиральник 2 - 1, черговий диспетчер сумісник1 - 1, прибиральник1 - 1, прибиральник - 1, водій прибиральної машини - 1, прибиральник 4 - 1, системний адміністратор - 1, заступник директора - 1, головний інженер - 1, клієнт-менеджер - 1 (т. 1, а. с. 75).

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до статті 49? КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49? КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи визначені законодавцем у статті 235 КЗпП України.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з частиною першою статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд, встановивши, що роботодавцем, у порушення вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49? КЗпП України не виконано обов`язку щодо надання пропозицій щодо всіх наявних в установі вакансій, які існували на день звільнення позивачки і які вона могла б обіймати, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 не можна вважати таким, що проведено із дотриманням вимог трудового законодавства.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про поновлення позивачки на роботі, оскільки при її звільненні роботодавець не дотримався вимог статей 40, 49? КЗпП України, а саме не запропонував всі вакантні посади, які існували на підприємстві на день її звільнення.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного суду від 21 травня 2020 року у справі № 316/969/16-ц (провадження № 61-38003св18), від 27 липня 2021 року у справі № 659/50/20 (провадження № 61-517св21), від 27 вересня 2021 року у справі № 452/2056/18 (провадження № 61-6712св20), Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Верховний Суд у справі № 316/969/16-ц погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що при звільнені позивача з роботи на підставі пункту 1статті 40 КЗпП України відповідачем допущено порушення вимог частин першої, третьої

статті 49? КЗпП України, зокрема, не попереджено персонально не пізніше ніж за два місяці про наступне вивільнення, не запропоновано наявні на підприємстві вакансії, у тому числі і ту посаду, яку обіймав позивач, тому наявні правові підстави для поновлення позивача на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У справі № 452/2056/18 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову у зв`язку з допущенням відповідачем, як роботодавцем, порушення норм трудового законодавства, зокрема, не виконано вимоги статей 42, 49? КЗпП України щодо дотримання строків попередження позивачки про її майбутнє вивільнення та не враховано роботодавцем переважне право позивачки на залишення на роботі.

У постановах від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15 та від 09 серпня

2017 року у справі № 6-1264цс17 Верховним Судом України викладені правові висновки про те, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49? КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Таким чином, висновки викладені апеляційним судом у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у справах № 316/969/16-ц, № 452/2056/18, № 6-3048цс15,

№ 6-1264цс17.

У справі № 659/50/20 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки звільнення позивачки на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, враховуючи, що позивачка була своєчасно повідомлена про наступне вивільнення, і її кваліфікація не відповідала вимогам для зайняття вакантних посад, а інші вакантні посади у відповідача були відсутні.

Отже, у справі № 659/50/20, наведеній заявником як приклад неоднакового застосування норм права, встановлені інші фактичні обставини, ніж встановлені у справі, що переглядається.

У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційним судом надано відповіді на кожен аргумент позивачки та відповідачів, які мають значення. Порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, а аргументи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції, і у сукупності зводяться до переоцінки доказів.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний